Соціальне управління

Виробнича адаптація працівника являє собою про­цес його взаємодії з соціально-виробничим середовищем з метою оволодіти новою трудовою ситуацією. Адаптація починається зі встановлення інформаційного зв'язку з виробництвом під час профорієн­тації і профвідбору (преадаптація), триває з початком роботи на під­приємстві і закінчується розривом інформаційних та особистісних зв'язків з виробництвом (дезадаптація). Управління виробничою адаптацією працівника полягає у впливі на всю сукупність структурних елементів адаптації, з акцентуванням на найбільш значущі для конкретних умов види адаптації і залежать, від уміння менеджерів використовувати ефективні технології соціально­го управління адаптацією. До основних структурних елементів виробничої адаптаціївідносять професійну, організаційну, матеріально-побутову, соціально-психологічну та адаптацію у сфері дозвілля

Соціально-трудові відносини і соціальні процеси у сфері праці

Соціологія праці — це галузь соціології, яка вивчає соціальні групи та індивідів, що включені до процесу праці, а також їхні професійні та соціальні ролі і статуси, умови і форми їхньої трудової діяльності.

Соціальні відносини, які складаються з приводу праці - це соціально-трудові відносини. Як І сама праця, соціально-трудові відносини вельми багатогранні, їх можна класифікувати:

• за змістом діяльності (виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, соціально-психологічні, громадсько-організаційні);

• за змістом спілкування (безособові, опосередковані і міжособистісні);

• за суб'єктом (міжорганізаційні «колектив - колектив» і внутрішньорганізаційні «колектив - особистість», «особистість - осо­бистість»);

• за обсягом владних повноважень (відношення по горизонталі і по вертикалі);

• за характером розподілу доходів (відповідно до трудового вкладу або не відповідно до нього);

• за ступенем регламентованості (формальні, офіційно офор­млені і неформальні, тобто офіційно неоформлені).

Вся сукупність соціально-трудових відносин - це і є практично все соціальне життя в трудових колективах. Соціально-трудові відносини, в яких бере участь людина упро­довж трудового життя, виявляються у формі соціально-трудових про­цесів. Основні з них виробнича адаптація, трудова мотивація, стимулю­вання трудової діяльності і соціальний контроль, а також процес тру­дової мобільності. В сукупності вони становлять трудову діяльність.

Соціальні процеси у сфері праці можна розглядати як трудову діяльність, що виявляється в змінах стану соціальних груп, колективів, окремих працівників, тобто в змінах їхнього соціального становища (статусу) у сфері праці: сама праця, виробнича адаптація, мотивація праці, стимулювання і соціальний контроль, соціальна мобільність у сфері праці (трудові переміщення)

Мотивація трудової поведін ки полягає у формуванні в працівників внут­рішніх спонукальних сил трудової діяльності шляхом впливу на його потреби, інтереси, бажання, прагнен­ня, цінності, ідеали і мотиви з метою досягти очікуваної трудової по­ведінки.

До найважливіших мотиваційних моделей належать такі:

І. Традиційна модель. Базується на розумінні природи людини, для якої праця огидна. Для більшості людей важливіше, скільки їм заплатять, ніж те, що вони роблять.

//. Модель людських стосунків. Вона ґрунтується на припущенні, що бажання бути корисним і визнаним групою для індивідів важливіше, ніж гроші.

///. Модель людських ресурсів. Виходить з ідеї, що більшість лю­дей можуть ставитись до праці творчо і здатні самовдосконалювати­ся в ній більшою мірою, ніж вимагається умовами виробництва. Ця модель не нехтує мотивацією грошей, визнаючи важливість і інших мотивів.

Стимулювання і соціальний контроль містить у собі зовнішні спонукання і елементи трудової ситуації. До них належать: умови, які безпосередньо визначають заробітну плату, організацію і зміст праці тощо в поєднанні з тими, що опосередковано впливають на працю, — житло­во-побутові умови, місце проживання, культурно-оздоровча база та ін. Під стимулюванням зазвичай розуміють вплив на трудову поведінку працівника через створення особистісно-значущих умов трудової ситуації, що спонукають його діяти певним чи­ном

В. Герчиковим виокремлено чотири стратегії стимулювання:

1. Товарно-виробнича полягає в оплаті і винагороді за результа­ти праці. Вона найпоширеніша на наших підприємствах, але її можливості знижуються у зв'язку з інфляційними процесами і дефіцитом матеріальних благ.

2. Патерналістська, чи піклування про людину, передбачає, що адміністрація, керівник роблять усе можливе для працівників, а вони добре працюють. Така стратегія ефективна при сильному, соціальне зорієнтованому керівникові. Проте відзначається суб'єктивізмом, еле­ментами зрівняльності і утриманства.

3. Стимулювання самою працею полягає у підвищенні змісту і поліпшенні умов праці. Але відставання у використанні досягнень на­уково-технічного прогресу гальмує застосування цієї стратегії. Згід­но з дослідженнями 60% робочих місць у промисловості низького змісту праці, а частка тих, хто працює в шкідливих умовах, збільшуєть­ся пропорційно зростанню кількості зайнятих.

4. Стимулювання відчуття господаря означає створення умов, за яких це відчуття схвалюється і реалізується. Для здійснення цієї стратегії необхідні зміни у ставленні працівника до власності на за­соби виробництва (співвласник) і демократизація виробничих відно­син (суб'єкт самоуправління).

Соціальний контроль у сфері праці являє собою групове схвалення або осуд трудової поведінки працівника залежно від усталених у колективі цінностей і норм (правил) трудової поведінки. механізм соціального контролю має такі ос­новні структурні елементи: 1) планові і оціночні показники трудової діяльності; 2) соціальні норми — еталони трудової поведінки; 3) санкції— ситуативні або оперативні стимули як реакція на конк­ретні випадки трудової поведінки.

Трудові переміщення (мобільність ) — одна з форм соціальних переміщень. Вона являє собою процес зміни місця застосування праці, що змінює місце працівника в системі сус­пільного поділу праці. А оскільки місце в суспільній організації праці і характер виконуваної праці — найважливіші ознаки соціального стану працівника, то трудові переміщення є основою соціальних пере­міщень, впливають на зміни соціальної структури суспільства і підпо­рядковуються її закономірностям.

Класифікація трудової мобільності за видами здійснюється на двох підставах: за змістом процесу (професійно-кваліфікаційна, тери­торіальна, галузева або міжгалузева і внутрішньозаводська) та за суб'єктом переміщень (групові й індивідуальні). Розрізняють і форми трудової мобільності. Мобільність може здійснюватися в організо­ваній і неорганізованій (плинність) формах.

Трудова кар'єра — це індивідуальна трудова мобільність, пов'яза­на з досягненням працівником успіху в професійно-кваліфікаційному чи посадовому напрямку. Кар'єра не обмежується працею, а охоплює всі соціальне значущі сторони життєдіяльності працівника, що ство­рює різноманітні можливості для його розвитку і просування.

Соціологія управління — це галузь соціології, яка вивчає закономірності, засоби, форми та методи ці­леспрямованого впливу на соціальні відносини і процеси, які відбуваються в суспільстві (та його підсистемах) з метою впорядкування, підтримки, збереження його оптимального функціонування й розвитку або зміни, переведення до іншого стану.

Управління як соціальне явище з'явилося в давні часи (задовго до появи капіталізму) і було пов'язане з удосконаленням координації колективної праці людей в різноманітних сферах життєдіяльності. Але як наука зі своїми школами, теоріями і напрямками управлін­ня виникло лише на початку XX ст.

Соціологія управління виявляє певні закономірності, що визнача­ють важливі складові самого процесу управління як системи взає­модій керівної та керованої підсистем. Ці підсистеми тісно пов'я­зані з такими основними підсистемами, як інформаційна, проектно-програмно-прогнозувальна і планувальна, системно-організаційна, розробки управлінських рішень, контролю та аналізу, мотивації, ко­ригування та подальшого відтворення управлінського циклу.

Механізм здійснення процесу управління з метою впорядкування тієї чи іншої соціальної системи такий:

а) щоб управляти будь-якою соціальною системою, потрібно мати інформацію про її сутність, призначення, функції, стан, можли­вості тощо;

б) маючи таку інформацію, керівна підсистема проектує, прогнозує, програмує та чітко планує оптимальне функціонування соціаль­ного об'єкта на відповідний період часу виходячи з реальних умов і можливостей;

в) щоб соціальна система функціонувала відповідно до розроб­леної програми (плану), її підсистеми та ланки повинні систе­матично або періодично отримувати певну серію «команд» (управлінських рішень);

г) оскільки виконання рішень може мати різні відхилення, потрі­бен постійний контроль за їх виконанням;

д) контроль та аналіз функціонування соціальної системи дає можливість оперативно коригувати її діяльність, а також нагро­маджувати інформацію щодо розробки нового проекту, плану, програми тощо.

Соціальне управління трудовою діяльністю людей полягає в ці­леспрямованій дії на соціальні об'єкти, явища чи процеси з метою приведення напрямків і темпів їх функціонування й розвитку у від­повідність до дії об'єктивних законів

Соціальне управління може реалізовуватися на різних рівнях. Це суспільство як соціальна система, різні його сфери, різноманітні соціальні галузі, регіональний, галузевий рівні та колективи.

Сутність соціального управління в трудовому колективі реалізується у функціях таких напрямів: формування й оптимізація соціальної організації колективу та вдосконалення його соціальної структури; створення умов для здійснення працівниками своїх політичних і соціальних прав та задоволення їхніх матеріальних і духовних потреб, виховання і розвиток соціальне значущих якостей працівника.

Соціологічний аналіз дає можливість виявити глибинні механізми управлінським і самоврядних процесів як суспільних явищ, виявити і обґрунтувати ефективність демократичних принципів відносин між органами влади, управління та народом, забезпечити використання соціальних резервів, соціального потенціалу, соціальних технологій, інноваційних засобів організації та управління. Володіння концепту­альним та методичним апаратом соціологічної теорії управління стає сьогодні необхідним інструментом ефективної професійної діяльності фахівця — управлінців, керівників підприємства, організаторів вироб­ництва, а також менеджерів різних ієрархічних рівнів нових госпо­дарських, підприємницьких та комерційних структур.

Дата добавления: 2014-01-04