Плата за землю

Трофические взаимоотношения.

Пищевая (трофические) характеристика экосистем.

Пространственное распространение особей.

Биогеценоз.

ЭКОЛОГИЯ

Вопросы на следующий семинар:

1. Понятие популяции

2. Характеристики популяции

3. Типы взаимоотношений в популяциях

4. Понятие об экосистеме

5. Функциональные группы в экосистеме

6. Трофические сети в экосистеме и типы трофических сетей

7. Экологические пирамиды (прямые и перевернутые)

8. Сукцессии и их характеристики

9. Искусственные экосистемы и их значение

Экосистема - совокупность организмов разных видов, населяющих большую территорию (ареал).

Биогеоценоз - небольшая территория с однородными условиями и небольшим видовым разнообразием.

Экосистема это не одно и то же, что биогеоценоз. Экосистема это совокупность биогеоценозов.

Преимущества ярусности:

1) больше количество видов на одной и той же теории;

2) лучшее использование солнечной энергии.

В экосистеме существует три функциональные группы:

1) продуценты - это растения, которые производят органические вещества в ходе фотосинтеза;

2) консументы - это животные (травоядные, мелкие хищники, крупные хищники), которые потребляют готовую органику;

3) редуценты - разрушители отмершей органики.

Трофические сети бывают:

1) пастбищные - в основе которых лежат растения;

2) сеть разложения - существует в широколитсвенных лесах, в морских экосистемах.

Экологически пирамиды - это графическое изображение различных функциональных групп.

Экологические пирамиды бывают:

1) пирамида численности (отражает количество особей каждой функциональной группы);

2) пирамида биомассы (отражает вес той или иной группы);

3) пирамида энергии (отражает количество энергии, поступающих с одного уровня в другой).

Правило десяти процентов: с одного уровня на другой поступает не более 10% энергии, полученной на этом уровне.

Сукцессия - это смена экосистем.

Этапы первичной сукцессии:

1) 1 этап - эрозия, образование почвы;

2) 2 этап - обогащение почвы органикой (выселение пионерных растений);

3) 3 этап - заселен е животных в экосистему.

Вторичная сукцессия - восстановление утраченной экосистемы.

Искусственные экосистемы:

1) агроценозы;

2) урбаноценозы;

3) техноценозы.

2. Надрове (гірниче) законодавство України.

3. Лісове законодавство України.

4. Водне законодавство України.

5. Законодавство про охорону атмосферного повітря (атмосферне законодавство) України.

6. Особливості фауністичного законодавства і права.

7. Законодавство України про рослинний світ.

8. Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів.

1. До природоресурсового законодавства відносять кілька самостійних галузей (підгалузей) законодавства, які стосуються окремих природних ресурсів (об'єктів) земельного, надрового (гірничого), лісового, водного, атмосферного (атмосфероохоронного, повітряного), фауністичного (законодавства про тваринний світ) законодавства.

Земельне законодавство України

Земельний кодекс України є основним кодифікованим актом (інкорпорація, консолідація), який є джерелом земельного законодавства. Перший Земельний кодекс був прийнятий у 1970 р., нині діючий, третій — 13 березня 1992 р. Земельний кодекс України складається з десяти розділів, які містять 118 статей. Крім того, окремі розділи, в основному перший і другий, поділяються на глави (всього тринадцять). У загальних положеннях Земельного кодексу визначаються основні положення щодо земельного законодавства і його завдання, склад земель (сім категорій) та норми власності на землю, право землекористування, повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування.

У Земельному кодексі встановлено порядок передання земель у власність та надання їх у користування (гл. 2), призупинення і перехід прав на землю (гл. 3), порядок викупу земель та плати за землю (гл. 4-5), визначено права та обов'язки землекористувачів і гарантії захисту їхніх прав.

Порядок і особливості використання земель сільськогосподарського призначення, населених пунктів, промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, земель лісового та водного фондів і запасу визначаються в гл. 7—13 другого розділу Земельного кодексу.

Порядок охорони земель, відшкодування збитків власником землі й землекористувачем передбачено в окремих розділах.

Земельний кодекс України також регулює питання здійснення контролю за охороною і використанням земель та їх моніторингу, порядок ведення державного лісового кадастру і здійснення землеустрою, розгляд земельних спорів, відповідальності за порушення земельного законодавства, а також особливості дії міжнародних договорів України в галузі земельних відносин, які врегульовані в окремих розділах цього законодавчого акта.

1.1. Форми власності на землю передбачено Конституцією України, Законом України

від 30 грудня 1992 р. "Про форми власності на землю", а також окремими статтями Земельного кодексу України (ст. 3—6). В Україні поряд з державною введено колективну і приватну власність на землю.

Усі ці форми є рівноправними. Розпоряджаються землею місцеві ради, які в межах своєї компетенції передають землю у власність іншим землекористувачам, надають її у користування або вилучають. Повноваження місцевих рад щодо надання, передачі та вилучення земельних ділянок можуть передаватися відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

У державній власності перебувають усі землі України, за винятком тих, що передані у колективну або приватну власність. Суб'єктами державної власності на землю виступають Верховна Рада України — на землі загальнодержавної власності, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні, сільські ради — на землі в межах їх території, за винятком земель загальнодержавної власності. Не можуть передаватися у колективну і приватну власність (ст. 4 Земельного кодексу) землі загального користування, землі гірничовидобувної промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, природоохоронного та іншого призначення, лісового, водного фонду та деяких землекористувачів, визначених законодавством. Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські колективи, садівничі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, в тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпоряджання цими земельними ділянками здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

Особливе місце в земельному законодавстві (ст. б Земельного кодексу) відводиться праву приватної власності на землю для її використання. Передача земельних ділянок у власність громадян проводиться місцевими радами відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

1.2. Плата за землю встановлена з початку проведення земельної реформи і регулюється спеціальним Законом України від 3 липня 1992 р., із змінами та доповненнями від 19 вересня 1996 р., а фактично викладеним у новій редакції і введеним в дію з 1 січня 1997 р. У цьому Законі зазначено (ст. 2), що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі та землекористувач, у тому числі орендар. У законі встановлено особливості й розміри плати за землі сільськогосподарського призначення (розд. 2), промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, а також природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та лісового і водного фондів (розд. 4), землі населених пунктів (розд. 3), крім того, визначено порядок грошової оцінки землі, підстави та порядок обчислення і строки сплати земельного податку, використання коштів від плати за землю та пільги щодо сплати за землю (розд. 3—7 Закону).

Схема. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства

)

Правове регулювання здійснення в Україні земельної реформи та приватизації землі визначено як у Земельному кодексі України, так і в інших нормативно-правових актах. Зокрема, в постанові Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. "Про земельну реформу" зазначено, що починаючи з 15 березня 1991 р. всі землі України оголошуються об'єктом земельної реформи, а також повноважень місцевих рад та Кабінету Міністрів України. З метою прискорення земельної реформи (ураховуючи введення колективної і приватної власності на землю) Верховна Рада України прийняла постанову від 13 березня 1992 р. "Про прискорення земельної реформи і приватизації землі".

2. Надрове (гірниче) законодавство України

Законодавство України про надра є складовою природоресурсового законодавства і входить як галузь (підгалузь) до комплексної галузі — екологічного законодавства.

Основним кодифікованим джерелом законодавства про надра є Кодекс України про надра від 27 липня 1994 р., завданням якого є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального комплексного використання надр, їх охорони, гарантування безпеки людей при користуванні надрами, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб.

Кодекс України про надра складається з дев'яти розділів, у яких міститься 69 статей. Деякі розділи поділяються на глави (їх налічується шість). В окремих главах загального розділу Кодексу встановлюються вимоги щодо надання надр у користування, права та обов'язки користувачів надр, плата за користування надрами.

Вимоги щодо геологічного вивчення надр передбачаються в другому розділі Кодексу, а державний облік родовищ, запасів і проявів корисних копалин, а також ділянок надр регулюється в третьому розділі. Особливості користування, будівництво та введення в експлуатацію гірничовидобувних об'єктів, користування надрами для розробки родовищ корисних копалин встановлюються в четвертому і п'ятому розділах цього законодавчого акта.

Питання охорони надр, державного контролю і нагляду за веденням робіт з їх геологічного вивчення, використання та охорони, а також спори з питань користування надрами, юридичної відповідальності та міжнародних відносин у цій галузі врегульовано в Кодексі України про надра в окремих розділах і главах.

Особливістю правовідносин щодо охорони і використання надр є право виключної власності народу України і надання їх тільки у користування. Це право здійснюється через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим та місцеві ради. Законодавством встановлено, що державний фонд надр включає всі ділянки надр, які використовуються і не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Державне управління в галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державний комітет України з нагляду за охороною праці, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, інші державні органи, місцеві ради та органи виконавчої влади на місцях.

Схема. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про надра

	Адміністративна відповідальність, встановлена за (відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення)

Схема. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про надра

3. Лісове законодавство України

Лісове законодавство України — складова природоресурсового законодавства і самостійна галузь комплексної галузі — екологічного законодавства. Ліси — це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно пов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище.

Основним законодавчим актом, кодифікованим джерелом лісового законодавства є Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. Він складається з десяти розділів, у яких міститься 103 статті. Розділи, у свою чергу, поділяються на 23 глави.

У загальних положеннях Лісового кодексу України зазначено, що всі ліси на території України становлять її лісовий фонд, до якого належать також земельні ділянки, не вкриті рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

Поряд з повноваженнями органів державної влади і місцевого самоврядування в Лісовому кодексі встановлюються права та обов'язки постійних і тимчасових лісокористувачів, їх захист і підстави припинення лісокористування. Крім того, визначаються система та повноваження органів, які здійснюють державне управління і державний контроль у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів (розд. 2). Основні вимоги щодо організації лісового господарства, поділ лісів на групи, порядок переведення лісових ділянок до нелісових та особливості використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі право загального і спеціального використання лісових ресурсів, відтворення лісів та підвищення їх продуктивності, передбачено в розд. 3-5 Лісового кодексу України.

З метою охорони і захисту лісів встановлюються обов'язки громадян і юридичних осіб, а також організовується лісова охорона, права та обов'язки якої визначаються Лісовим кодексом (розд. б).

Питання лісопідпорядкування, державного обліку лісового фонду та ведення державного лісового кадастру, а також плати за використання лісових ресурсів та економічного стимулювання охорони, захисту, раціонального використання і відтворення лісів регулюються в 7-8 розділах цього законодавчого акта.

Особливості розв'язання спорів у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів, відповідальності й міжнародних відносин у цій галузі передбачено в заключних (9 та 10) розділах Лісового кодексу України.

Адміністративна відповідальність передбачена за (відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення)

Схема. Кримінальна відповідальність за порушення лісового законодавства

4. Водне законодавство України

Водне законодавство є складовою природоресурсового законодавства і входить як самостійна галузь до комплексної галузі — екологічного законодавства України. Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси (обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території) забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу.

Основним законодавчим актом, джерелом водного законодавства є Водний кодекс України від 6 червня 1995 р. Він складається із 112 статей, розміщених в 23 главах, які об'єднуються в шість розділів. Крім загального розділу, у Водному кодексі України виділено розділи, які регулюють державне управління і контроль у галузі використання, охорони вод і відтворення водних ресурсів (розд. 2), охорони вод (розд. 4), порядок розгляду спорів з цих питань, юридичної відповідальності та міжнародних відносин у цій галузі (розд. 5, 6).

Водним законодавством встановлено, що всі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого належать три групи вод: поверхневі води, які поділяють на природні водойми (озера), водогони (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Води (водні об'єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Це право народу здійснюється через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим та місцеві ради, компетенція яких з питань водних ресурсів регулюється законодавством. Усі водні об'єкти поділяються на об'єкти загальнодержавного і місцевого значення, що визначає особливості їх використання та охорони. Серед об'єктів загальнодержавного значення виокремлюють чотири групи: внутрішні морські води та територіальне море; підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; поверхневі води (водосховища, річки, канали), що розташовані і використовуються на території більш ніж однієї області, а також притоки всіх порядків; водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

контроль за охороною і використанням вод та відтворенням водних ресурсів, законодавством передбачено систему спеціально уповноважених органів, до якої входять Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державний комітет України з водного господарства, Державний Комітет України з геології і використання надр та їх органи на місцях.

Схема. Адміністративна відповідальність за порушення вимог водного законодавства

Кримінальна відповідальність встановлюється за (відповідно до Кримінального кодексу україни)

Схема. Кримінальна відповідальність за порушення вимог водного законодавства

5. Законодавство про охорону атмосферного повітря (атмосферне законодавство) України

Законодавство України про охорону атмосферного повітря (в літературі висловлюються пропозиції щодо його назви атмосферне, атмосфероохоронне чи повітряне законодавство) є складовою природоресурсового законодавства та самостійною галуззю, яка входить до комплексної галузі — екологічного законодавства України.

Основним джерелом атмосферного законодавства є Закон України "Про охорону атмосферного повітря" від 16 жовтня 1992 р., який був прийнятий замість Закону України від 21 листопада 1981 р. "Про охорону атмосферного повітря". Цей законодавчий акт складається з 46 статей, які розміщені в десяти розділах. Крім загальних положень, Закон про охорону атмосферного повітря в окремих розділах регулює питання стандартизації і нормування в цій галузі (розд. 2), організаційно-правових заходів стосовно охорони атмосферного повітря (розд. 3), додержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при проектуванні, будівництві та реконструкції промислових об'єктів (розд. 4). В окремих розділах передбачено заходи щодо регулювання відносин у галузі використання атмосферного повітря, економічного механізму забезпечення його охорони (розд. 5, 6), а також контролю, державного обліку та моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря (розд. 7, 8). Питанням правопорушень у галузі охорони атмосферного повітря і відповідальності за них, а також міжнародних відносин у цій галузі присвячено дев'ятий та десятий розділи цього законодавчого акта.

Схема. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про охорону атмосферного повітря

Схема. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про охорону атмосферного повітря

У законодавстві визначається, що атмосферне повітря є одним із найважливіших елементів навколишнього природного середовища, збереження сприятливого стану якого, його відновлення і поліпшення задля забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини та відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище є метою правового регулювання в цій галузі.

6. Законодавство України про тваринний світ (фауністичне законодавство України)

Законодавство України про охорону, використання і відтворення тваринного світу (в літературі його визначають також як фауністичне законодавство) є складовою природоресурсового законодавства, яка входить як самостійна галузь до комплексної галузі — екологічного законодавства України. Тваринний світ є одним із основних компонентів навколишнього природного середовища, національним багатством України.

Основний законодавчий акт у цій галузі — Закон України "Про тваринний світ" від 3 березня 1993 р. Він складається з 59 статей, розміщених у семи самостійних розділах. У законодавстві визначається, що відносини в галузі охорони, використання і відтворенню тваринного світу стосуються тих тварин, які перебувають у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. Об'єктами тваринного світу визнані: хордові, в тому числі хребетні чи безхребетні тварини у всій їх видовій популяційній різноманітності, що перебувають у стані природної волі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо); залишки викопних тварин, житло і споруди тварин.

У законодавстві про тваринний світ, крім загальних положень щодо державного управління в цій галузі, прав і обов'язків громадян у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, визначаються також найголовніші вимоги щодо використання тваринного світу (розд. 2 Закону), яке здійснюється на правах власності, а також користування, його основних форм (мисливство, полювання, рибальство).

У розд. 3 визначаються особливості охорони тваринного світу, встановлення заборони та обмежень у його використанні, охорони середовища перебування, умов розмноження та шляхів міграції тварин тощо.

Закон про охорону тваринного світу передбачає також порядок здійснення моніторингу, державного обліку та кадастру тваринного світу (розд. 5), особливості проведення контролю в цій галузі, застосування юридичної відповідальності за здійснення міжнародних відносин у галузі охорони тваринного світу (розд. 5—7).

Спеціально уповноваженим державним органом, який здійснює контроль за охороною, використанням і відтворенням тваринного світу, визначено Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки і його органи на місцях, повноваження яких визначаються законодавством.

Схема. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про охорону та використання тваринного світу

Схема. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про охорону і використання тваринного світу

7. Законодавство України про рослинний світ

Законодавство України про охорону, використання і захист рослинного світу (в літературі його визначають як флорне або рослинне законодавство) є складовою природоресурсового законодавства, яке входить також до екологічного законодавства як комплексної галузі. Рослинний світ становлять рослини сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічні лісові насадження, дерева, чагарники, рослинність закритого грунту, продукція рослинного походження.

Законодавство про рослинний світ складається із законів України "Про захист рослин", "Про пестициди і агрохімікати" та "Про карантин рослин".

Основним законодавчим актом рослинного законодавства є Закон України від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", який складається з п'яти розділів та 29 статей.

Це, зокрема, загальні положення (перший розділ), в яких визначено терміни, що вживаються в цьому законодавчому акті, та джерела законодавства України про захист рослин. У другому розділі визначено державне регулювання у сфері захисту рослин та основні принципи державної політики у сфері захисту рослин, основні вимоги та завдання державного контролю в цій сфері. Передбачено систему органів, що здійснюють державну політику у сфері захисту рослин, визначено повноваження Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування (от. 7—10). Крім того, визначено систему і повноваження спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади, якими є Головне управління державної служби захисту рослин Міністерства агропромислового комплексу України, Головна державна інспекція захисту рослин, державні станції захисту рослин Автономної Республіки Крим, областей і районів (ст. 11— 13), а також права та обов'язки суб'єктів правових відносин у цій галузі (ст. 16-20).

Третій розділ Закону передбачає відповідальність за порушення законодавства про захист рослин (порушення законодавства про захист рослин тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законами України), відшкодування збитків, розгляд спорів у сфері захисту рослин.

(Завдання на практичне заняття: виписати з Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення статті, які стосуються порушення Закону України «Про захист рослин». Скласти схеми).

Четвертий і п'ятий розділи передбачають наукове, фінансове та матеріально-технічне забезпечення заходів щодо захисту рослин. (Завдання на практичне заняття. Побудувати графічні схеми нормативних документів).

8. З метою впорядкування використання природних ресурсів постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459 затверджено Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, які надаються підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

До природних ресурсів, на які видається дозвіл на спеціальне використання, віднесено:

· територіальні та внутрішні морські води;

· природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

· підземні води;

· поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області;

· тварини, в тому числі риби, водні безхребетні та морські ссавці, які перебувають у стані природної волі, а також інші об'єкти тваринного світу, віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення;

· лісові ресурси державного значення;

· природні ресурси в межах території та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

· види тварин і рослин, занесені до Червоної книги України;

· корисні копалини, за винятком загальнопоширених;

· природні ресурси місцевого значення.

Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів — це офіційний документ, який засвідчує право підприємств, установ, організацій, громадян на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів.

Ліміти визначають обсяги природних ресурсів, на основі яких видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів.

Видача дозволу на спеціальне використання природних ресурсів здійснюється на підставі клопотання (заявки) природокористувача з обгрунтуванням потреби в цих ресурсах. Клопотання щодо видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів, за винятком об'єктів тваринного світу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, погоджується з відповідною місцевою радою, власником або постійним користувачем цих природних ресурсів. Для отримання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів клопотання погоджується також з відповідними державними органами:

Державної ветеринарної служби Мінагропрому — у разі використання ресурсів тваринного світу, в тому числі рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, а в разі використання цих ресурсів з метою одержання лікувально-технічної сировини — також з органами МОЗ;

Мінекобезпеки — у разі користування лісовими ресурсами державного значення та корисними копалинами, а також у разі спеціального використання рибних запасів та інших об'єктів водного промислу загальнодержавного значення, за винятком їх промислового добування, а також любительського спортивного рибальства, яке здійснюється у порядку спеціального використання;

Держтехнагляду — у разі користування гідромінеральними ресурсами, а також при видачі гірничих відводів на розробку мінеральних ресурсів;

Держводгоспу — у разі користування водою для цілей комунального, промислового, сільськогоподарського водопостачання тощо;

Держкомгеології — у разі користування підземними водами.

Орган, який видає дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів, може зажадати від заявника в разі потреби додаткового узгодження клопотання (заявки) з іншими заінтересованими міністерствами і відомствами.

Рішення про погодження клопотання (заявки) щодо видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів, а також про видачу цього дозволу має прийняти відповідний державний орган у місячний строк.

У разі відмови у погодженні клопотання або видачі дозволу чи порушення встановлених строків розгляду заявник має право звернутися до відповідного державного органу вищого рівня.

Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів може бути скасований органом, який його видав, у разі порушення користувачем умов природокористування, різкого погіршення стану навколишнього середовища у процесі природокористування.

Строк дії дозволу на спеціальне використання природних ресурсів установлюється органом, який його видає, відповідно до затверджених у передбаченому законодавством порядку правил та інструкцій.

Дата добавления: 2014-01-04