Правові підстави та механізми інтеграції України до ЄС

Економічні пріоритети України на пострадянському просторі.

Реалізація зовнішньополітичних цілей України через участь у СОТ. Особливості взаємодії України з МВФ, СБ, ЄБРР.

Участь та взаємодія України з міжнародними економічними утвореннями.

Правові підстави та механізми інтеграції України до ЄС.

Економічний вимір зовнішньополітичної діяльності України.

Відносини з інтегрованою Європою набувають для України все більшої актуальності у зв'язку з розширенням ЄС. Україна тепер має безпосередній кордон з ЄС протяжністю біля 800 км. Забезпечення стабільності та безпеки на спільному кордоні, на вільне пересування людей між Україною та ЄС є надзвичайно важливим для обох сторін.

Європейські і євроатлантичні прагнення України цілком відповідають її геополітичному місцю на континенті, її культурним традиціям, історії і ментальності українського народу. Україна - це древня європейська нація і друга за розміром європейська країна. І історично справедливо визначати її перспективи на майбутнє як рівноправного і достатнього члена об'єднаної Європи. В нашій країні ствердяться демократичні устої, бо первинною умовою для будь-якої країни яка прагне до ЄС, є розвиток демократії, свобода слова, непідконтрольні режиму ЗМІ, безперешкодне функціонування громадських організацій, політичних партій тощо. За такої моделі розвитку стане неможливою узурпація влади, панування в країні волі кланів замість волі народу. Європейські країни теж об'єктивно зацікавлені у тому, щоб Україна якомога швидше інтегрувалася у структури безпеки регіону. Бо, врешті-решт, це дозволить усунути чимало геоекономічних і геополітичних загроз, що постали сьогодні перед євроатлантичною цивілізацією. Адже Україна має доспіть потужний економічний потенціал, талановитий народ європейської ментальності, професійно підготовлену військову, промислову й інтелектуальну еліту. Увійшовши до системи європейської безпеки, наша країна не стане для неї тягарем, а навпаки і. посилить її можливості і стабільність в регіоні.

Формування оновленої України збіглося в часі з усесвітнім процесом глобалізації. Поряд із позитивними змінами глобалізація зробила всі країни більш уразливими в таких сферах, як економіка і фінанси, екологія, міжнародний тероризм і наркобізнес, нелегальна міграція, масові захворювання, інформаційна безпека, національно-культурна самобутність тощо. Хоча традиційні зв'язки між національним суверенітетом і національною безпекою зазнали певної еволюції, але стратегічні міркування залишаються основоположними як для міжнародних інтеграційних об'єднань, так і для окремих держав, зокрема й України.

У науковій літературі описані три варіанти реалізації інтеграційної моделі: функціонолістський, для якого були характерними прагматизм, свобода торгівлі; федералістський - посилення державних наднаціональних рис у структурі і праві з більш широкою самостійністю складників-держав; конфедералістський - союз держав, самостійних одиниць, що розвивають тісне співробітництво в економічній сфері. Деякі дослідники у традиційній федералістській моделі розвитку виокремлюють два варіанти: кооперативний та інтеграційний. Кооперація визначається як спільні дії держав, що спрямовані на узгодження питань спільного інтересу. Рішення та угоди приймаються лише одностайно і є чинними тільки для тих держав, що їх схвалили. Інтеграція передбачає делегування права прийняття рішень органам управління, функціонери яких не представляють інтереси країн, громадянами яких вони є. При цьому прийняття рішень не потребує одностайності, хоча вони є обов'язковими для всіх держав-учасниць. Прихильники як сучасного федералізму, так і неофункціоналізму погоджуються з фактом, що інтеграція є досить складним механізмом, ефективне функціонування якого неможливе без узгодження дій усіх його складників. Успішний розвиток інтеграції розглядається можливим лише за умов постійного вдосконалення інтеграційного механізму, поглиблення процесу співробітництва та, врешті-решт, переходу його на наднаціональний рівень.

Ідею необхідності збереження державного суверенітету обстоюють прихильники міжурядового підходу - інтергувернменталізму, що спирається на інтереси держав, реальні факти ускладнень європейської інтеграції, переваги державної, а не інститутської, складової в рамках ЄС. Яскравим прихильником міжурядового підходу є американський дослідник С. Гоффман, що визнавав головну роль держави в регіональному інтеграційному процесі, хоча й не відкидав еволюцію суверенітету до гнучкості та поміркованості. Необхідність поєднання інтересів держав із рушійною силою транснаціонального співробітництва відстоюють синхроністи, які вбачають в інтеграції різношвидкісний процес. Наднаціональні підходи до обґрунтування європейської інтеграції були закладені в комунікативній теорії американського політолога К. Дейча, на думку якого основне покликання інтеграції із забезпечення миру і стабільності можна досягти шляхом утворення співтовариства безпеки зі збереженням самостійності й суверенітету кожного з учасників. Водночас з критикою євроінтеграції виступає Ч. Купчан, на думку якого Євросоюз є неефективною структурою, оскільки не здатний контролювати процеси за межами держав-членів, сконструювати спільну оборонну політику тощо. Тільки союз Франції і Німеччини як провідних країн Європи, на частку яких припадає 80 % ВВП Європи, 85 % воєнних витрат усіх країн ЄЄ, зможе вирішити проблему колективної оборони. На противагу західним концепціям, російська школа політології віднесення ЄС до міжнародних організацій вважає досить спірним, обґрунтовуючи це специфічністю особливої правової природи об'єднання.

Інтеграція в цілому, особливо економічна інтеграція, є велінням часу. Інтеграційні процеси охопили всі куточки Земної кулі. Водночас інтеграційні угруповання розвиваються досить нерівномірно і мають різні форми, як Європейський Союз, Організація американських держав (ОАД), Союз Російської Федерації і Республіки Білорусь, митний союз країн СНД, що переріс в ЄврАзЕС, Єдиний економічний простір (ЄЕП), ГУ(У)АМ тощо.

Найпривабливіший досвід має інтеграція Західної Європи, учасники якої віднайшли та апробували ефективні економічні, політичні і правові рішення, застосували нові форми і втілили новий зміст реформ. Для західноєвропейської інтеграції характерні стійкість розвитку, динамізм.

Інтеграція означає відновлення цілого, поєднання, вихід за межі однієї держави. У варіанті ЄС - це створення структури з наднаціональними рисами. Європа, яка поступово реорганізується у Євросоюз та інтегрується в рамках НАТО, має необхідний потенціал у політичній, військовій і економічній сферах, щоб залучати різні країни на диференційно гнучкій основі у процес зміцнення регіональної стабільності й поступового розширення рамок трансєвразійського співробітництва. Отже, інтеграційні процеси тривають, і Україна не може перебувати осторонь кардинальних перетворень у регіоні. Європейський Союз відіграє в міжнародних відносинах помітну роль стосовно ціннісних принципів і правил поведінки держав, а також у процесі застосування цих правил на практиці міждержавного спілкування. Особливо важливим і привабливим є те, що протягом кількох десятиліть інтеграційний простір Євросоюзу перетворився на основний центр випробування життєвості конкретних політичних і правових установок. До них належать і актуальні політичні проблеми, такі як співвідношення сучасної ролі держави й державного суверенітету, пріоритет індивідуальних прав особи порівняно з правами групи, а прав людини - з національними інтересами тієї або тієї країни. Можна передбачити, що посилена Європа виступатиме нарівні з іншими центрами сили щодо відповідальності за здійснення світової політики. При цьому слід враховувати чинник часу: у найближчі десять років Європа вочевидь іще не матиме достатньої політичної єдності і стимулів, щоби піти на фінансові жертви, необхідні для перетворення ЄС на воєнну державу глобального рівня.

Ідея інтегрованої Європи була висловлена 1946 р. Прем'єр-міністром Великої Британії У. Черчіллем в історичній промові в Цюриху (Швейцарія), де він заявив про необхідність створення "своєрідного об'єднання Сполучених Штатів Європи". Перші конкретні кроки до заснування нового союзу були зроблені завдяки міністру національного планування Франції Ж. Моне, який запропонував передати управління виробництвом вугілля і сталі єдиній наднаціональній європейській установі. У 1951 р. Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Люксембург і Нідерланди підписали Паризький договір про створення Об'єднання вугілля і сталі. Пізніше були створені Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом) та Європейське економічне співтовариство 1957 р. (ЄЕС), які на основі Римського договору 1967 р. об'єдналися в єдину центральну групу, що дістала офіційну назву "Європейські Співтовариства". Вона мала спільні керівні органи і єдиний бюджет. З 1964 р. до ЄЕС асоційованим учасником приєдналася Туреччина, 1 січня 1973 р. статус повноправного члена набули Велика Британія, Данія, Ірландія. 1981 р. до ЄЕС вступила Греція, а 1986 р. - Іспанія і Португалія. Умовами набуття членства в ЄЕС є існування в країні демократичної і плюралістичної системи управління. У грудні 1991 р. асоційованими членами стали Польща, Чехословаччина та Угорщина. 1992 р. підписано угоду між ЄЕС і ЄАВТ (Європейською асоціацією вільної торгівлі). 12 країн з населенням у 340 млн. осіб стали членами ЄЕС.

Грудень 1991 р. став епохальним в історії ЄЕС - були досягнуті певні домовленості щодо створення єдиного політичного та економічного простору (м. Маастріхт, Нідерланди), який набув назви Європейський Союз (ЄС). Договір про ЄС передбачає створення економічного, валютного і політичного союзів, вільного інформаційного простору. Створені Суд європейських співтовариств, виконавчий орган - Європейська Комісія. Кожна країна-учасниця має у Брюсселі постійне представництво і пропорційно чисельності населення країни кількість голосів у Раді Міністрів ЄС. Створено Європарламент (518 депутатів), секретаріат якого розташований у Страсбурзі (Франція). 15 грудня 2001 р. керівники країн ЄС у Брюсселі прийняли Декларацію про майбутнє Європи. Документ передбачав створення спеціального колегіального органу - Конвенту, який мав підготувати міжурядову конференцію ЄС з розробки нового договору про Союз. Главою Конвенту був обраний екс-президент Франції Ж. д'Естен. У декларації йшлося також про прийом нових десяти країн до ЄС, здебільшого з Центральної та Східної Європи, в результаті чого союз зростав до 25 держав. Отже, Європа зазнала кардинальних змін, хоча домовитися про створення загальноєвропейських сил швидкого реагування (фактично про військовий контингент ЄС) поки що не вдалося.

Оборонні ініціативи ЄС щодо створення власного військового контингенту, особливо намагання створити окрему від НАТО штаб-квартиру - у межах ініціативи Німеччини, Франції, Бельгії, Нідерландів, дратували США, які вбачали в цій діяльності пряму загрозу нинішньому статусу НАТО. Проте європейцям удалося знайти компроміс із американською стороною: до Конституції внесено положення про провідну роль НАТО, натомість зафіксована пропозиція про спеціальну установу - Агентство з питань безпеки та про право на власний військовий контингент. Основним наслідком цієї праці стало офіційне прийняття Європейської Стратегії безпеки - чинного документа, що віднині визначатиме напрями зовнішньої та безпекової політики ЄС.

Досвід розвитку ЄС продемонстрував, що об'єктивна економічна потреба у прискоренні інтеграції та пов'язані з цим наслідки в інших сферах суспільного розвитку нерідко обмежувались і стримувались під впливом стереотипів мислення, що залишилися від минулого. Особливо сильними виявились уявлення, породжені абсолютизацією державного суверенітету, острахом втрати незалежності. На такому ґрунті часто посилювалось занадто обережне і навіть негативне ставлення до співтовариств як до наднаціональної сили, знову і знову відроджувались лозунги автаркії. Іноді баланс інтересів порушувався не тільки груповими, а й односторонніми акціями окремих держав.

Тактика Європейського Союзу постійно змінюється, пристосовуючись до нових реалій. Поступово еволюціонує і зовнішньополітична складова його політики. ЄС починає завойовувати простір країн Латинської Америки: всі латиноамериканські країни уклали з ЄС договори про співробітництво нового типу, що передбачає ставлення до них як до неасоційованих членів. Ці договори розглядаються як договори третього покоління й базуються на новому розумінні демократичних принципів, передусім як соціальних гарантій стійкого економічного розвитку. Перемінними складниками будь-якого міждержавного об'єднання мають виступати економічні, поліцентричні й гуманітарні важелі. Серед перших - високий рівень розвитку ринкової економіки (промислового потенціалу, техніко-економічного розвитку з перевагою обробної промисловості), однорідність інституціональної структури економіки. Другий комплекс умов полягає у створенні поліцентричної структури - існування в об'єднанні декількох країн однакового розвитку-калібру (в ЄС - Франція, Велика Британія, Німеччина, Іспанія). Саме існування поліцентричних форм є необхідним складником для утворення наднаціональних структур (для рівного розподілення голосів у законодавчому органі, інакше загрожуватиме вірогідність утворення прецеденту з диктаторством). І нарешті, гуманітарні важелі, що являє собою культурна та історична спільнота, виплекана десятиліттями на засадах міждержавного колективізму. Це і правова держава, багатовіковий досвід спільного існування народів, культурна і зазвичай релігійна спільність, давня традиційність європейської ідеї і, врешті-решт, набутий досвід світових катаклізмів. Ці складники виплекали західноєвропейський менталітет, який сприяв пошуку взаємоприйнятних рішень і подоланню інтеграційних конфліктів.

Становленню відносин Україна-ЄС передували рішення, прийняті Євросоюзом щодо нових держав колишнього СРСР. Міністри держав-членів ЄС на своїй надзвичайній сесії, що відбулася 16 грудня 1991 р., прийняли спільну заяву, у якій висловили готовність визнати всі нові держави, що виникли на території СРСР, і встановити з ними дипломатичні відносини на принципах поваги Статуту ООН, Гельсінкського Заключного акта, Паризької хартії; гарантії прав етнічних і національних груп та меншин відповідно до зобов'язань, сформульованих у рамках ОБСЄ; поваги недоторканності всіх кордонів, що можуть бути змінені лише мирним шляхом; визнання всіх зобов'язань, пов'язаних із роззброєнням і нерозповсюдженням ядерної зброї, а також із безпекою і стабільністю в регіоні; зобов'язання розв'язувати всі спірні питання шляхом переговорів та угод.

Перспектива приєднання України до європейської спільноти як рівноправного її члена пов'язана з необхідністю суттєвих змін в самій країни. Орієнтовною „планкою" розвитку країни в цьому напрямку може бути виконання ряду вимог, що висуваються відносно майбутніх членів Євросоюзу та членства в НАТО. Вимоги щодо членства в ЄС відомі під назвою „копенгагенські критерії'. Вони були сформульовані Радою Євросоюзу в червні 1993 року на засіданні в Копенгагені. Основними критеріями є:

· стабільність політичних установ, що гарантують демократію (політичні критерії). Кожна країна - кандидат має довести здатність захистити демократію і правову державу з середини, за реалізацію прав людини, захисту меншин.

· наявність конкурентоздатної ринкової економіки (економічні критерії);

· здатність взяти на себе зобов'язання, що випливають із членства в Євросоюзі (так звані членські критерії).

Аналіз співпраці можна узагальнити таким чином: 1. Україна є членом Ради Європи, приєдналась до відповідних договорів, що регламентують єдині правові підходи до міжнародних та внутрішніх питань розвитку європейських країн. 2. Україна стала першою країною на теренах СНД, що уклала „Угоду про партнерство та співробітництво" яка вступила в дію в 1998 році. У тому ж році „Стратегія інтеграції України в ЄС", розрахована до 2007 року, була затверджена Указом Президента України (11.06.1998 р.) і підтримана парламентом. В Законі України „Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 року (ст. 6) утверджується, що „пріоритетами національних інтересів України є інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та євроатлантичний безпековий простір".

Про перспективність членства в європейських структурах ішлося в Постановах Верховної Ради України "Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх зносин" від 25 грудня 1990 р. та "Про основні напрями зовнішньої політики України" від 22 липня 1993 р. Про намір у майбутньому набути членства в ЄС було заявлено першим Президентом України Л. Кравчуком 14 червня 1994 р. в Люксембурзі під час підписання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС (УПС).

Уточнений у лютому 2005 року План дій Україна - Європейський Союз у рамках європейської політики сусідства - є важливим кроком у процесі євроінтеграції України. Україна та ЄС погодились інтенсифікувати політичні, безпекові, економічні та культурні відносини, включаючи транскордонне співробітництво, та спільну відповідальність у запобіганні та врегулюванні конфліктів. Розвитку інтеграційних процесів з ЄС сприяють активні двосторонні стосунки з провідними європейськими країнами, перш за все з Німеччиною, Австрією, а також з Польщею, Словаччиною, Литвою, Латвією, Естонією в обговоренні питань як зовнішньої, безпекової політики так і трансформації українського суспільства, економіки України з урахуванням досвіду цих країн.

Особливості поточного моменту співпраці Української держави з Євросоюзом характеризуються новими умовами розвитку розширеного Союзу, ставленням до країн-сусідів і формуванням у зв'язку з зазначеним оновленої політики щодо США.

Європейський напрямок є одним із пріоритетів зовнішньої політики сучасної України. Із завершенням чергового етапу розширення Європейського Союзу, в результаті якого визначився майбутній розвиток низки країн Центральної і Східної Європи, окреслились нові тенденції у відносинах України з провідним європейським формуванням. Визначаючи виголошену Україною довгострокову стратегію на інтеграцію з європейськими та трансатлантичними структурами, Європейський Союз сформулював концепцію відносин з Україною, закріплену у низці документів.

Співробітництво з Євросоюзом поступово поглиблюється: в Києві відкрито представництво Комісії європейських співтовариств (жовтень 1993 р.), у Брюсселі - представництво України при Європейських Співтовариствах (липень 1995 р.); проведено переговори щодо галузевої кооперації і торговельних відносин (1994); підписана (14 листопада 1994 р.) і набула чинності (з 1 березня 1998 р.) Угода про партнерство і співробітництво; Україна була визнана країною з перехідною економікою на саміті ЄС у Флоренції (липень 1996 р.); Рада ЄС прийняла План дій (6 грудня 1996 р.), що визначив напрями співпраці з Україною; відбувся перший саміт Україна – ЄС (5 вересня 1997 р.); підписана в Гельсінкі (1999) Спільна стратегія ЄС щодо України, яка визначала пріоритетні напрями політики країн-членів ЄС та інституцій Євросоюзу на чотирирічний період; Україні визначений статус країни-сусіда ЄС (2003) та ін.

Значним чинником на першому етапі розвитку політичного діалогу зі структурами ЄС стало формування договірно-правової бази співробітництва, основним документом якої є Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом (УПС). Підписана угода означала перехід відносин Україна-ЄС на якісно новий рівень, вона заклала правове підґрунтя для багатопланового співробітництва в торгівлі, економіці, соціальній і правовій сферах. Період чинності УПС - 10 років, після цього угода щороку автоматично продовжується, якщо сторони не денонсують її (ст. 101). Серед основних принципів, на яких будується УПС, є принцип ринкової економіки як визначальний, насамперед для залучення України до правового поля європейського ринку та ГАТТ/СОТ. В Угоді виокремлено 17 галузей співробітництва з ЄС, у яких мають бути узгоджені законодавчі положення відповідно до вимог європростору: митне законодавство, банківська справа, бухгалтерський облік та податки, охорона праці, фінансові послуги тощо. Передбачено скорочення всіх видів дискримінації та обмежень на торгівлю, вільне пересування капіталів, пов'язане з прямими інвестиціями, та ін. УПС містила питання про транскордонне надання послуг, визначала механізм реалізації домовленостей. З цією метою на рівні міністрів створено раду з питань співробітництва - центральний орган двосторонніх відносин, а також комітети з питань співробітництва (для спільної роботи працівників адміністративних структур ЄС та України) і з парламентського співробітництва (для спільної роботи депутатів парламентів). Водночас Угодою передбачено узгодження зовнішньополітичної діяльності, зокрема у сфері безпеки, постійне підтримання політичного діалогу тощо. Отже, йдеться і про економічне, і про політичне співробітництво.

Відповідно до Угоди сторони встановили і підтримують регулярний політичний діалог: проводяться переговори на найвищому політичному рівні в рамках самітів. Для спостереження за впровадженням Угоди згідно з положеннями УПС створено Раду з питань співробітництва, яка проводиться на міністерському рівні щонайменше раз на рік. Раді з питань співробітництва у виконанні нею її обов'язків допомагає Комітет з питань співробітництва. Політичний діалог на парламентському рівні здійснюється в рамках цього Комітету. В рамках Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС створено й діють чотири підкомітети та три робочі групи: підкомітет з питань торгівлі та інвестицій; підкомітет з питань фінансів, економіки та статистики; підкомітет з питань транспорту та енергетики, співробітництва у цивільному та ядерному секторі, охорони довкілля, освіти, навчання та технологій; підкомітет з митних питань, транскордонного співробітництва, боротьби з нелегальною міграцією, відмиванням грошей та наркобізнесом. Серед робочих груп - група з питань відновлювальної енергетики та енергоефективності; з питань змін клімату і робоча група з питань енергетичних стратегій.

Угода про партнерство і співробітництво України-ЄС доповнювалась галузевими угодами. Серед них - Угода між Європейськими Співтовариствами й Україною про торгівлю текстильними виробами (5 травня 1993 р.), Угода між Урядом України й Комісією Європейських Співтовариств про створення Контактної групи по вугіллю і сталі (8 червня 1994 р.), Угода між ЄСВС і урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (15 липня 1997 р.), Багатостороння рамкова Угода між Україною і ЄС щодо створення правових засад міжнародного співробітництва з забезпечення енергоносіями країн Західної Європи (22 липня 1999 р.), Угода про співробітництво між Урядом України і Євратомом у галузі керованого термоядерного синтезу (23 липня 1999 р.), Угода про співробітництво між Урядом України і Євратомом у галузі ядерної безпеки (23 липня 1999 р.), Угода про безквотову торгівлю текстильною продукцією на 2001-2004 рр. (грудень 2000 р.). Водночас слід зазначити, що галузеві угоди, які регулювали торгівлю текстилем і сталлю, призвели фактично до обмеження експорту України до ЄС шляхом встановлення певних квот.

На сьогодні в рамках УПС визначено 7 пріоритетних напрямів співпраці між Україною та ЄС: енергетика; торгівля та інвестиції; юстиція та внутрішні справи; наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу; охорона навколишнього середовища; транспортна сфера; транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу. Отже, Угода про партнерство і співробітництво встановила між Україною та ЄС і державами-членами стабільні політичні відносини.

Серед внутрішніх законодавчих актів України щодо ЄС слід виокремити: Послання Президента України до Верховної Ради Ук­раїни "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки"; Постанову Кабінету Міністрів України "Питання діяльності Української частини Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)"; Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу (затверджена Указом Президента України 11 червня 1998 р.); Указ Президента України "Про програму інтеграції України до Європейського Союзу" (1998); Указ Президента України "Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)" (1996); Указ Президента України "Про Державну раду з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України"; Постанова Верховної Ради України "Про рекомендації за підсумками парламентських слухань з питань реалізації державної політики інтеграції України до Європейського Союзу".

Партнерський діалог Україна-ЄС розвивається під час проведення щорічних самітів Україна–ЄС за участі Президента України; Ради з питань співробітництва за участі Прем'єр-міністра України; Комітету з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна–Трійка ЄС, постійних експертних консультацій. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей та консультацій на високому та експертному рівнях.

Інтеграція України в ЄС була проголошена ключовим зовнішньополітичним пріоритетом і визначена в урядовій програмі 2000 р. стратегічною метою держави. На шляху просування України до ЄС виокремлювалися такі етапи: набуття членства в COT, реалізація УПС, створення зони вільної торгівлі Україна-ЄС, набуття статусу асоційованого члена ЄС тощо. Остання форма співпраці могла б бути запроваджена на зразок моделі Європейської партнерської угоди, яка відкриває перспективу майбутнього членства в ЄС, або моделі відносин асоціації, які Співтовариство у 70-х роках установило з Туреччиною, країнами Магрибу і Близького Сходу.

Відповідно до представленого списку "сусідських програм" Україні пропонується участь у трьох із них: співробітництво України, Польщі та Білорусі; співробітництво Угорщини, Словаччини та України і співробітництво України з країнами Центральної та Східної Європи (САКЛ). Новий план щодо України (12 травня 2004 р., м. Брюссель) означав співробітництво, а не подальше розширення.

Серед позитивних моментів співпраці України з ЄС - розвиток спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Україна бере участь у Поліцейських місіях ЄС у Боснії і Герцеговині та Республіці Македонія. Зміцненню правової основи цієї співпраці слугуватиме укладання Угоди про участь України в операціях Європейського Союзу з врегулювання кризових ситуацій, а також про безпекові процедури обміну інформацією. ЄС визнає не тільки важливу роль України в забезпеченні безпеки і стабільності на континенті, а й її високий промислово-технологічний потенціал у військовій сфері, що підтверджується практикою запрошення нашої держави до проведення військових навчань за участі підрозділів ЄС.

Трирічний План дій з активізації співробітництва між Євросоюзом та Україною в рамках європейської політики "нового сусідства" Україна і ЄС підписали 21 лютого 2005 р., а 25 лютого 2005 р. - План дій з десятьма додатковими пунктами, що стосувалися: надання українській економіці статусу ринкової, підтримки вступу країни в СОТ, перспектив створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС, спрощення візового режиму між Україною і Євросоюзом. Лібералізація візового режиму для українських громадян передусім стосується студентів, журналістів, дипломатів і бізнесменів, які мають ділові зв'язки в країнах ЄС. Отже, неформальне доповнення до Плану, так звана дорожня карта, визначає конкретні шляхи реалізації згаданого Плану. Україна скасувала візи для європейських дипломатів з 1997 р., а для інших громадян ЄС - із весни 2005 р. й у відповідь прагне такого самого кроку від ЄС

Євросоюз є найпотужнішим джерелом фінансування України і другим кредитором після Російської Федерації. З 1991 р. ЄС надав Україні фінансову допомогу в розмірі близько 1570,4 млн. евро. ЄС із 1994 р. надавав Україні також макроекономічну допомогу у вигляді стабілізаційних кредитів для сприяння підтримці платіжного балансу й курсу національної грошової одиниці та полегшення проведення соціальних і економічних реформ.

Товарна структура торгівлі ЄС з Україною в цілому відповідала структурі торгівлі ЄС із країнами, що розвиваються. Україна експортувала товари з низьким рівнем обробки, а імпортувала машини й технологічне устаткування, промислові товари і харчові продукти. Визначення тенденції до імпорту готової продукції, а експорту сировини може свідчити про поступове перетворення української промисловості на сировинний характер, що викликає певне занепокоєння: за збереження темпів зростання української економіки можливе подальше прискорення динаміки імпорту. Основним гальмом для українського експорту в розвинуті європейські країни є вкрай низька конкурентоздатність вітчизняних товарів. На співробітництво ЄС з Україною негативно впливає асиметричність відкритості ринків ЄС і України через застосування Євросоюзом протекціоністських і антидемпінгових заходів.

В умовах розширення ЄС Україна вважає перспективним для розвитку двосторонньої співпраці використання її транзитних можливостей. Мова йде про зосередження на території країни міжнародних транспортних коридорів, можливості їх ефективного інтегрування у транспортні системи Європи та Азії, Балтійського і Чорноморського регіонів. Територією України проходять чотири з десяти міжнародних транспортних коридорів, які входять в сітку загальноєвропейських, два з п'яти євразійських транспортних коридорів. Україна має всі можливості для участі у вирішенні широкого спектра проблем стосовно забезпечення енергетичних потреб країн Європи, у тому числі шляхом їх участі в реконструкції газотранспортної системи України, у проекті Євроазіатського нафтотранспортного коридору, в експлуатації нафтопроводу Одеса-Броди-Гданськ-Плоцьк. Україна заінтересована у співробітництві в рамках оборонного компонента, який, як передбачається, формуватиметься на базі колишнього Західноєвропейського союзу. Підтвердженням цього є створення українсько-польського, азербайджансько-грузинсько-українського, українсько-угорського батальйонів, які беруть участь у різних миротворчих операціях та спільних навчаннях. Певні можливості взаємодії лежать у сфері зовнішньої політики й політики безпеки, розвитку партнерства у сфері юстиції внутрішніх справ.

Особливе місце в співробітництві ЄС з Україною займають програми Технічного сприяння Співдружності Незалежних Держав. Програма бере початок від технічної допомоги СРСР (протокол від серпня 1991 р.). 11 лютого 1992 р. Україна разом з іншими країнами СНД підписала з ЄС Протокол згоди, де були визначені основні принципи програми для СНД. Технічна допомога країнам надається у реформуванні економіки, реорганізації і вдосконаленні роботи державних органів, проведенні освітніх заходів тощо.

Пріоритетними напрямами програми ТАСІБ в Україні визначені ядерна безпека та охорона довкілля, реорганізація енергетичного сектору, реструктуризація державних підприємств, підвищення ефективності аграрного сектору, допомога у створенні сучасної транспортної інфраструктури, адміністративна реформа.

Отже, Брюссель розраховує на допомогу офіційного Києва в облаштуванні кордонів, у питаннях боротьби з незаконною міграцією й тероризмом і особливо у вирішенні придністровської проблеми. В галузі військового співробітництва пріоритетними напрямами є можливість використання ЄС потенціалу української транспортної авіації для здійснення перевезень на значні відстані; вирішення спільно з ЄС проблем утилізації надлишкових озброєнь та застарілих боєприпасів, а також залучення України до складу Сил швидкого реагування ЄС (Україна пропонує свої інженерні, аеромобільні та авіаційні підрозділи). В контексті співробітництва Україна-ЄС у політико-безпековій сфері сторони узгодили питання участі України в Поліцейській місії ЄС в Боснії і Герцеговині, операції ЄС в контексті реалізації завдань Європейської політики безпеки та оборони в Македонії і Конго. До напрямів співпраці України-ЄС слід додати участь спеціалістів у створенні глобальної системи спостереження за землею (GEOSS). Розпочато переговори з Україною щодо угоди про співпрацю у створенні Глобальної навігаційної системи (GNSS), участі України в програмі "Галілео". Схвалений десятирічний план дій, що визначає основні напрями й послідовність колективних дій для створення ГЕОСС; схвалена спеціальна резолюція з попередження стихійних лих, пов'язаних із цунамі й землетрусами. Вирішено, що секретаріат розміщуватиметься у Всесвітній метеорологічній організації й координуватиме з нею свою роботу. Для України використання національних засобів космічного спостереження (системи СІЧ) у міжнародних проектах є важливим чинником розвитку вітчизняного ракетно-космічного потенціалу.

Європейське космічне агентство заінтересоване у використанні розвинутої української наземної інфраструктури для прийому та обробки потоків інформації з супутників дистанційного зондування Землі (ДЗЗ). До неї входять центри управління польотами й випробувань космічної техніки, а також прийому та обробки інформації і контролю за навігаційним полем з вимірювальними пунктами у Сімферополі, Дніпропетровську, Харкові, Києві. Окремо в цьому проекті можуть бути задіяні вимірювальні пункти Центру управління польотами Національного центру управління і випробування космічних засобів у Євпаторії (система "Вулкан") і Центру прийому і обробки спеціальної інформації і контролю навігаційного поля в Дунаївцях (Хмельницька область).

На Україну було поширено мандат Європейського інвестиційного банку, зокрема в галузях енергетики, транспорту, навколишньо­го середовища і прикордонного співробітництва.

ЄС підтримав Україну у вступі її до COT, у тому числі опрацював відповідні документи. Особливу увагу було приділено питанням інтеграції інфраструктурних мереж України і ЄС у контексті розширення Євросоюзу, енергетичним і транспортним мережам, зокрема з'єднанню з пан'європейськими транспортними коридорами і транс'європейською транспортною системою. Водночас ЄС негативно сприйняв підписання Україною угоди про створення Єдиного економічного простору в рамках СНД, вважаючи подвійну інтеграцію неможливою.

Правила прийому до європейського товариства щодалі ускладнюються. Вимоги до нових членів ЄС є досить жорсткими, особливо ті, що пов'язані з вільним пересуванням людей і капіталу, з екологічними параметрами продуктів, санітарними та якісними стандартами, а також правила походження товарів, що імпортуються ЄС, що мають бути виробленими на 60 % у країнах-експортерах (в іншому випадку їх ввезення в ЄС забороняється), тощо.

Європейський напрям зовнішньої політики України - один із шляхів модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, можливості виходу на внутрішній ринок ЄС. У політичному аспекті європейська інтеграція детермінує модернізацію правового поля Української держави, демократизацію її політичної та інституційної систем. Співробітництво з ЄС сприятиме наближенню соціальних умов країни до високих європейських стандартів, підвищенню рівня життя й добробуту населення.

Підсумовуючи, зазначимо, що повернення до Європи стало одним із визначальних напрямів зовнішньої політики суверенної України з перших кроків її існування. Держава як активний учасник світового процесу відігравала й відіграє важливу роль у становленні й розвитку системи міжнародних відносин, у тому числі й формуванні європейських структур із захисту миру й безпеки, політичного та економічного співробітництва.

Євроінтеграція є основним і незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України, вона визначена стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку України на наступне десятиріччя. Намагання України бути визнаною європейською державою спирається на спільне із західним світом розуміння й бачення суспільних цінностей. Україні при цьому належить законодавчо адаптуватися до права Європейського Союзу, яке не зводиться лише до законодавства ЄС, а охоплює загальні принципи, цінності.

Дата добавления: 2014-01-04