На перспективу

	Україна	Полісся	Лісостеп	Степ
	Суходільні	Лучно-степові і степові	Низинні
	Заплавні	Гірські	Болотні

Рис. 7.3. Типологічний склад лучних угідь, на рівні класів, %

Радикального поліпшення потребує система використання сінокісних і особливо пасовищних угідь, що повинна базуватися на чіткому збалансуванні антропозоогенних навантажень на угіддя з недопущенням перевищення відчудження рослинних угруповань в Степу більше як на 70-75%, Лісостепу – 75-80 і Поліссі – 85-90 % річного приросту рослинної маси фітоценозів, широкого запровадження раціональних пасовище- та сінокосозмін як важливих чинників управління видовою структурою та підтримання на оптимальному рівні збалансованих у процесі еволюції регуляційних механізмів екосистем, повсюдному застосуванні природоохоронних заходів.

4.19. Збереження біорізноманіття. До складу лучної рослинності в Україні входить понад 500 видів судинних рослин. Серед них 77 видів належать до рідкісних та зникаючих, біля 50 занесені до "Червоної книги України", понад 40 є цінними лікарськими рослинами, значну частину складають хороші медоноси, а також є велика кількість цінних кормових рослин. Лучна та степова рослинність на території України репрезентовані відповідно 54 та 39 формаціями, які об'єднують понад 600 асоціацій. Унікальність степової та лучної рослинності України обумовлюється тим, що серед їх формацій багато знаходиться на межі свого поширення.

Якщо система природно-заповідного фонду досить репрезентативно охоплює все різноманіття рослинності українських степів (8 заповідників), але для охорони лучної рослинності заповідники не створені. В існуючих на цей час 17 заповідниках (4 біосферних та 13 природних) і 7 Національних природних парках охороняються і луки, але площа їх не перевищує кількох відсотків загальної площі заповідників. Все це в умовах ' глобальної, часто слабо керованої антропопресії вимагає прийняття рішень щодо розширення охоронної площі лучних угідь і доведення її не менше як до 5 % загального лучного фонду.

4.20. 3.3. Трав'янисті рослинні ресурси (без луків)

Вони представлені болотними (0,60 млн. га), плавневими (0,96 млн. га), водними (включаючи прибережні) прісноводних (1,50 млн. га) і морських (0,80 млн. га) акваторій, солонцовими і солончаковими (0,58 млн. га) та степовими, включаючи аренні (0,38 млн. га). Щорічно вони продукують 21 878 тис. т органічної речовини, що в перерахунку на чистий вуглець становить 10063,9 тис. т. Трав'янисті рослинні ресурси відзначаються багатством видів, що характеризуються господарсько-цінними ознаками – кормовими (46 % загального числа видів), лікарськими (23 %), технічними (12 %), декоративними (72%), харчовими (13%), медоносними і переносними (76 %), кормовими (26 %) та ін.

Серед трав’янистих ресурсів, що за площами щорічної фітомаси посідають друге місце після лісових, а за продуктивністю перевищують їх, виділяються фіторесурси очерету південного. Лише у гирлових областях річок півдня України площі його угруповань перевищують 100 тис. га, на них щорічно продукується більше 600 тис. т наземної повітряно-сухої речовини і майже така ж кількість підземної. Наземна фітомаса відзначається кормовими якостями, в перерахунку на перетравний протеїн з неї можна отримати 71520 тис. т кормових одиниць, що становить понад 6 % збору кормових одиниць лучно-степових угідь степової зони України в цілому. Значний резерв кормів становить їх повітряно-водні види, використання яких суттєво зменшило б вплив на природні кормові угіддя, що тепер є надмірно виснаженими. Крім біотопічної функції, угруповання очерету відіграють виключно важливу біогеохімічну роль. Щорічно лише на півдні України вони акумулюють і частково консервують близько 3429 т стронцію (включаючи радіоактивний Sr⁹⁰), 22442 т фосфору, 145 т свинцю, 74 т цинку, 448 т нікелю і 16207 т марганцю. Разом із цим, близько 60 % площ угруповань очерету та інших повітряно-водних видів кожного року стихійно випалюються і лише 3-5 % використовуються для господарських цілей. У світовій практиці використання очерету його сухі стебла (солома) дуже широко застосовуються для технічних потреб. З одного гектара при дотриманні всіх природоохоронних обмежень і технологій щорічно можна збирати сировину. ринкова вартість якої складає понад 5 тис. грн. Тобто лише в південних районах України вартість розробки половини запасів очерету становить близько 250 млн. грн. Перспективними для заготівлі є масиви очерету південного на водоймах Дніпровського каскаду та інших штучних водосховищах України, валові запаси яких складають близько 500 тис. т повітряно-сухої речовини. Слід відзначити, що у зв'язку з посиленням антропогенного евтрофування водойм для переважної більшості місцезростань очерету та інших повітряно-водних видів гострою є потреба, в цілях їх оптимізації, вилучення та видалення за межі водойм фітомаси.

У зв'язку з тим, що попит на сировину очерету південного, зокрема у Західній Європі, є досить високим (практично необмеженим), а також зважаючи на суттєве зниження стандартних вимог до якості продукту (зростає попит на високорослий очерет), в Україні розпочато його заготівлю на експорт. Лише в Одеській області вже функціонує понад 10 комерційних фірм. Оскільки сировина очерету досі юридично не віднесена до категорії природних ресурсів, і, відповідно, не опрацьована процедура оподаткування та митних зборів, держава зазнає збитків.

Не меншу значущість у ресурсному та економічному відношеннях мають запаси водних рослин мілководдя Азовського та Чорного морів, зокрема камки морської, сировина якої є джерелом алгінатів, що відзначаються випробуваними радіопротекторними властивостями. Значні обсяги останніх досі завозяться в Україну. Лише через відсутність виробництва альгінатів з вітчизняної вітчизняної сировини, включаючи камку морську, яка б могла бути об'єктом експорту, Україна втрачає від 30 до 50 млн. грн. щорічно.

У державі витрачаються значні валютні кошти на імпорт прянощів, харчових концентратів, фарб, лікарських препаратів, отриманих із рослинної сировини.

Заміна лише третини обсягу використання харчовою промисловістю і населенням лаврового листа, чорного перцю, кориці, сировини пряно-смакових рослин вітчизняної природної флори (дягелем лікарським, материнкою звичайною, чебрецем двовидним, гравілатом річковим, каперцями трав'янистими та багатьма іншими) дозволить уникнути витрат валютних коштів в розмірі, еквівалентному 100 млн. грн. щорічно. Слід також відзначити, що у фармакопеї розвинутих країн частка медичних препаратів рослинного походження досягає майже половини їх загальної кількості, в Україні – лише 8-10 %.

Існуюча система використання фіторесурсів, що складалася в умовах функціонування командно-адміністративної системи, є екологічно згубною та економічно невиправданою. Недосконалою є організаційна структура управління, охорони та використання природних рослинних ресурсів. Наявні роз'єднаність та суперечливі інтереси різних відомств. Стандарти якості природних ресурсів значною мірою мають декларативний характер та встановлені без урахування їх реальної ціни. Система економічного механізму використання фіторесурсів є неефективною. Відсутність ефективної системи моніторингу стану фіторесурсів не дозволяє отримати реальну інформацію про стан ресурсів і, відповідно, знижує ефективність управління.

Крім часткової втрати ресурсного потенціалу, спостерігається чітка тенденція деградації ресурсів, що проявляється у зростаючій неповно-членності, синантропізації, зниженні біогеохімічної функції.

Значна частина трав'янистих рослинних ресурсів розміщена на радіаційно забруднених територіях. У їх складі близько 25 % валових запасів лікарських трав'янистих рослин, що вже виключені зі сфери використання. Практично втрачені внаслідок радіоактивного забруднення запаси мучниці. На радіоактивно забруднених територіях знаходиться близько 90 % запасів журавлини; 80 % запасів чебрецю повзучого і багна болотного; 70 % бобівника трьохлистого, плауна булавовидного, вереса звичайного; 60 % чорниці, 40 % брусниці та орляку звичайного; 30 % перстачу прямого, щитовника чоловічого, конвалії лікарської, перстачу білого. В районах радіоактивного забруднення зосереджені від 30 до 35 % запасів харчових і 15-20 % пряно-ароматичних, а також біля 40 % кормових трав'янистих ресурсів.

В Україні спостерігається тенденція значного зменшення обсягів (у тому числі видів, сировина яких експортувалася) заготівлі лікарських рослин, зумовлена як радіоактивним забрудненням територій, так і виснаженням їх запасів внаслідок посилення антропогенного впливу на довкілля. Втрати від зниження обсягу експорту складають близько 15-20 млн. грн.

Серйозність очікуваних екологічних, економічних і соціальних наслідків від втрати трав'янистих рослинних ресурсів, які матимуть місце в найближчі 20-30 років, вимагає нових підходів до управління територіями, на яких вони функціонують. Складність вирішення проблеми зумовлена тим, що більшість із цих територій розташована в регіонах, де землі інтенсивно використовуються і чималі площі зазнають непрямого впливу інтенсивного землекористування (сільське господарство, урбанізація, спорудження крупних господарських об'єктів тощо).

Порушення функціонування трав'янистих рослинних ресурсів, як і інших, має високу ціну – економічну, соціальну, екологічну. Крім руйнування генофонду, стає реальною загроза втрати їх біотопічних та багатьох інших функцій, що, в свою чергу, є загрозою щодо природної основи існування населення України.

Усунення деградації та дисбалансу використання можливе лише за умови створення ефективної та раціональної системи законодавства, охорони та управління в галузі використання рослинних ресурсів і на цій основі проведення широкомасштабних заходів з їх відтворенню та оптимізації.

Існуюча нормативно-правова база в галузі використання рослинних ресурсів у сучасних економічних умовах не є ефективною, зокрема:

- недостатньо враховані суперечливі інтереси стосовно використання ресурсів різними відомствами: аграрними, промисловими, комунального господарства, охорони здоров'я та ін., а також приватними власниками;

- відсутня інтегральна оцінка реальної цінності трав'янистих ресурсів;

- не опрацьовані достатньою мірою економічні механізми відшкодувань на відтворення ресурсів, зокрема тих, що інтенсивно експлуатуються (кормові, лікарські, технічні), а також на їх непряме використання.

Ефективність управління знижується внаслідок неопрацьованості системи екологічного моніторингу за станом трав'янистих рослинних ресурсів, а також відсутності їх державного обліку і кадастру.

Основним механізмом усунення дисбалансу використання трав'янистих рослинних ресурсів є проведення радикальних змін у законодавстві. Насамперед, необхідно розробити та прийняти на державному рівні відповідний документ стосовно системи правових гарантій і формування державної політики щодо раціонального використання фіторесурсів на основі необхідності дотримання національних інтересів України і збереження їх для майбутніх поколінь.

4.21. 3.4. Ресурси тваринного світу та їх зміни

Основу ресурсів тваринного світу України складають -види, що традиційно належать до розряду промислових. Насамперед, це хребетні тварини: риби, мисливські птахи і ссавці. Крім того, до тварин, що складають промислові ресурси України, потрібно віднести продукти аквакультури: морських молюсків, ракоподібних (насамперед річкових раків) і жаб, які є предметом експорту.

Частка тварин, котрі мешкають у водному середовищі, становить і понад 95 % всієї біомаси тварин, що добуваються в Україні.

Для диких тварин, які перебувають у стані природної волі, ліс є основним помешканням, що обумовлює необхідність комплексного підходу до вирішення проблем забезпечення стійкості лісових біоценозів та підвищення ефективності мисливства.

У 2007р. мисливський фонд України налічував 9 видів копитних тварин (208,0 тис. голів), 19 – хутрових звірів (2,2 млн. штук), 12 – пернатої дичини (9,6 млн. штук). Зокрема, в мисливських угіддях країни мешкали 258 зубрів, 491 муфлон, 4,7 тис. лосів, 18,5 тис. оленів, 131,8 тис. козуль, 49,0 тис. кабанів, 1,7 млн. зайців, 183,9 тис. ондатр, 80,3 тис. лисиць, 63,0 тис. куниць, 61,8 тис. білок, 56,0 тис. байбаків, 31,0 тис. бобрів, 26,2 тис. борсуків, 6,7 тис. горностаїв, 2,9 млн. качок, 1 млн. перепілок, 872,0 тис. куріпок, 305,0 тис. фазанів тощо. Окремі мешканці мисливських угідь (зубри, борсуки, видри, коти лісові, рисі, горностаї, норки, глухарі) занесені до Червоної книги України.

Право ведення мисливського господарства з загальною площею угідь 47,3 млн. га надано 886 господарствам країни. Територія мисливських угідь займає 78% земельного фонду країни.

Серед основних користувачів мисливських угідь – підприємства, підпорядковані Українському товариству мисливців та рибалок, які використовують 73% площі мисливських угідь, та Держкомлісгоспу (13%).

Загальні витрати на ведення мисливського господарства у 2007р. порівняно з 2006р. збільшились на 22,7 млн.грн. і склали 93,1 млн.грн., а частка коштів, витрачених з Державного бюджету, становила 11%. На охорону, відтворення, облік диких тварин та впорядкування мисливських угідь витрачено 36% усіх коштів (33,8 млн.грн.), з яких 58% - витрати на відтворення мисливських тварин та біотехнічні заходи.

В середньому по країні у розрахунку на 1000 га мисливських угідь на охорону диких тварин витрачено 262 грн., що на 70 грн. більше, ніж у 2006р., а на відтворення мисливських тварин (включаючи біотехнічні заходи) – 415 грн., що на 131 грн. більше, ніж у 2006р.

Від ведення мисливського господарства із 1000 га угідь отримано продукції на 1061 грн. (у 2006р. – на 746 грн.). Загальні надходження від ведення мисливського господарства зросли з 35,2 млн.грн. у 2006р. до 50,1 млн.грн. у 2007р. Окупність ведення мисливського господарства збільшилась на 4 в.п. та становила 54%.

Частка добутих копитних тварин у загальній кількості тих, які мешкають у мисливських угіддях, була на рівні 4,4% (допустимий норматив добування становить до 10%), хутрових звірів – 14,3% (до 50%), пернатої дичини – 22,3% (до 50%).

В останні роки спостерігається тенденція збільшення чисельності усіх копитних тварин, окрім зубрів, кількість яких продовжує скорочуватися. Так, у 2007р. чисельність копитних тварин порівняно з 2006р. збільшилася на 6% (у 2006р. проти 2005р. – на 1%, у 2005р. проти 2004р. – на 4%).

Завдяки проведенню заходів, що сприяли відтворенню та охороні диких тварин, у 2007р. порівняно з 1995р. збільшилася чисельність бобрів (у 3,3 раза), котів лісових (у 2,7 раза), ондатр, видр (у 2,2 раза), тхорів чорних (у 1,9 раза) та норок вільних (у 1,8 раза).

Впродовж 2007р. розселено 681 голову копитних тварин (у 2006р. – 250 гол.), 116 голів хутрових звірів (у 2006р. – 96 гол.) та 16,5 тис. голів пернатої дичини (у 2006р. – 19,5 тис.гол.).

У 2007р. в Україні функціонувало 123 розплідники зі штучного розведення копитних тварин, в яких утримувалось з метою розведення 1358 особин. На утримання цих розплідників витрачено 1448,6 тис.грн., що на 48,6 тис.грн. більше, ніж у 2006р. Найбільша кількість копитних тварин налічується у розплідниках зі штучного розведення тварин у Донецькій (124 кабани, 30 ланей), Івано-Франківській (25 муфлонів, 62 олені, 42 лані та 61 кабан), Київській (29 оленів, 70 ланей, 45 кабанів), Рівненській (36 оленів, 87 кабанів), Харківській (133 кабани, 13 оленів) областях.

4.22. Риболовецький промисел. Щорічний улов риби становить від 85 до 90 % всієї біомаси тваринних ресурсів України. Більшу частку становить морський улов у Чорному і Азовському морях, а 1/3 – у внутрішніх водоймищах (без риби, вирощеної в ставках). Незважаючи на низку заходів, різке зменшення уловів риби, що почалося в 80-х роках, триває й досі. Так, у 1987-1990 роках загальний вилов України становив 114-214 тис. т, а зараз тільки 44-69 тис. т.

До об'єктивних причин зменшення видобутку риби потрібно віднести різке зниження запасів риби в акваторіях України загалом, що супроводжується скороченням чисельності і навіть вимиранням найбільш цінних промислових видів. До суб'єктивних чинників слід віднести економічний занепад в країні, проблеми з риболовецьким флотом, недостатній контроль за обліком добутої риби, неефективну боротьбу з незаконним промислом.

Азовське море. На початку 90-х років частка уловів риби в Азовському морі становила 32,3 % від загального улову в акваторіях України. У 30-і роки в Азовському морі відловлювалось в середньому 160 тис. т риби. Приблизно цей рівень зберігався до 60-х років. У 90-х роках улови знизилися більш ніж у 10 разів і становлять 12 тис. т. Ця тенденція викликана зменшенням чисельності популяцій промислових риб і меншою мірою неефективністю рибальства.

Чорне море. За офіційними даними вилов риби в Чорному морі становить 31,9 % загального в країні. У 30-і роки в Чорному морі добувалось десь 45-50 тис. т риби щорічно. У 90-х роках вилов незалежної України дорівнює 20-30 тис. т. При цьому відбулося різке скорочення числа промислових видів. Зараз 95 % біомаси уловів складають два малоцінних види (хамса і шпрот).

Дніпро. Протягом останнього десятиріччя в каскаді дніпровських водосховищ спостерігається трикратне падіння рибопродуктивності, в порівнянні з 70-80 рр. (від 20-22 до 7-8 тис. т).

Подібна ситуація спостерігається і в Дніпровсько-Бузькому лимані. Тимчасовий підйом чисельності риби стався за рахунок тюльки. Зараз спостерігається різке зменшення уловів. При цьому практично повністю зникло дніпровське стадо осетрових. Досить сказати, що вилов цієї цінної риби протягом 50-70-х років знизився з 829 до 11 тонн.

Дунай. За останні 50 років в Українській частині Дунаю також сталися істотні зміни промислу риби. Особливо значні зміни відбулися в 90-х рр., коли відбулося двократне зменшення вилову риби.

Продукти аквакультури. Молюски. Протягом 90-х рр. в Чорному морі відбувалося скорочення чисельності головного об'єкта промислу – середземноморської мідії. Тільки за період 1990-93 рр. загальна біомаса здобичі молюска зменшилася в 4 рази.

Річковий рак. Раніше Україна була одним з лідерів світового експорту раків – в середньому біля 500 т щороку. Зараз промислові відлови не проводяться.

Жаби. Зараз промисел не ведеться, хоча за оцінками фахівців, тільки в плавнях Дунаю можна щорічно на експорт добувати 70-80 т цих амфібій без будь-якої шкоди для екологічної рівноваги.

Перната дичина. В 70-і роки чисельність добутої пернатої дичини коливалась від 2 до 5 млн. птахів, що становило приблизно 2,8 тис. т високоякісного м'яса. Це складає біля 2 % всієї біомаси тварин, що добуваються.

Безсумнівно, за останні 50 років в Україні власні запаси мисливських птахів істотно зменшились. Наявні дані дають підставу вважати, що протягом останніх 10 років цей процес зменшення ресурсу продовжувався, хоча і трохи повільніше.

Промислові ссавці. Основу ресурсів мисливських звірів України становлять 5 видів, на яких припадає майже 90 % всієї біомаси промислових звірів. Це: русак (10000 т), дикий кабан (6700 т), косуля (трохи більше за 4000 т), благородний олень (3400 т), лось (3700 т). Основний ресурс мисливських звірів пов’язаний з видобутком м'яса, оскільки останнім часом ціни на хутро різко впали.

Потрібно підкреслити, що на відміну від риби і пернатої дичини, ресурси мисливських звірів України в кінці 80-х років нарощувалися. І невипадково до початку 90-х років чисельність популяцій промислових звірів досягла рекордних значень. Однак, починаючи з 1995 р., відбувається різке падіння чисельності. У кінці 90-х біомаса основних промислових видів знизилася більш ніж в 1,5 разу, а частка здобичі зменшилася з 11 до 7 % загальної чисельності популяції. Причиною занепаду є браконьєрство, що різко посилилося.

50-ті роки

80-ті роки

Рис. 7.4. Зменшення числа промислових видів риб, які становили

більше 1 % в біомасі улову (1 – Азовське море, 2 – Чорне море, 3 – Дунай,

4 – каскад Дніпровських водосховищ, 5 – Дніпровсько-Бузький лиман)

Виснаження ресурсів тваринного світу пов'язане не із зменшенням продуктивності всіх промислових видів без винятку, а зі зниженням продуктивності і навіть зникненням найбільш цінних промислових видів. Особливо сильні зміни відбуваються у видовому складі риб – групі хребетних, які зазнають в Україні максимального людського впливу. Досить сказати, що з 196 видів, що мешкають в акваторіях України, 74 належать до розряду зникаючих і потребують негайної охорони. Тому, що крім руйнування середовища мешкання, важливу роль у цьому відіграють офіційні промислові улови і браконьєрство. Це підтверджує чітка залежність між часткою зникаючих видів і її промисловою цінністю. Так, серед особливо цінних промислових видів до зникаючих належить, більше половини, серед середньо цінних – трохи менше половини, а серед малоцінних і непромислових частка зникаючих риб становить менше 30 % Тенденція зниження числа промислових видів виразно проглядається і по окремим акваторіям. Так, число видів, внесок яких в загальний промисел становив більше 1 %, зменшилося у всіх промислових акваторіях без винятку в середньому в 3 рази.

Аналогічна тенденція спостерігається стосовно промислових птахів і ссавців. Тут також відбулося загальне зменшення числа реально промислових видів. При цьому частіша видів не тільки перестала бути промисловою, але і включена в розряд зникаючих, занесена в Червону книгу України.

Біологічна різноманітність тваринних ресурсів України в останні 50 років зазнала значної деформації. Особливо постраждали рибні ресурси: замість цінних промислових видів в уловах почали домінувати малоцінні.

4.23. Економічна оцінка збитку від недовикористання і втрати ресурсів. Виходячи з того, що в Україні протягом останніх 10 років склалася стійка тенденція зменшення видобутку тваринних ресурсів (а у деяких напрямах навіть повне припинення), то наявність серйозних економічних втрат сприймається як цілком природне явище. Якщо прийняти реальні ціни за дичину і рибу і провести порівняння з кінцем 80-х років, то в результаті збиток становитиме близько 700 мли доларів США. Якщо ж підрахувати додаткові економічні прибутки (наприклад, вартість риби не як сировини, а, наприклад, у вигляді консервів), то загальна сума збитку за період державної незалежності становитиме більше 1 млрд. доларів або 100 мли доларів на рік. Ця сума з кожним роком збільшується.

4.24. 3.5. Збереження біоресурсів

Як уже зазначалося, за світовими цінами вартість біоресурсів становить лише 2 %, але саме вони, насамперед рослинність, забезпечують функціонування, стабільність та екологічну рівновагу біосфери і тим самим, власне, існування людини. Тому для стабілізації екологічного етапу в Україні і мінімізації дисбалансу між зміненими та природними ландшафтами необхідно: по-перше, перейти до невиснажливого використання біоресурсів і, по-друге, довести площу з природною рослинністю до мінімально необхідної, тобто вона повинна бути не меншою, ніж площа орних земель, або складати пропорцію 1:1. В більшості країн Європи ця пропорція на користь природної рослинності. Для цього, як вже зазначалося, необхідно вилучити з сільгоспвикористання 7-8 млн. га орних та змінених земель. Що стосується площі заповідних об'єктів, то на сьогодні вона становить 4 % території України. Середній відсоток заповідних земель світу дорівнює 8,5, а Європи 10,5 %. В Австрії він становить понад 25 %, Німеччині – близько 25 %, Швейцарії – 19 %, Швеції – 18%.

На підтримання та вивчення природного розвитку основних екологічних процесів, збереження унікальних та типових екологічних систем, різноманіття генетичних ресурсів біосфери спрямована діяльність об'єктів природно-заповідного фонду країни. Нині в країні функціонує 38 заповідних територій загальнодержавного значення, що на 19 більше, ніж у 1991р., з них 17 природних та 4 біосферних заповідників, 17 природних парків. їх загальна площа склала 1,1 млн.га проти 361 тис.га у 1991р. (рис. 7.5) Найбільша кількість об'єктів природно-заповідного фонду припадає на Автономну Республіку Крим (6 об'єктів загальною площею 63,9 тис.га) (рис. 7.6), Івано-Франківську (4 об'єкти площею 102,8 тис.га), Закарпатську, Львівську та Херсонську області (по 3 об'єкти відповідно площею 133,5, 44,5 та 174,6 тис.га).

На утримання об'єктів природно-заповідного фонду у 2007р. витрачено 92,1 млн.грн., що на 26,9 млн.грн. перевищує кошти 2006р. Обсяги цих витрат із Державного бюджету порівняно з попереднім роком зросли на 14,6 млн.грн. і склали 65,8 млн.грн. На кінець року в установах об'єктів природно-заповідного фонду країни працювало 3,7 тис. чоловік, з них – 0,3 тис. наукових співробітників, 1,6 тис. працівників служби охорони та рекреації.

Особливій охороні на території об'єктів природно-заповідного фонду підлягають види рослин і тварин, рослинні угруповання, що перебувають під загрозою зникнення. Це 402 види рослин та 294 види тварин, занесених до Червоної книги України, а також 109 рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, з яких 43 – лісових, 5 – чагарникових та чагарникових, 23 – степових, 15 – лучних, 9 – болотних, 13 – водних.

Вирішення цієї проблеми полягає у втіленні в життя прийнятого Верховною Радою України Закону "Про Загальнодержавну програм формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки". Най більш важливим завданням щодо збільшення площі екомережі є приріст площ під природно-заповідним фондом. При вирішенні завдання відбувається переведення існуючих заповідних територій та заповідання нових в умовах дії нового земельного законодавства, в якому велике значення для встановлення режиму охорони територій ПЗФ матиме правова норма сервітуту землекористування, що вперше впроваджується в національному правовому механізмі. Тому доведення площі ПЗФ до обумовлених рівнів (табл. 7.5) є головним завданням формування екомережі (рис. 7.7, 7.8).

Отже, якщо в державі до 20 15 р. буде здійснено перехід до технологій невиснажливого використання біоресурсів та відповідне зростання природно-заповідного фонду, є надія на стабілізацію екологічного стану навколишнього середовища, звичайно, за умови стабілізації й інших чинників, насамперед промислових викидів.

Загальна площа ПЗФ, тис. га

Площа території та об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення, тис. га

Рис. 7.5. Динаміка зростання площ природно-заповідного фонду

Рис. 7.6. Приклад збільшення сумарної площі природно-заповідних територій в Криму

за останнє десятиріччя (космічні знімки)

Рис. 7.7. Схема проектних елементів загальнодержавного значення національної екомережі України

Рис. 7.8. Карта розміщення біосферних природних центрів

1 – Волинське 8 – Бузько-Степове

2 – Мало-Поліське 9 – Дніпровсько-Сиваське

3 – Карпатське 10 – Гірсько-Кримське

4 – Подільське 11 – Деснянсько-Старогутське

5 – Дунайське 12 – Слобожанське

6 – Центрально-Поліське 13 – Дніпровсько-Степове

7 – Центрально-Українське 14 – Східноукраїнсько-Степове

Таблиця 7.5. Прогноз змін площі природно-заповідного фонду України

Категорія територій та об’єктів природо-заповідного фонду	Площа земельних угідь
тис. га	% до загальної площі України
на 2000 рік	на 2005 рік	на 2015 рік	на 2000 рік	на 2005 рік	на 2015 рік
Національні природні парки				0,9	2,4	3,9
Природні заповідники				0,3	0,6	0,7
Біосферні заповідники				0,4	0,4	0,5
Інші категорії природо-заповідного фонду				2,5	3,6	5,3
Разом				4,1	7,0	10,4

Дата добавления: 2014-01-04