Лекція №6. Розділ І: Предметний світ: витоки та історія розвитку

Розділ І: Предметний світ: витоки та історія розвитку.

Тема: Розвиток прикладного мистецтва і дизайну в Україні.

Мета: Ознайомити з розвитком прикладного мистецтва України; навчити відтворювати внутрішній зміст у зовнішній формі предмета, формувати світ за законами краси; навчити досягати виразності силуету, чіткості конструкції, відповідності форми, декору внутрішньому змісту та впливу культури; розвивати почуття прекрасного.

Література:

1. Волкотруб И.Т. Основы художественного конструирования. – К., 1988

2. Волкотруб И.Т. Основы комбинаторики в художественном конструировании. – К., 1986

3. Холмянский Л.М., Щипанов О.С. Дизайн. М – 1991

План.

1. Золотоординські часи.

2. Часи після ординської навали.

3. Україна епохи феодалізму.

1. До нашого часу дійшло дуже мало письмових джерел та речових пам'яток середини ХІІІ ст., але й вони тривалий час майже не досліджувалися вітчизняними науковцями. До того ж і археологи рідко приділяли увагу знахідкам у шарах, що відносяться до післяординських часів, — їх або викидали як малоцінні, або ж згадували побіжно.

Питання про значення навали в історії Русі не нове. Воно було предметом дискусії ще серед дореволюційних істориків. При цьому, яку б позицію кожен з них не зай­мав, базувалися вони на одних і тих же джерелах. Це — короткі повідомлення лі­тописців. Зрідка прилучали дані топоніміки.Для вирішення проблем історії та мистецтвознавства такого вузького кола джерел було недосить.

В останні десятиріччя помітно зріс інтерес до історії та культури цих часів. Значно розширилося коло джерел — крім давньоруських літописів почалося вивчен­ня свідчень іноземців, даних епіграфіки, нумізматики та етнографії, результатів археологічних розкопок давньоруських міст, городищ, селищ, розгромлених золотоординцями під час навали.

Вивчення нових джерел дало можли­вість відновити реальну картину наслідків золотоординської навали: зруйновані міс­та, городища, селища — осередки ремесла, культури та господарства, величезні брат­ські могили з кістками чоловіків, жінок і дітей з ознаками насильницької смерті, знищення величезної кількості населення, яка не встигла втекти або сховатися. Були понищені високоцінні творіння давньо­руської культури, захоплена в рабство значна кількість найактивнішої частини населення (переважно ремісничої), зруй­новані засоби виробництва. Навала поміт­но підірвала продуктивні сили. Особливо потерпіло Середнє Подніпров'я з Києвом та іншими містами. На руських землях була встановлена система політичної та еко­номічної залежності від Золотої Орди. Становище народних мас стало надто тяж­ким: поряд з повинностями на користь місцевих феодалів доводилося платити золотоординську данину, терпіти насиль­ство від жорстоких баскаків. Поглибилась феодальна роздрібненість.

2. В умовах післяординської руїни відбу­вався складний процес формування трьох братніх народностей — російської, укра­їнської та білоруської. Його початок датується XI—XIII ст., але остаточне їх ста­новлення слід віднести до XIV—XV ст. Одночасно йшло формування етнографіч­ної та художньої своєрідності кожної з народностей, яка згодом стала основою роз­витку національних рис українського декоративно-прикладного мистецтва. Ще задовго до навали в декоративно-прикладному мистецтві з'явилися ознаки класово­го розшарування. Чим далі, тим більше розширювався вододіл між мистецтвом панівних класів і демократичним мистец­твом широких народних мас. В останньому продовжувався процес переосмислення стародавніх елементів, який, як відомо, затягнувся аж до XX ст.

Протягом тривалого часу між ученими не вщухали дискусії щодо ролі навали в розвитку руських земель. Одні, зокрема І.М.Болтів, вважали, що вона не призвела до корінних змін у соціальному устрої, побуті, звичаях, мові населення Стародав­ньої Русі. Інші, серед них М.М.Щербатов, М.М.Карамзін, Д.М.Бантиш-Каменський, М.М.Погодін, перебільшували згубні наслідки навали, вважали достовірними повідомлення літописців про повне за­пустіння Києва та земель Подніпров'я.

Вітчизняні вчені (Ю.С.Асєєв, В.К.Гончаров, В.Й.Довженко, М.К.Каргер, Б.О.Рибаков, П.П.Толочко та ін.) провели численні розкопки давньоруських міст, городиш, селищ. Знахідки археологів стали вирішальним доказом того, що поголовного знищення населення й повної руйнації міст і сіл на захопленій золотоординцями території не було. Слушним є висновок В.И.Довженка й П.П.Толочка про неодно­значність наслідків навали та існування трьох типів поселень:

Перший тип — поселення, зруйновані золотоординцями, мешканці яких загину­ли, і життя в них не відроджувалося. На території Середнього Подніпров'я такі поселення не вивчалися. Серед поселень Во­лині найбільш дослідженими можна вва­жати Райковецьке, Колодяжинське та Городищенське. В їх розкопках було знай­дено багато людських кістяків, сліди зга­рищ, численні й різноманітні побутові та господарські речі, прикраси, в тому числі й коштовні.

Другий тип — поселення, зруйновані золотоординцями, жителі яких втекли. Тут не було знайдено людських кістяків, дуже мало траплялося виробів з металу, побутових і господарських речей. Щодо руйнувань і згарищ, то тут картина та ж, що й на поселеннях першого типу. До та­ких літописних поселень належать: Воїнь у гирлі р.Сули, Чучин та Іван на Дніпрі, городище біля хутора Половецького на р.Росі. З одних поселень цього типу меш­канці пішли й не повернулися (Чучин), заснувавши нове поселення в іншому міс­ці, якому дали стару назву — с.Чучинка. В інші поселення жителі повернулися як тільки небезпека минула (Воїнь, городище біля хутора Половецького). В розкопках цих поселень знайдено матеріали, харак­терні для часу після навали.

Третій тип — поселення, які вціліли від розгрому золотоорлинців. Серед них: селище біля с.Комарівка, городище і сели­ще біля с.Григоровка Переяслав-Хмельницького району, селище між с.Григоровкою та с.Бучак Канівського району, нарешті, поселення поблизу с.Озаричі Конотопського району на р.Сейм.

У розкопках цих поселень не було ви­явлено хаотично розкиданих кістяків, слідів руйнувань та згарищ. Поселення цього типу знаходилися в особливих топо­графічних умовах — вони були важко доступними для золотоординців, що зберег­ло їх від розгрому. Археологічні знахідки свідчать, що їх мешканці не припиняли господарської діяльності й після навали.

На ряді запустілих поселень трапля­ється культурний шар XIV—XV ст. Отже, їх запустіння не можна пояснити золотоординським розором. Розкопки свідчать, що жителі просто покинули поселення. Причини цього явища наука досі не може пояснити. Можна припустити, що в цей час почали налагоджуватися зв'язки міст із сільською периферією, пожвавлюватися торгівля, розвиватися ремесла й промис­ли. Поряд із цим через феодальну роздроб­леність усередині самої Золотої Орди слаб­шає золотоординське ярмо. Тим часом важкі топографічні умови ряду поселень утруднювали розвиток таких зв'язків, че­рез що вони стали нежиттєздатними.

Серед поселень третього типу особли­вої уваги заслуговує селище біля с.Комарівка. Розташоване в заплавах Дніпра, во­но часто затоплювалося, й після великої повені 1441 р. його покинули жителі (за даними Л.І.Кубишева). Розкопки виявили половецьку кераміку XIV ст., сліди вироб­ництва чавуну, фрагменти чавунних ка­занів тощо.

Не всі території сучасної України одна­ково потерпіли від навали. Найбільші руйнування знаходимо на Середньому Подніпров'ї. Західні та Південно-Західні землі зазнали менших втрат. До того ж вони менше залежали від Золотої орди. Відомі міста, які не були захоплені золотоординцями: Холм, Кременець, Галич. Давньоруська культура понесла великі втрати, її розвиток стримувався золотоординською даниною, але вона продовжува­ла розвиватися. Порушені взаємозв'язки міст із сільською периферією поступово відновлюються. Досить швидко були від­новлені й міжнародні торговельні зв'язки. Про це є достовірні відомості папського нунція Д. дель Плано Карпіні, який відвідав Київ через декілька років після нава­ли. Він писав, що зустрів там купців із Візантії, Польщі, Австрії, Італії. Київ та інші міста Середнього Подніпров'я поступово знову набували значення ремісничих і торговельних центрів. У багатьох містах Південно-Західних земель ремісниче виробництво вціліло й продовжувало свій розвиток. Після навали економічне життя найраніше почало відроджуватися на Галицько-Волинських землях, які менше по­страждали порівняно з Київськими, Чернігівськими та Переяславськими.

У Галицько-Волинському князівстві укріплюються старі, будуються нові міста. Серед них м. Львів (у літопису вперше зга­дується у 50-х роках ХШ ст.), значення якого з часом зростає. Засноване перед на­валою, м. Холм стає столицею Галицько-Волинського князівства, продовжується його забудова.

Князь Данило Романович, один з найвидатніших державних діячів ХШ ст., зу­мів боротьбою проти Орди послабити на деякий час залежність від неї Південно-Західних земель, організував відсіч агресії західних феодалів, спинив проникнення на руські землі католицької церкви. Він вів тривалу боротьбу з міцніючою Литовсь­кою державою.

Після смерті Данила Романовича в 1264 р. та його брата Василька у 1269 р. посилюється роздробленість князівства, що призводить до його послаблення і полегшує загарбання південно-руських зе­мель литовськими та польськими феода­лами. Велике князівство Литовське в 40-70-х роках XIV ст. захопило більшу час­тину земель Західної та Південної Русі. Порівняно з ординським ігом це було мен­шим злом.

3. Починаючи з 30-х років XII ст. і при­близно до середини XIII ст. у давньорусь­кому суспільстві формується феодальна ієрархія, зростає феодальне землеволо­діння. Населення змушене було нести тя­гар численних феодальних повинностей, головною з яких була натуральна рента. У різних місцевостях і населених пунктах її складали продукти сільського господарст­ва й промислів (зерно, мед, віск, хутра), домашнього виробництва та сільського ре­месла (пряжа, тканини, вироби з дерева, глини, заліза), а у феодально залежних містах — продукція міського ремесла. З розвитком товарно-грошових відносин та розширенням внутрішнього і зовнішнього ринків натуральна рента змінюється гро­шовою. Одночасно посилюється роль міст, які стають осередками ремесла, торгівлі, товарного виробництва.

Піднесення старих і виникнення нових міст було зумовлене зростанням продук­тивних сил і невпинним поглибленням суспільного поділу праці. Міське населення за соціальним складом поділялося на три групи. Першу складали міські бага­тії — патриціат (реміснича верхівка, ба­гаті купці, лихварі). Їм належала міська влада; другу — середнє купецтво й майст­ри, що були власниками майстерень; тре­тю — міські низи (плебс): учні та підмайстри, позацехові ремісники, міська біднота. Остання група була найчисленнішою. У містах існували також коло­нії іноземних купців. Істотну частину пер­ших двох груп становило міщанство (бюргерство). Його основним заняттям бу­ли ремесло й торгівля. За словами Ф.Ен­гельса, міські бюргери стали класом, який втілював у собі дальший розвиток виробництва і торгових зносин, освіти, соціальний і політичних установ. Нерідко міста ставали резиденцією світських і ду­ховних феодалів.

Міське населення зазнавало утисків як з боку феодальної держави, так і від окре­мих феодалів. Цю залежність значною мі­рою послаблювало магдебурзьке право, або право міст на самоврядування. В Ук­раїні першими магдебурзьке право одер­жали Львів (1356), Кам'янець (1374), Са­нок (1389), Луцьк (1432), Кременець (1438), Житомир (1444), Київ (1494— І497). Після його одержання міське насе­лення сплачувало повинності в королів­ську казну грошовими зборами з торгівлі та ремісничого виробництва, частково — натурою. Містом формально правив війт. Він стояв на чолі магістрату, що був орга­ном міського самоврядування. Його члени обиралися або призначалися з середовища патриціату. Отже, більша частина насе­лення була позбавлена участі в органах самоврядування. Водночас мала місце національно-релігійна дискримінація: українців некатоликів не допускали до участі в Органах самоврядування. Ця тенденція посилилася після Кревської унії 1385 р., яка закріпила соціально-політичну й культурну владу магнатсько-шляхетської Польщі над Литвою. За рівнем свого роз­витку Литва стояла нижче Південної Русі, від якої багато що запозичувала, більшість державних литовських документів, на­приклад литовська метрика, були напи­сані мовою, близькою до давньоруської. Після підписання унії становище істотно змінюється. Посилюється гніт литовських феодалів щодо українського населення. Унія створює реальну загрозу поширення влади польських магнатів і шляхти на всю Україну. Це викликало гостру й тривалу боротьбу українського міщанства за свої права та привілеї, проти насильницького покатоличення й полонізації, проти засилля іноземців в органах міського самоврядування.

Такими були історичні умови, за яких формувалося й розвивалося декоративно-прикладне мистецтво.

Дата добавления: 2014-01-04