Реалізація зовнішньополітичних цілей України через участь у СОТ. Особливості взаємодії України з МВФ, сб, ЄБРР

Участь та взаємодія України з міжнародними економічними утвореннями.

Важливими компонентами зовнішньополітичного курсу в забезпеченні національних інтересів будь-якої держави є захист і посування економічних інтересів. Саме економічні чинники впливають на формування зовнішньополітичної стратегії, а в деяких випадках і визначають її. Зовнішня політика, одним з пріоритетних завдань якої є сприяння високому економічному зростанню держави і досягнення гідного місця в міжнародному поділі праці, як правило, спрямована на віднайдення нових і розширення вже наявних ринків для національного виробництва, забезпечення його енергетичними ресурсами й сировиною, розширення сфер інвестицій з одночасним залученням зарубіжних інвесторів. Для України, економіка якої перебуває на стадії трансформації в ринкову, економічна дипломатія набуває особливого значення й покликана розв'язувати такі завдання:

• досягнення мінімуму ризиків подальшої інтеграції України у світову економіку з урахуванням забезпечення економічної безпеки країни;

• формування справедливої міжнародної економічної системи за повноправної участі України у міжнародних економічних організаціях;

• розширення вітчизняного експорту в раціоналізації імпорту в країну, сприяння українському підприємництву за кордоном, протидія дискримінації вітчизняних виробників і експортерів, забезпечення дотримання вітчизняними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності українського законодавства під час здійснення подібних операцій;

• сприяння залученню іноземного капіталу - інвестицій у реальний сектор і пріоритетні сфери української економіки;

• збереження та оптимальне використання української власності за кордоном;

• обслуговування українського зовнішнього боргу відповідно до реальних можливостей країни, максимальне повернення засобів у рахунок кредитів іноземних держав;

• формування комплексної системи українського законодавства і міжнародної договірно-правової бази в економічній сфері.

Провідна роль у зовнішньополітичному забезпеченні економічних інтересів України належить Міністерству закордонних справ і його дипломатичним представникам за кордоном. Зауважимо, що координація зовнішньоекономічної діяльності Української держави, створення прийнятної атмосфери для українського бізнесу за кордоном, рекомендації щодо добору партнерів тощо - функції для МЗС України досить нові, хоча в світі вже давно склалася схожа практика. Економічна діяльність МЗС полягає також в ініціативній розробці концепцій і програм розвитку взаємодії з різними регіонами світу і регіональними міжнародними форумами та організаціями. Це - програми співпраці України з Європейським Союзом, Плани дій Україна-НАТО, програми співробітництва з окремими країнами регіону, ЦЄІ, ЦЕФТА, структурами СНД, концепції співпраці з ОЧЕС, просування до членства в СОТ тощо. Розвивається діалог по лінії МЗС-український бізнес. Установлені регулярні контакти міністерства з Українським союзом промисловців і підприємців (УСПП), асоціаціями металургів, транспортників, виробників сільськогосподарської продукції тощо. їм надається цільова зарубіжна інформація, можливість виходу на зв'язки зі схожими зарубіжними структурами. Як форми спільного просування українських інтересів за кордоном успішно функціонують "ділові ради" українських компаній, що працюють на певних регіональних ринках, структурні комітети співпраці при главах країн, комісії зі співробітництва, представництва при міжнародних організаціях, торговельно-економічні місії в посольствах, торговельні палати.

Одним із пріоритетів МЗС України на економічному напрямі в нових умовах є сприяння українському експорту, закріплення його позицій на традиційних ринках і засвоєння нових. При цьому предметом особливої уваги залишається військово-технічне співробітництво і державне лобіювання експорту українського озброєння.

Глобалізація світової економіки висуває перед українською економічною дипломатією і дипломатичною службою нові завдання, вимагає їх активізації на всіх напрямах міжнародного економічного співробітництва та конкурентного протистояння. Відповідно збільшується значення універсального і регіонального чинників міжнародних організацій. У сфері торгівлі держави керуються нормами і правилами Світової організації торгівлі (СОТ), при врегулюванні боргів - Паризького клубу, а в Європейському Союзі торгово-політичні повноваження країн-членів делеговані наднаціональ­ним органам.

Визначальне значення для всієї економічної політики України має, поза сумнівом, вступ країни до Світової організації торгівлі, яка розробляє систему правових норм міжнародної торгівлі та здійснює контроль за їх дотриманням. Основними цілями СОТ є забезпечення тривалого і стабільного функціонування системи міжнародних торговельних зв'язків, лібералізація міжнародної торгівлі, поступове скасування митних і торговельних обмежень. СОТ має статус спеціальної організації ООН і являє собою організаційно-правову основу системи міжнародної торгівлі. СОТ формує міжнародні правила, яких повинні дотримуватися країни-члени у здійсненні торговельних відносин, а також забезпечує умови для проведення багатосторонніх переговорів, спрямованих на глобальну лібералізацію торгівлі. СОТ була створена 15 квітня 1994 р., ставши правонаступницею ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі) - організації, яка функціонувала від 1947 до 1994 р. й налічувала 128 членів. У рамках ГАТТ було проведено вісім раундів багатосторонніх переговорів, спрямованих на лібералізацію торгівлі, скасування тарифних обмежень та зниження митних зборів. У ході останніх переговорів, відомих під назвою "Уругвайський раунд", були досягнуті найважливіші домовленості (28 угод). Основні з них такі: Генеральна Угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), яка визначає єдині норми і принципи міжнародної торгівлі товарами; Генеральна Угода з торгівлі послугами (ГАТС), яка регулює відносини у торгівлі послугами; Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС); Угода про вирішення спорів; Угода про сільське господарство; Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів; Угода про технічні бар'єри в торгівлі; Угода про правила походження; Угода про процедури імпортного ліцензування; Угода про передвідвантажувальну інспекцію; Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи; Угода про субсидії та компенсаційні заходи; Угода про захисні заходи.

Тепер членами СОТ є 141 країна світу, у тому числі Україна. Членство в СОТ передбачає обов'язкову участь у всіх багатосторонніх угодах, крім декількох із обмеженим колом учасників. Положення системи угод СОТ спрямовані на досягнення основних цілей, визначальними серед яких є: рівноправність в торгівлі для всіх держав (із застосуванням норм про режим найбільшого сприяння, національний режим, заборона будь-яких форм дискримінації); лібералізація зовнішньої торгівлі; послідовне проведення справедливої торговельної політики; забезпечення прозорості торговельних процедур.

СОТ виконує такі основні функції:

• сприяє реалізації угод Уругвайського раунду та інших угод, укладених в рамках СОТ;

• служить міжнародним форумом для обговорення спірних питань та тлумачення угод Уругвайського раунду;

• виступає арбітром у разі виникнення спірних питань між країнами-членами;

• здійснює моніторинг та аналіз інформації щодо торговельних режимів країн-членів;

• здійснює співробітництво з іншими міжнародними організаціями, які займаються питаннями розвитку глобальної економіки;

• надає технічну допомогу країнам, що розвиваються, та країнам з перехідною економікою.

Країни-члени СОТ сплачують індивідуальні внески, які обчислюються на основі часток цих країн у загальному обсязі світової торгівлі. Вищим органом СОТ є Міністерська конференція, яка скликається раз на два роки і приймає найважливіші рішення в сфері торгівлі. Генеральна рада - керівний орган - проводиться кожні два місяці для здійснення нагляду за функціонуванням організації і виконанням відповідних угод. Генеральна рада також виступає як вищий орган для розв'язання спорів і проведення огляду торговельної політики країн-членів. Повсякденна робота СОТ проводиться в рамках трьох Рад, шістнадцяти Комітетів та п'яти переговорних груп і органів.

Українське представництво при СОТ є одним із основних вітчизняних дипломатичних представництв, що працюють в економічному напрямі. Розширюються функції та обсяги роботи представництв при СНД, ЄС та ООН - основних осередках, де формуються і відстоюються позиції України на міжнародній арені практично з усіх соціально-економічних проблем. Поступово центр ваги переноситься з двосторонніх структур на міжвідомчі та урядові комісії з конкретних багатосторонніх напрямів взаємодії (СНД, СОТ, ЄС тощо), що надає можливість знайти оптимальне співвідношення дво- і багатосторонньої економічної дипломатії.

У зв'язку з зазначеним розглянемо питання співпраці України з провідними економічними міжнародними організаціями. Проблему набуття членства в СОТ Україна порушила ще 1994 р. під час переговорів Президента України Л. Кучми з Генеральним директором СОТ Р. Руджеро. Українська сторона ознайомила Р. Руджеро з Програмою економічних реформ, розпочатою в Україні восени 1994 р., якою передбачалося розв'язати найважливіші стратегічні завдання. Серед них – шляхом різкого обмеження рівня інфляції досягти макроекономічної стабілізації, через стимулювання експортного потенціалу збалансувати платіжний баланс країни і створити умови економічної активності та закласти підвалини постійного економічного зростання. Крім того, Генерального директора СОТ поінформовано про досягнення країни. Це й поступова лібералізація економіки (значно лібералізовані експорт-імпорт, зняті обмеження на торгівлю сільськогосподарською продукцією), внутрішньої і зовнішньоекономічної діяльності, зміни в податковій політиці, структурній перебудові (триває процес роздержавлення та приватизації державних підприємств, уніфіковано валютний курс, розвивається валютний ринок), земельній реформі, системі соціального захисту тощо. До того ж була скасована система квотування та ліцензування експорту, ліквідована система державного контракту та державного замовлення на експорт, значно спрощена система обліку окремих видів зовнішньоекономічних контрактів. Всі ці заходи спрямовані на максимальну гармонізацію з вимогами системи ГАТТ/СОТ.

У переговорному процесі щодо вступу України в СОТ західні партнери вимагали більшого відкриття українського внутрішнього ринку товарів та послуг, мінімізації державної підтримки національного виробника. Набувши членства в СОТ вітчизняний виробник отримав переваги вільного доступу на світові ринки, особливо це стосується ринків сировинної продукції та напівфабрикатів.

Схвалення ВР України 16 травня 2008 року Закону України "Про ратифікацію протоколу про вступ України до СОТ" завершило більш ніж 14-ти річний процес переговорів про набуття державою членства в Організації.

Система зобов‘язань України як члена СОТ є віднині складовою частиною єдиної політики у сфері державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.Відзначені зобов‘язання передбачають: трансформацію і зв‘язування рівнів мита та лібералізацію режиму доступу до ринку послуг; гармонізацію національного законодавства з вимогами та правилами СОТ відповідно до Закону України "Про ратифікацію Протоколу про вступ України до СОТ"; реалізацію єдиної державної зовнішньоекономічної політики з урахуванням Закону України "Про ратифікацію Протоколу про вступ України до СОТ".

Членство в СОТ створює достатні умови для інтеграції України до європейського економічного простору, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу і міжнародної торгівлі, сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій тощо. У зв’язку з набуттям членства у СОТ Указом Президента від 17.06.2008 № 557/2008 затверджено перелік основних заходів, пов‘язаних зі вступом України до Світової Організації Торгівлі

Важливою перевагою набуття Україною членства в СОТ є створення прозорого та передбачуваного бізнес-середовища. Обов‘язковою умовою для цього є удосконалення систем стандартизації, сертифікації, застосування санітарних, фітосанітарних заходів та технічних регламентів. Таке удосконалення для держави має особливе значення і може бути забезпечено лише у вигляді кардинальної реформи всієї вітчизняного системи технічного регулювання. Беззаперечним є той факт, що система технічного регулювання країни повинна бути ефективною та прозорою. Після набуття Україною членства в СОТ використовується аргумент щодо заборони підприємствам виробляти продукцію, яка не буде відповідати міжнародним стандартам якості, а тому їх ринкову нішу займуть іноземні постачальники більш якісних товарів. Це не відповідає дійсності, якість продукції, що реалізується на ринках країн-членів СОТ, не регламентується угодами Організації. Стандарти, що існують в країні можуть бути більш ліберальними, ніж міжнародні стандарти якості ISO.

Для запобігання негативним наслідкам викликів і загроз Українська держава співпрацює з міжнародними фінансовими структурами, серед яких чільне місце посідає Міжнародний валютний фонд, що має статут спеціальної установи ООН (створений у 1944 p., учасники - 182 держави). Створена у 1945 р. після ратифікації Угоди, розробленої під час міжнародної валютно-фінансової конференції у Бреттон-Вудсі (1944 р.). Почала функціонувати у травні 1946 р. Штаб-квартира - м. Вашингтон. Директор-розпорядник - Хорст Келер (ФРН), одностайно обраний на засіданні Виконавчої ради МВФ 23 березня 2000 р. Мета Фонду - сприяти розвиткові міжнародного співробітництва, врегульовувати валютні курси і контролювати дотримання їх. Капітал МВФ формується із внесків членів згідно з установленою квотою. 25 % квоти вкладають у вільно конвертованій валюті, а 75 % - у національній валюті. МВФ може позичати кошти будь-якій країні-учасниці МВФ. Право вето на рішення МВФ мають тільки США. Україна - член МВФ з 1993 р. Після завершення програми розширеного фінансування (EFF) співробітництво України з МВФ триває.

В Україні активно діє Світовий банк (Міжнародний банк реконструкції і розвитку), який фінансує низку програм. Світовий банк (The World Bank), багатостороння кредитна установа, що об’єднує п’ять інституцій, діяльність яких спрямована на підвищення рівня життя у країнах, що розвиваються, за рахунок фінансової допомоги розвинених країн. Інституції Світового банку: 1. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) (заснований в 1945 році) - надання кредитів відносно заможнім країнам, що розвиваються; 2. Міжнародна асоціація розвитку (МАР) (заснована в 1960 році) - надання пільгових кредитів найбіднішим країнам, що розвиваються; 3. Міжнародна фінансова корпорація (МФК) (заснована в 1956 році) - сприяння економічному зростанню в країнах, що розвиваються, через підтримку приватного сектору; 4. Багатостороннє агентство з питань гарантування інвестицій (БАГІ) (засноване в 1988 році) - надання гарантій іноземним інвесторам при інвестуванні в країни, що розвиваються, від втрат, які пов’язані з некомерційними ризиками; 5. Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних спорів (МЦВІС) (заснований в 1966 році) - сприяння збільшенню потоків міжнародних інвестицій, шляхом забезпечення юридичної підтримки врегулювання спорів між урядами та іноземними інвесторами, підтримки наукових досліджень, розповсюдження інформації про інвестиційне законодавство.

Країни-члени здійснюють керівництво групою Світового банку за допомогою Ради керуючих на чолі з Президентом та Виконавчими директорами. Сьогодні Президентом Світового банку є Роберт Зеллік (Robert Zoellick) (обійняв посаду в липні 2007 року).

Позики надаються на розвиток інститутів державного управління, фінансування критичного імпорту, реабілітацію гідроелектростанцій, проекти з енергетики, газопостачання, транзиту газу, з насінництва, з розвитку приватного фермерства, на розвиток систем зв'язку, міського транспорту і житлового будівництва, на охорону здоров'я, соціальний захист, системи освіти, розвитку фізичного виховання, водопостачання і водоочищення та низку інших проектів.

Засновниками нового міжнародного кредитного інституту – Європейського банку реконструкції та розвитку (the European Bank for Reconstruction and Development) стали країни Європи, а також США, Мексика, Венесуела, Марокко, Єгипет, Ізраїль, Японія, Австралія, Нова Зеландія разом з двома інституціональними членами - Європейським економічним співтовариством (ЄЕС) та Європейським інвестиційним банком (ЄІБ). На даний час членами Банку є 61 країна, ЄС та ЄІБ. Угоду про створення ЄБРР було підписано 29 травня 1990 року, яка набула чинності 28 березня 1991 року. Угодою передбачається встановлення тісних контактів банку з Світовим банком та Міжнародним валютним фондом. Перше засідання Ради керуючих ЄБРР відбулось 15 квітня 1991 року. ЄБРР має статус міжнародної фінансової організації з найвищим кредитним рейтингом (ААА).

Стратегія ЄБРР спрямована на підтримку структурних та галузевих економічних реформ, шляхом розвитку конкуренції, приватизації та підприємництва. ЄБРР сприяє розвитку приватного сектора, зміцненню фінансових закладів та правових систем, а також розвитку інфраструктури, яка є необхідною для підтримки приватного сектора. Через надання позик та здійснення інвестицій ЄБРР стимулює надходження до приватного та державного секторів економіки згаданих країн додаткових фінансових ресурсів, допомагає мобілізувати місцевий капітал на реалізацію проектів розвитку національної економіки. Проекти, які підтримуються ЄБРР, мають сприяти сталому розвитку економіки країни, бути фінансово самоокупними та екологічно безпечними.

Керівництво діяльністю ЄБРР здійснюється Правлінням - Радою керуючих (Board of Governors), в якому представлені всі країни-члени Банку. Виконавчий орган ЄБРР представлений Директоратом - Радою директорів (Board of Directors) та складається з 23 членів. Виконавчим директором у Раді директорів від України є Ігор Подолєв. Президент Банку (з липня 2000 року представник Франції Жан Лем‘єр (Jean Lemierre)) призначається Радою керуючих.

З моменту заснування у 1991 році початковий капітал ЄБРР складав 10 млрд. ЕКЮ, проте у 1996 році його було збільшено до 20 млрд. євро. Квоти в капіталі ЄБРР розподіляються в таких пропорціях: 51 % для країн-членів ЄС та його двох інститутів; 13,5 % для країн Центральної та Східної Європи; 11,3 % для інших європейських країн; 24,2 % для неєвропейських країн. Найбільші частки в капіталі Банку мають США – 10 %; Німеччина, Франція, Італія, Великобританія, Японія - по 8,5 %. Частка України в статутному капіталі ЄБРР складає 0,8 % (16000 акцій або 160 млн. євро), Росії – 4 %.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) запропонував Україні відкрити кредитні лінії для виконання довгострокових державних програм. Пріоритетними напрямами визначені кредитування енергетики, будівництво залізниць, сільського й житлово-кому­нального господарства, кредитування реконструкції житла і розвиток малого бізнесу. ЄБРР готовий інвестувати проекти муніципального рівня, які не вимагають державних гарантій. У 2005 р. обсяги кредитування збільшилися порівняно з 2004 р. удвічі - до 500–600 млн. евро. До того ж ЄБРР зобов'язався наповнити Чорнобильський фонд "Укриття" фінансовими ресурсами, необхідними для завершення проекту будівництва нового саркофага. Загальна сума інвестицій ЄБРР в Україні за 63 проектами становить 1,5 млрд. евро.

Економічна дипломатія приділяє першочергову увагу послідовній інтеграції України в світову економіку, просуванню шляхом вступу до Світової організації торгівлі, розвитку стратегічного партнерства з світовими фінансовими структурами, боротьбі з фінансуванням тероризму тощо. МЗС України надає всебічну допомогу українським діловим колам з питань зовнішньоекономічної діяльності, сприяє формуванню сприятливого іміджу України за кордоном і заохоченню іноземних інвестицій.

Дата добавления: 2014-01-04