Теорія Кеннона – Барда

Люди здавна визнають за емоціями джерело імпульсивної і непідвладної поведінки, а за інтелектом – доцільної і довільної. Сім’я і школа засуджують безпосередні емоційні реакції дітей і закликають їх до стриманості. Цю ж проблему інтенсивно експлуатує мистецтво. З підкоряючою силою емоцій бореться релігія. Якщо порівняти дитину і дорослого, маловиховану і виховану людину, то можна побачити, як емоційна оцінка дійсності дедалі більше поступається раціональній. Напрошується висновок,що людина майбутнього – позбавлена емоцій високоінтелектуальна істота, і саме такою вона нерідко постає в уяві письменників – фантастів.

Тема: Емоції і почуття.

План

1. Поняття про емоції. Функції емоцій у житті людини.

2. Теорії емоцій.

3. Види емоцій та основні емоційні стани.

4. Основні якості і форми переживання почуттів.

ФУНКЦІЇ ЕМОЦІЙ У ЖИТТІ ЛЮДИНИ

Людина ніколи не може бути байдужою до предметів і явищ навколишньої дійсності, стосунків з іншими людьми, суспільних подій. Вони викликають задоволення чи незадоволення, сміх, радість, здивування, горе, смуток то­що. У психологічній літературі різноманітні переживан­ня, в яких виражається ставлення людини до того, що діється навколо неї, до інших людей і до самої себе, позна­чають поняттями «емоції» і «почуття».

Одним із найдавніших за походженням психічних ста­нів і процесів є емоції. Життя без емоцій було б так само неможливим, як і без відчуттів. Варто лише на хвилину уявити собі людей, позбавлених емоцій, розмірковував П. Анохін, як перед нами відкриється глибока прірва взаєм­ного нерозуміння і повної неможливості встановити суто людські стосунки.

Емоція (лат. emovere — збуджувати, хвилювати) — узагальнена чуттєва реакція, що виникає у відповідь на різні за характером екзогенні (ті, що йдуть з навколишнього середовища) і ендогенні (ті, що виходять із власних органів і тканин) сигнали, які обов'яз­ково викликають певні зміни у фізіологічному стані організму.

У філогенезі емоції засвідчують своє біологічне призначення: сигналізують про задоволення або ж незадоволення біологічних потреб організму, закріплюють поведінку з позитивним ефектом, тобто, як і увага, емоції є складником регулятивної функції психіки. Проте, на відміну від уваги, вони здійснюють і випереджувальне відображення дійсності – оцінюють біологічний зміст навколишніх предметів і явищ – їх відповідність потребам і, отже, слугують засобом регуляції стосунків організму з середовищем.

Емоції відображають не предмети і явища, а їх об'єк­тивні відношення до потреб людини як організму. Вони викликають у свідомості не образи предметів чи явищ, а переживання, тому не є формою пізнання.

У людини головна функція емоцій полягає в тому, що завдяки їм ми краще розуміємо один одного, можемо не користуючись мовленням, розуміти краще стан один одного, виконувати спільну діяльність і спілкуватися.

Важливою функцією емоцій є сигнальна. З величезної кількості подразників, які діють на органи чуття, лише деякі виділяються, справляють враження і зберігаються як забарвлені певним емоційним тоном образи пам'яті. Фізіологічно це зумовлено тим, що певні подразники ста­ють для людини сигналами благополуччя чи неблагополуччя, а переживання емоцій є підкріпленням системи умовних рефлексів. Разом із тим емоції виконують ще й регулятивну функцію. Супроводжуючи будь-які прояви активності суб'єкта, вони є важливим механізмом внут­рішньої регуляції психічної діяльності й поведінки, спря­мованих на задоволення актуальних потреб. Виявляють­ся емоції у виразних рухах і тілесних змінах, що є об'єк­тивним свідченням їх переживання.

Важливим є той факт, що люди, які належать до різник культур, національностей, здатні безпомилково сприймати і оцінювати вираз людського обличчя (налічується понад 360 виразів обличчя), визначати по ньому такі емоційні стани як: радість, гнів, страх, подив та ін. Це також відноситься і до народів які взагалі не мали контакту з іншими народами. Всі люди незалежно від національності і культури, в якій вони виросли, дуже точно інтерпретують мімічний вираз обличчя, як прояв відповідних емоцій. Це є свідченням того, що прояв мімічних реакцій складається з двох компонентів – генетично зумовлених і прижиттєвосформовних. Відомо, що в сліпонароджених і зрячих дітей міміка практично не відрізняється, однак з віком у зрячих дітей вона стає багатшою.

ТЕОРІЇ ЕМОЦІЙ

1. Теорія Джеймса – Ланге (1884 рік)

В. Джемс і данського фізіолог Г. Ланге, вважали, що емоції не впли­вають на функціонування організму, а лише передають вищим відділам мозку загальну оцінку того, що в ньому відбувається. Емоційні центри в нижніх відділах мозку відіграють роль спостерігачів, завдання яких — «оціню­вати обстановку».

За цією теорією «ми засмучені тому що плачемо, боїмося тому що тремтимо, радуємося тому що сміємося». Саме органічні зміни являються першопричиною емоцій. Відповідно цій точці зору, спочатку під дією зовнішніх стимулів відбуваються характерні для емоцій зміни в організмі і лише потім, як їх наслідок виникає сама емоція. Тому периферичні органічні зміни, розглядались не як наслідок емоцій, а як їх першопричина. За цією теорією вважалось, що небажані емоції можна подавити, якщо спеціально здійснювати дії в результаті яких виникають позитивні емоції.

Водночас у цих теоріях неможливо знай­ти відповідь на питання, навіщо людині потрібні емоції і як саме схожі фізіологічні зміни переживаються як різні емоції.

Тілесні процеси при емоціях біологічно доцільні, оскільки служать попередньою настройкою всього організму на ситуацію при якій організму потрібно буде витратити енергію. При цьому і емоції, і емоційні реакції виникають в таламусі, а точніше в гіпоталамусі і центральній частині лімбічної системи. Пізніше вони встановили, що за допомогою подразнення електричним струмом певного відділу лімбічної системи можна викликати і керувати певними емоційними станами, наприклад гнівом або страхом.

Ця теорія маючи раціональні міркування, також не може обґрунтувати необхідність емоцій.

Дата добавления: 2014-01-04