Сутність і багатогранність суспільного відтворення. Відтворення національного продукту і національного багатства

Тема 3. Національне багатство та основні макроекономічні показники розвитку економіки незалежної України

3.1. Сутність і багатогранність суспільного відтворення. Відтворення національного продукту і національного багатства.

3.2. ВВП і національне багатство як об’єкти фінансових відносин. Економічне зростання: сутність, типи і фактори

3.3. Структура національної економіки.

3.4. Зв’язки між економічними показниками

Процес виробництва як основа забезпечення існування людини має постійно відновлюватися. Процес суспільного відтворення ‒ це постійне й безперервне відновлення результату суспільного виробництва ‒ продукту, а також робочої сили, засобів виробництва, природних ресурсів, інформації, форм та методів організації праці. Процес відтворення потребує дотримування певних кількісних та якісних співвідношень між усіма елементами економічної системи (продуктивні сили, економічні відносини, механізм господарювання). Просте, розширене і звужене відтворення:

Рис. 3.1. Форми суспільного відтворення

Відтворення національного продукту і національного багатства

Марксистська економічна школа обґрунтовувала необхідність обчислення сукупного суспільного продукту (ССП) як основного показника розвитку національної економіки. Протягом кількох десятиліть у нашій країні домінувало марксистське уявлення, що продуктивною є тільки праця зайнятих у сфері матеріального виробництва і що тільки така праця створює ССП. Інші ж сфери економіки ‒ сфера послуг, духовне виробництво, управління ‒ були віднесені до невиробничої сфери, а праця в них визначалася як непродуктивна, котра не створює ССП. Вважалося також, що працівники невиробничої сфери тільки споживають ССП.

Такі якісні характеристики продуктивної та непродуктивної праці були природними для економіки XVII‒ XIX ст., оскільки сфера послуг перебувала в зародковому стані. Однак таке тлумачення не відповідає реаліям сучасної економіки з розвинутою сферою послуг.

Догмат радянської економічної теорії про обов'язковість речового змісту продуктивної праці суперечить економічній логіці. Наслідки праці в так званій невиробничій сфері економіки також мають речовий зміст. Переважна більшість сучасних економістів відстоюють позицію, що будь-яка суспільно корисна праця є продуктивною працею, оскільки створює національне багатство безпосередньо або опосередковано, а також сприяє підвищенню добробуту людей. Отже, національний продукт створюється в усіх галузях та сферах економічної діяльності.

Результати суспільного відтворення відображає ціла низка показників. Розглянемо окремі з них.

Валовий внутрішній продукт ‒ загальна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених на території певної країни протягом визначеного періоду (найчастіше одного року).

Виокремлюють номінальний і реальний ВВП. Номінальний, чи абсолютний ВВП виражається в поточних (фактичних) цінах цього року. Реальний ВВП (з поправкою на інфляцію) виражається в цінах попереднього (або будь-якого іншого базового) року. В реальному ВВП, таким чином, враховується, якою мірою ріст ВВП визначається реальним ростом виробництва, а не ростом цін. ВВП країни за необхідності може бути перераховано в іноземну валюту (найчастіше в долари).

Проаналізувати результати суспільного відтворення дає змогу система національних рахунків (СНР), створена за такими методологічними принципами.

1. Концепція господарського кругообороту, за якою в економічній системі відбувається постійний рух потоків ресурсів і товарів, що обслуговуються потоками витрат і доходів (рис. 3.2).

Власники ресурсів постачають ресурси виробникам: землю, працю, корисні копалини, інвестиційний капітал, управлінські таланти
	РИНКИ РЕСУРСІВ
	Виробники платять гроші власникам ресурсів за використання їх ресурсів у своєму виробничому процесі: зарплату, ренту, проценти і дивіденди
Пропозиція	Доходи		Витрати	Попит
СПОЖИВАЧІ і власники ресурсів: фіз. особи та всі типи організацій		ВИРОБНИКИ Фізичні особи, фірми та неприбуткові організації
Попит	Витрати		Пропозиція Виручка
	Споживачі використовують свій дохід на витрати для оплати придбаних на ринку товарів і послуг
	РИНКИ ПРОДУКЦІЇ товарів і послуг
	Споживачі купують товари та послуги у виробників

Рис.3.2. Причинно-наслідкові зв’язки попиту-пропозиції
і грошових потоків доходи – витрати між суб’єктами та об’єктами ринку

В спрощеній моделі ринкової економіки на ринку діють: два суб’єкти Споживачі та виробники та два об’єкти ринкових відносин Ринки ресурсів и Ринки продукції.

2. Розширене тлумачення продуктивності праці, коли продуктивною вважається будь-яка діяльність, визнана суспільством як необхідна, що приносить дохід.

3. Використання поняття „додана вартість”.

Для реального обчислення загального обсягу виробництва необхідно, щоб усі товари та послуги, вироблені протягом певного року, були враховані тільки один раз, оскільки значна кількість їх проходять декілька виробничих стадій. З метою уникнення багаторазового врахування одного й того самого продукту при обчисленні ВВП враховується тільки кінцевий продукт. Кінцевий продукт ‒ це товари та послуги, куплені для споживання, а не з метою подальшої обробки, переробки чи продажу.

Методи обчислення ВВП. Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:

— виробничим (за доданою вартістю);

— методом обчислення витрат (за кінцевим використанням);

— методом обчислення доходів (розподільний).

При виробничому методі підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для кожної галузі спочатку розраховується обсяг валового випуску, зменшуваний на величину проміжного споживання. Отримані показники додаються. Однак через складність підрахунків цей метод практично не використовується.

Метод обчислення витрат полягає в додаванні витрат усіх економічних суб'єктів: домашніх господарств, підприємств, держави, а також іноземних підприємств та громадян, які здійснюють експортно-імпортні операції. Отриманий показник матиме такий вигляд:

ВВП = С + I + G + NE,

де С ‒ витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів; І ‒ валові приватні інвестиції (витрати підприємств на придбання сировини, матеріалів, обладнання, технологій тощо); G ‒ витрати держави на утримання державного апарату (армії, правоохоронних органів та ін.); NE ‒ чистий експорт, розрахований як різниця між вартістю вивезених із країни і ввезених у країну товарів.

Метод обчислення доходів передбачає додавання всіх доходів економічних суб’єктів країни:

ВВП = A + W + P + i + r+ Т_H

де А ‒ амортизаційні відрахування;

W ‒ заробітна плата з усіма додатковими виплатами до неї;

P ‒ прибуток підприємств усіх форм власності та господарювання (до вирахування податків);

і ‒ процент, що його отримують домашні господарства від розміщення заощаджень у фінансових установах;

r ‒ рентні доходи власників різноманітного майна від передачі його в оренду;

Т_H ‒ непрямі податки (на додану вартість, акцизи, мито), що входять у ціну товару.

Використання того чи іншого методу розрахунку ВВП залежить від чинної інформаційно-статистичної бази.

Зміст окремих показників у системі національних рахунків

На основі валового внутрішнього продукту можна розрахувати й інші показники системи національних рахунків. Показник чистого внутрішнього продукту (ЧВП) розраховується шляхом віднімання від вартості ВВП аморти­заційних відрахувань. ЧВП є досконалішим індикатором обсягу виробництва конкретного року.

Особливе місце в системі економічних показників займає національний дохід (НД). Це фактично зароблений дохід усіх економічних суб'єктів країни. НД можна розрахувати двома способами:

- як різницю між ЧВП і непрямими податками;

- як суму доходів домашніх господарств, підприємств (окрім амортизаційних відрахувань) і держави (окрім непрямих податків).

Отже, НД характеризує результат діяльності всіх економічних суб’єктів суспільства. Цей показник не враховує затрати минулої праці й частину вартості, створену за рахунок непрямих податків.

У національних рахунках використовується показник особистого доходу (ОД), що визначається шляхом відрахування з суми національного доходу внесків на соціальне страхування, податків на прибуток підприємств та їхніх нерозподілених прибутків, а також додаванням трансфертних платежів (допомоги з безробіття, пенсій, інших соціальних виплат).

Після сплати відповідних податків із суми особистого доходу залишається дохід, що йде на придбання споживчих товарів та утворення заощаджень, який прийнято називати доходом кінцевого використання.

Дата добавления: 2014-01-04