Екологічне ліцензування

План.

СПЕЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

ОУвЕД, Лекція 7

1. Екологічне нормування
2. Екологічне ліцензування
3. Екологічна експертиза
4. Екологічна сертифікація
5. Оцінка впливу на навколишнє середовище
6. Екологічний моніторинг
7. Екологічна паспортизація

1. ЕКОЛОГІЧНЕ НОРМУВАННЯ.

Одним із базових механізмів регулювання навколишнього природного середовища є державне екологічне нормування.

Екологічні нормативи — це закріплені законодавством норми, що регу­люють природоохоронні і природоресурсні відносини, спрямовані на задо­волення екологічних потреб суспільства й забезпечення оптимальної якості навколишнього середовища людини, мають кількісні значення і визначають рівень екологічної безпеки. За юридичною силою вони поділяються на законодавчі норми (закони) і підзаконні норми, які входять до урядових правових актів, нормативних актів міністерств і відомств, актів місцевого рівня, а за змістом юридичного припису — на попереджувальні, заборонні, відновлювальні, заохочувальні та каральні. Екологічні нормативи розробля­ються і вводяться в дію спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та іншими упов­новаженими державними органами відповідно до законодавства України.

Метою екологічного нормування є встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів визначає кількісні показники, що мають зменшувати антропогенний вплив суспільства до меж, у яких допус­кається така зміна природного середовища, а це, у свою чергу, дає змогу механізмам саморегуляції екосистем здійснювати процес відновлення при­родних ресурсів і не призводить до деградації довкілля.

Нормування взаємовідносин між суспільством і природою у світлі пара­дигми збалансованого розвитку нині набуває надзвичайної актуальності. В ідеалі екологічне нормування повинно сприяти забезпеченню збалансова­ного виробництва і споживання в межах несучої, або господарської, ємності екосистем, тобто здатності витримувати певне максимальне антропогенне навантаження. До основних видів екологічного нормування, що використовуються в Україні, належать норми, ліміти і нормативи плати за забруднення навколишнього середовища, а також норми, ліміти і нормативи плати за викори­стання природних ресурсів.

Існує система показників, за допомогою яких оцінюється антропоген­ний вплив — вплив забруднювальних речовин на навколишнє середовище. Основними з них є гранично допустима концентрація (ГДК), гранично допустимий викид або скид (ГДВ, ГДС) та гранично допустиме навантажен­ня (ГДН).

Гранично допустима концентрація — максимальна кількість шкідливої речовини в одиниці об'єму або маси природного ресурсу (повітря, води, ґрунту), яка практично не впливає на здоров'я людини.

Гранично допустимий викид (скид) — маса (об'єм) забруднювальних ре­човин, розсіювання яких у природних умовах конкретного джерела забруд­нення з урахуванням рівня загального фонового забруднення в сукупності з іншими джерелами забруднення не створює за межами санітарно-захисної зони перевищення допустимих рівнів забруднення.

Гранично допустиме навантаження (несуча ємність екосистеми) — су­купність окремих впливів, які або не впливають на якість навколишнього середовища, або змінюють її в допустимих межах, тобто не руйнують еко­систему і не викликають для неї несприятливих наслідків.

Екологічні стандарти поділяються на міжнародні, державні, галузеві та локальні. Міжнародні стандарти затверджуються і впроваджуються Між­народною організацією із стандартизації (IS0), державні — спеціальни­ми постановами Державного комітету України з питань технічного регулю­вання та споживчої політики, галузеві — наказом відповідного міністерства чи відомства, локальні — постановою відповідного територіального природоохоронного органу в межах його компетенції.

Розвиток екологічної стандартизації в Україні відбувається шляхом вве­дення в державні стандарти екологічних вимог на продукцію і послуги та шляхом впровадження стандартів, гармонізованих із міжнародними і євро­пейськими екологічними стандартами. Основою для розвитку також є екологічні стандарти, що розробляються Міжнародною організацією із стандартизації, зокрема її технічним комітетом ТК 207 «Управління навко­лишнім середовищем». Саме цей комітет, використовуючи досвід і методо­логію систем управління якістю, почав розробляти стандарти серії IS0 14000 «Системи екологічного управління».

Одним з основних недоліків екологічного нормування на сучасному етапі його розвитку є те, що лише незначна частина норм може вважатися екологічними, оскільки встановлені вони без врахування законів існування екосистем та біотичного механізму регулювання якості навколишнього се­редовища. Тому одним із головних завдань є підвищення саме ступеня еко-логічності норм. Крім того, під час їх розробки слід враховувати специфіку регіонів держави і вносити елементи територіальної диференційованості цих регіонів. Чимало норм природокористування слід також відобразити в зако­нодавчих актах, які регулюють сфери підприємницької діяльності, у нормах цивільного, податкового, інвестиційного, банківського права тощо.

Згідно із законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» природокористування в Україні здійснюється в порядку загального й спеціального використання природних ресурсів.

У сфері спеціального використання природні ресурси надаються у володіння, користування або оренду на підставі спеціальних дозволів, за­реєстрованих у встановленому порядку, за плату, для здійснення виробничої та іншої діяльності. Управління і контроль за спеціальним використанням природних ресурсів здійснюється спеціальними органами дозвільно-погод­жувальної діяльності в межах їх повноважень.

Залежно від виду діяльності, природного ресурсу, ступеня шкідливості впливу на навколишнє природне середовище та інших чинників видаються дозвільно-погоджувальні документи різної юридичної сили: дозволи, пого­дження, сертифікати, ліцензії. Право на проведення тих видів господарсь­кої діяльності, що підлягають обмеженню, реалізується через ліцензування.

Ліцензування належить до групи традиційних адміністративних ме­ханізмів управління. Основні принципи державної політики України у сфері ліцензування — це захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я гро­мадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення без­пеки держави. Законодавчою основою в цій сфері є закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який визначає, що ліцензування — це видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, кон­троль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усу­нення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Отже, ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на ведення певного виду господарської діяльності, що, відповідно до законодавства, підлягає екологічному обмеженню. Ліцензування таких видів діяльності (а їх — 64) стосується екологічних аспектів і зумовлює необхід­ність врахування екологічних вимог.

Розвиток ліцензування природокористування і природоохоронної діяль­ності набуває в Україні дедалі ширшого застосування, оскільки воно нале­жить до ефективних інструментаріїв екологічного управління. Ефективність ліцензування полягає у його комплексності, яке крім адміністративних ва­желів управління об'єднує інструментарії: інформаційний — екологічний аудит та екологічну експертизу, економічний — визначення умов справлян­ня платежів, ринковий — укладення договору з ліцензіатом. Право на вида­чу ліцензій мають органи ліцензування: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет ядерного регулювання України, Національне космічне агентство України, Міністерство палива та енергети­ки України, Міністерство аграрної політики України, Державний комітет України по земельних ресурсах

Розвиток екологічного ліцензування має два стратегічні напрями: окре­ме та комплексне ліцензування. Окреме ліцензування стосується видів діяльності в галузі охорони навколишнього природного середовища і здоров'я населення, а також окремих видів природокористування з введен­ням спеціальних дозволів на право розміщення в навколишньому середо­вищі викидів, скидів забруднювальних речовин та відходів. До сфери окре­мого ліцензування належать, згідно із законом України «Про затвердження переліку особливо небезпечних хімічних речовин, виготовлення та реаліза­ція яких підлягає ліцензуванню», небезпечні відходи.

У цілому екологічне ліцензування є процесом, що складається з кількох етапів:

• встановлення нормативів впливу на навколишнє природне середови­ ще: гранично допустимих викидів і скидів, норм розміщення відходів, граничних норм вилучення природних ресурсів або ж відповідних тимчасових лімітів впливу та вилучення;

• обчислення з урахуванням різноманітних коефіцієнтів відповідних ставок платежів за використання природного ресурсу або впливу на навколишнє середовище і встановлення конкретного розміру плати;

• внесення нормативів, лімітів і ставок платежів у ліцензію й у відпо­відний договір на природокористування.

Після оформлення ліцензії ліцензіат стає об'єктом екологічного кон­тролю.

Зазначимо, що специфіка і надвідомчий характер екологічного ліцензу­вання потребують прийняття й запровадження закону України «Про еко­логічне ліцензування».

Дата добавления: 2014-01-04