Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тканини

Читайте также:
  1. Видільні (секреторні) тканини
  2. Коефіцієнт щільності тканини по переплетенню
  3. Розрізняють два види механічної тканини
  4. Структурні показники тканини
  5. Тканини
  6. Тканини
  7. Тканини
  8. Тканини в подовжню смужку з різних переплетень
  9. Тканини в поперечну смужку з різних переплетень
  10. ТКАНИНИ САРЖЕВОГО ПЕРЕПЛЕТЕННЯ
  11. Турецьке гончарне мистецтво. Художнє ткацтво – «дамаські тканини» (Сирія).

Дерево

Метали

Скло

 

Для французького скла епохи класицизму характерний «богемський стиль», тобто поташний кришталь. Королівська мануфактура в Сен-Луі успішно імітує англійський кришталь із великим змістом окису свинцю.

Відзначимо, з іншого боку, розвиток виробництва пляшок, форми яких витягаються й поступово здобувають сучасні обриси. У часи Першої імперії в побуті з'являється нововведення: пляшки й келихи залишаються на столі під час їжі. Внаслідок цього виникає ряд нових типів виробів, як, наприклад, глечик із блюдцем для шербету, виконаний для імператриці Жозефіни (іл. 633). Триває виробництво фігурок зі скла, подібних створеної Азаром кінній статуетці Генріха ІУ, частина якої (кінь) втрачена (Париж, Музей декоративних мистецтв); у музеї Клюні перебуває ансамбль масок італійської комедії роботи Ро.

Склоробство було ремеслом, яким могли без шкоди для гідності займатися дворяни. Революція 1789 р. покінчивши зі становими привілеями дворян, сильно загальмувала розвиток у Франції склоробства, для його нового підйому знадобилося більш напівстоліття.

Богемське скло користується самим великим успіхом і широко експортується в різні країни. Славиться й різьблений кришталь. Грановані келихи, що зберігали популярність до середини XIX ст., що й тепер ще зустрічаються в Німеччині, у корені відрізняються від настільки модних раніше виробів із гравірованим орнаментом. Виготовляються стопи або келихи у формі античної урни, більш строгих обрисів, ніж вироби в стилі рококо, і, отже, цілком у дусі нових віянь. Згодом виготовлення скла із гравіруванням певною мірою відновилося. Келихи декоруються медальйоном з портретом, виконаним у манері камеї. Один з них, що відноситься до 1810 р., зображує профільний портрет Наполеона. Алмазом обробляють кришталь для люстр; одна з таких люстр на двадцять ріжків була створена для замка Талейрана у Валансе. Склоробство Німеччини має аналогічний характер. Гравіровані амури, улюблений мотив епохи Фрідріха II, заміняються зображенням карти Саксонії, видом Берліна 1815 р. або іншими пейзажами роботи Самуеля Мона. Його син, Мон-молодший, розписує вироби пейзажами з фігурками в сучасному одязі; така, наприклад, алегорія Подяки. Виготовляються скляні вироби із профільними портретами в медальйоні. Деякі з них по тонкощі роботи нагадують мініатюри на табакерках, інші виконуються у вигляді силуетів.

Склоробство Австрії наслідує ті самі тенденції. Австрійські майстри, зокрема, вертаються до старої техніки декору-двошаровому склу із прокладкою золотої або срібної фольги між ними. Прикладом цієї техніки є келих Мільднера 1794 р. з великим медальйоном, усередині якого поміщено шість маленьких медальйонів із зображенням святих.



Голландські майстри з успіхом продовжують виконувати вироби з пунктирним гравіруванням; як приклад назвемо келих кінця XVIII ст. роботи Д. Вольфа, прикрашений портретним зображенням.

В Англії виробляються не тільки келихи з високою ніжкою (іл. 632), але також графини й настільні канделябри; форма предметів помітно подовжується й здобуває велику добірність. Скасування в 1780 р. мит для торгівлі з Ірландією сприяє розширенню виробництва. Англійські склороби продовжують прикрашати свої вироби меморіальними композиціями, присвяченими, наприклад, Ам’єнському договору 1802 р. або смерті Нельсона; ми знаходимо на них також написи з побажанням удачі. Деякі келихи мають чашу у формі половинки яйця. Цікаво зрівняти два графини з Музею Вікторії й Альберта, один 1760 р., інший — 1815 р.; ми ясно бачимо, як добірність переміняється ваговитістю. У 1788 р. у Нелсі біля Бристоля відкривається скляний завод, продукція якого відрізняється красою форм, як, наприклад, глечик темного зелено-коричньового кольору; вироби цього підприємства прекрасно декоруються сітчастим орнаментом, з білою емалевою фарбою.

Зі звичайною для них майстерністю венеціанські майстри продовжують виготовляти посудини з білого опалового скла, що імітує порцеляну, а також посудини з матеріалу, дивно схожого на агат і інші камені. Проводяться краплисті поліхромні темно-сині посудини, розписані емалями й золотом, а також дзеркала з обрамленням, складеним зі шматочків скла. Усі ці прийоми наочно представлені в Музеї Мурано; так і здається, що напередодні кінця Венеціанської республіки її майстри прагнули продемонструвати своє мистецтво у всіх видах техніки склоробства.

 

Ювелірна справа

 

Почуття міри й гармонії, що знову запанувало після примхливих надмірностей рококо, логічно привело ювелірів, як і інших художників, до більш класичного декору.

Жак Ретьє завершив свою блискучу творчу діяльність створенням у 1771 р. прекрасної овальної супової чаші з каннелірованим корпусом і таці до неї, чотирьох балій для охолодження вина з каннелюрами у верхній частині й опуклим орнаментом у основи для «Орловського» сервізу. При Людовику XVI постачальником двору й іноземних монархів став Робер Огюст, який, втім, був не єдиним великим ювеліром цього періоду. Ми можемо переконатися в цьому на прикладі багатьох прекрасних творів овальна супова чаша роботи Л. Шере зі скульптурними фруктами на кришці або настільна прикраса, створені в 1783 р. А. Клавелем на замовлення Катерини II. У творі Клавеля ефектно сполучаються синій колір севрської порцелянової посудини зі сріблом лебедів, на яких він установлений, балюстради й наповнених квітами рогів достатку, що вінчають усе спорудження.

Робер Огюст створив ряд робіт, типових для класицизму, наприклад дві балії-холодильника з рельєфними баранячими головами під ручками, з'єднаними гірляндами з лози, які обрамляють посудину (1778 р.; Лісабон, Музей); різні вироби, виготовлені для Росії по малюнках Делафоса (Ленінград, Ермітаж); кругла супова чаша з розливальною ложкою 1784 р., прикрашена рельєфними медальйонами й розсипом дубових листів з кабанячою головою на кришці.

Зберігся ряд робіт і менш відомих майстрів, наприклад канделябр на три свічі, виконаний Ж. Жербю в 1787 р. (Париж, Музей декоративних мистецтв; іл. 634).

У Наполеонівську епоху Анрі Огюст, син ювеліра Людовика XVI, виконує ряд виробів із золоченого срібла, які були піднесені Парижем у дарунок імператорові (Мальмезон). Усі вони створені в античному дусі з деякими ремінісценціями стилю Людовика XVI. Серед найбільше «античних» предметів відзначимо моделі кораблів, підтримувані алегоріями рік і несучі на собі алегоричні статуетки. Анрі Огюст, як і багато інших ювелірів його часу, пройшов навчання в добрих традиціях XVIII ст., так що вироби Наполеонівської епохи відрізняються, незважаючи на перерву, викликану революцією 1789 р., тією же технічною досконалістю, що й колись.

У 1810 р. Клод Одіо створив по ескізах Прюдона туалетний прилад для імператриці Марії-Луїзи: на жаль, виявившись в еміграції в Пармі, вона віддала його в переплавлення. Зберігся ряд інших цікавих виробів Одіо, наприклад соусник з посрібленої бронзи (Париж, Музей декоративних мистецтв).

Найбільш видатним золотих справ майстром цієї епохи є М.-Ж. Б’єнне. Колись, будучи нікому не відомим ювеліром, він продав у кредит кілька своїх срібних виробів молодому офіцерові Бонапарту. Ставши імператором, Наполеон зробив Б’єнне постачальником двору (іл. 635). По малюнках Персьє й Фонтена Б’єнне виконав в 1806 р. супову чашу для імператриці Жозефіни. Він створив ряд найрізноманітніших виробів для туалету й оздоблення стола, аж до чорнильних приладів. Чорнильний прилад, виконаний їм для Наполеона, прикрашений алегоричними фігурами й погруддями Сюллі й Кольбера, спадкоємцем яких називав себе імператор.

Самі значні твори цього художника зникли, за винятком глечика для води з позолоченого срібла, створеного для Наполеона в 1809 р. (Париж, Лувр).

Інші країни Європи не висунули в цей період великих художників-ювелірів. В Англії поворот до класицизму ознаменувався створенням в 1772 р. вази з позолоченого срібла за малюнком Р. Адама; ручки її виконані у вигляді голів сатирів, кришка увінчана статуеткою хлопчика (Лондон, Музей Вікторії й Альберта). По моделях Флаксмана працюють Ранделл і Бридж. Самобутність англійських виробів виявилася більше в техніці виконання, ніж в декорі. У 1742 р. Болсовер винайшов спосіб покривати мідь сріблом, так зване шеффілдське срібло. Аматори столового срібла, що володіли невеликими статками, із захватом зустріли нововведення, що дозволяло їм задовольнитися недорогими замінниками. Успіх був величезний, і оскільки наявних виробів було недостатнє, сріблярі створюють безліч нових, таких, як настільні прикраси з багатьма тацями або «самовари» у формі урни. Виробництво столового срібла мало промисловий характер.

Виготовляються вироби й із чистого срібла, дуже прості, але шляхетної форми, як, наприклад, овальний чайник 1782 р. із гравірованими гірляндами роботи Естер Бейтман з Лондона або витончений свічник 1786 р. роботи Дж. Парсона із Шеффілда.

Серед американських ювелірів найбільш видатне місце займає Поль Ревир. Втім, славою він зобов'язаний більше своєї політичної й військової діяльності, ніж ювелірним виробам. Вірш Лонгфелло про самотнього вершника, що мчався вночі 18 квітня 1775 р. із Чарлзтона в Лексингтон, щоб попередити американських патріотів про наступ англійських військ з Бостона, описує героїчний подвиг Ревира. Після переможного закінчення війни за незалежність Ревир повернувся до творчої діяльності й створив срібні вироби, витримані в дусі класицизму (іл. 636). Він виготовляє також предмети з посрібленої міді, більш доступної небагатим співвітчизникам.

 

 

Від епохи класицизму зберігся ряд першокласних виробів із заліза, як, наприклад, огорожа Палацу правосуддя в Парижі, створена Бигонне в 1783- 1785 рр., із центральними воротами в іонійському стилі, або огорожа хору собору Паризької богоматері, виконана в 1809 р. Однак із часів Першої імперії залізні вироби повсюдно витісняються чавунними, що не представляють великої художньої цінності.

Серед англійських виробів цікаві огорожі, світильник і інші предмети по рисункам братів Адам.

Але основним металом залишається бронза. Із французьких бронзівників виділяються своїм талантом П. Гутьєр і П.-Ф. Томир. Збереглася деяка кількість творів, у яких їх авторство не викликає сумнівів, багато інших їм приписують без достатніх підстав. Відносно ряду виробів неясно, кому із цих двох художників вони належать.

Гутьєр створив чимало першокласних творів із золоченої бронзи; у роботах цього майстра ще широко використовуються криволінійні контури й особливо витончена рослинна в'язь; прикладом може служити люстра на шість свіч; центральний стрижень цієї люстри являє собою колонкові у вигляді смолоскипа, оточену трьома амурами із флейтами (Версаль). Збереглося кілька предметів, зроблених їм для графині Дю Баррі, його постійної замовниці. Крім того, Гутьєр виконав ряд бронзових накладок для різних передметів меблів, серед яких секретер роботи Ризенера з рельєфами Клодиона, виконаний для Марії-Антуанетти, курильниця для пахощів з яшми, зроблена на замовлення герцога Омона й перекуплена Марією-Антуанеттою в 1782 р., і так звані авиньонські годинник 1771 р. роботи Л.-С. Буазо з гербом маркіза Рошешуар. Твори Гутьєра незмінно свідчать про гнучкість і добірність його таланта.

Томир також працював для Марії-Антуанетти; їм створені бронзові накладки й прикраси шафи для коштовностей королеви з каріатидами, що символізують пори року, і інші предмети. Назвемо також дві статуї, відлиті й викарбувані їм в 1768 р. по моделях Ж.-Б. Пігаля: «Хлопчик із птахом» і «Хлопчик із гніздом». Однак найбільше він прославився в Наполеонівську епоху. Він створив багато предметів з карбованої й золоченої бронзи. Згадаємо канделябри з Фонтенбло й Комп’єна (комп’єнські канделябри виконані у вигляді крилатих жінок, що несуть античний світильник); жіночі фігури зі схрещеними руками — каріатиди стола із Трианона (іл. 637); вісім предметів, що утворюють велику настільну прикрасу Люсьєна Бонапарта, центральна чаша якого оточена статуетками трьох грацій; і, нарешті, створена в співробітництві із Кл. Одио колиска герцога Рейхштадського, сина Наполеона (скарбниця у Відні). Колиска виконана по ескізу Прюдона, прикрашена з боку узголів'я фігурою крилатої Перемоги, що високо піднімає лавровий вінок, до якого підвішений полог. Томир створив також ряд інших виробів і, зокрема, світильники: одиночні свічники, що стоять на підлозі торшери, настільні канделябри. На замовлення Талейрана він виконав люстру на двадцять чотири свічі, прикрашену шістьма фігурами крилатих жінок з музичними інструментами, а в 1785 р.— канделябр із композицією, що прославляє проголошення незалежності Сполучених Штатів (Париж, Лувр).

Серед бронзівників виділяється також Фешер. Йому належать парні бра на три ріжки, прикрашені сагайдаком і голубками на тлі хмари, виконані для туалетної кімнати Марії-Антуанетти в Сен-Клу (Париж, Лувр); парні настінні бра у вигляді крилатого хлопчика, що тримає центральний світильник, і п'ять менших світильників, створені для палацу в 1812 р.

Цікава люстра із золоченої бронзи дуже тонкої роботи для сходів у Версалі. Вона має форму колони з каннелюрами й капітеллю; під нею прикріплені ланцюги, які добірно приєднуються до обруча, прикрашеного пальметками. Обруч, що опирається на волюти, несе на собі дванадцять ріжків у вигляді рогів достатку. Ця люстра виконана французькими майстрами цілком із бронзи, без скляних деталей.

У медальєрнім мистецтві відзначимо творчість Ж. Дювів’є, що працював по моделях Є. Бушардона, і його сина П’єра-Симона Дювів’є, автора чудових медалей з портретами Людовика XV і Людовика XVI і медалі, присвяченої початку будівництва каналу двох морів.

 

 

Меблі епохи класицизму втілюють ті ж художні принципи, що й інші види декоративного мистецтва. Майстри не випробовують недоліку в замовленнях, тим більше що модна в цю пору любов до змін спонукує багато багатих родин мати по чотири комплекти меблів, для того щоб обновляти обстановку будинку з кожною зміною пори року.

Чималу роль відіграв вплив герцога Омона й маркізи Помпадур, що ратували за повернення до античності. Втім, античні мотиви трактувалися в підкреслено французькому дусі й зберігали добірність рококо. Аж до епохи Директорії форми меблів зберігають гармонійність, продовжуючи стиль Людовика XVI, і лише при Наполеоні її лінії втрачають граціозність і стають строгими. Деякі великі червонодеревці, як, наприклад, М. Карлен, працюють у стилі рокайль до самого передодня революції. Період між правлінням Людовика XV і Людовика XVI, називаний іноді перехідним, не має чітких границь. Крісла цього періоду мають уже прямі ніжки, місце кріплення ніжки оформлене у вигляді куба, у той же час підлокітники закінчуються криволінійною опорою в стилі рококо.

При класицизмі різьблені облицювання стін стають усе більш строгими, їх композиція будується на прямих лініях, вигнуті елементи стають сухіше й симетричніше.

Різьблені орнаменти дверей і простінків обмежені звичайно повторенням того самого нескладного мотиву. Декоративні елементи запозичаться із грецького мистецтва (ови, меандри, перлинник і т.д.), з римського (орли, дельфіни, баранячі голови) або з реальної природи: гірлянди з листів, квіти, листи аканта й маслинового дерева. Широко застосовуються атрибути землеробства (серп, граблі, плетені кошики), а також сентиментальні мотиви, символи любові (смолоскип або пташки, що цілуються). Декор інтер'єру при Людовику XVI відрізняється простотою й добірністю й скоріше наближається до грецького, ніж до великовагового римського мистецтва.

Панелі стін офарблюються в перлово-сірий колір і декоруються гірляндами, незмінно строго симетричними. Іноді залишаються великі вільні поверхні, злегка пожвавлені легкими рельєфними прикрасами. Проте можна назвати чудові дерев'яні панелі стін з різьбленими рослинними завитками й арабесками в будівлі архієпископства в Бордо (нині малий зал ратуші), здійснені Б. Кабіролем в 1771 — 1781 рр., а також облицювання й ретельно оброблені десюдепорти колишнього готелю Голен у Діжоні роботи Жерома Марлі. Бібліотека готелю Голен прикрашена різьбленими алегоріями архітектури, живопису, музики й математики. Зрозуміло, в обох випадках ми маємо справу із провінційними містами, які не можуть суперничати з Версалем або Парижем, але показують, як високий був у цей період середній рівень оформлення інтер'єру. В епоху Першої імперії виконуються в невисокому рельєфі такі звичайні мотиви, як крилата Перемога з короною й пальметтою у руках, - усі вони відрізняються холодною симетрією. Різьблення й декоративний живопис втрачають колишнє значення.

Меблі епохи класицизму знову вертаються до прямолінійних обрисів і симетрії й відходить тим самим від характерних для попередньої епохи вигнутих контурів. Ніжки стають прямими, при Людовику ХУІ строгість їх іноді зм'якшується різьбленими гірляндами, що обвивають ніжку, або формою у вигляді балясини з каннелюрами. З'являються й інші нововведення, наприклад інкрустовані в дерев'яну поверхню севрські порцелянові пластинки з орнаментом з букетів; деякі пластинки із синьо-білим декором нагадують античні камеї. Поряд з місцевими породами дерева у великому ході й екзотичні - цінна деревина (особливо при Директорії), чорне й рожеве дерево. Крім того, у цей же час виготовляються меблі, розписані світлими фарбами в тон з облицюванням стін. Часто застосовується сірий колір, слонова кістка із золотим сітчастим орнаментом. Використовуються й декоративні накладки у вигляді смуг із золоченої міді або бронзи, що прикрашають різьблення, а також інші елементи, навіяні при Людовику XVI античною архітектурою. В епоху Першої імперії використовуються накладки з матової золоченої бронзи. Улюбленими мотивами ампірного орнаменту були: грецька пальметка, лавровий вінок, лебідь, сфінкс, крилата Перемога й інші жіночі фігури, наприклад жінка, що стоіть у фас, зі світильниками в руках, піднятих зовсім симетрично, і, нарешті, поясне зображення жінки, нижня частина фігури якої як би йде в постамент. В обстановці часів Людовика XVI, дуже витончені й вишукані, з'являються деякі нововведення: книжкова шафа, бюро із циліндричною кришкою, уже відомі колись, одержують тепер широке поширення, так само як і мініатюрний дамський секретер, який відповідно до нових віянь втрачає кокетливу жіночність і стає важким і монументальним, відбиваючи загальне прагнення до величі.

Серед нововведень у предметах обстановки відзначимо характерний для повернення до античності триніжок (наприклад, зразок, створений в 1773 р. Ж.-Ж. Ебером). Як на картині Ж.-М. Вьєна «Доброчесна афінянка», на такий триніжок ставиться тазик для полоскання рук або курильниця для пахощів.

У часи Консульства з'являється й швидко входить у моду псише - високе напольне дзеркало на двох стійках у вигляді колон, що опираються на міцний цоколь. Втім, захоплення античністю не витісняє повністю принципи попередньої епохи; так, ще дуже довго, аж до передодня революції 1789 р., створюються предмети в стилі шинуазери, прикладом яких може служити чотирьохстворчата ширма, затягнута білим атласом і розписана в «китайському» стилі, яка була виконана Ж. Сене в 1787 р. для спальні Марії-Антуанетти в палаці Сен-Клу (Париж, Музей декоративних мистецтв).

Комоди втрачають хвилеподібні лінії попереду й на боках, ніжки по- колишньому низькі або високі, залежно від кількості ящиків. Ніжки мають звичайно форму балясин, зверху кладеться мармурова дошка. Декор іноді зводиться до легкого різьблення, іноді складається з набірної роботи або накладок з міді або бронзи. Ампірні комоди виготовляються без ніжок і стоять прямо на цоколі.

Серед інших зразків згадаємо прекрасну консольну шафку роботи А. Вейсвейлера з декором з маркетрі (іл. 640).

При Людовику XVI шаф виготовляється порівняно небагато, у часи Наполеона їх прикрашають два стовпчики з мідними накладками на капітелі й підставі. У роки правління Директорії з'являється дзеркальна шафа, яка мала успіх більше ста років.

Меблі для сидіння часів Першої імперії включає стільці, крісла, дивани, а також табурети із хрестоподібними ніжками. Спинки мають різну форму: при Людовику XVI спинка пряма, овальна — «медальйон» або ажурна у вигляді ліри. Відзначимо також напів диван - щось начебто двох - і тримісного канапе. Напів диван з'являється в часи Директорії й передбачає тягу до комфорту, характерну для періоду Реставрації.

При великій різноманітності меблів для сидіння вона має характерні стилістичні риси. У роки правління Директорії стільці часто постачені ажурною, злегка вигнутою назад спинкою й відставленими назад і теж злегка вигнутими задніми ніжками, що надає їм добірність. Підлокітники крісел мають кулясте завершення. У часи Імперії спинки робляться прямими, часто м'якими, обтягнутими зеленою або коричнево-червоною тканиною. Підлокітники прикрашені головою єгиптянки, крилатим левом або лебедем. У період Реставрації з'являються стільці й крісла «гондоли» з округленою спинкою й зручним м'яким сидінням.

При Людовику XVI ліжка поступово втрачають пологу й здобувають прямокутні спинки. Мода на ліжка з колонами й балдахіном поступово проходить, але проте вони є ще у великій різноманітності, відбитій і в їхніх мальовничих назвах, як, наприклад, «Панургове ліжко» або «церковна кафедра». Найбільшого поширення одержує так зване «ангельське» ліжко з однаковими узголів'ям і нижньою частиною. У період 1789- 1793 рр. виготовляється «патріотичне» ліжко, воно прикрашене лікторськими зв'язуваннями, увінчаними фригійським ковпаком. Ампір створює нову форму, що здобула великий успіх, - декоровану бронзовими накладками «ліжко-туру», призначену «полегшити плин життя». Один з найвидатніших зразків цього періоду - ліжко імператриці Жозефіни (Мальмезон; іл. 642); опори її ізніжжя з різьбленого позолоченого дерева виконані у вигляді величезних рогів достатку, опори узголів'я являють собою такі ж роги достатку, над якими піднімаються різблені дерев'яні фігури лебедів З піднятими крилами. Ампірні ліжка не мають колон, балдахін підвішується на раму, укріплену на стелі.

Столи, виготовлені при Людовику XVI, численні, різноманітні й витончені. Вони мають різні форми й назви: стіл для сніданку із двома дошками, розташованими одна над одною, туалетний столик, ігорний столик із грілкою для ніг, стіл - жардиньєрка для квітів, столики для рукоділля. Консолі бувають прямокутними з різьбленою вазою на поперечині між ніжками або у формі півмісяця на одній або декількох ніжках, прикрашених різьбленими гірляндами. Столи ампір звичайно круглі, з ніжками у вигляді крилатих химер або інших античних чудовиськ або з однією опорою в центрі. Найбільшою популярністю користується «стіл наполеонівських маршалів» по рисункам Ш. Персьє, прикрашений мозаїкою із севрської порцеляни по ескізу Ж.-Б. Ізабе й бронзовою оправою роботи Ф. Томира. Видатним твором є бюро Наполеона (іл. 641).

Приведемо імена найбільших чорнодеревщиків періоду класицизму. В області корпусних меблів: Г. Бенеман, М. Карлен, Ж.-Ф. Леле, Ж.-А. Ризенер (іл. 638 і вкл. XXII), К. Соньє; по сидіннях: А. Дюпен, Ж.-Б. Гурден, Жакоб (батько й син), К.-Е. Пішар, Ж. Надаль, Плювіне (батько й син). Деякі з них працювали в різних жанрах відповідно до побажань замовників. Так, Жорж Жакоб, що одержав звання майстра в 1765 р., створив протягом декількох років ряд предметів у строго витриманому стилі Людовика ХУ, а потім працював у стилі Людовика ХУІ. Його сини Жорж і Франсуа-Оноре Жакоб, ідучи в загальному струмені соціальних змін, створюють меблі більш просту й дешеву й, отже, доступну більш широкому колу покупців (іл. 639).

Серед чорнодеревщиків, що працювали в провінційних містах, назвемо Стерна зі Страсбурга, який в 1797 р. створив комод, характерний для меблів середньої міської буржуазій (Страсбург, Музей). Найбільшими чорнодеревщиками епохи ампір були Ф.-О. Жакоб-Демальте й Ліньєре.

В Англії, де рококо не пустило глибокого коріння, прихильники палладіанської архітектури починають близько 1760 р. успішно пропагувати принципи класицизму. Слідом за Чиппендейлом, найбільш видатним майстром попередньої епохи, в епоху класицизму висувається Роберт Адам, проведший кілька років в Італії, де він вивчав пам'ятники античності. Адам створює декор інтер'єру й, зокрема, ескізи для меблів в особняку Остерлі-Парк. Моделі Адама відзначені поверненням до симетрії й до прямих ніжок, тобто відштовхуванням від принципів рококо; мотиви їх декору запозичені в римлян, як, наприклад, урни або баранячі голови.

Адам і інші англійські мебельники використовують для прикраси меблів маркетрі й навіть живопис. Стиль, основоположником якого з'явився Адам, знайшов підтримку в збірнику гравюр мебельника Джорджа Хеп- плуайта, виданому в 1788 р. Меблі стають легкими, витончиніше, спинки стільців виконуються у формі серця або гербового щитка (іл. 643). У 1794 р. виходить і швидко завойовує популярність збірник моделей Томаса Шератона. Його меблі близькі до стилю Людовика XVI, але має більш тонкі й сухі обриси, у той час як стільці й крісла Хепплуайта відрізняються добірно вигнутою спинкою. З невеликими відхиленнями ці два різновиди англійського стилю переймають майстри Сполучених Штатів, де Філадельфія стає головним центром виготовлення легких меблів.

Поки у Франції розвивається ампір, в Англії складається самостійний стиль. Ми можемо судити про нього по моделях, створених в 1807 р. Томасом Хоупом для власного будинку в Суррії. Він використовував червоне й рожеве дерево, прикрашене золоченою бронзою й інкрустаціями з металу на античні сюжети. Цікаво відзначити в цей же час нову хвилю захоплення китайським мистецтвом, про що свідчить павільйон у Брайтоні.

Протягом довгого періоду італійські меблі характеризувалися надмірним достатком різьблення, прикладом може служити крісло роботи А. Корродіні, у якім декор майже заслоняє форму. Італійські мебельники переходять до більшої стриманості. Вони використовують збірники Хепплуайта й Шератона, але в їхніх творах ще відчуваються форми рококо. У ці роки Наполеон підкоряє собі більшу частину Італії й насаджує там стиль ампір. Насамперед він обставляє в цьому стилі резиденції своєї родички - прикладом може служити круглий столик італійської роботи з палацу Жерома Бонапарта в Портичі. Сестра Наполеона Еліза Бачіоки навіть виписує французьких майстрів і покровительствує флорентийцю Соччі, який в 1807 р. виконує для неї із цінної деревини стіл зі складним стільцем (Флоренція, палаццо Пітті). Однак справжнього успіху стиль ампір досягся в Італії вже після скинення Наполеона. Цьому сприяли збіг принципів ампіру з рядом місцевих традицій і достаток античних пам'ятників. Крім того, орнаменталіст Джузеппе Борсато перевидає в Італії «Збірник моделей для оздоблення інтер'єру» Ш. Персьє й П. Фонтена з додаванням власних ескізів. Стиль ампір розвивався в Італії приблизно з 1815 по 1840 р., створені в цей період твори подібні із французькими періоду Імперії й навіть Директорії. Так, у палаццо Пітті можна бачити консоль цінної деревини з накладками із золоченої бронзи й балюстрадою роботи Соччі, а також біле із золотом крісло - «гондолу» з підлокітниками у вигляді орлиних голів.

Шкіра йде на виготовлення різних футлярів і несесерів для дорожнього посуду й туалетних причандаль. Найбільш інтенсивно вона використовується в палітурній справі. Як в епоху рококо, виготовляються тиснені плетіння з «мереживним» орнаментом. Н. Д. Дером Молодший виконує для Людовика XVI і Марії-Антуанетти плетіння з більш витонченим і легким орнаментом, ніж колись. Поряд з «мереживним» орнаментом, що застосовувалися до революції 1789 р., виготовляються плетіння з більш строгим декором, що свідчать про «повернення до античності».

 

На зміну Дангону й Ревелю, що надихали мистецтво художнього текстилю в попередню епоху, класицизм висуває Пилипа де Лассаля. Творчість де Лассаля, що поєднував знання техніки виробництва із прекрасним талантом декоратора, виявив глибокий вплив на ліонське шовкове виробництво. Використовуючи мотиви, що існували й до нього, де Лассаль комбінує їх з великою виразністю й оригінальністю. Найкраще йому вдаються оббивні тканини, для яких він малює вази в античному дусі або великі панно із сільськими сценами, обрамленими великими квітами (іл. 645). Тут, як і взагалі в стилі Людовика XVI, лінії стають сухіше, однак де Лассаль розуміє, що в декоративнім мистецтві квітка повинна бути інтерпретована, а не просто скопійована з натури, - істина, якою зневажають багато інших декораторів. Фарби його творів, завжди живі й гармонічні, високе декоративне почуття сполучається в них з невичерпною уявою. Твори Пилипа де Лассаля дуже різноманітні. Він створює тканини на замовлення російського двору (іл. 646); йому належить також прославлена оббивна тканина з відпочивальні Марії-Антуанетти (палац Фонтенбло) із зображенням куріпки, що захищає свій виводок, і іншими сільськими мотивами й музичними сюжетами у відповідності зі смаками королеви. Людовик XVI подарував Лассалю дворянство.

На інших тканинах цього періоду з'являється ряд нововведень: тло набуває більшого значення, а декор часто складається з розсипу дрібних квітів. Зустрічаються банти й садові інструменти, що відбивають характерну для цього часу моду «повернення до природи». Композиція врівноважена й граціозна, соковиті тони ніде не переходять у грубу яскравість.

У роки революції 1789-1793 рр. ліонське шовкоткацтво призупинилося, але в період Імперії воно, як і інші виробництва предметів розкоші, піднялося знову. Наполеон ухвалює ряд енергійних заходів для нового підйому цієї галузі, підтримуючи її великими замовленнями на тканині для реставрації королівських резиденцій, а також указом про обов'язкове носіння при дворі мундирів і шовкового одягу. Із часів Консульства відновлюється шовкоткацтво й виготовляються шовки срібних і сірих відтінків. У період Першої імперії фарби знову стають яскравими, з перевагою червоних і фіолетових, а також жовтих квітів; знову з'являються тканини із золотою ниткою.

Ескізи малюнків, створені Давідом, Персьє й Фонтеном, включають заголовну букву «N» і інші емблеми імперії: орел, зірки, бджоли, орден Почесного легіону й, звичайно, зв'язування трофеїв. Серед художників по шовкові часів Першої імперії особливо славиться Боні. Він декорує малу вітальню імператриці Марії-Луїзи тканиною з райськими птахами, що пурхають серед ваз із квітами. Ця тематика свідчить про те, що навіть у межах офіційного декору й суворого переможно-величного стилю можлива велика різноманітність. В епоху Реставрації тканини в основному витримуються в стилі ампір, з тою різницею, що мотив бджіл заміняється важкими й позбавленими добірності ліліями.

Вишивка, яка при Людовику XVI використовувалася головним чином для оббивки меблів, тепер широко застосовується для прикраси одягу й різних її аксесуарів у стилі ампір. Численні вишивки, здійснені по ескізах Боні, включають елементи природи, трактовані стилізовано, як, наприклад, малюнок драпірувальної тканини з гірляндою квітів, що з'єднує ліру із птахом, що сидить у гнізді.

Настінні килими усе більше імітують живопис. У Салоні 1763 р. продукція мануфактури Гобеленів виставляється поряд з живописом. Відповідно до нової моди на гобеленах зображуються портрети Людовика ХУ, Марії Лещинської, Людовика XVI, Марії-Антуанетти копії, що представляють собою, живописні роботи різних художників. Поряд із цим виконуються так звані алентури — шпалери з копіями картин, витканими в овальнім обрамленні на візерунковім тлі, що нагадує камчатну тканину. Над зображенням рами розміщаються гірлянди квітів, нижня частина композиції, розташована під рамою, також заповнена квітами. Коли мода на алентури пройшла, їхнє місце зайняли історичні сюжети, переважно античні. Починається загальне вгасання цього виду декоративного мистецтва, що тривало протягом усього XIX ст. Мануфактура Бове продовжує працювати в дусі Буше, там створюється серія з десяти шпалер «Пасторалі» по малюнках Ж.-Б. Лепренса. Лепренс зробив подорож по Росії й доїхав до самої Камчатки; повернувшись у Францію, він створив композиції з фігурами, схожими на перевиряджених парижан. Нові віяння відбилися в циклах Ф. Казанови на сюжет про шість військових обозів, виконані в 1787 р і в «Історії Ахілла» 1792 р.

Колишні килими мануфактури Савонері в чорних або жовтих тонах переміняються буколічними сюжетами й квітковими гірляндами; відсутність офіційних замовлень спричиняє надалі занепад цього виробництва. У період Імперії діяльність мануфактури оживилася: там виготовляються килими для імператорського кабінету в Тюільрі, килими для спальні імператриці в палаці Сен-Клу й ряд інших; на всіх килимах є ініціал «N» або різні емблеми імперії. У 1826 р. мануфактура Савонері злилася з мануфактурою Гобеленів.

Французькі набивні тканини, що з'явилися ще в XVII ст. привізні тканини, що й імітували, з Індії й Персії, протягом довгого часу мали великий успіх; попит на них був особливо великий почасти внаслідок заборони, накладеного на їхнє виготовлення з метою охорони місцевого шовкоткацького й сукняного виробництва. Зростаюча мода на ці тканини змусила владу в 1759 р. зняти заборону. Незабаром відкрилися кілька фабрик у різних містах і, зокрема, у Мюльхаузені, Амьєні, Ліоні, Анжері й Нанті. Найбільшої популярності досягає заснована в 1760 р. у містечку Жуй під Версалем мануфактура Ш. Оберкампфа, вихідця з Баварії. Оберкампф багато зробив для вдосконалення своєї продукції, і в 1783 р. мануфактура Жуі була визнана гідною звання «королівської».

Спочатку тканини Жуі набивалися ручним способом дерев'яними набіічними дошками із гравірованим малюнком, з кількістю дощок по числу тонів, потім стали застосовуватися мідні дошки з поглибленим малюнком. В 1797 р. Оберкампф винайшов друкування із циліндричного вала, що дозволило налагодити справжнє промислове виробництво набивних тканин. Малюнки звичайно виконані в червоних або синіх тонах залежно від стилю епохи, що диктував то мотиви «повернення до природи», то сюжети помпейських фресок. Поряд із цим по малюнках Ж.-Б. Гюе виконувалися різноманітні «живі сцени» (іл. 647) на злободенні теми. Серед них ми зустрічаємо сцену проголошення Франкліним незалежності США, повітряні кулі - монгольф'єри, різні епізоди революції 1789 р. і наполеонівських воєн. Мануфактура Жуі була зруйнована під час кампанії 1815 р. і більше не відновлювалася.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Тканини

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 124; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.80.137.187
Генерация страницы за: 0.012 сек.