Особливості архітектри та образотворчого мистецтва у др.пол. 18 ст

Культурне життя України у 18 ст.

3.1. Київська академія як центр української науки і культури. Протяном тривалого часу КМА була єдиним вищим всестановим навчальним закладом України, Східної Європи та всього православного світу. Повний курс навчання в ній тривав 12 років, однак студенти мали право навчатися в ній скільки бажали. Всього в академії було 8 класів, а предметів більше 30. У перших 4 класах вивчали мови: українську, церковнослов’янську, грецьку, латинську й польську. Всі вищі науки в Києво-Могилянській академії викладались, як і скрізь у Західній Європі, латиною. Дбали в академії і про належне знання україгнської мови: саме наукова діяльність викладачів академії, а також її студентів сприяла розвитку тогочасної книжної (літературної) української мови. Згодом в академії викладали російську, французьку, німецьку мови. Студенти оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали класичну грецьку й римську, частково й середньовічн літературу, історію, географію. З часом було впроваджено курси математики та медицини. Надавалась художня й музична освіта. У вищих класах 2 роки вивчалась філософія.

В історії КМА було кілька періодів піднесення. Перший повязаний з діяльністю Петра Могили (1633-1647). Розквіту КМА сприяла підтримка гетьмана Івана Мазепи (1687-1709). Новий етап розвитку КМА пов'язаний з діяльністю київського митрополита Рафаїла Заборовського (1743-1747). У др.пол. 18 ст. заходами імперського уряду КМА бло перетворено на становий духовний навчальний заклад, а в 1817 р. взагалі закрито. Київська академія мала вирішальне значення для становлення й розвитку української науки, культури й літературного процесу в 17-18 ст. У ній сформувався один із центрів філософської думки словянського світу. Філософські праці Й. Кононовича-Горбацького, І. Гізеля, Й. Кроковського, Ф. Прокоповича, М. Козачинського, Г. Кониського залишили яскравий слід в українській культурі. Філософом світового рівня був вихованець академії Г. Сковорода.

На ХVІІІ ст. припадає виникнення нових художніх напрямків – рококо і романтизму та утвердження класицизму. Вони позначилися на різних жанрах мистецтва, але насамперед знайшли своє втілення в архітектурі та образотворчому мистецтві. Стиль рококо (франц. [Рокайль «скальный», рок «скала»] - элемент, напоминающий завиток раковины) був продовженням стилю бароко в мистецтві. Виник на початку ХVІІІ ст. у Франції і панував до середини століття, але його вплив на європейську культуру відчувався аж до кінця ХVІІІ ст. Таку назву він отримав за манірність, легкість, декоративність, химерність і фантастичність орнаментальних мотивів, вигадливих форм. Цей стиль був досить популярним у феодально-аристократичних колах французького двору, хоч стилістично наближений до бароко. Існує погляд на рококо як відгалуження пізнього бароко, що втратив монументальність великого стилю. Проте рококо склався у власну закінчену стильову систему, яка частково наслідувала бароко, але більше видозмінила його.

Рококо мав переважно світський характер. Він більш камерний й інтимний, щирий, пов’язаний з побутом людини. Найбільшого свого розвитку він набув у галузі прикладного мистецтва. Світ мініатюрних форм рококо знайшов свій найбільший вияв у посуді, бронзі, меблях, порцеляні, шпалерах, оформленні інтер’єру. Мистецтво рококо побудовано на асиметрії, грі уяви. Сюжетна тематика часто еротична, любовна. Історичні, міфологічні, біблійні та жанрові мотиви подано через призму кохання. Однак за зовнішньою легковажністю цього стилю відчувається потяг до сентименталізму, зображення тонких почуттів, інтерес до особистості та пошуку життя.

3.3. Музичне мистецтво. З епохою бароко повязані імена композиторів Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Артемія Веделя. Музичною столицею України став Глухів. Відбувається становлення професійної музики. Стиль «бароко» в українській музиці виявляється в мистецтві партесного співу, канту. Український партесний спів поширюється на Східну Європу.

Триває розвиток народної музично-вокальної майстерності. Це був час розквіту пісенних і танцювальних жанрів народної музики. Творцями народної музики були самі її виконавці і розповсюджувачі (кобзарі, лірники, сопілкарі, скрипалі, цимбалісти). Започатковується музична обробка народних пісень (збірники-кантички, ірмологіони).

Дата добавления: 2014-01-04