Позитивістична спрямованість поглядів М.Драгоманова

В основі філософсько-історичної концепції суспільного розвитку М.Драгоманова, визначного мислителя і непересічного вченого другої половини ХIХ століття, лежить ідея про розум, передусім наукове мислення як джерело соціального прогресу. Найбільш повний виклад і філософське обгрунтування даний постулат одержав у праці дослідника "Історичне значення Римської імперії і Таціт". При цьому варто зауважити, що за своїми філософськими поглядами М.Драгоманов був переконаним позитивістом і реалістом.

Будучи прихильником позитивізму і сприймаючи визначальні його ідеї: ідею про прогрес людського життя, що здійснюються закономірно по епохах, які органічно випливають одна з одної та ідею залежності соціального прогресу від безперервного розумового розвитку, М.Драгоманов водночас заперечує інші ідеї класичного позитивізму. Зокрема,дослідник критикує спроби О.Конта, підвести всі явища історичного життя під теологічну, метафізичну та позитивну стадії розвитку. Крім того, мислитель вважає, що позитивізмом не достатньо повно сформульовані положення про значення розумового розвитку як умови прогресу та питання про прогрес в історії народів та людства.

Як відомо, німецькі мислителі ХVIII - першої половини ХIХ століття виходили з розуміння всесвітньої історії як прогресу в усвідомленні свободи, пізнання субстанційного (духу). Роль окремого народу в історії людства визначалася його внеском у розвиток світового духу на шляху до свободи. Тому згідно з німецькою формулою філософії історії, лише історія тих народів, які в свій час виступали ступенями усвідомлення духу свободи, становить епоху всесвітньої історії.

Заперечуючи безумовний характер історичного прогресу, М.Драгоманов розробляє власні принципи філософії історії. Згідно з думкою дослідника,прибічники теорії безумовного прогресу спрощують історичний процес, беручи одну рису побуту чи культури народу і визначаючи по ній його місце в історичному прогресі. Застосовуючи порівняльний метод, М.Драгоманов у своїй магістерській дисертації "Історичне значення Римської імперії і Таціт" доводить, що ступені загальнолюдського розвитку справді існують, але не народи представляють ступені життя загального організму - людства, а кожний народ проходить певні спільні ступені розвитку. Головна помилка німецької філософії історії, стверджує Драгоманов, полягала в пошуку закономірностей історичного прогресу у зовнішніх зносинах народів, тоді як їх необхідно було шукати у внутрішній історії кожного народу.

Напротивагу німецькому варіантові ідей прогресу, М.Драгоманов пропонує розглядати історію кожного народу,як історію держави,історію цивілізації, історію поширення ідей певного народу. При цьому дослідник зауважує,що на прогресивний розвиток того чи іншого народу великий вплив справляють розміри державної території,зовнішні стосунки, етнографічний склад населення та впливи інших народів. Усі ці чинники разом узяті у своїх різних проявах і відрізняють історію одного народу від іншого.

Не погоджується вчений також із тезою про те, що під час соціального розвитку наступне явище вище за попереднє. Натомість він стверджує думку про суперечливість історичного розвитку, який являє собою єдність прогресу та регресу.

Напротивагу німецькій філософії історії, яка обстоювала тезу про всесвітню історію як прояв загального, абсолютного духу-Бога, М.Драгоманов обгрунтовує думку, згідно з якою індивід з його волею є основою всіх можливих соціальних порядків. При цьому наголошує на визначальності світового порядку в організації соціальних і міжнародних порядків індивіда.

Мислитель вважав, що поведінка людини в асоціаціях та громадах має бути наслідком вільного вибору й обумовлюватися розумом. Завдяки останньому, людина здатна осягнути ідеї справедливості. Ця ліберальна ідея привела М.Драгоманова до заперечення державницької ідеї, яка на думку вченого, обмежує розвиток особистості і не дає змоги розвиватися началам справедливості. Таким чином, для М.Драгоманова прогрес виступає насамперед як проблема можливості свободи вільного вибору, яким повинен керуватися розум. На цій підставі історія свободи постає як історія обмеження державної влади. Крім того, проголошуючи світовий порядок основою у розвитку історії різних народів, М.Драгоманов виявляє свою схильність до космополітизму. Поряд із лібералізмом, учений перетворює його в один із провідних принципів власної історіософської концепції. Це складає чергову відмінність драгоманівського розуміння ідей прогресу від німецького варіанта їх тлумачення.

Дата добавления: 2014-01-04