Діагностика у ході розв'язання конфлікту

Вже відзначалося, що розв'язання конфлікту — це багатоступінчастий процес. Дослідники зазвичай виокремлюють в ньому як мінімум три етапи: перший — це діагностика конфлікту; другий — опрацювання стратегій розв'язання та вибір відповідних технологій; третій — безпосередня практична діяльність з вирішення конфліктної проблеми через реалізацію необхідних засобів і методів.

Іншими словами, у ході розв'язання конфлікту аналізується та оцінюється конфліктна ситуація, обираються засоби розв'язання конфлікту, формується план необхідних заходів та, нарешті, здійснюється його реалізація. Бажано також наприкінці Критично оцінити свої дії та вчинки за підсумками розв'язання конфлікту.

Діагностика конфлікту починається з аналітичного етапу, під час якого необхідно здійснити низку оцінюючих та вибіркових заходів. Нам вже відомо, що моделей закінчення конфлікту може бути декілька. Головні з них — «переможець-переможений», «переможець-переможець», «переможений-переможець». Але, щоб точніше зафіксувати «ціну» перемоги, конфліктологи ввели додаткові поняття: «максимальний виграш», «мінімальний програш», «взаємний виграш», «поєднання виграшу і програшу», «синтез конфліктую­чих протилежностей» тощо. Діагностуючи реальній конфлікт на предмет його врегулювання і остаточного розв'язання, слід чітко визначитись, на які саме варіанти закінчення конфлікту доцільно орієнтуватися.

Крім того, необхідно пам'ятати, що можливі два ступеня розв'язання конфлікту — повний і неповний.

Якщо мало місце усунення суперечності або перетворення головних засад конфлікту (причин, предмета), то конфлікт розв'язано остаточно, повністю.

Неповне розв'язання має місце тоді, коли усунено чи перетворено лише деякі незначні елементи конфлікту, зокрема характер протиборства, мотиваційна база сторін тощо. В цьому разі конфлікт майже неминуче буде поновлено На тій самій чи іншій підставі. Але неповне розв'язання конфліктів не можна розцінювати як хибну дію, адже завжди існували «довічні» конфлікти (наприклад, суперництво між церквами, політичними діячами, «зірками» сцени, ідеологічне протиборство і т.ін.), які доцільно час від часу пом'якшувати.

Конфліктологи виявили, що процесу розв'язання конфлікту мають передувати такі необхідні передумови:

- достатня зрілість конфлікту, яка виявляється в ідентифікації його суб'єктів, сформованості їх позицій, маніфестації ними своїми протилежними інтересами, агресивних діях та вчинках тощо;

- потреба суб'єктів у розв'язанні конфлікту та спроможність це здійснити;

- наявність необхідних засобів і ресурсів щодо розв'язання конфлікту: матеріальних, політичних, соціокультурних, інформаційних, кадрових, юридичних та ін.

Процедури діагностики конфлікту містять:

а) опис його наявних проявів (зіткнення, бійки, кризи тощо); о) визначення рівня розвитку конфлікту; в) виявлення причин конфлікту і його природи (об'єктивна суб'єктивна); г) виміри інтенсивності протиборства; ґ) визначення сфери поширення конфлікту. Кожна із цих процедур передбачає об'єктивну оцінку і врахування головних змінних конфлікту — змісту протиборства, стану учасників, тактики дій, можливих наслідків. При аналізі детермінуючих чинників дуже важливо виокремити проблему (суперечність) від самого конфлікту, адже останній зовсім не обов'язково випливає з неї. Це може означати, що ця проблема є уявною і може Передбачати й безконфліктне вирішення.

Безпосередньо аналітичний етап містить збирання і оцінку Ін­формації з таких проблем:

- об'єкт конфлікту (характер, цінність, стан, міра дефіцитності, можливість його розподілу); - опонент (загальні відомості; особистісні властивості; психологічні якості; цілі, інтереси, позиції; система правових і моральних цінностей; наявність помилок і слабкостей тощо);

- власна позиція (мета, завдання; інтереси, потреби, дії; визнання помилок тощо);.

-чинники (об'єктивні і суб'єктивні), що спричинили конфлікт; його глибинні джерела, а також безпосередній привід;

- соціальне середовище (організаційний, ситуаційний аспекти, соціально-статусні та рольові відносини, комунікативний аспект, особливості соціально-психологічного клімату);

- вторинна рефлексія (уявлення конфліктуючого суб'єкта про погляди і сприйняття опонента і навпаки).

Подальша діагностика конфліктної ситуації полягає в тому, що опоненти (чи арбітр) прогнозують варіанти розв'язання конфлікту і визначають відповідні до своїх інтересів засоби (методи). Можливо прогнозувати найбільш імовірний розвиток подій, найбільш сприятливий (чи несприятливий) перебіг подій; окремі, часткові версії розвитку подій.

Діагностика конфлікту в аналітичному аспекті закінчується виз­наченням критеріїв його розв'язання, які є вагомими для обох конфліктуючих сторін. Це мають бути правові норми, моральні принципи, думки авторитетних осіб, прецеденти вирішення аналогічних проблем у минулому, традиції.

Подальші дії з реалізації наміченого плану провадять відповідно до обраних засобів розв'язання конфлікту. В разі необхідності здійснюється корекція первинного плану (повернення до обговорення, висування альтернатив, пошук нових аргументів, звернення до «третьої особи», обговорення додаткових поступок).

Контроль ефективності власних дій передбачає критичну самооцінку і самоаналіз послідовності та продуктивності миротворчих акцій і вчинків.

По закінченні конфлікту доцільно переосмислити помилки власної поведінки, узагальнити одержані знання і досвід, спробувати зняти дискомфорт у стосунках з оточуючими та колишнім опонентом і, таким чином, мінімізувати негативні наслідки конфлікту у власному стані та поведінці.

Отже, ефективні діагностика і аналітика в ході розв'язання конфлікту можливі за таких умов: наявність організаційно-правового механізму розв'язання; достатньо високий рівень демократичної культури у суспільстві; висока соціальна активність головних верств населення; наявність досвіду конструктивного вирішення гострих (антагоністичних) суперечностей; розвинута система комунікативних зв'язків; необхідні ресурси для здійснення політики компенсацій; достатній розвитку конфліктологічної науки в конкретній країні.

Дата добавления: 2014-01-04