Рентабельності виробництва тваринницької продукції

Рр.

	Україна	У тому числі по зонах
Полісся	Лісостеп	Степ
Площа, тис. га	5365,2	1435,8	1503,4	2426,0
Урожайність, ц/га сухої маси	14,8	24,4	15,3	8,8
Збір сухої маси, тис. т
Збір кормових одиниць, тис. т
Вартість продукції, млн. грн.
Потенційна продуктивність
Урожайність, ц/га сухої маси	28,9	54,0	29,4	13,4
Збір сухої маси, тис. т
Збір кормових одиниць, тис. т
Вартість продукції, млн. грн.
Невикористаний продуктивний потенціал по сухій масі, разів	1,9	2,2	1,9	1,5

Таке становище в умовах ринкової економіки при стрімкому зростанні цін на пальне та різкому падінні платоспроможності сільгоспвиробників в результаті порушення економічних механізмів господарювання, що включає ціноутворення, кредитний і податковий механізми, несприятливий диспаритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію (на сьогодні індекс цін досяг п'ятикратного розміру на користь промислової продукції, що надходить в сільське господарство), значної зношеності техніки та великої заборгованості в оплаті праці призвело до зниження продуктивності тварин та рентабельності і конкурентоспроможності виробництва тваринницької продукції. З 1990 р. до 1999 р. поголів'я великої рогатої худоби зменшилось у 2,1 разу, корів – 1,4; надої молока на корову – 1,7; прирости великої рогатої худоби – 1,8 рази. У 1999 р. збитки на виробництві молока і молочних продуктів склали 36,6 %, на виробництві м'яса – 57,9 % (табл. 18). Вказана негативна тенденція триває.

Таблиця 7.5. Динаміка поголів’я худоби, продуктивності, собівартості та

	Рік
Кількість поголів’я великої рогатої худоби (всі категорії господарств), тис. голів	24623,4	17557,3	15313,2	12758,5	11721,6	10626,5
В т. ч. корів	8378,2	7531,3	6771,9	6264,8	5840,8	5431,0
Середньорічний удій молока від 1 корови, кг
Середньодобові прирости на вирощуванні, відгодівлі та нагулі, ґ
Собівартість молока, грн. за 1 ц	32,26*	16,09	34,34	53,56	55,52	58,19
Собівартість приросту ВРХ, грн. за 1 ц	265,75*	158,00	368,55	561,10	560,98	622,02
Норма прибутку та рівень рентабельності, %: молока і молочних продуктів	32,2	-23,2	-44,0	-53,7	-6,7	-36,6
Приросту великої рогатої худоби	20,0	-19,8	-43,1	-61,3	59,3	-57,9

* У 1990 р. собівартість подана в карбованцях.

За 9 місяців 2000 р. поголів'я великої рогатої худоби скоротилося ще на 1 млн. 650 тис. голів. Генетичний потенціал тварин використовується на 30-40 %.

У важкому стані опинилося вівчарство, поголів’я якого у 1999 р. порівняно з 1990 р. зменшилось з 8,4 до 1,9 млн. голів, а середній настриг вовни на вівцю – з 3,4 до 2,5 кг на голову або в 1,4 разу.

Внаслідок найвищої у світі розораності земель – 82 % сільгоспугідь (у Франції – 36, ФРН – 32, Англії – 18,5, США – 10 %) і зниження захисної функції лучних угідь ерозійні процеси досягли загрозливих масштабів. Щорічні втрати ґрунту сягають 600 млн. т, у тому числі гумусу до 20 млн. т. Лише для компенсації цієї кількості гумусу потрібно 400 млн. т органічних добрив, тоді як у 1986-1990 рр. їх вироблялося всього близько 300 млн. тонн. Отже зменшується орний шар ґрунтів, для створення якого потрібні тисячоліття, руйнується гідрографічна мережа, замулюються природні та штучні водоймища, забруднюються водні ресурси України.

Стабілізація стійкого розвитку України та її агропромислового комплексу, на долю виробництва якого зараз припадає 35 % валового продукту, вимагає насамперед створення сприятливого економічного середовища, в якому б ефективно працювали господарські структури різної спеціалізації, різних форм господарювання та власності на землю. Це вимагає підсилення впливу держави на цінову, фінансово-кредитну та податкову політику аграрного сектора з урахуванням його специфіки, зокрема, сезонного характеру, пов'язаного з уповільненим оборотом капіталу, та особливостей використання землі як засобу виробництва. Основним стратегічним напрямком впливу має бути узгодження міжгалузевих відносин АПК та вирівнювання цін на продовольчі і промислові продукти виробництва, створення вигідних кредитно-фінансових умов та застосування дотаційного бюджетного стимулювання розвитку його пріоритетних галузей виробництва, підвищення оплати праці сільгоспвиробника та збільшення грошової обігової маси з метою істотного покращення платоспроможності господарств. Це сприятиме оновленню основних фондів, підвищенню матеріально-технічного забезпечення господарств, впровадженню у виробничий процес сучасних технологій.

Подолання кризових явищ у виробництві тваринницької продукції як стратегічної галузі забезпечення населення, найбільш цінними продуктами харчування, а промисловості – сировиною, також збереження біорізноманіття та оздоровлення екологічного стану довкілля на різних рівнях організації територіальних комплексів (екосистемному, ландшафтному, біосферному) вимагає певної переорієнтації стратегічних напрямків і форм організації виробництва та методичних шляхів їх вирішення, нетрадиційної оцінки природно-ресурсного потенціалу лучних угідь як кормовиробничих і природоохоронних об'єктів, їх ролі і місця у вирішенні назрілих проблем.

За часів колишнього Союзу Україна, маючи розвинуту промисловість, виконувала функцію аграрного сектора (частка валового внутрішнього продукту сільського господарства 35 % при 3,3 % його в середньому у країнах з високим прибутком – Фінляндія, Італія, Нідерланди, Франція, Німеччина, Данія), за дешевого пального і низьких цін на засоби виробництва сформувалася високоенергозатратна система кормовиробництва переважно із цілорічним стійловим утриманням тварин із високою витратою у раціонах зернових концентратів. Для забезпечення худоби зеленими, грубими та соковитими кормами, в тому числі і в літній період, щорічно використовувалося 10-11 млн. га орних земель. Заготівля кормів на них базувалася на високоіндустріалізованих технологіях з великою витратою невідновлюваної енергії. У 1985-1990 рр. щорічно влітку підвозилося 120-140 млн. т зелених кормів. Така система утримання і структура кормів в умовах ринкової економіки виявилися неспроможними, згубно вплинули і продовжують негативно впливати на стан тваринництва та виробництва тваринницької продукції. Кормові поля на значних площах залишаються незасіяними.

Для підвищення рентабельності тваринництва необхідно запровадити енергозберігаючі технології, збільшити частку дешевих пасовищних кормів та максимально перевести тварин на пасовищне утримання. Реалізація останнього заходу дасть можливість вивільнити велику кількість ґрунтообробної та кормозбиральної техніки, зменшити у 2,5 разу зайнятість працівників та затрати праці у тваринництві, на кожному гектарі заощадити 70 кг пального, у 2 рази знизити собівартість виробленої продукції, істотно зменшити витрати зернових концентратів, а отже і закупівлю зерна.

Виходячи з перспективного поголів'я тварин (на 2010 р. – 15,8 млн. голів великої рогатої худоби, в тому числі 6 млн. молочних корів з надоями молока на голову 4000 кг і 1,3 млн. голів м'ясних порід, 6 млн. голів овець з настригами вовни на голову 3,5 кг і 0,7 млн. коней), нормативних потреб у кормах та природно-ресурсного потенціалу лучних угідь для забезпечення зазначеного поголів'я зеленими кормами в літній період в Поліссі протягом 155-160 днів, Лісостепу – 170 і Степу – 180 днів, в Україні потрібно мати 11,2 млн. га пасовищних угідь, тобто збільшити площу їх із 3,7 до 11,2 млн. га, трансформувати під постійне залуження 7,5 млн. га орних земель (табл. 7.6).

Таблиця 7.6. Відведення земельних угідь під пасовища, млн. га

	Лучних угідь	Орних земель	Разом	На умовну голову ВРХ, га
Україна	3,7	7,5	11,2	1,10
В т. ч.:Полісся	0,7	0,7	1,4	0,54
Лісостеп	0,8	2,7	3,5	0,91
Степ	2,2	4,1	6,3	2,05

Це дозволить істотно поліпшити збалансованість природних і сільськогосподарських ландшафтів, збагатити видове та ценотичне різноманіття, підвищити біосферну роль лучних угідь, припинити ерозійні процеси або принаймні суттєво зменшити їх, посилити естетичну та рекреаційну цінність ландшафтів, а також покращити якість водних ресурсів.

Здійснення зазначених заходів щодо розширення площ пасовищ із залученням до них виведених із інтенсивного обробітку орних земель вимагає суттєвого поліпшення виробництва насіння лукопасовищних трав. Виходячи із перспективної типологічної структури лучних угідь (рис. 7.3), поряд із традиційними видами та їх високоврожайними сортами в асортименті багаторічних трав мають посісти чільне місце посухостійкі чи солевитривалі культури (пирій несправжньосизий, регнерія шорсткостеблова, ламкоколосник ситниковий, житняки тощо), по яких майже не ведеться насінництво і селекційна робота.

Для поліпшення деградованих лучних угідь, залуження розораних еродованих схилів та врахування потреб польового травосіяння в Україні необхідно виробляти 1 10 тис. т насіння, в тому числі люцерни – 30 тис. т, конюшини – 25 тис. т, злакових трав – 45 тис. т. Нова ситуація в аграрній економіці потребує надання насінництву цілеспрямованого розвитку з визначенням в ньому стратегічних пріоритетів, значного поліпшення організації методів управління галуззю.

Дата добавления: 2014-01-04