Живопис. Художні цінності різьбленого каменю XIX і XX ст

Камінь

Художні цінності різьбленого каменю XIX і XX ст. не можуть іти ні в яке порівняння з мистецтвом минулого. І хоча архітектори не раз прибігали до декоративної скульптури, вони рідко домагалися успіху. Якщо барельєф Рюда «Виступ добровольців» («Марсельєза») на Тріумфальній арці (1836 р.) виконаний потужного руху, то обробка Лувра, здійснена при Наполеоні III (крило, зайняте нинішнім Міністерством фінансів), не представляє художньої цінності, незважаючи на багатство декору. Павільйон Флори (Париж, Лувр) виграє завдяки витонченому барельєфу «Флора», виконаному Карпо в 1866 р., так само як перевантажене декором будівля Опери прикрашає лише алегорична група Карпо «Танець» (1869). Йому ж належить група «Чотири сторони світу» (1872), що вінчає фонтан у виходу з Люксембурзького саду - один з найкрасивіших у Парижі.

Потім в області монументальної скульптури настав затяжний спад, викликаний відсутністю замовлень. Можна, втім, назвати вдалу скульптурну групу роботи Бартоломе, установлену в 1895 р. на цвинтар Пер-Лашез. Ні Роден, ні скульптори більш пізнього часу не внесли значного внеску в декоративне мистецтво. Виключення становить Майоль, що прикрасив в 1900 р. ратушу Перпиньяна прекрасною фігурою задумливо сидячої жінки. І навіть пам'ятники полеглим у війні 1914 р., незважаючи на гідну й високу тему, у більшості випадків виявилися жалюгідної якості. Виключення становлять пам'ятник 1924 р. роботи П. Пуассона в Гаврі, що є дійсно монументальним твором, і пам'ятник роботи Р. Килливика в Бретані, у якім скульптор дуже вдало й з більшим реалізмом втілив образи воїнів, що пережили війну.

В області орнаментального декору будівель ми також не знаходимо нічого значного. Кілька фасадів 1900-х рр. і, зокрема, типовий для цього часу фасад особняка Кастель Беранже в Парижі роботи Гимара являють собою, скоріше, невдалу спробу нового мистецтва пристосуватися до потреб архітектури. У фасаді парфумерного магазину «Парфуми Орсе», прикрашеному арками й облицьованому різьбленим і позолоченим мармуром, автори Л. Цю й А. Мар намагаються знайти гармонію між зовнішнім оформленням і вишуканою розкішшю інтер'єру (іл. 668). Цей фасад - один з останніх прикладів використання зійшовши з моди декоративної скульптури.

За межами Франції мало значних імен. Відзначимо все-таки фонтани 1927 р. з виразними фігурами роботи Карла Міллеса в Стокгольмі й у Ліндкопінзі, а також скульптурний ансамбль Фрогнер-парку в Осло роботи Г. Вигеланда; його дивний «Моноліт» 18 м висоти складається з оголених, що нагромаджуються один на одного тіл.

Строгість стилю, що стала за останні сорок років провідним принципом архітектури, природно, не сприяла розвитку декоративної скульптури. Напрямку останнього часу також не занадто їй сприяють. Втім, подібні тенденції зовсім не так нові, як видадуться. Уже в 1892 р. американський архітектор Луїс Саллівен писав: «Декор не необхідність, а лише примха... самим корисним для нашого естетичного виховання була б повна відмова від усяких прикрас протягом декількох років». У нашу епоху об'ємний декор втрачає значення. Деякі художники, які наважуються на пошуки в цій області, майже не знаходять послідовників, і слава їх так само швидкоплинна, як мода. І держава, і церква, і широка публіка не проявляють до них інтересу, а про замовлення немає й мови.

Мистецтво мозаїки, яка користувалася настільки великим успіхом у середні століття, пережило, видалося б, необоротний занепад. Правда, в I804 р. була заснована Імператорська школа мозаїки, і в різний час протягом XIX ст. були здійснені окремі великі роботи, серед яких назвемо ансамбль із собору Сакре-Кьор у Парижі, виконаний по картонам Г.-П. Маня й Л.-О. Мерсона.

Відродження мозаїки почалося в Італії, справжній батьківщині цього мистецтва із часів Римської імперії. В I930 р. мозаїст Джино Северині почав працювати по власних ескізах, потім в I95I р. він заснував у Парижі майстерню, де під керівництвом Колуччі вивчалася також і кераміка; пізніше ця майстерня влилася в Школу образотворчих мистецтв. Черпаючи натхнення із чудових шедеврів Равенни, Северині намагається в той же час обновити художні принципи мистецтва мозаїки. Поряд із дрібними кубиками він застосовує й більші мозаїчні елементи; цементуючий матеріал наділяється функцією, подібної з роллю свинцевого обрамлення у вітражі: він підкреслює контури малюнка. Серед найбільш значних творів Северині назвемо мозаїки I930 р. у церкві Таванна (Швейцарія) і в будівлі Падуан- ського університету (I939 і I 950 рр.). Французькі художники Ж. Базен і Ж. Годен створили в I95I р. мозаїки фасаду церкви в Оденкурі; мозаїки I955 р. у соборі Ехтернаха (Люксембург) - роботи Ж. Бариле, і каплиці Рах Christi у Лурде - роботи І. Зака.

У цей час використання мозаїки не обмежується областю релігійного мистецтва; нею декорують також суспільні будівлі, а іноді й частки будинку. Назвемо серед них мозаїки Палацу суспільних робіт у Генуї (художник Р. Ликата), адміністративної будівлі суднобудівних верфей у Ла-Сиота (художники Боден і Л. Мелано), урядового палацу в Абіджані; художники Бордері й Рикюр, I96I р.), Версальського ліцею (художник Деп’єр; I967 р.). Чудова й видна з великої відстані мозаїка прикрашає фасад університетської бібліотеки в Мехіко; видатним твором є мозаїка «Водохрещення Христа» у соборі св. Віта в Празі роботи К. Сволинського.

Сучасні мозаїсти використовують не тільки маленькі кубики смальти або мармуру, але й плитки великого розміру. Вони виконують, крім того, мозаїки із черепашок і морської гальки, що дають прекрасний декоративний ефект. У такій техніці працює, зокрема, художниця Ж. Буавен.

У цю епоху був створений ряд значних творів декоративного живопису, але всі вони - утвори видатного таланта їх авторів і, отже, є винятком, оскільки жанр як такий занепав. В області релігійного мистецтва, де декоративний живопис, видалося, повинна була б знайти більше застосування, ми можемо назвати тільки зображення процесій кисті Фландрена в церкві Сен-Жермен-де Пре в Парижі, і в зовсім протилежній манері - жагучий двобій Іакова з ангелом, виконаний Делакруа в церкві Сен-Сюльпис. Великим декоратором, виконаним шляхетності, є Шассерио, що створив в I84I- 1848 рр. фреску «Війна і Мир» у Рахунковій палаті; до нещастя, розпис ця була майже цілком знищена пожежею в I87I р. Таким чином, від XIX ст. залишається тільки величний настінний живопис Пюві де Шавана I86I- 1890 рр.: "Ave Picardia Nutrix” («Привіт тобі, Пікардія- годувальниця»; іл. 669), декоративний розпис Бостонської бібліотеки й головним чином фреска «Св. Женев’єва, покровителька Парижа» у Пантеоні.

Спроби створення творів декоративному живопису, що мали місце пізніше, не завжди увінчувалися успіхом. Матисс створив виконаний динамізму «Танець»; але розписи Вюйяра в палаці Трокадеро (I937 р.) являють собою, по суті, просто збільшену станкову картину.

Два художники заслуговують згадування: швейцарець Ф. Ходлер, автор самобутніх фресок, і фін А. Галлен-Каллела фінський павільйон, що декорував, на Всесвітній виставці 1900 р. за мотивами прадавнього епосу «Калевала». Кращі зразки настінного живопису XX ст. виконані в Мексиці: фрески Д. Ривери, Д.-А. Сикейроса й Х.-К. Ороско. Ці фрески, перейняті потужним духом прадавніх культур майя й ацтеків, з'явилися яскравим вираженням ідей марксизму.

Шпалери в якійсь мірі з'явилися заміною декоративного живопису, у всякому разі вони в силу своєї дешевини зайняли значне місце в обробці інтер'єрів. Писані шпалери по ескізах Зюбера, виконані в період між 1832 і 1855 рр., зображували більш-менш екзотичні пейзажі й відрізнялися великими художніми цінностями. Однак у більш тісних квартирах наступних десятиліть уже не можна було використовувати подібні шпалери. Спробував різні стилі минулого, художники-декоратори намагаються створити новий: між 1880 і 1900 рр. Вільям Моррис створює різні моделі з рослинним декором, що покривають усю поверхню паперової смуги; в орнаменті переважає мотив завитка. Шпалери майстерні «Мартіна» (іл. 671) відрізняються більшою стриманістю малюнка; чистота форм у малюнках шпалер Бенедиктюса говорить про вплив кубізму; їхні зразки були представлені на Виставці декоративних мистецтв. Однак тенденція, що підсилюється, уникати прикраси приводить до виробництва майже винятково однотонних шпалер або, що мають декор абстрактного характеру, і, по-всьому, остаточно витісняє шпалери із сюжетним розписом. З'явився новий вид декору - тиснені рельєфні шпалери, а також комбінація в одному приміщенні гладких і рельєфних шпалер.

Мистецтво книги в XIX ст. протягом довгого часу було подавлено промисловими методами оформлення видань. Виключення становить повне фантазії творчість Гюстава Доре, що створив ілюстрації до багатьох літературним творам; втім, і він довіряв репродукування своїх малюнків граверам. Повстаючи проти промислового каліцтва, Моррис звертається до мистецтва минулого. Здійснене ним видання Чосера з ілюстраціями Е. Берн-Джонса шляхетно й виразно. Видання У. Морриса викликають у пам'яті кращі зразки епохи Відродження: шрифтам він надає не менше значення, ніж ілюстраціям; їм створено три варіанти шрифтів. Близько 1900 р. у різних жанрах плідно працюють графіки Е. Грассе, Т. Стейнлен і А. Лепер, що співробітничали у виданнях Пеллетана. У цей період створюється багато нових шрифтів, які занадто додержувалися примх моди й тому швидко застаріли.

Нові віяння в мистецтві оформлення книги з'явилися у Франції в період між 1895 і 1920 рр. За підтримки А. Воллара висунулися П’єр Боннар і Моріс Дені. Підсилюється інтерес і увага до кольорової ілюстрації, особливо в гравюрі по дереву. У книгах, виданих після 1920 р., застосовується й гравюра по металу, представлена, зокрема, Ж. Е. Лабурером, і офорт (Ж. Г. Дараньєс), однак найбільшим успіхом користується гравюра по дереву. Особливої уваги заслуговують чудові гравюри Майоля й Дерена.

Не можна не відзначити каталонця, що працював у Франції, Луї Жу, який не тільки виконував ілюстрації, але й гравірував літери й сам друкував книги вручну. Серед німецьких художників велику популярність завоювали М. Ліберман, що створював малюнки, і М. Слефогт і Г. Мейд, майстри літографії. Після вишукано-манірних малюнків Обри Бердсли, що працював близько 1895 р, стиль англійської книжкової ілюстрації стає до 1925 р. більш повнокровним: до цього часу відноситься творчість скульптора й графіка Ерика Джилла, який був також і автором шрифтів. Це ж напрямок тривав і після 1945 р.

Слід зазначити, що творчість художників книги обмежувалася оформленням дорогих видань, і діяльність їх не виявляла помітного впливу на стиль загальнодоступних книг.

Дата добавления: 2014-01-04