Дж. Локк як представник емпіризму в психології

Готфрід Лейбніц та його вчення про монаду

Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716) – німецький філософ, математик, фізик, історик, юрист. Основні праці «Нові досліди щодо людського розуму» (1705), «Монадологія» (1714).

Основні тези:

§ Представник психофізичного паралелізму, оскільки вважав, що душа і тіло підпорядковані|підрядні| власним законам. («Души действуют согласно законам конечных причин посредством стремлений, целей и средств. Тела действуют по законам причин действующих (производящих) или движений. И оба царства — причин действующих и причин конечных — гармонируют между собой», «…душа и тело подобно паре часов, различных по устройству, но с одинаково поставленнями стрелками, в результате их ход определяется различными механізмами, но они показывают одинаковое время»);

§ вважав, що світ складається з безлічі|множина| неподільних субстанцій, які називав монадами ( від грец. monos - єдине ). Монади це духовні субстанції, які володіють психічною активністю. Основними властивостями монади є сприйняття (перцепція) та свідомість (апперцепція);

§ душа людини – це теж монада, яка вирізняється сприйняттям та пам’яттю, тому є найвищим рівнем розвитку монад;

§ Лейбніц виокремлює в душі декілька областей за ступенем усвідомленості знання: область чіткого, виразного|чіткого| знання, область неявного, нечіткого знання і область несвідомого. Раціональна інтуїція відкриває|відчиняє| вміст|зміст| ідей, які знаходяться|перебувають| в апперцепції, тому ці знання є ясними і узагальненими. Доводячи існування несвідомих образів|зображень|, Лейбніц проте|тим не менше| не розкривав їх роль в діяльності людини, оскільки|тому що| вважав|лічив|, що вона пов'язана переважно з усвідомленими ідеями;

§ звернув увагу на суб'єктивність людських знань, пов'язуючи її з пізнавальною активністю. Лейбніц доводив, що не існує первинних або вторинних|повторних| якостей предметів, оскільки|тому що| навіть на початковій стадії пізнання чоловік не може пасивно сприймати сигнали навколишньої|довколишньої| дійсності. Він обов'язково вносить власні уявлення|подання|, свій досвід|дослід| в образи|зображень| нових предметів, а тому неможливо розмежувати |межувати|ті властивості, які є в самому предметі, від тих, які привнесені суб'єктом.

Дж. Локк (1632-1704) – англійський філософ, психолог, лікар, педагог.

Основні праці: «Досвід про людський розум», «Про виховання», «Два трактати про державне правління».

Основні тези:

§ вважав, що не існує вроджених ідей, оскільки якщо б вони існували, то вони були б притаманні й дітям, й ідіотам, й дикунам. Отже, розум – це результат досвіду, яким наповнюється душа протягом всього свого індивідуального життя. «…душа младенця tabula rasa, або кімната, в якій нічого немає»;

§ єдине джерело знань людини – це його досвід. Виокремлював два види досвіду: зовнішній (відчуття) та внутрішній (рефлексія). Відчуття нам дають інформацію про навколишній світ, вони є початковою ланкою процесу пізнання і єдиним шляхом придбання наших знань. Внутрішній досвід нам дає знання про себе, про різні процеси свідомості;

§ однак, знання про класи предметів, загальні закони природи, моральність – це результат логічних операцій розуму, який систематизує різні знання;

§ Локк надавав величезне значення вихованню. Писав, що в моральному вихованні треба спиратися|обпиратися| не стільки на розуміння, скільки на почуття|почуття| дітей, виховуючи у них позитивне ставлення|ставлення| до хороших|добрих| вчинків і відразу|відвертання| до поганих. У пізнавальному розвитку треба уміло використовувати природну цікавість дітей – воно є тим механізмом, яким наділила нас природа і саме з|із| нього зростає|виростає| прагнення до знань. Локк відзначав, що безпосередньо в завдання|задачу| вихователя входить врахування|урахування| індивідуальних особливостей дітей.

Дата добавления: 2014-01-04