Теорія П.В.Симонова

Теорія когнітивного диссонанса Л.Фестінгера.

Теорія Дональда Хебба (1904—1985).

Ця теорія описує вплив емоцій на психіку та поведінку людини. Емоції, як виявилося, регулюють діяльність людини, впливають на її перебіг. Від характеру і інтенсивності емоційних переживань залежить протікання діяльності людини. Так, для досягнення найвищого результату в діяльності не бажане слабке або занадто сильне емоційне збудження. Найбільш ефективна діяльність при середньому емоційному збудженні. Для кожної людини існує свій оптимальний рівень протікання емоційних реакцій при яких виконання діяльності найбільш ефективне.

Згідно даної теорії позитивні емоції виникають у людини тоді коли її сподівання здійснюються, тобто коли реальні результати діяльності співпадають з очікуваними результатами. Негативні емоції виникають в тих випадках коли між очікуваними і отриманими результатами діяльності є розходження. Людина в стані когнітивного дисонансу переживає дискомфорт і намагається скоріше позбутися цього відчуття. В неї є два шляхи: по-перше, змінити свої очікування, так щоб вони співпадали з отриманими результатами; по-друге, спробувати отримати нову інформацію, яка б узгоджувалась з колишніми очікуваннями. Таким чином, виникнення емоційного стану розглядається як основна причина відповідним діям і вчинкам.

Емоційний стан, за цією теорією, визначається якістю і інтенсивністю актуальної потреби індивіда і оцінкою, яку він дає вірогідності її задоволення. Оцінку індивід здійснює на основі вродженого і раніше отриманого індивідуально досвіду.

Основною формулою емоцій, за Симоновим, є

Е = - П (І_нб - І_нв),

де, Е — емоція, її сила і якість;

П — величина і специфіка актуальної потреби;

І_н6 — інформація яка необхідна для задоволення актуальної потреби;

І_нв — наявна інформація, та якою індивід володіє в даний момент.

Звідси виходить, що емоцій у людини немає, якщо за­доволено всі потреби (П = 0) або коли вона цілком поін­формована про те, як розвиватиметься ситуація (І_нв = 1_нб).

Людина постійно порівнює інформацію яка потрібна для задоволення її потреби і наявну інформацію, і в залежності від результату порівняння переживає певні емоційні реакції.

Отже, попри велику кількість спроб, розробити універ­сальну концепцію емоцій поки що не вдалося. Кожна з існуючих має тези, які правильно пояснюють окремі особ­ливості емоцій, та не позбавлена водночас бездоказових міркувань.

Накопичений в даний момент експериментальний і теоретичний матеріал дозволяє говорити про подвійну природу емоцій. З одного боку – це суб’єктивні фактори, до яких відносять – когнітивні процеси, цінності, мотивація та інше. З іншого боку емоції визначаються фізіологічними особливостями індивіда.

ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕМОЦІЙ

Характерні для емоцій фізіологічні процеси мають своєю основою як складні безумовні, так і умовні рефлек­си. Дослідження показали, що переживання людини ви­никають внаслідок діяльності кори головного мозку і під­кіркових центрів. У нижніх відділах мозку розміщені рі­зні центри фізіологічної діяльності організму: дихальної, серцево-судинної тощо. Тому переживання почуттів, яке викликається збудженням підкіркових центрів, супрово­джується посиленим серцебиттям, зміною ритму дихання, порушенням діяльності секреторних залоз тощо.

У звичайних умовах кора великих півкуль головного мозку здійснює регулювальний, в основному гальмівний, вплив на підкірну, що стримує зовнішній прояв емоцій. Ко­ли ж кора перебуває в збудженому стані, а її регулятивні функції порушуються внаслідок дії інтенсивних подразни­ків, перезбуджуються і підкіркові центри. Тоді людина втра­чає контроль за своїми виразними рухами і поведінкою.

Електрофізіологічні дослідження діяльності мозку да­ли змогу описати своєрідний механізм виникнення емо­цій. Виявилося, що емоційні стани за фізіологічною сут­тю є не стільки функцією кори, скільки властивістю пев­них утворень нервової системи, а саме: ретикулярної формації, яка активізує діяльність мозку, і деяких центрів, розміщених у гіпоталамусі, таламусі та лімбічній системі.

У 1932 p., подразнюючи у кішки гіпоталамічний від­діл мозку, швейцарський психолог Вальтер-Рудольф Гесс (1881 —1973) звернув увагу на те, що вона по­водилась так, ніби їй загрожував собака. «Тварина бри­зкає слиною, — писав він у протоколі експерименту, — фиркає, шипить. При цьому шерсть у неї на спині стає дибом, а хвіст — трубою. Зіниці розширюються, іноді максимально, вуха притискаються або рухаються назад - вперед так, ніби кішка хоче злякати ворога, якого не­має».

Пізніше, в 1953 p., американський психолог Джеймс Олдс (1922—1976), подразнюючи слабким електричним струмом проміжний мозок щурів, виявив у ньому існу­вання «центрів задоволення і незадоволення». Стимулю­вання різних ділянок гіпоталамо - лімбічної системи за до­помогою вживлених електродів продемонструвало мож­ливість управління емоційним станом тварини.

Схожі фізіологічні механізми емоційних станів є і в людини. Проте відмінність між ними стає разючою, якщо провести якісний аналіз змісту почуттів і форм їх вира­ження. Людські емоції, перетворені суспільними умовами існування, виявляються в суспільно зумовленому вигля­ді. Життя в суспільстві з його складною системою норм і законів зумовило виникнення багатьох суто людських по­чуттів, відсутніх у тварин, наприклад почуття сорому. Лю­дина виразом обличчя, похитуванням голови може ви­явити своє співчуття чи незадоволення вчинком іншої людини. Переживаючи сильні емоції, вона здатна зали­шатися зовні спокійною. Людині властиві почуття, пов'язані з переживанням моральних і етичних цінностей, чо­го також немає і не може бути у тварин.

Переживання емоцій завжди супроводжується відповідними зовнішніми та внутрішніми вираженнями. Емоції з гіпоталамуса поширюються на всі ефекторні органи. Достатньо виникнути емоційному збудженню, як у його вираження негайно включається весь організм. Зовнішні вираження емоцій та почуттів виявляється в рухах, позах, у руховій та вокальній міміці, інтонаціях мовлення, рухах очей тощо. Внутрішня вираженість переживань яскраво виявляється у прискоренному серцебитті, диханні, підвищеному кров’яному тиску, змінах в ендокринних залозах, органах травлення та виділення. Ця вираженість виявляється в пригніченні або збудженні.

ВИДИ ЕМОЦІЙ:

Емоції людини дуже різноманітні. Найчастіше їх кла­сифікують за ступенем впливу, згідно з яким виокрем­люють стенічні й астенічні емоції.

Стенічні емоції спонукають до дій, вчинків, стимулюють діяльність організму. Такою, наприклад, є емоція радості. При виникненні стенічних емоцій у людини відбувається тонізація м'язової системи, і вона поривається до активних дій.

Астенічні емоції розслаблюють людину, роблять її пасивною, замкнутою. Переживаючи їх, людина нерідко втрачає віру у власні сили і може активну діяльність замінювати на безплідну фантазію.

Дата добавления: 2014-01-04