Важливо зазначити, що у дітей не визначають групи інвалідності, як це відбувається у дорослих, критерії дитячої інвалідності є суто медичними

З метою об’єктивної оцінки стану здоров’я і ступеня соціальної адаптації повинні використовуватися дані функціональних і лабораторних методів дослідження. З тією самою метою необхідно проводити опитування хворої дитини чи її батьків, усиновителів, опікунів чи піклувальників. Стежити за станом здоров’я дитини та її розвитком, аналізувати необхідні документи, тобто індивідуально підходити до проблем кожної дитини – інваліда.

Медичний критерій інвалідності дитини в чинному законодавстві закріплений у ст. 2 ЗУ «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, у якій визначається поняття «дитина – інвалід».

Так, відповідно до ЗУ «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, дитина інвалід – це дитина зі стійким, розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.

Освоєння дітьми - інвалідами соціального досвіду, включення їх в існуючу систему суспільних відносин вимагає від суспільства значних організаційних, економічних і правових заходів.

Інвалідность – втрата чи обмеження можливості здійсняти нормальне життя щодо реалізації рівних прав внаслідок існуючих фізичних чи соціальних бар’єрів.

Головною проблемою дітей – інвалідів та сімей, в яких виховуються такі, є те, що на рівні органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій ці нормативно – правові акти залишаються декларативними, а відтак на практиці діти – інваліди нерідко не отримують повною мірою ті права та гарантії, що закріплені чинним законодавством. Захист прав людини, у тому числі й дитини, - це один із важливих принципів правової держави.

Однак в Україні відсутня єдина система обліку дітей – інвалідів, що викликає складності у вивчені цієї проблеми та необхідність вжити заходи щодо її вирішення.

Лекція №6. Правове забезпечення дітей – інвалідів в Україні.

Питання:

1.Поняття «дитини – інваліда» за законодавством України, та порядок визнання дітей інвалідами.

2.Поняття та форми соціального захисту дітей – інвалідів.

3. Матеріальне забезпечення дітей – інвалідів.

4.Медичне забезпечення дітей – інвалідів.

5. Соціальний захист дітей – інвалідів під час навчання.

6. Соціальний захист дітей – інвалідів під час трудової діяльності.

Нагляд за динамікою дитячої інвалідності, та пошук шляхів впливу на неї, удосконалення чинного законодавства щодо соціального захисту дітей – інвалідів – одне з найважливіших завдань сучасної соціальної правової держави.

Незважаючи на значні економічні труднощі, держава не перестає турбуватися про права інвалідів, законодавчо їх закріплює та визначає. Але ж необхідно констатувати, що сьогодні враховуються переважно потреби дорослих інвалідів, а не дітей – інвалідів.

Необхідно прийняти нові нормативно – правові акти, привести чинне законодавство у відповідність до міжнародних стандартів, впровадити цивілізовані стандарти, реальні та дієві соціальні програми.

З метою визначення інвалідності розроблено соціальну модель інвалідності. В її контексті визначено поняття «порушення», й «інвалідность». Отже, відповідно до соціальної моделі, порушення – це функціональне обмеження інваліда, що спричинене фізичними або інтелектуальними вадами.

Поняття інвалідность враховує як медичну, так і соціальну модель. Таким чином, можна визначити, що інвалідність у дітей означає істотне обмеження життєдіяльності, воно сприяє соціальній дезадаптації, яка обумовлена порушеннями в розвитку, труднощами в самообслуговуванні, спілкуванні, навчанні, оволодінні в майбутньому професійними навичками та працею.

В чинному законодавстві не вказані ознаки, які відрізняють дітей – інвалідів від дорослих інвалідів, хоча діти, це найбільш соціально уразлива категорія населення, яка потребує соціального захисту.

Можна виділити такі ознаки, які притаманні дітям інвалідам:

- захворювання та інвалідизація дитини, що сталася внаслідок невдалих пологів матері або превентивних заходів (щеплення тощо);

- вірогідність повного або часткового вилікування дитини в наслідок її фізичного росту та розвитку;

- необхідність посиленого медичного забезпечення у зв’язку з малолітнім віком дитини інваліда та вірогідністю її вилікування;

- потреба дитини – інваліда в особливому та першочерговому захисту й підтримці через свій вік та певні обмеження розумового або фізичного розвитку.

Діти – інваліди відрізняються від осіб ще непрацездатних (дітей до 14 років) і від осіб вже непрацездатних (позбавлених працездатності в дорослому віці) тим, що для них стан інвалідності часто є початковим і постійним, тобто ці особи взагалі не здатні (повністю або частково) до праці у звичайних умовах.

Інструкція про встановлення груп інвалідності, яка була затверджена наказом МОН України від 7 квітня 2004 року, визначає інвалідність як соціальну недостатність (дезадаптація) внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров’я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги.

Економічний критерій інвалідності дитини в законодавстві України передбачається в ЗУ «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям – інвалідам» від 16 листопада 2000 року, який встановлює розміри державної соціальної допомоги дітям – інвалідам; у ЗУ «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають право на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 року, який передбачає виплату соціальної допомоги інвалідам, зокрема і дітям – інвалідам.

Соціальний критерій інвалідності дитини визначається в законах України «Про основи захищеності інвалідів в Україні» від 26 квітня 2001 року, «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, які передбачають соціально – побутове забезпечення, здобуття освіти, забезпечення професійної підготовки та працевлаштування інвалідів, а також створення умов для забезпечення їм безперешкодного доступу до соціальної інфраструктури.

Характерною і суттєвою особливістю дітей – інвалідів є обмеження їх життєдіяльності, що виявляється у зниженні здібностей до соціальних взаємовідносин, особистого догляду, рухової діяльності. Це стосується не тільки дітей з вадами фізичного та психічного розвитку, а й дітей з хронічними захворюваннями, що призводить до стійких патологічних станів.

Залежно від захворювання можна виділити медичну класифікацію дітей інвалідів:

- діти з порушенням слуху і мови (глухі, такі, хто не дочуває, такі, хто не розмовляє);

- з порушенням зору (сліпі, слабкозорі);

- з порушенням інтелектуального розвитку (розумово відсталі діти; діти із затримкою психічного розвитку);

- з порушенням опорно – рухового апарату;

- з комплексним порушенням психофізичного розвитку; з психоневрологічного захворювання.

Дитина може стати інвалідом внаслідок фізичних, розумових або сенсорних дефектів, стану здоров’я або психічного захворювання, які за своїм характером можуть бути постійними або тимчасовими.

Головними причинами інвалідності серед дітей є психічні розлади, хвороби сенсорних органів, вроджені вади розвитку, неякісне медичне обслуговування.

У зв’язку з цим причини інвалідності можна розділити на об’єктивні:

- спадкові захворювання, що призвели до інвалідності;

- вроджені вади розвитку;

- ускладнення, які виникли в наслідок перенесеного захворювання, захворювання, які виникли в наслідок екологічних катастроф;

- захворювання внаслідок стихійних лих та техногенних катастроф, що призвели до інвалідності

та суб’єктивні:

- тяжке фінансове становище сімей, що призводить до неостаточного харчування дітей та неможливості надати їм якісну медичну допомогу;

- травми, що є наслідком невдалих пологів матері;

- неякісне надання медичних послуг;

- несвоєчасне виявлення захворювання дитини та її лікування;

- безвідповідальність батьків;

- необережність дитини;

- дії третіх осіб, що призвели до інвалідності дитини.

Враховуючи вище викладене, можна дійти висновку, що хвороби та інші розлади здоров’я у дитини, які призводять до інвалідності, викликані такими несприятливими факторами:

- існуюче екологічне становище;

- низьке матеріальне становище більшості сімей, умови життя і соціальні умови;

- поширення шкідливих звичок, ведення нездорового способу життя, що призводить до погіршення стану здоров’я;

- економічні особливості країни і низький рівень розвитку різних галузей національної економіки;

- якість медичної допомоги, яка надається дітям – інвалідам, та якість експертизи встановлення інвалідності.

Для дітей – інвалідів важливим питанням є своєчасне та правильне встановлення інвалідності, оскільки це факт є підставою для отримання батьками дітей – інвалідів, а в майбутньому і самими інвалідами соціальної допомоги, певних пільг або компенсацій.

Порядок визнання дітей інвалідами в Україні здійснюється згідно з Порядком видачі медичного висновку про дитину – інваліда віком до 18 років, затвердженим наказом МОЗ України 4 грудня 2001 року.

Рішення про визнання дитини – інваліда повинно ґрунтуватися на оцінці комплексу психологічних, соціально – побутових, медичних факторів. При цьому необхідно передбачити належне фінансування цих заходів, яке повинно здійснюватися з державного бюджету. При обстеженні в лікарсько – консультативних комісіях у кожному разі, незалежно від характеру захворювання чи дефекту, повинно проводитися комплексне обслідування всіх систем організму хворої дитини..

Згідно з Положенням про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затвердженим постановою КМУ від 23 травня 2007 року, індивідуальну програму для дітей – інвалідів розробляє ЛКК лікувально – профілактичних закладів за зареєстрованим місцем проживання або лікування інвалідів протягом 1 місяця з дня звернення законного представника дитини – інваліда до ЛКК щодо встановлення інвалідності.

Під час огляду осіб чи дітей віком до 18 років з метою встановлення інвалідності МСЕК або ЛКК з урахуванням виду захворювання, фактичних потреб, віку, статі визначає оптимальні види, форми, обсяги, місце і строки проведення медичної, психолого – педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно – спортивної, побутової і соціальної реабілітації, потребу в технічних та інших засобах реабілітації, виробах медичного призначення.

Наказом МОЗ України від 8 жовтня 2007 року затверджена Форма індивідуальної програми реабілітації дитини – інваліда, що видається ЛКК лікувально – профілактичних закладів, у якій зазначаються види, форми й обсяг реабілітаційних заходів, строки їх здійснення та після проведення реабілітації – її результати.

Згідно з Переліком медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей – інвалідів, захворювання та патологічні стани розділяють на такі, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей – інвалідів терміном на 2 роки, 5 років та до 18 років.

Показаннями для визнання дітей інвалідами є патологічні стани, які виникають при вроджених, спадкових, здобутих захворюваннях та після травми.

Таким чином, дітей, які мають захворювання різної важкості, можна розділити на 2 групи:

- діти, які мають захворювання, що є підставою для визнання інвалідом;

- діти, які страждають іншими хронічними захворюваннями.

Встановлення наявності в дитини медичних показань для визнання її інвалідом здійснюється ЛКК дитячих, обласних, багато профільних міських лікарень, спеціалізованих лікарень, диспансерів, де діти перебувають на диспансерному обліку та спеціалізованому лікуванні, Української дитячої спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ», Українського центру медичної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, клінік науково – дослідних установ МОЗ України та Академії медичних наук України після стаціонарного або амбулаторного обстеження.

Дата добавления: 2014-01-04