Кераміка. У порівнянні із продукцією мануфактур народній кераміці бракує витонченості, однак, з іншого боку, вона нерідко має дивну виразність і шляхетну простоту

У порівнянні із продукцією мануфактур народній кераміці бракує витонченості, однак, з іншого боку, вона нерідко має дивну виразність і шляхетну простоту. Основу її краси становить добротна форма; декор має другорядне значення. Декор виконується звичайно в широкій і вільній манері й, повторюючи якоюсь мірою елементи сучасних йому стилів, трактує їх спрощено й самобутньо.

Самий примітивний керамічний посуд ліпився вручну із червоної глини й виконувалася самими селянами. Такі посудини з Ла-Шапель-о-По в Сентонже. Потім узвичаїлося невелике коло, що обертається рукою, пізніше — гончарний круг. Вироби народної кераміки можна знайти в самих різних районах Франції. Поливний гончарний посуд - найпоширеніший її вид. Деякі типи виробів дивно стійкі: такі, наприклад, водяні свистульки у вигляді птаха, так звані солов'ї, відомі вже з галло- романської епохи; вони проводилися аж до 1914 р., і тільки в наші дні їх стали виготовляти із пластмаси.

У XVIII ст. у Бретані, далекість якої сприяла стійкості традицій, було багато гончарів-кустарів, що працювали поодинці або, що групувалися в Кемпері або в селах. Горшечниці Сен-Жана виготовляли за допомогою ручного або звичайного гончарного круга ходовий посуд-глечики для води й для молока, горщики, великі чани для солонини. Мануфактури Кемпера роблять і художні вироби з фаянсу; посудини й кухлі для сидру, виготовлені народним фаянсовим виробництвом, звичайно білі з поліхромним декором, нерідко розписані під мармур або квітковим малюнком; поряд з фаянсом існує й поливний глиняний посуд. Як ми бачимо, народна кераміка досить різноманітна навіть у межах однієї провінції.

Гончарні вироби багатьох провінцій не мають декору, і їх декоративні цінності досягаються винятково за рахунок форми й краси поливи. Іноді малюнок наноситься за допомогою пристосування, що нагадує лійку з рідкою фарбою. Така техніка, що не допускала переробок або виправлень, застосовувалася при виготовленні поливної із квітковим декором посуду в Суфленгеймі (Ельзас; іл. 651). Декорується й повсякденний посуд, наприклад глиняні мисочки для паштету із кришкою у вигляді лежачого зайця; прекрасний зразок виробу цього роду нормандської роботи з Армантьєр-сюр-Авр датовано 1768 р. і підписаний Жаном Генсестром; лежача фігура зайця облямована написом: «На кришці лише моє зображення, а під кришкою - я сам».

Поряд з побутовою керамікою існують і рідкі або унікальні твори, як, наприклад, великі глечики із краном для води, що виготовлялися з поливної глини в Анжу й Нормандії (вкл. XXIII), і з піщанику в Норон-ла-Потри (Кальвадос). Інші гончарні вироби служили прикрасами - статуетки птаха людини, що стоїть, або вершника. Такі фігурки виготовлялися як ковзан двосхилого даху в північній частині Котантена, у Кальвадосі й у Приморській Шаранті. Статуетки такого роду ми бачимо на кришці супниці з Лигрона; (іл. 652); там же виготовлялися миски для сиру. Великою популярністю користується кераміка з Ла Борна, на численних зразках якої є підпис майстра.

Серед продукції народного фаянсу є чимало цікавих творів. Найчастіше вони виконувалися по особливім замовленню, із приводу весілля, на них вказувалися імена молодих і зображувався святий; ми знаємо подібні вироби з іменами, виготовлені в Невірі й датовані XVIII ст. і початком XIX ст. На одній з неверських тарілок крім імені молодого є зображення чоловіка у святковім убранні, що підносить святій Катерині пальмову гілку зі словами поклоніння. Неверські фаянси користувалися широким попитом, наприклад, овернські селяни вживали для повсякденних потреб гончарний посуд місцевого виробництва, але в гірці розставляли неверські фаянсові вироби із квітковим орнаментом. Повсюдне поширення мали також прикрашені півнями фаянси Люневіля, виготовлені в зимовий час селянами цього й інших керамічних центрів Лотарингії.

Народна іспанська кераміка з Фаяланси біля Гранади використовує починаючи з XVI ст. ті самі сюжети. Чіткі квіти звичайно написані синім по білім тлу. На околицях Валенсії виготовляють одночасно ходову білу кераміку з поліхромними квітами й замовлений фаянсовий посуд із зображенням, наприклад, коштовностей, подарованих нареченій до дня весілля: традиційний тип таких коштовностей не мінявся із часу знаменитого скульптурного портрета «дами з Ельче». Серед мотивів розпису ми зустрічаємо й високий гребінь і навіть будинок майбутнього подружжя. Як і у Франції, у різних районах Іспанії, зокрема в Паленсії й Талавері, офіційне фаянсове виробництво співіснувало з народною керамікою. У країнах багатовікової культури із глини виготовлялися незліченні предмети, для яких сучасне промислове виробництво використовує різні інші матеріали.

Перше місце серед народних глиняних виробів належить провансальським фігуркам святих, привабливих своєю свіжістю й виразністю. Самі стародавні з них відносяться до останньої третини XVIII ст. і навіяні персонажами різдвяних вистав. Глиняні статуетки заміняли фігурки з воску або скла або розфарбовані олійними фарбами фігурки з пап'є-маше, не настільки різноманітні й численні; призначалися такі глиняні фігурки для домашнього, а не для церковного святкування різдва. Виліплені вручну й без випалу, вони були дуже тендітні. По глиняній моделі виготовлялася гіпсова форма, що складається із двох або більш частин (якщо, наприклад, руки були підняті або були додаткові аксесуари начебто капелюх). Колись їх просто висушували на сонці, тепер піддають випалу. Звичайна висота фігурок-10 см, але зустрічаються й менші - «блошки», висотою в 2 або 3 см. Досить висушену статуетку занурювали в гарячий розчин желатину, потім розписували клейовими фарбами. Цю останню роботу майстер найчастіше доручав дружині й дітям, які розфарбовували спочатку обличчя, потім волосся, капелюхи й одяг. Звичайно застосовуються яскраві фарби, без півтонів, дрібні деталі опускаються, що підсилює виразність статуеток. Крім традиційних персонажів сцени «Поклоніння волхвів» (вертепу) зустрічаються й просто фігурки провансальських селян, іноді навіть із вказівкою імені, вигляд яких переданий з добродушним гумором. Стиль їх одягу сходить до кінця XVIII і до XIX ст. По них ми можемо відновити типи селянського одягу до 1900 р. Основні центри виготовлення цих фігурок перебували в Марселі й Обані, а також у Ніцці. Починаючи з 1803 р. у Марселі влаштовується щорічний грудневий ярмарок, де продаються різдвяні глиняні фігурки. Вони користуються незмінною любов'ю дітей, здобувають їх і дорослі. З розвитком туризму ці фігурки стали продаватися й у Парижі, де їх імітують професійні художники; однак такі імітації позбавлені характерних рис народного мистецтва; у більшості випадків вони зводяться до зображення жителів різних провінцій у відповідних костюмах і призначені для міського покупця.

Дата добавления: 2014-01-04