Екологічна сертифікація

Сертифікація — це процедура підтвердження відповідності, за допомо­гою якої незалежна від виробника (продавця, виконавця) і споживача (покупця) організація засвідчує в письмовій формі, що продукція, процес або послуга відповідає встановленим вимогам. Цілковито новим і поки що незадіяним регулятивним механізмом для України є екологічна сертифі­кація, яка повинна стати повноправною складовою системи управління і регулювання економіки.

У світовій практиці екологічну сертифікацію почали запроваджувати з 1992 р. на основі Директиви 92/880/ЕС «Про екологічні знаки», британсь­кого стандарту ВЗ 7750 «Система екологічного управління», міжнародних стандартів ІSО/ТС207 «Управління навколишнім середовищем» тощо. По­ступ України до єдиного ринку стає додатковим чинником у формуванні тенденцій щодо вимог стосовно якості, конкурентоспроможності та безпе­ки пропонованих продукції, послуг та діяльності об'єктів управління ДСЕУ. Нині недостатньо декларувати «якість» і «безпеку»: треба мати їх об'єктивні докази.

Впровадження екологічної сертифікації ставить за мету розв'язання нагальних завдань у трьох сферах діяльності держави.

1. У сфері функціонування господарського комплексу:

• реалізація обов'язкових екологічних вимог природоохоронного зако­нодавства під час ведення господарської діяльності;

• впровадження систем екологічного менеджменту в структури об'єктів управління ДСЕУ;

• створення екологічно безпечних виробництв, технологічних процесів і обладнання;

• додержання вимог екологічної безпеки і запобігання забрудненню довкілля під час розміщення, переробки, транспортування, ліквідації й захоронення відходів виробництва і споживання;

• додержання вимог екологічної безпеки впродовж усього життєвого циклу будь-якої продукції;

• запобігання ввезенню в Україну екологічно небезпечних продукції, відходів, технологій і послуг.

2. У сфері інтеграції України до Європейського союзу:

• сприяння інтеграції економіки країни в Європейський ринок;

• гармонізація системи екологічної сертифікації з міжнародними й національними системами акредитації та сертифікації;

• підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

• усунення технічних бар'єрів у міжнародній торгівлі;

• надання екологічному сертифікату й екологічному знаку відповідності статусу документів, які в особі уповноваженого органу державної влади з екологічної сертифікації гарантують додержання вимог природоохоронного законодавства України.

3. У сфері міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Для державної системи сертифікації можна визначити такі об'єкти обов'язкової екологічної сертифікації:

• екологічно небезпечні продукція, технології, виробництва;

• системи екологічного управління на виробництвах, пов'язаних із випуском екологічно небезпечної продукції;

• відходи виробництва і споживання, у тому числі екологічно небезпечні й ті, що є об'єктом транскордонного перевезення;

• діяльність у сфері поводження з відходами;

• очисні споруди;

• технології та обладнання для підготовки питної води;

• види тварин і рослин, що підпадають під дію Конвенції про міжна­ родну торгівлю видами дикої фауни і флори, які перебувають під загрозою винищення.

Дата добавления: 2014-01-04