Поняття політичного режиму

Навчально-методичне забезпечення

Заключення

Роль силових структур за різних політичних режимів.

Вступ

Навчальні питання

Тема 5. Політичний режим

ЛЕКЦІЯ №5

Тема: “Політичний режим”

З дисципліни Політологія

Галузь знань 0304 - Право

Напрям підготовки 6.030402 - Правознавство

Освітньо-кваліфікаційний рівень Бакалавр

Форма навчання Денна, заочна

Харків 2007

Рекомендовано до використання у навчальному процесі Методичною радою Харківського національного університету внутрішніх справ „___”_________ 2007___ року Протокол №____

Лекція № 5 з дисципліни „Політологія”. Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ, 2007.

Розробники:

кандидат політичних наук, доцент кафедри Шаповаленко М.В.

Рецензенти:

· кандидат історичних наук, доцент кафедри філософії і політології ХНУВС Цимбал П.В.

Ухвалено на засіданні Вченої ради ХНУВС   „____”_____________ 200__ року Протокол №______

Ухвалено на засіданні кафедри філософії і політології ХНУВС   „ ”______________ 2007 року Протокол №

© Шаповаленко М.В. 2007

© Харківський національний університет внутрішніх справ, 2007

Навчальні та виховні цілі з’ясування курсантами взаємодії політики і суспільства, особливості політики, формування критичного ставлення до публічної політикою.

1.Поняття політичного режиму.

2 Типи політичних режимів.

Ключові слова: абсолютизм, авторитаризм, демократія, етатизм, політичний режим, правова держава, режим, "сто днів", тиранія, тоталітаризм.

1. Алмонд.Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня. Мировой обзор. – М., 2001.

2. Анохин М.Г. Политические системы: адаптация, динамика, устойчивость. – М., 1996.

3. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. Навчальний посібник. – К.,1997.

4. Контроль над правоохоронними органами цивільний, але – недемократичний // Дзеркало тижня. – 2004. – №23.

5. Конституція України. – К.: Преса України, 1997

Якщо політична система – це спосіб організації політичного життя суспільства, множина його складових та способів їх ”зчеплення” між собою, то поняттям ”політичний режим” позначають спосіб здійснення влади в суспільстві. Це множина способів, методів, заходів, за допомоги яких панівна політична сила чинить визначальний вплив на життя людей.

Термін „режим” походить від латинського regimen – ”управління”, ”керівництво”, ”кормило” та від regó – ”правлю”, ”управляю” і має декілька різних значень, які тією чи іншою мірою присутні в понятті ”політичний режим”. Це, зокрема, спосіб життя людей, план, послідовність подій в ньому (”режим дня”), порядок виконання певних конкретних процедур (”режим харчування”, ”режим прийому ліків”), розклад, розпорядок функціонування установи (”режим прийому відвідувачів”), навмисне створені умови життя людей чи перебігу подій (”заклад суворого режиму”, ”температурний режим”, ”режим найбільшого сприяння”). Режим – це ”державний лад”, ”спосіб правління”, ”розпорядок життя”, ”система правил, необхідних для тієї чи іншої мети”[1].

Політичний режим визначимо як встановлений панівною політичною силою (громадським діячем чи партією) розпорядок життя людей і цілого суспільства, створення умов протікання життєво важливих процесів, визначення характеру й змісту соціальних програм, порядок здійснення державної влади й керування суспільними справами.

Поняття ”політичний режим” вживають не тільки, коли йдеться про тоталітарні порядки, авторитарне правління чи демократичний лад. Ним позначають володарювання якогось конкретного діяча чи політичної партії, як от ”режим правління Сталіна”, ”гітлерівський режим”, ”брежнєвський режим”, ”комуністичний режим”. Причому, говорити про режим правління якоїсь особистості чи політичної сили можна не лише у негативному значенні чи ж відносно якогось видатного правителя. Кожний новий уряд в державі має власне ”обличчя”, притаманний йому стиль керування країною. Ми відрізняємо спосіб урядування Володимира Путіна від правління Бориса Єльцина, Біла Клінтона від обох Бушів. І в Україні три президенти – Леонід Кравчук, Леонід Кучма та Віктор Ющенко – правили кожний по-своєму. В народі кажуть: ”Нова мітла мете по-новому”. Політична партія чи громадський діяч, приходячи до влади, обіймаючи посаду глави уряду чи глави держави, утверджують власний спосіб урядування, свій режим правління.

Отож, політичний режим – це стиль здійснення влади, спосіб, у який здійснюється урядування, манера вироблення й реалізації керівних директив, підпорядкування їм суспільства. Щораз із зміною влади в державі міняється й політичний режим. Через це після кожних виборів до органів влади та призначень на високі посади люди намагаються з’ясувати, якою буде нова влада, як вона здійснюватиме урядування, що характеризуватиме новий політичний режим. Останнім часом заведено визначати характер нової влади, образ встановленого нею режиму за результатами її діяльності впродовж перших ста днів. За цей період громадськість, аналітики, опозиція намагаються з’ясувати, якими є пріоритети нової влади, хто і що визначально впливає на її рішення і дії, на кого вона у свою чергу спирається.

Саме сто днів тривало друге правління Наполеона І у Франції (14 березня – 22 червня 1815 року) після його втечі з острова Ельба, яке закінчилося поразкою при Ватерлоо. За цей час стала очевидною готовність імператора спертися на широкі кола крупної й середньої буржуазії, зблизитися з прибічниками політичної свободи, погодитися на обмеження влади за допомоги конституції.

Ясна річ, політичне ”обличчя” нової влади може проявитися й раніше, ніж через сто днів; буває й так, що воно з часом міняється під впливом різних обставин. Однак, головне, що урядування в державі завжди має своєрідну визначеність, і ”сто днів” – це не просто ”кругла дата” й не ”ювілей”, як це твердили українські журналісти у травні 2005 року з приводу влади президента В. Ющенка, а вираження того, що суспільство перебуває в очікуванні, коли визначеність нової влади проявить себе. Виглядають помилковими твердження на кшталт того, що, мовляв, за сто днів нова влада не домоглася змін на краще у суспільстві. Адже сто днів – це час не для досягнення успіху, а для визначення, чи здатна буде нова влада домагатися змін взагалі.

Що відрізняє політичні режими один від одного?

Кожна політична сила приходить до влади, керуючись певними принципами, маючи намір здійснювати визначений урядовий курс, ті чи інші програми. Отож, кожна влада в державі має своє ”обличчя”, являє собою своєрідний політичний режим. Загальний ”портрет”, характеристику кожного окремого політичного режиму складають, зокрема, з таких ознак:

а) які проблеми суспільного життя влада визначає у якості пріоритетних, таких, що потребують негайного розв’язання,

б) наскільки результативно уряд долає суспільні проблеми, що виникають,

в) які ресурси він здатен мобілізувати й реалізувати для цього,

г) як відбувається ухвалення суспільних рішень,

д) за якими критеріями і у який спосіб відбувається призначення на керівні посади,

е) які сили в суспільстві здатні визначально впливати на рішення і дії влади,

є) як влада співвідносить свої дії з чинними законодавством.

Політичні режими можуть бути соціально орієнтованими, такими, що розв’язують справжні проблеми життя суспільства, або ж спрямованими на обслуговування лише окремих верств і задоволення властивих їм інтересів. Бувають режими, що понад усе ставлять дотримання ідеологічної доктрини, а не покращення життя людей. Режим, влада може бути дієвою, ефективною, такою, що домагається реальних змін на краще, але буває й так, що урядовці лише багато обіцяють, а щось реально зробити виявляються неспроможними, однаково – через власну некомпетентність чи ж через заангажованість.

Режим може бути спрямований на те, щоб якомога більше охопити суспільне життя урядовим керуванням і відповідно фінансувати соціальні програми з державного бюджету, наповнюючи його за рахунок збільшення податків. І навпаки, режим може характеризуватися створенням умов для самодостатнього розв’язання суспільних проблем тими, кого ці проблеми стосуються, для підсилення підприємницької ініціативи, зокрема, за рахунок зменшення податків.

За ознакою ухвалення суспільних рішень бувають режими, що цілком підпорядковують суспільство директивам центру, здійснюють "ручне управління" ним. Досить часто можновладці воліють ухвалювати рішення одноособово, виходячи, у кращому випадку, з особистого уявлення про потреби суспільства, а в гіршому – з власної вигоди. Урядовці можуть ухвалювати рішення під впливом найближчого оточення, або людей, від яких вони залежать. Усе це характеризує закриті, кланові режими. Бувають режими, що передбачають участь в ухваленні рішень експертів, а також громадян, яких ці рішення безпосередньо стосуються.

Бувають режими, за яких урядовці намагаються запровадити елементи публічності й гласності у практику ухвалення суспільних рішень – влаштовують громадські обговорення суспільних проблем, дискусії у ЗМІ, звертаються до публіки по підтримку на мітингах. Такий стиль характеризує популістський режим урядування.

За правління Л. Кучми було заведено створювати всілякі громадські ради при Президентові України, які, вважалося, давали експертну оцінку проектів рішень з відповідних питань. Насправді ж ці ради слугували прикриттям практики ухвалення рішень у вузькому колі зацікавлених осіб, способом приховати те, що запропоновані рішення є вигідними не цілій нації, а лише групі наближених до керівництва людей.

Особливо важливим різновидом суспільних рішень є призначення на керівні посади. Такі призначення можуть здійснюватися за ознакою прихильності до панівної політичної сили, чи ж за ознакою професіоналізму, вміння розбиратися у питаннях, керувати якими доручено урядовцю, готовністю служити громаді, а не обслуговувати когось окремо. Призначення урядовців може здійснюватися відповідно до узгоджених політичними партнерами квот. Тоді говорять про режим коаліційного урядування. Воно може відбуватися за ознакою партійної приналежності – тільки з числа своїх та ще й тих, хто віддано боровся за здобуття влади. В такому разі характер суспільного урядування матиме партійно-ідеологічні ознаки. Буває, до складу керівних органів включають людей за їхню особисту відданість керівникові. В такому разі виникає загроза того, що урядування в державі набуде корумпованого характеру. Зрештою, уряд може бути сформований із фахівців, експертів у кожній конкретній галузі суспільного життя. Тоді говорять про технократичний політичний режим.

Будь-яка політична сила завжди спирається на певні суспільні верстви у своїй діяльності, їх обслуговує, але й перебуває у залежності від них. Влада в державі буває залежною від груп впливових підприємців і фінансистів, від військових, духовенства, опозиції. А буває залежною й від власних громадян, від народу.

Політичний режим може також визначатися тим, як уряд, політична сила, що перебуває при владі, ставиться до законодавчо-представницького органу – парламенту та до ухвалених ним рішень і законів, як він дотримується взятих на себе зобов’язань та міждержавних угод. Бувають політики, які вважають самих себе джерелом закону й порядку в суспільстві. Щиро вірячи у те, що вони є втіленням розуму і справедливості, такі політики й державні діячі беруться на власний розсуд творити закони, видавати вказівки, як кому жити і що робити. До того ж вони можуть наполягати, що закони ухвалюють, аби їх дотримувалися усі інші, але не вони самі. Якщо ж їм не вдається знехтувати законом або обійти його, вдаються до спроб змінити незручний закон або й цілу конституцію.

Інші ставляться до ухвалених законів і рішень як до чогось такого, що не підлягає жодному обговоренню й запереченню, і домагаються їх дотримання усіма, часом найжорсткішими засобами. А бувають режими, за яких закони держави вважаються відображенням права і потреб людей, коли народ поціновують як остаточне джерело влади.

Крім того, ознаками окремих політичних режимів буває співвідношення між собою органів виконавчої, законодавчої, судової влади, глави держави, правлячої партії, опозиції; спосіб визначення того, що є дозволене, а що заборонене; соціальне становище і роль громадських організацій і партій; роль органів охорони порядку; визнання і дотримання прав людини. Звідси політичні режими можуть бути ліберальними, соціально спрямованими, диктаторськими, військовими, олігархічними тощо.

Політичний режим – це спосіб врядування, який складається спонтанно, внаслідок зацікавлених зусиль багатьох учасників політичного процесу. Він формально не встановлюється конституціями чи іншими законодавчими актами. Визначальними у формуванні того чи іншого режиму є розстановка політичних сил в суспільстві, ідеологічна спрямованість тих, хто прийшов до влади, їхній професіоналізм і відповідальність, згода дотримуватися чинних законів і встановлених правил, залежність від зовнішніх чинників тощо. Але чи не найперше, від чого залежить затвердження й утримання певного режиму, це громадяни, стан їхньої свідомості, готовність і вміння вимогливо і критично ставитися до уряду, чи ж навпаки згода слухняно терпіти абсолютистські витівки влади.

Дата добавления: 2014-01-04