Зміни звуків у потоці мовлення

У потоці мовлення звуки зазнають різноманітних впливів і як наслідок змін в артикуляції і звучанні. Такі зміни поділяються на позиційні і комбінаторні. Позиційні модифікації звуків залежать від наголосу, від позиції звука на початку чи в кінці слова або складу. Наприклад, вимова [е] у ненаголошених складах: [ве^исна], [се^ило]. Внаслідок таких фонетичних змін виявляються позиційні варіанти певної фонеми. Отже, позиційним варіантом фонеми є звук, що вимовляється замість головного вияву фонеми у певній слабкій позиції.

Комбінаторні зміни виникають внаслідок взаємодії звуків у мовному потоці. Кінцева фаза артикуляції попереднього звука своєрідно накладається на початкову фазу артикуляції наступного. Таке явище називається коартикуляцією. Внаслідок таких змін виникають комбінаторні варіанти певної фонеми.

Комбінаторні варіанти голосних і приголосних фонем можуть виникати внаслідок таких фонетичних явищ, як акомодація й асиміляція. Акомодація (лат. accomodatio – пристосування) – це фонетичні зміни, що відбуваються внаслідок взаємодії голосних і приголосних звуків. Різновидами акомодації є:

лабіалізація (артикуляція звуків, за якої губи витягуються вперед і заокруглюються, від чого змінюються об’єм і форма ротової порожнини як резонатора. Лабіалізації можуть зазнавати приголосні в позиції перед о та у й голосні в позиції після губних приголосних: [сᵒум], [мᵒіст], [бᵒайка]);

назалізація (фр. лат. nasus - ніс – зміна звука, що полягає в набутті звуком носового тембру і викликана підняттям м’якого піднебіння й проходженням частини видихуваного повітря в носову порожнину. Назалізації в мові можуть піддаватися звуки (приголосні і голосні) у положенні перед носовими. Найбільшою мірою назалізація простежується між двома носовими – [манка], [німий], дещо менше після носових – [нас];

палаталізація (пом’якшення; це наслідок додаткового підняття спинки язика до твердого піднебіння. Пом’якшуються тверді фонеми в позиції перед і: [ш’іс'т'], [ч’іл'ний]);

веляризація (від лат. velaris – задньопіднебінний; ствердіння приголосного звука внаслідок додаткового підняття задньої частини спинки язика до м’якого піднебіння. Веляризуватися можуть усі приголосні, крім задньоязикових, для яких ця артикуляція є основною. Сюди належить:

- тверда вимова приголосних перед і, що не походить з (ять): [стіл];

- ствердіння /н'/, /д'/ перед шиплячим: промі нь, але промі нч ик, пора дь, але Ра дч енко).

Акомодація є регресивною, коли наступний звук впливає на попередній. Якщо попередній звук впливає на наступний, то відбувається прогресивна акомодація.

Асиміляція (лат. assimilatio – уподібнення) – це фонетичне явище взаємодії звуків однієї якості, наприклад, тільки приголосних, що виявляється у пристосуванні їх вимови. Асиміляція, що виявляється в системі голосних, називається гармонійною, або вокалічною

г а р а зд (утв. з г о р а зд)

б а г а тий (утв. з б о г а тий)

х а з я їн (утв. з х о з я їн),

а в системі приголосних – консонантною.

За напрямком асиміляція буває:

- прогресивною (попередній звук впливає на наступний):

[в’ і с' т^ц' ]

[б ъ ч е л а] – бджола

[сел'ск] (ий) – сільський

- регресивною (наступний звук впливає на попередній) [л' о ч: и к] – льо[тч]ик

- взаємною (обопільною) (обоє звуків, що взаємодіють, зазнаються змін)

[т'с'] → [ц':]

[т'с'] → [ц'с'] → [ц':] (сміється)

[тш] → [чш] → [ч:] (коротший)

Сучасній українській мові властива регресивна асиміляція приголосних.

За розташуванням звуків асиміляція буває:

- дистанційною (звуки, що асимілюються, стоять на відстані, а не поруч):

ж еле з о → з алі з о

с пори ш → ш пори ш

ш ип ч ина → ш ип ш ина

- контактною (звуки, що асимілюються, стоять поруч, а не на відстані).

За ступенем уподібнення асиміляція буває:

- часткова (один звук уподібнюється до іншого за однією ознакою, при цьому не втрачає і власних диференційованих)

раді сть - раді[с'т'] Вели кд ень – [ве^или ґд ен']

- повна (один звук уподібнюється до іншого повністю, за всіма ознаками, унаслідок чого виникає один довгий звук)

/ тч / → [ ч: ] тітчин

/ сш / → [ ш: ] принісши

За характером орфографічної фіксації:

- орфографічно закріпленою

зъ + к азати → ск азати

- орфографічно незакріпленою

зц ідити – [ сц 'ідити]

За характером змін:

- одновидова

§ за дзвінкістю

[тб] - [дб]

[т'б] - [д'б] боротьба

[тж] - [дж] отже

[с'б] - [з'б] просьба

[с'д] - [з'д] осьде

[чб] - [джб] хоч би

[кз] - [ґз] рюкзак

[кж] - [ґж] як де

[кд] - [ґд] анекдот

[кб] - [ґб] якби

[с'д] - [з'д] осьде

§ за глухістю

[зц] - [сц] зцідити

§ за місцем творення

[зш] - [жш] відповзши

[зж] - [ж:] зжити, обезжирений

[здж] - [ждж] з джерела

[зч] - [жч] безчестя

[сч] - [шч] ліщина ← лісчина ← ліскина

[сш] - [ш:] принісши

[сш] - [ш:]

§ за способом творення

[тц] - [ц:] болітце

[дц] - [дзц] відцуратися

[дз] - [дзз] підземний

[дс] - [дзс] підсака, над світом

[д'с'] - [дз'с'] порадься зі мною

§ за м’якістю (палатальністю)

[т'л'іти] [д'н'і]

- двовидова (за місцем творення і м’якістю, за способом творення і м’якістю, за місцем і за способом творення, за місцем і за глухістю)

§ за місцем творення і м’якістю (палатальністю)

[шс'] - [с':] смієшся

[жс'] - [з'с'] вріжся

[чс'] - [ц'с'] не мучся

[чц'] - [ц':] ручці

[жц'] - [з'ц'] ніжці

[шц'] - [с'ц] чашці

· за способом творення і м’якістю

[тц'] - [ц':] ситцю

[дц'] - [дз'ц'] холодцю

[ддз] - [дз:] віддзвонити

· за місцем і за способом творення

[тч] - [ч:] льотчик

[тш] - [чш] ([ч:]) коротший

[дж] - [джж] віджимати

[дч] - [джч] відчайдушний

[дш] - [джш] відшліфувати

· за місцем творення і глухістю

[зш] - [ш:] зшити

[зч] - [шч] розчистити

[гк] - [хк] вогкий

[гт'] - [хт'] кігті

Протилежним за наслідком до асиміляції є фонетичне явище дисиміляції. Дисиміляція (лат. dissimilatio – розподібнення, відмінність) – розподібнення звуків однієї якості. Воно виявляється в системі приголосних. У разі контактування однакових або подібних звуків один з них утрачає, змінює фонетичні ознаки, що були спільними для цих звуків.

Розрізняють дисиміляцію

за розташуванням звуків

- контактну (кът о → хт о): взаємодіяти й розподібнюватись можуть і суміжні звуки

- дистантну (му р а р → му л я р, р иба р → р иба л ка): взаємодіяти й розподібнюватись можуть віддалені один від одного звуки.

за напрямком

- прогресивну (рідко)

- регресивну (частіше)

за характером змін – звуки розподібнюються за способом творення.

за графічною фіксацією

- закріпленою на письмі

- не закріпленою на письмі.

На відміну від акомодації й асиміляції, в українській мові дисиміляція не виявляється активно в живому мовленні. Її наслідки вже зафіксовані орфографічно: ру чн ик ® ру шн ик, соня чн ик ® соня шн ик, с р іб р о (рос. серебро) ® с р іб л о. У живому мовленні результатом дисиміляції може бути порушення літературної вимови. Таким є вимова бонба замість бомба, транвай замість трамвай, трахтор замість трактор. Губний [м] у наведених словах перед губним [б] замінюється на передньоязиковий [н], внаслідок чого втрачається спільна ознака – губна артикуляція, а зімкнених [к] замінюється на зімкнено-щілинний [х].

У сучасній українській мові відбуваються модифікації голосних і приголосних фонем. У системі голосних фонем відбуваються такі видозміни:

1) акомодація (пристосування) голосних до сусідніх приголосних;

2) редукція; вокальна асиміляція.

У мовному потоці голосні звуки зазнають впливу твердих, пом'якшених, м'якого приголосного. Однак найчіткіше виявляється акомодація голосних звуків до пом'якшених і м'яких приголосних. Унаслідок впливу сусідніх пом'якшених (м'якого) приголосних артикуляція голосних зазнає змін: язик просувається вгору (до твердого піднебіння) і вперед. Внаслідок цього на початку голосних [а], [о], [у], [е], в кінці їх або з обох боків з'являється і-подібний призвук: [л'убити], [л'он]. Звук [и] не може стояти після м'яких чи пом'якшених приголосних, а звук [і], навпаки, не може стояти після твердих. Сусідні пом'якшені або м'які приголосні не впливають на артикуляцію [і].

Редукція (від лат. reductio – відсування назад, ср. - лат. reductio – зменшення, скорочення) – це зміна артикуляційних і акустичних характеристик звука, зумовлена скороченням його тривалості чи послабленням напруження. Розрізняють кількісну редукцію – зменшення тривалості звука, спричинене його ненаголошеністю, яке не викликає змін характерного тембру, та якісну редукцію – зміна характеру артикуляції, якісних характеристик голосних внаслідок меншої тривалості й напруженості звука. Редукція голосних [а], [у], [і] є незначною і майже не сприймається на слух. Вимова [е] в ненаголошеній позиції більше або менше звужується і наближається до вимови звука [и], наприклад: [несе], [верба], [межа]. У ненаголошеній позиції вимова звука [и] розширюється і наближається до вимови [е], наприклад: [минути], [сирота], [кис'іл']. Звук [о] в слабкій позиції також зазнає редукції, яка особливо чітко виявляється у тому разі, коли підсилюється гармонійною асиміляцією голосних (вокальною асиміляцією). В українській мові голосні звуки зазнають лише дистантної асиміляції, тобто взаємодіють не сусідні, а віддалені один від одного голосні у сусідніх складах: попередній голосний певною мірою уподібнюється до наступного голосного. В результаті відбувається модифікація фонеми. Ненаголошений [о] в позиції перед складом з наголошеним [у] зазнає якісних змін, наближаючись за звучанням до [у], наприклад: [ко^ужух], [го^улубка]. Менше наближається вимова [о] до вимови [у] у складах перед наголошеним [і], наприклад: [то^уб’і], [по^ун'іс]. *

Вокальна асиміляція – властивість усіх голосних передусім у позиції перед наступним наголошеним, однак на слух сприймаються зміни тільки [о], [е], [и]. Гармонійна асиміляція тісно взаємодіє з редукцією голосних і здатна посилювати або послаблювати її в певних фонетичних позиціях.

Приголосні звуки можуть зазнавати у потоці мовлення таких змін:

1) акомодація приголосних до наступних голосних;

2) позиційні модифікації приголосних [в] та [j];

3) модифікація приголосних внаслідок асиміляції.

1) У потоці мовлення губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш], [дж], задньоязикові [ґ], [к], [х] та фарингальний [г] перед голосним переднього ряду [і] зазнають акомодації – пристосовуються до сусіднього голосного, вимовляючись напівпом'якшено, наприклад: [м’істо], [мjач’і], [х’ім’іjа]. Тобто, відповідні приголосні фонеми реалізуються як напівпом'якшені алофони /б’/, /п’/, /в’/ тощо.

Перед наступними лабіалізованими голосними [о] та [у] приголосні огублюються, наприклад: [корол'], [морж], [журавел'], [курорт], [ходити].

2) Приголосні фонеми /в/ та /j/ у деяких фонетичних позиціях виступають у вигляді алофонів [ў] та [і]. Таких модифікацій приголосні /в/, /j/ зазнають у таких позиціях:

- на початку слова перед приголосним звуком, наприклад: [ўправа], [іти];

- на кінці слова після голосного звука, наприклад: [биў], [м’іі], [тримаі];

- у середині слова після голосного перед приголосним, наприклад: [доўго], [знаіте], [маўпа], [наікрашчиі].

3) Наслідком асиміляції може бути чергування і модифікація фонем. За напрямком розрізняють прогресивну асиміляцію (попередній звук впливає на вимову наступного) і регресивну (наступний звук впливає на вимову попереднього). Наслідком прогресивної асиміляції є модифікація [т'] під впливом попереднього свистячого [с']. У результаті взаємодії з попереднім свистячим звуком [т'] набуває призвуку [ц'], наприклад: [ш’іс'т^ц'], [горд'іс'т^ц'], [г’іс'т^ц'].

Дата добавления: 2014-01-04