Система фонем сучасної української літературної мови

Розрізняють різні підходи до виділення системи фонем. Загалом у фонетичній системі української мови функціонують 6 голосних і 32 приголосні фонеми. Кожна фонема становить собою єдність кількох диференційних артикуляційно-акустичних ознак. В основі сучасного поділу на голосні та приголосні покладено триєдиний критерій:

- функціональний (голосні звуки здатні виступати основою складу, є складотворчими, а приголосні в українській мові позбавлені такої функції)[1];

- артикуляційний (при вимові голосних артикуляційний канал відкритий, а під час вимови приголосних – спостерігається звуження ротової порожнини, що призводить до утворення шумів. Для приголосних характерна локалізована артикуляція, фокусоутворення. Голосні – рото відкривачі, а приголосні – ротозакривачі, оскільки десь має бути локалізація вимови);

- акустичний (виявляється в тому, що для голосних і приголосних характерне різне джерело звуку: голосове джерело, або музикальний тон, лежить в основі творення голосних; голосове і шумове або тільки шумове – в основі творення приголосних).

Голосні звуки – це звуки, в основі яких лежить музичний тон, утворюваний при відкритому мовному каналі внаслідок коливань голосових зв'язок і подальшої модифікації цих коливань у надгортанних порожнинах. утворюються музичним тоном, який виникає внаслідок коливань голосових зв'язок під впливом натиску струменя повітря, що видихається. Під час вимови таких звуків мовний канал максимально відкритий, рівномірно напружений, повітря не натрапляє на перешкоди у надгортанних порожнинах. Найвиразніше голосні звучать під наголосом, у наголошеній позиції голосна фонема виявляється в основних своїх ознаках, тому така позиція для голосних вважається сильною. Особливу роль у творенні якісних характеристик голосних виконують губи, язик, м'яке піднебіння. При творенні голосних звуків язик може змінювати своє положення в горизонтальному напрямку (просуватися вперед або відсуватися назад) і у вертикальному напрямку (наближатися або віддалятися від піднебіння внаслідок опускання або підняття нижньої щелепи). За рухом язика по горизонталі визначають ряд голосних. За рухом язика по вертикалі – підняття. Основні ознаки голосних фонем української мови /і/, /и/, /е/, /а/, /о/, /у/ можна показати в такій таблиці:

	РЯДИ
ПІДНЯТТЯ	передній	середній	задній
високе	і		у
високо-середнє	и
середнє	е		о
низьке			а

Запам’ятати класифікацію голосних допоможе вислів – «пр і зв и щ е С у б о т а».

Залежно від участі губ в артикуляції голосні фонеми поділяються на огублені, або лабіалізовані (від лат. labium – губа), і неогублені, або нелабіалізовані. До лабіалізованих належать /у/, /о/, до нелабіалізованих – /і/, /и/, /е/, /а/.

Приголосні - це звуки, які творяться шумами з участю або без участі голосу. Шуми виникають у надгортанних порожнинах унаслідок того, що струмінь видихуваного повітря натрапляє на повну або часткову перепону, створювану мовними органами. У такому разі напруження мовних органів локалізується в місці їх зближення, що є фокусом творення звука.

В українській мові приголосні фонеми класифікуються за такими ознаками:

1) за співвідношенням голосу і шуму; 2) за участю голосу в їх творенні; 3) за місцем творення (або за активним мовним органом) шуму; 4) за способом творення шуму; 5) за акустичним враженням; 6) за наявністю або відсутністю пом'якшення (палаталізації).

1. За співвідношенням голосу й шуму приголосні поділяють на сонорні і шумні.

Сонорними (від лат. son o rus – звучний, голосний) називаються приголосні, які творяться за допомогою голосу й шуму з перевагою голосу. До сонорних в українській мові належать 9 приголосих: /j/, /л/, /л'/, /н/, /н'/, /р/, /р'/, /м/, /в/.

Шумними називаються приголосні, які творяться одним шумом або шумом за участю голосу. Цих приголосних 23.

2. За участю голосу в їхньому творенні шумні поділяються на дзвінкі й глухі. Глухі звуки творяться тільки за допомогою шуму (12 звуків), дзвінкі (11 звуків) – шумом за участю голосу. Дзвінкі й глухі приголосні утворюють кореляцію (корелятивних пар 11), тобто більшість дзвінких шумних мають співвідносні їм глухі фонеми, наприклад: /б/ – /п/, /д/ – /т/, /д'/ – /т'/, /з/ – /с/, /з'/ – /с'/ /, /дз/ - /ц/, /дз'/ - /ц'/, /ж/ - /ш/, /дж/ - /ч/, /ґ/ - /к/, /г/ - /х/. Непарною глухою в українській мові є фонема /ф/. Пара /г/ - /х/ виділена умовно, бо розрізняється двома артикуляційними ознаками: роботою голосових зв'язок та місцем творення: г – глоткова, х – задньоязикова.

3. За місцем творення (або за активним мовним органом) приголосні поділяються на групи з урахуванням того, який з мовних органів бере участь в їх творенні. Розрізняють активні та пасивні мовні органи, а всі приголосні поділяють на такі загальні групи:

а) губні:

- губно-губні: /б/, /п/, /в/, /м/;

- губно-зубна /ф/;

б) язикові:

- передньоязикові: /д/, /т/, /з/, /з'/, /с/, /с'/, /дз/, /дз'/, /ц/, /ц'/, /л/, /н/, /р/, /ж/, /ш/, /ч/, /дж/;

За пасивним мовним органом:

- піднебінно-зубні (під час їхньої вимови передня стінка язика і його кінчик змикаються з верхніми різцями): /з/, /з'/, /с/, /с'/, /дз/, /дз'/, /ц/, /ц'/ + /д/, /т/, /л/, /н/;

- альвеолярні (під час їхньої вимови передній край язика зближується з альвеолами верхніх зубів): /ж/, /ч/, /ш/, /дж/ + /р/, /р'/; -

- середньоязикові: /д'/, /т'/, /н'/, /л'/, /р'/, /j/; За Н.І. Тоцькою середньоязиковою є лише /j/;

- задньоязикові: /ґ/, /к/, /х/;

в) глоткова, або фарингальна: /г/.

4. За способом творення шуму приголосні фонеми української мови поділяються на

а) зімкнені, або проривні, вибухові (13): /б/, /п/, /д/, /д'/, /т/, /т'/, /м/, /н/, /н'/, /л/, /л'/, /ґ/, /к/;

б) щілинні (від лат. fricare – терти), або фрикативні (11): /в/, /ф/, /г/, /х/, /ж/, /ш/, /з/, /з'/, /с/, /с'/, /j/;

г) зімкнено-щілинні, або африкати (6): /дж/, /ч/, /дз/, /дз'/, /ц/, /ц'/;

ґ) дрижачі, або вібранти (2): /р/, /р'/.

При вимові проривних звуків органи мовлення утворюють тісне зімкнення, яке з силою проривається струменем видихуваного повітря. Коли вимовляються фрикативні звуки, струмінь повітря проходить крізь вузьку щілину (або декілька щілин), утворюючи характерний шум. Під час утворення зімкнених носових звуків [м], [н], [н'] в ротовій порожнині утворюється зімкнення артикуляційних органів, м'яке піднебіння опускається і частина повітря проходить через носову порожнину. При вимові бокового [л], [л'] у ротовій порожнині також утворюється зімкнення, а видихуване повітря проходить завдяки тому, що опускаються бокові краї язика. Коли вимовляється [р] або [р'], кінчик язика вібрує: то притискається до альве о л (ямок у щелепах, де містяться корені зубів), то відходить від них. Африкати утворюються поєднанням проривного й фрикативного приголосного одного і того самого місця творення. Зімкнена і щілинна вимова таких звуків органічно злита: спочатку повітряний струмінь починає проривати перепону мовних органів, а потім це зімкнення поступово переходить у коротку щілину.

5. Шум, який утворюється при вимові фрикативних приголосних та африкат, може нагадувати свист або шипіння. Відповідно за акустичним враженням розрізняють шиплячі /ж/, /ш/, /ч/, /дж/ і свистячі /з/, /с/, /ц/, /дз/ приголосні.

6. За наявністю палатальності (пом'якшення ) (лат. palatum – тверде піднебіння). Палаталізація виникає внаслідок додаткового підняття середньої спинки язика в напрямку до твердого піднебіння. Ця додаткова артикуляція наближається до артикуляції звука [і]. коли до основної артикуляції приголосного приєднується додаткова і-подібна артикуляція, то об’єм ротового резонатора помітно зменшується. Отже, власний тон приголосного підвищується. В укр. м. 22 фонеми тверді і 10 м’яких /д'/, /т'/, /н'/, /л'/, /з'/, /с'/, /ц'/, /дз'/, /р'/, [j]. Із 22 фонем 13 не мають м’яких пар. Це губні, шиплячі, задньоязикові, гл о тков и й.

Дата добавления: 2014-01-04