Ринок, як форма організації суспільного виробництва

Пізнання ринку як економічної категорії неможливе без глибокого аналізу його структури, тобто елементів з яких він складається.

Під структурою ринку розуміють сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регионів і взаємодію між ними. Для класифікації слід обрати критерій за яким можна розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька:

- Особливі товарні групи (ринок сировини, споживчих товарів, засобів виробництва);

- Окремі товари (ринок молока, вугля, бавовни);

- Субєкти товарного обміну (оптовий, роздрібний ринок);

- Характер власності (державний, колективний, приватний ринок);

- Регіональне розміщення (місцевий, національний, світовий);

- Відповідність закону країни (офіційний, “чорний”).

Але найбільш важливим критерієм поділу ринків є економічне призначення об¢єктів ринкових відносин – засобів виробництва, предметів споживання, робочої сили, природніх ресурсів, інвестиційних ресурсів, нерухомості, цінних паперів, науково-технічних розробок.

Залежно від суб¢єктів господарського життя виділяють різні типи ринку:

- Світовий ринок.

- Регіональний.

- Національний.

- Вільний – на який вивозяться товари і послуги багатьох незалежних товаровиробників.

- Монополізований – на який вивозяться товари і послуги незначної кількості товаровиробників.

- Регульований – ринок який регулює і контролює держава за допомогою заходів адміністративного (антимонопольна політика) та економічного (податкова, кредитна та фінансова політика) характеру.

Залежно від того, що є предметом купівлі-продажу, розрізняють такі

види ринків:

- Фінансовий ринок (ринок кредитів, цінних паперів, грошовий та валютний ринки).

- Ринок праці.

- Ринок предметів споживання і послуг (споживчий ринок, ринок засобів виробництва, ринок інвестаційних ресурсів);

- Ринок інтелектуальної власності;

- Валютний ринок;

- Ринок інформації;

- Ринок золота;

- Ринок нерухомості;

- Ринок землі.

Важливе місце у системі конкуренції ринків належить ринку нерухо-мості та ринку природніх ресурсів.

Фінансовий ринок (у вузькому значенні – грошовий ринок, ринок позичкових капіталів) – це певна сукупність економічних відносин з приводу організації і купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал. Суб¢єктами цих відносин є підприємства різних форм власності, населення, комерційні банки, фінансово-кредитні організації, держава та ін. Об¢єктами є особисті заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворюються в процесі обороту промислового і торгівельного капіталів та ін. Основні важелі цього ринку – попит, пропозиція на позичковий капітал та його ціна.

Вагомий вплив на розвиток і функціонування фінансового ринку справляє держава через механізм проведення кредитної політики. Зокрема, держава впливає на величину облікової ставки, на співвідношення попиту і пропозиції на цьому ринку та ін.

Встановлення фінансового ринку включає формування ринку кредитних ресурсів, ринку цінних паперів, ринку капіталів (інвестиційного ринку).

Для розвитку фінансового ринку в Україні необхідно насамперед подолати економічну кризу, повернути трудящим вилучені державою трудові заощадження, індексувати заробітну плату, пенсії, стипендії відповідно до зростання цін, інтенсивніше здійснювати процес акціонування власності, створювати інвестиційні фонди тощо.

Ринок робочої сили -це сукупність економічних відносин між найманими працівниками, підприємцями і біржами праці (державними і приватними) з приводу організації, використання і купівлі-продажу робочої сили.

Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками робочої сили) і її покупцями та відповідною інфраструктурою (тобто спеціальних інститутів від рівня розвитку яких значною мірою залежить функціонуванням системи ринків). Головними суб¢єктами ринку робочої сили є не тільки найманий працівник і роботодавець, а й опосередковано держава. Елементами інфраструктури ринку є: служба зайнятості, сфера регулювання зарплати (закони, угоди), система профорієнтації і профпідготовки, профспілки.

Пропозиція товару робоча сила має дискретний характер, зумовлений тим, що носієм його споживних вартостей є індивідуум. Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю осіб, які потребують працевлаштування. Вона складається за рахунок 3 основних джерел:

1- соціально-демографічного (випускники різних навчальних закладів, які почали трудову діяльність);

2- соціального (ті хто займався домашнім господарством, або ті хто не працював раніше);

3- економічного (вивільнювальні з різних галузей народного господарства).

Пропозиція робочої сили визначається рівнем зарплати, податковою системою, культурою і релігією, наявною кількостю працездатного населення, тощо.

Попит визначається потребами роботодавців та попитом в економіці, а також технічною оснащеністю виробництва.

Різниця у співвідношенні попиту і пропозиції за професійно-кваліфікаційними, статево-віковими групами і галузевими групами, зумовила поділ робочої сили на ряд сегментів:

- ринок кваліфікованої робочої сили з гарантованою зайнятістю і високою зарплатою,

- ринок малокваліфікованої і некваліфікованої робочої сили з повною зайнятістю робочої сили,

- ринок переферійної робочої сили, частково і тимчасово зайнятих найомників,

- ринок короткочасно безробітних,

- ринок довгочасно безробітніх (>1 року).

Тобто виділяють два ринки:

1. Ринок складної кваліфікованої сили, що забезпечує повну зайнятість. Основна питома вага належить на ньому представникам нових специальностей і галузей високої технології.

2. Ринок представленний в основному робітниками і службовцями з середньою і низькою зарплатою, тимчасовими працівниками, найомниками, частковозайнятими, безробітними.

Процес сегментації робочої сили може тривати, його межі і внутрішні зміни теж можуть зазнавати змін. Складовими робочої сили є:

- працездатне населення (ті, хто за віком і станом здоров¢я здатні працювати);

- зайняте населення (хто постійно виконує роботу);

- та частина населення, яка тимчасово не працює, але не відкидає надію на це.

Продавцями на цьому ринку виступають особи, які досягли працездатного віку, особи, що міняють роботу, а покупцями – установи, заклади, які роблять перші кроки, модернізуються та розширюються. Частина продавців за допомогою посредників або безпосередньо отримують роботу, решта залишаються безробітними.

Риок робочої сили регулюється тими ж законами, що і інші ринки, але має і власні закони та деякі особливості: вільний вибір професій, вільне наймання і звільнення та ін.

В Україні процес формування ринку робочої сили тільки почався. Його характерними особливостями є значне перевищення пропозиції робочої сили над попитом, відчутна невідповідність між якістю робочої сили та рівнем зарплати, низька мобільність робочої сили в наслідок несформованості ринку житла, значними цінами на послуги, пов¢язані з переїздом на нове місце проживання та ін.

Основними умовами формування ринку робочої сили є також створення стабільних і ефективних стимулів до проці, системи професійної переорієнтації, підготовки та перепідготовки кадрів, ринку житла, інтенсивний розвиток малого підрпиємництва (у розвинутих країнах Заходу дрібні та середні компанії забезпечують більшість робочих місць) тощо.

Дата добавления: 2014-01-04