Етапи розробки прикладних програм

План.

1. Причини розлучень.

2. Наслідки розлучень для жінок, чоловіків та дітей.

3. Повторні шлюби.

Дезорганізація подружнього життя та хронічні конфлікти між подружжям більш виявляються в статистиці розлучень. В СРСР з 1966 нове законодавство полегшило процедуру розлучень => спалах розлучень.

З 1970-х психологи і соціологи почали аналізувати причини і мотиви розлучень.

Причини:

- економічні фактори;

- політичні фактори;

- расові відмінності.

1) несумісність характерів;

2) порушення подружньої вірності;

3) погані стосунки з батьками;

4) алкоголізм;

5) вступ до шлюбу без любові;

6) засудження одного з членів подружжя на тривалий строк.

Окрім того, існує безліч суб'єктивних причин.

Найбільша кількість розлучень припадає на дуже молоді шлюби (0 – 4 роки), молоді (5 – 9 років) – 64,5%; середні (10 – 19 років) – 23,6%; літні шлюби (більше 20 років) – 11,6%.

Пріоритет: жіноча ініціатива.

Періодизація післярозлученного процесу:

Часова:

1) розчарування;

2) ерозія відносин;

3) роз'єднання;

4) фізична роз'єднаність;

5) депресія;

6) „друга юність”;

7) напружена діяльність.

Змістовна:

1) емоційне розлучення;

2) юридичне розлучення;

3) економічне розлучення;

4) батьківське розлучення;

5) розлучення з точки зору суспільства;

6) психологічне розлучення.

Анонс виділяє типи взаємин розлученого подружжя:

1) „Добрі товариші” – 12%.

2) „Колеги, що співпрацюють” – 38%.

3) „Союзники” – 25%.

4) Вороги – 25%.

5) Розпад.

Бінуклеарна сім'я.

Наслідки розлучення для чоловіків, жінок та дітей.

Повторні шлюби.

Постановка задачі. На цьому етапі замовник формулює проблему і вимоги до очікуваного результату. Тут можливі непорозуміння, оскільки „замовник” і „виконавець-програміст” є спеціалістами у своїх предметних областях.

Опис математичної моделі. Реальне явище або процес замінюється певним математичним співвідношенням, при цьому допускаються певні спрощення в математичній моделі.

Розв’язання математичної моделі. Якщо математичні співвідношення допускають точні розв’язки, то нема потреби використовувати наближені методи. Якщо ж модель є достатньо складною, то використовується якийсь із наближених чисельних методів.

Побудова алгоритму розв’язку. Часто одну і ту ж задачу можна розв’язати різними способами. Отримавши різні алгоритми, звичайно обирається найефективніший з них. В якості критерію ефективності вибирається час виконання, точність отриманого результату, використанням системних ресурсів. Оскільки час роботи суттєво залежить від машини, на якій реалізується алгоритм, то швидкодію алгоритму прийнято в кількості так званих „важких” операцій. Під „важкими” розуміють ті операції, на які процесор затрачає більше часу та ресурсів. Для математичних задач – операції множення, ділення та звернення до функції, для задач обробки структур даних – операція порівняння, для задач системного програмування процесора – операція пересилки даних.

Якщо не вдається точно порахувати кількість важких операцій, то проводиться їхня оцінка. Тобто вибирається деяка функціональна оцінка алгоритму, яка визначає складність алгоритму в залежності від розміру задачі.

Крім оцінки ефективності алгоритму встановлюють такі властивості, як стійкість та коректність, а для алгоритмів послідовних наближень ще й збіжність.

Під стійким алгоритмом розуміють такий алгоритм, який при значній змінні вхідних даних незначно змінює результат.

Під коректним алгоритмом розуміють такий алгоритм, який дає єдиний стійкий розв’язок за скінчену кількість кроків. Остання умова означає, що він не повинен зациклюватися.

Проаналізувавши всі параметри, вибирається найбільш ефективний.

В будь-якому випадку алгоритм повинен будуватися без орієнтації на якусь конкретну мову програмування.

Програмна реалізація алгоритму. Вибір мови програмування здійснюється з двох основних міркувань:

а) можливостями мови;

б) наявність матеріальних ресурсів та апаратних засобів.

При програмуванні проводиться верифікація програм та їх оптимізація. Це ніби продовження аналізу ефективності алгоритму та покращення за рахунок можливостей певної мови програмування.

Під верифікацією розуміється правильності програми.

Документування програми. При передачі П.З. замовнику, складається додатковий файл коментарів та пояснень. Такі пояснення в окремому файлі використовуються, якщо програма передається у вигляді виконуваного чи командного файлу, тобто тоді, коли текст програми не є об’єктом передачі. Якщо ж передбачається передача тексту програми, то в цьому випадку бажане включення коментарів у програмі, що полегшують розуміння її замовником.

1.3. Структурне програмування. Основні структурні елементи алгоритмів.

При розробці великих програмних систем виникає проблема контролю за виконанням всього проекту. Одним із способів вирішення принципів цієї проблеми є принцип „розділяй і володарюй”. Він передбачає розбиття основної задачі на деякі під задачі, які більш-менш незалежні. Кожен з компонентів теж може поділятися на під задачі. При цьому зрозуміло, що алгоритм розв’язку теж розділяється на під алгоритми. Такий поділ значно полегшує розробку і від лагодження певних частин.

Такий поділ – структурна декомпозиція, а програмування за цим принципом – структурним. Структурне програмування – дедуктивне (від складного до простого).

В структурному програмування більшість програм можна представити як послідовність викликів окремих найбільш загальних підпрограм.

Кожна з таких підпрограм в свою чергу має аналогічну будову, тобто теж складається з викликів інших підпрограм. Такий поділ може

продовжуватися до рівня елементарних операторів мови програмування, тому виникає питання: які основні структурні елементи можна виділити в алгоритмів і програм. Для побудови основних елементів алгоритму використовують три базових елементи.

- об’єднуюча частина. Це точка алгоритму, в якій нічого не виконується. Це лише вхід чи вихід з окремого блоку алгоритму.

- функціональна вершина. Відповідає окремій дії алгоритму. Виклик підпрограм, елементарний оператор мови.

- предикатна вершина. Точка розгалуження в алгоритмі, яка здійснює передачу управління на певний під алгоритм при певній умові.

При допомозі цих трьох елементів можна побудувати будь-яку конструкцію алгоритму, а отже і весь алгоритм.

Зрозуміло, що такий стиль програмування можна реалізувати в засобах структурних мов програмування. Їх особливістю є те, що програми мають строго визначену структуру. Основні частини програми, які відповідають за окремі алгоритми, за своєю будовою подібні до головної програми, тобто мають таку ж структуру.

До структурних мов програмування відносять Pascal, C++,Delphi. В цих мовах основною компонентою є програми, процедури або функції. Це є ніби програма, яка виконує окрему частину алгоритму. Структурні мови зручні тим, що на основі них можна будувати модулі, бібліотеки зовнішніх програм, які використовуються декількома програмами одночасно.

Дата добавления: 2014-01-04