Ьшідносин

На етапі соціалізації у вторинних групах, як правило, виявляється і «роздвоєння людської сутності», якщо первинний етап формування особистості заклав у свідомість індивіда уявлення, що не відповідають реальності. Ця невідповідність реальності уявленням про неї може стати джерелом як асоціальної, так і конформістської поведінки людини. Однак виникнення форм поведінки, що відхиляються, пов'язано не тільки з внутрішнім конфліктом свідомості індивіда, але а з характером груп, у які він включається в процесі дорослішання.

На етапі підліткового віку, актуалізації сексуального інтересу в процесі соціалізації зростає значення неформального спілкування. Неформальні групи і структури починають фати в житті людини особливу роль, конкурують з авторитетом сім'ї. Саме в неформальних групах, на відміну від формалізованих (наприклад, шкільних чи трудових колективів), символіка здобуває особливу роль, сприяє згуртуванню групи. Вона може мати як матеріальні символи (наприклад, одяг «хіпі» чи «металістів»), так і духовні (у виді ідей і гасел). Як правило, такі групи мають свою субкультуру і зразки поведінки, форми соціального контролю за своїми членами.

У групових відносинах такого типу складаються і певні мовні штампи і навіть певні «групові» закони.

Значення думки цих груп настільки важливе для індивіда, що він, за зауваженням американського соціолога Ч.Х.Лантухи (1864-1929), заперечує самого себе, регулює свою поведінку згідно з поведінкою референтної групи, щоб бути тотожним їй. Тому спрямованість неформальної групи, у яку включається індивід і з якою він себе ідентифікує, буде визначати тип свідомості і поведінки його самого, а отже, і характер соціалізації. Чим більш значущою для індивіда є дана група, тим більше він намагається себе з нею ототожнити. Тому можна погодитися з концепцією Дж.Г.Міда, відповідно до якої поведінка індивіда визначається тим, що він оцінює себе з точок зору інших, тобто приймає на себе роль інших осіб.

Поряд з формально важливими соціальними структурами (навчальними, професійними тощо), у які повинен інтегруватися індивід, неформальні групи також виконують роль соціального контролю в процесі соціалізації. Якщо для перших соціальних структур спектр видів контролю визначається дихотомічно: «згода» чи «примус», коли індивід не виконує узяті на себе ролі, то неформальні структури впливають на своїх членів через груповий авторитет чи лідерство. Хоча й у них може існувати примус (наприклад, у групах з формами поведінки, що відхиляються, особливо в групах злочинців).

І2.5- Управління процесами соціалізації

| Оскільки спільнота зацікавлена в ефективності соціальних

ируктур, які виникають у процесі матеріального і духовного їідтворення населення, то управління процесами соціалізації індивідів набуває не тільки соціальної, але й стратегічної значущості. Остання обставина пов'язана з тим, що ефективність соціалізації іизначає соціальну якість народонаселення країни, а основою динаміки соціальних систем служить інтеграція ціннісних стандартів)і структурою засвоєних особистістю потреб і установок. Те, що стійкість будь-якої соціальної системи, крім найбільш ефемерного процесу взаємодії, залежить від ступеня такої інтеграції, є, можна сказати, фундаментальною динамічною теоремою соціології. Це ►ихідна точка відліку для будь-якого дослідження, яке претендує бути динамічним аналізом соціального процесу.

і Якщо розглядати процес соціалізації з погляду двох

Складових: виховання як цілеспрямованого впливу соціальних
Інститутів з метою формування потрібного для суспільства статусу
соціального типу (що визначається типом суспільства: тоталітарний,
демократичний тощо) і стихійної дії середовища, що деякі вчені і
називають власне соціалізацією, то найбільш успішно можна
Керувати процесом виховання. Цьому сприяють різні «соціальні
технології», що роблять процес соціальної взаємодії індивіда з
іншими суб'єктами відносин більш сприятливими і комфортними.
'. Що стосується процесу стихійного впливу на особистість, то

ефективність соціалізації буде визначатися реальними суспільними відносинами в сфері економіки, політики, моралі, а саме тим, (Наскільки ці структури будуть створювати передумови розвитку (Особистості, її самореалізації.

7.3. Основні поняття соціології праці

*7;3.1. Праця як основна категорія соціології праці

^г' Виникає запитання, чому серед соціологічних теорій

^'проблема праці, трудових колективів, займає таке велике місце?

Праця - вічна, природна і головна умова людського життя, її

альфа й омега. У широкому розумінні слова під працею розуміють не ^тільки діяльність людей з виробництва матеріальних благ, але й зі

створення духовних цінностей.
і Праця - це доцільна діяльність людей, спрямована на

створення матеріальних і культурних цінностей. Праця є основа і

неодмінна умова життєдіяльності людей.
''"'■ Праця передбачає певну суспільну форму (людина - істота

суспільна), визначені взаємини людей у процесі трудової діяльності.

1СЛ

Тому історія цивілізації, історія людини - це не тільки еволюція знарядь, предметів і способів праці, але не меншою мірою й безупинна зміна відносин між самими людьми в процесі трудової діяльності.

Соціологія вивчає працю як соціально-економічний процес. Процес праці - явище складне і багатоаспектне. Основні форми його прояву - це витрати людської енергії, взаємодія працівників із засобами виробництва (предмети і засоби праці) і виробнича взаємодія працівників один з одним як по горизонталі (відношення співучасті в єдиному трудовому процесі), так і по вертикалі (відношення між керівниками і підлеглими). Роль праці в розвитку людини і суспільства полягає не тільки в створенні матеріальних і духовних цінностей, але й у тому, що в процесі праці сама людина розкриває свої здібності, здобуває корисні навички, поповнює і збагачує знання. Творчий характер праці знаходить своє вираження в появі нових ідей, прогресивних технологій, більш досконалих і високопродуктивних знарядь праці, нових видів продукції, матеріалів, енергії, що, у свою чергу, ведуть до розвитку потреб.

У процесі праці люди вступають у соціально-трудові відносини, взаємодіючи один з одним. Соціально-трудові відносини дозволяють визначити соціальну значущість, роль, місце, суспільне становище індивіда і групи.

Соціологія праці - це дослідження функціонування і соціальних аспектів ринку в сфері праці. У вузькому розумінні соціологія праці означає поведінку роботодавців і найманих робітників у відповідь на дію економічних і соціальних стимулів до праці. Предметом соціології праці як спеціальної соціологічної теорії є структура і механізм соціально-трудових відносин, а також соціальних процесів і явищ у сфері праці.

Ціль соціології праці - це дослідження соціальних явищ, процесів, розробка рекомендацій з їх врегулювання і управління, прогнозування і планування, спрямованих на створення сприятливих умов для функціонування суспільства, колективу, групи, окремого індивіда в сфері праці і досягнення на цій основі найбільш повної реалізації й оптимального сполучення їх інтересів.

Завдання соціології праці

• Вивчення й оптимізація соціальної структури
суспільства, трудової організації (колективу).

• Аналіз ринку праці як регулятора оптимальної і
раціональної мобільності трудових ресурсів.

• Пошук шляхів оптимальної реалізації трудового
потенціалу сучасного працівника.

_у. ■ • Пошук шляхів оптимального сполучення моральних

(.•матеріальних стимулів і удосконалення ставлення до праці в умовах ринку.

• Вивчення причин і вироблення системи заходів для
попередження і вирішення трудових суперечок, конфліктів.

• Визначення ефективної системи соціальних гарантій,
що захищають працівників.

По-іншому можна сказати, що завдання соціології праці зводяться до вироблення методів і прийомів використання соціальних факторів в інтересах рішення насамперед найважливіших соціально-економічних проблем суспільства й особистості.

У цілому соціологія праці покликана:

• з одного боку, розширювати знання про реально
існуючу діяльність;

• з іншого боку - сприяти утвердженню нових зв'язків
І процесів, що протікають у сфері праці.

Трудова діяльність завжди вплетена в конкретні соціально-економічні умови, пов'язана з певними соціально-професійними Групами, локалізована в часі і просторі. Тому соціологія вивчає (Соціальні форму й умови праці, його соціальну організацію (колективну, індивідуальну, сімейну, примусову, добровільну). Гранично важливо знати механізми включення людини в трудову діяльність, тобто ціннісні орієнтації, мотиви, задоволеність працею і багато чого іншого.

До теперішнього часу соціологія праці - найрозвинутіша
частина вітчизняної соціологічної науки. Це позначилося і на
формуванні визначених економічних спеціальностей.
, Характер праці

, Характер праці визначає:

^! • техніко-економічний зміст;

^ • суспільну форму;

:- • соціально-економічну якість праці;

• соціальні відмінності: суспільне становище,
соціальний статус, матеріальний добробут, використання вільного
'часу тощо.

Міністр, академік, учитель, бухгалтер, робітник, будівельник, сільський механізатор, прибиральниця - в основі соціально-професійних відмінностей між представниками цих професій лежить, Яасамперед, характер праці.

Зрозуміло, що при будь-якому дослідженні соціальних проблем праці в суспільстві в цілому чи в окремому виробничому колективі в першу чергу враховується характер праці як сукупної, так і індивідуальної.

Зміст праці

Зміст праці визначає конкретну трудову діяльність, функціональні обов'язки, ступінь фізичної й інтелектуальної напруги, санітарно-гігієнічні умови і багато інших характеристик. Праця робітників на складальному конвеєрі, залізниці, в авіації, радгоспі, на будівництві має різний зміст. Зміст праці значною мірою визначається професійною кваліфікацією, особистісними характеристиками конкретного працівника навіть при інших рівних характеристиках, скажемо, технічній оснащеності робочого місця.

При проведенні соціологічних досліджень змісту праці можна використовувати такі градації, як ручна, механізована й автоматизована праця. Якщо піти далі, то виділяються: проста ручна і складна ручна праця, заснована на тривалій підготовці і майстерності працівника, проста механізована і складна механізована праця, проста автоматизована і складна автоматизована праця.

Зміст праці значною мірою визначає особистісне відношення людини до виконуваної роботи. Якщо серед робітників, зайнятих складною автоматизованою працею, висловлюють свою задоволеність виконуваною роботою до 100 відсотків опитаних, то серед працюючих на напівавтоматах і складальних конвеєрах - тільки п'ята частина. На великих машинобудівних заводах підбор працівників для складальних конвеєрів являє собою серйозну соціальну проблему.

Специфіка нашої країни - велике число ремонтників.

У промисловості для обслуговування устаткування, що експлуатується десятиліттями і старіє не тільки морально, але і фізично, приходиться тримати мільйони ремонтників. Виготовленням запасних частин і ремонтом тракторів зайнято більше людей, і застосовується в чотири рази більше виробничих потужностей, ніж для випуску нових тракторів. Дійсною проблемою для України стає підтримка в робочому стані сотень тисяч кілометрів магістральних нафтогазопроводів.

Ми виділили тільки самі основні характеристики змісту праці, що враховуються в соціологічному дослідженні соціальних проблем праці, трудової діяльності.

Звичайно, приходиться враховувати і відмінність між змістом праці і рівнем кваліфікації працівників. Основна тенденція - це відставання рівня професійної кваліфікації, якості трудових ресурсів від конкретного змісту праці. У реальних умовах рівень кваліфікації

5Ярачі^вникі^{в є} завищеним. При нестачі кадрів будь-який керівник, бажаючи утримати працівників, завищує їх реальну кваліфікацію, щоб мати підставу платити більш високу зарплату. Ця проблема стосується не тільки працівників фізичної, але й розумової праці. Однак бувають і інші ситуації, коли при екстремальних умовах рівень кваліфікації істотно вищий, ніж зміст виконуваної роботи. Люди, що володіють декількома спеціальностями, мають великі можливості для професійної взаємозамінності і, як правило, якісніше виконують доручену роботу.

У сучасних умовах два основних фактори найбільш повно характеризують зміст праці.

По-перше, співвідношення фізичних і розумових навантажень у процесі праці. Чим вище частка розумової праці, тим вище, багатіше зміст праці, тим більше він привабливий для працівника, тим більше задоволення від виконуваної роботи за інших рівних умов.

По-друге, співвідношення виконавчих і розпорядницьких функцій. Чим вища професійна кваліфікація, тим більша потреба брати участь у виробленні управлінських рішень. Мистецтво управління полягає в тому, щоб допомогти виконавцям вибрати потрібне рішення. Особливо важливе делегування частини управлінських функцій. Наприклад, у сільськогосподарському виробництві настільки різноманітний, динамічний і територіально розосереджений об'єкт праці, що управлінські рішення краще вибирати безпосередньому виконавцю, наприклад, механізатору.

Умови праці

Наступна категорія, якій соціологи приділяють велику увагу, - умови праці. Це комплекс соціально-економічних, техніко-організаційних і природних факторів, у яких відбувається трудовий процес. Вони впливають на здоров'я і працездатність людини, на її ставлення до праці і ступінь задоволеності працею й ефективність праці, плинність кадрів.

В умовах праці можна виділити такі основні компоненти:

• соціально-виробничі (ступінь механізації й автоматизації,
індивідуальний чи бригадний, віддаленість місця праці від місця
проживання);

• соціально-економічні (тривалість робочого дня, тривалість
відпустки, зарплата, соціально-економічні пільги);

• соціально-гігієнічні (безпека праці, рівень фізичних
навантажень і нервових напруг, стресових ситуацій, комфортність).
Наприклад, комфортабельність кабіни трактора, автомобіля. Є
небезпечні умови праці, виживання - забруднення, травматизм,
профзахворювання;

• соціально-психологічні (морально-психологічний клімат у колективі, взаємини один з одним і керівниками). Особливо чуттєві до морально-психологічного клімату жінки.

Виробничі конфлікти призводять до великих утрат робочого часу, зниженню ефективності праці. Дослідження показують, що половина конфліктів виникає з вини керівництва, третина -психологічною несумісністю працівників.

Наступна найважливіша обставина, яка, як правило, завжди знаходиться в центрі уваги соціологів, - це ставлення до праці. Зрозуміло, що ставлення до праці, а точніше до виконуваної роботи, визначається комплексом об'єктивних і суб'єктивних факторів і умов.

У теоретичному плані можна виділити такі умови:

• відношення людини до праці як моральної цінності;

• відношення до визначеного виду праці, професії;

• ставлення до виконуваної роботи.
Крім того:

• ставлення людини до праці як життєвої потреби;

• ставлення до праці як до способу самореалізації;

• ставлення до праці як до засобу існування.
Соціологи називають останнє інструментальним. Людині не

подобається виконувана робота, але притягує зарплата. І зовсім інше - щоб жити для справи, для інших людей, використовувати роботу для реалізації своїх здібностей. Дослідники часто зіштовхуються з такою ситуацією: людину не влаштовує отримувана зарплата, але подобається сама робота. Особливо характерне це протиріччя для професій розумової праці, яка відрізняються високим ступенем творчості: наука, культура, освіта.

Ставлення до праці може бути позитивним, негативним чи індиферентним. У ставленні до праці визначається зацікавленість у ній людини, усвідомленість її потреби, прагнення до реалізації свого трудового потенціалу.

Воно в працівника виявляється в поведінці, мотивації й оцінці праці.

Ставлення до праці являє собою складне соціальне явище, яке включає три основних елементи:

1) мотиви й орієнтація трудового поведінка;

2) реальне і фактичне трудове поведінка;

3) оцінку працівниками трудової ситуації.

Мотивація виражається в трудових мотивах і установках, якими керується працівник у своїй трудовій поведінці, Мотивація -це вербальна поведінка, спрямована на вибір мотивів (суджень) для пояснення трудової поведінки. В основі мотивів знаходяться потреби.

Найбільш удалу класифікацію потреб розробив американський психолог А.Н.Маслоу.

Він виділив п'ять рівнів потреб:

• фізіологічні і сексуальні (у їжі, диханні, одязі тощо);

• екзистенціальні (у безпеці, стабільності, впевненості в
майбутньому тощо);

• соціальні (у прихильності, приналежності до колективу,
спілкуванні, участь у спільній трудовій діяльності тощо);

• престижні (у повазі, соціальному статусі, визнанні тощо);

• духовні (у самовираженні, творчості).

Відповідно до цих потреб у кожної людини своя власна структура трудової мотивації.

Найважливіше значення для підвищення ефективності трудового процесу мас стимулювання праці. Це метод впливу на трудову поведінку працівника через мотивацію. Стимулювання праці ґрунтується переважно на матеріальних засобах винагороди, заохочення і санкцій, у якості яких виступає заробітна плата. Але не будь-яка оплата праці є одночасно і його стимулюванням. Спостереження і дослідження фахівців показують, що існує безліч ситуацій, коли оплата праці не стимулює.

У соціології виділяються такі основні види стимулювання праці:

• пропорційне (дотримуються пропорції в стимулюванні),
прогресивне (зростання міри стимулів) і регресивне (зменшення міри
стимулів);

• жорстке (примус працівника до витрат зусиль) і
ліберальне (залучення працівника до витрат зусиль);

• актуальне (оплата праці як джерела повсякденного
існування) і перспективне (задоволення потреб у власності, владі,
престижі).

В умовах ринкової системи господарювання стимулювання праці здобуває колосальне значення. З іншого боку, у період соціальних перетворень особливо, набуває найважливішого значення соціальний захист працівників. Соціальний захист - необхідний елемент будь-якої розвинутої держави. Система соціального захисту - це система правових, соціально-економічних і політичних гарантій, які представляють умови для забезпечення засобів існування: працездатним громадянам за рахунок особистого трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва; соціально уразливим верствам - за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму. Соціальний захист припускає систему мір законодавчого, соціально-економічного і морально-психологічного

характеру, завдяки яким створюються умови, що забезпечують соціально можливе в даних умовах розвитку суспільства якість життя.

У суспільствах, шо знаходяться в умовах трансформації, зокрема, у сучасному українському суспільстві, соціальний захист потрібен великим верствам населення - пенсіонерам, молоді, не адаптованим до нової соціальної ситуації особам працездатного віку. Особливу категорію населення в плані соціального захисту і гарантій утворюють безробітні.

Трудові ресурси

Однією з основних категорій соціології праці є трудові ресурси. їх вивченням займаються багато наук. Що ж цікавить соціологів? Зокрема, така характеристика, як ступінь мобільності трудових ресурсів. Приміром, розміщення трудових ресурсів України у східних і західних районах, а робочих місць - у північних і південних.

Соціологічні дослідження дозволяють виявити потенційну плинність кадрів, причини, з яких люди збираються змінити місце роботи, виділити соціально-професійні і демографічні групи серед таких працівників і, зрозуміло, керувати цими процесами. Однак треба мати на увазі, що є деякий оптимальний рівень плинності кадрів. Вважається, що це 10-15 відсотків. Якщо плинність менше, те виникає також багато негативних проблем: старіння колективу, консерватизм, відсутність перспективи для професійного просування молодих працівників.

В умовах ринкових реформ з'явилися відносно нові для вітчизняної соціології праці проблеми: соціальні аспекти безробіття, структурне безробіття фахівців. Так, самою чисельною групою безробітних у містах є жінки з інженерно-технічною освітою. Соціологи не тільки вивчають соціальні проблеми цієї групи населення, але і пропонують можливі шляхи їх перепідготовки, професійної реабілітації.

Серед соціологічних проблем праці можна назвати професійну орієнтацію молодого покоління: як і хто визначає професійний вибір молодих людей, як впливати на цей вибір з урахуванням суспільних інтересів тощо.

Соціологічні дослідження показали, що молоді люди вибирають не стільки саму роботу, скільки спосіб життя представників певної соціально-професійної групи. В даний час до 80 відсотків випускників середніх шкіл орієнтуються на продовження освіти у вузах, причому до половини з них вибирають професії економіко-юридичного профілю. Професійний вибір молодих людей визначає навіть така обставина, як назва професії. На жаль, на цю обставину мало хто звертає увагу.

Дослідження соціологів, їх наполегливі рекомендації допомогли формуванню в країні державної системи профорієнтації, ирофконсультацій, управління трудовими ресурсами. Тепер молоді яюди можуть на основі тестування отримати рекомендації психологів, соціологів на вибір професії з урахуванням індивідуальних особливостей.

Дата добавления: 2014-01-04