Основні інструменти грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика – це сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які здійснює держава з метою регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості і балансування платіжного балансу.

Сутність грошово-кредитної політики та її завдання

Лекція 9. грошово-кредитна політика

1.Сутність грошово-кредитної політики та її завдання

2.Основні інструменти грошово-кредитної політики

3. Грошово-кредитна політика на фазах циклу

Об’єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи грошово-кредитної політики, є такі змінні грошового ринку:

- пропозиція (маса) грошей;

- ставка процента;

- швидкість обігу грошей та інші.

Головним суб’єктом грошово-кредитної політики є Центральний банк (в Україні - Національний банк). Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки – Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд; Верховна Рада.

Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та інше). Однак вирішальна роль у розробленні та реалізації грошово-кредитної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено статтею 100 Конституції України, Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Цілі грошово-кредитної політики поділяються на стратегічні і тактичні.

Стратегічними є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, балансування платіжного балансу. Однак, зрозуміло, що всі названі цілі в комплексі в межах монетарної політики є несумісними. Зокрема, наприклад, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон’юнктури, спаду виробництва та зайнятості. І навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходів, які забезпечать пожвавлення кон'юнктури і можуть спричинити зростання цін. Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну із стратегічних цілей.

Тактичні цілі – це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних змінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження.

При виборі грошово-кредитної політики існують декілька принципових підходів, що пов’язано насамперед з неодностайністю економістів у поглядах на цю проблему.

Монетаристи вважають за необхідне здійснення монетарного контролю, спрямованого на підтримання постійного темпу зростання пропозиції грошей. Монетарний контроль означає контроль за величиною грошової маси в обігу. Коливання обсягів грошової маси монетаристи вважають причиною економічної нестабільності, а звідси підтримка стабільних темпів зростання пропозиції грошей дає можливість стабілізації макроекономічних показників.

Прихильники кейнсіанства вважають за необхідне при виборі кредитно-грошової політики орієнтуватися на забезпечення заданих темпів зростання сукупного національного продукту. Якщо фактичні темпи зростання номінального сукупного національного продукту перевищують очікувані, то необхідно стримати зростання сукупного попиту шляхом зниження темпів зростання грошової маси, і навпаки – в протилежному випадку.

Існують також прихильники політики контролю валютного обмінного курсу, що дає можливість досягати економічної мети шляхом маніпулювання величиною обмінного курсу, а отже, і експорту-імпорту країни.

Політика дорогих та дешевих грошей. Політика, спрямована на обмеження пропозиції грошей для зниження сукупних витрат і стримування інфляційного тиску в економіці, має назву стримувальної політики, або політики дорогих грошей.

Стимулювальна, або політика дешевих грошей - це політика, спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості.

Світова практика монетарної політики нагромадила значний досвід використання певних інструментів грошово-кредитного регулювання економічних процесів. Усі їх можна розділити на дві групи:

- інструменти прямого впливу;

- інструменти опосередкованого (непрямого) впливу на грошовий ринок та економічні процеси.

Інструменти прямого впливу - встановлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; введення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; встановлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.

Інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси - операції на відкритому ринку цінних паперів; регулювання норми обов’язкових резервів; процентна політика; рефінансування комерційних банків; регулювання курсу національної валюти.

Три основні непрямі інструменти грошово-кредитної політики:

- облікова процентна ставка;

- регулювання норми обов’язкових резервів;

- операції на відкритому ринку державних цінних паперів.

Облікова процентна ставка - це ставка процента, під яку центральний банк кредитує комерційні банки. Ринок, на якому центральний банк надає позики комерційним банкам під оголошену облікову ставку, має назву "дисконтне вікно". Специфіка кредитів, які надаються через "дисконтне вікно", полягає в тому, що вони, як правило, надаються комерційним банкам для рефінансування їхньої діяльності. Позики центрального банку відіграють захисну роль у короткостроковому плані - вони надаються передусім для підтримки обов'язкових резервів комерційних банків на необхідному рівні (так звані адаптаційні позики) та підтримки ліквідності комерційних банків в умовах банківської кризи.

При отриманні комерційними банками позикових резервів у центральному банку зростають як зобов'язання комерційних банків, так і грошова база. Центральний банк контролює обсяг запозиченого капіталу, отже, і грошову базу, через облікову процентну ставку. Зниження облікової ставки стимулює комерційні банки частіше позичати у центрального банку, збільшуючи банківські резерви і кредитний потенціал банківської системи. Оскільки резервні вимоги на ці позики не поширюються, то всі нові резерви є надлишковими. Підвищення облікової ставки стримує "дисконтні позики" комерційних банків і, отже, сприяє скороченню пропозиції грошей в економіці.

Регулювання норми обов’язкових резервів – високопотужний інструмент впливу на пропозицію грошей, що має невідворотну і негайну дію. Механізм цього інструменту полягає в тому, що центральний банк установлює для всіх банків та інших депозитних установ норму обов’язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без виплати процентів по них. Збільшуючи норму обов’язкового резервування, центральний банк негайно скорочує обсяг надлишкових резервів банків, зменшує їх кредитну спроможність, знижує рівень мультиплікації депозитів. Відповідно зменшується загальний обсяг пропозиції грошей. Якщо центральному банку потрібно збільшити пропозицію грошей, то досить відповідно знизити норму обов’язкового резервування, і ситуація змінюватиметься на протилежну – збільшиться обсяг вільних резервів, підвищаться кредитна спроможність банків і рівень мультиплікації депозитів.

Операції на відкритому ринку - це купівля центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенню, спрямовані на зміну розміру або структури резервів комерційних банків і, таким чином, на регулювання пропозиції грошей. Операції центрального банку на відкритому ринку прямо впливають на обсяг грошової бази, оскільки змінюють обсяг банківських резервів.

Купівля цінних паперів збільшує пропозицію грошей за рахунок збільшення резервів комерційних банків. Додатково створені банківські резерви становлять основу подальшої кредитної мультиплікації грошей, а отже, визначають розширення грошової маси.

Продаж цінних паперів вилучає ліквідні кошти з економіки. Якщо операції з купівлі або продажу цінних паперів здійснюються з небанківським сектором, то зміни в пропозиції грошей відбуваються безпосередньо, за рахунок зміни кількості депозитних грошей.

Дата добавления: 2014-01-04