Зародження класичної школи політекономії: В. Петті, П. Буагільбер

Семінар 5. Формування передумов ринкової економіки в Європі

5.1 Великі географічні відкриття та формування системи колоніальної торгівлі.

5.2 Процес реформації і формування протестантської етики.

5.3 Меркантилізм.

5.4 Виникнення та розвиток мануфактурного виробництва.

5.5 Буржуазні революції у Голландії і Англії. Формування капіталістичних виробничих відносин.

Реферати

1. Передумови Великих географічних відкриттів.

2. Колоніальні володіння держав Європи в XVI - першій половині XVII ст. (Іспанія, Португалія, Англія, Голландія, Франція).

3. «Революція цін», її причини и наслідки.

4. Торговельні компанії Європи та їх значення в становленні системи колоніалізму.

5. Англійські пірати та їх роль в процесі первинного нагромадження.

6. Вплив меркантилізму на зовнішню політику європейських держав.

6. Джон Ло, його економічні погляди та їх практичне втілення.

7. Активний провідник політики меркантилізму у Франції - Жан Батист Кольбер.

Тема 6. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина XVII ст. - перша половина XIX ст.)

6.1 Зародження класичної школи політекономії: В. Петті, П. Буагільбер

6.2 Фізіократи

6.3 Адам Сміт

6.4 Велика французька революція

6.5 Промисловий переворот в Англії та його соціальні наслідки

6.6 Економічні погляди Давида Рікардо

6.7 Вчення Томаса Мальтуса та Жана Батиста Сея

6.8 Соціалістичні вчення

Класична політична економія - економічна школа, об'єктом вивчення якої стали сфера матеріального виробництва й об'єктивні закони економічного життя. Класики проголосили принципи свободи підприємництва й торгівлі й економічного лібералізму.

Засновником класичного напрямку в Англії вважається Вільям Петті (1623­1687). Таку роль в історії науки відвів Петті К. Маркс, що називав його найгеніальнішим і найоригінальнішим економістом, батьком політичної економії. Багато вчених уважають Петті меркантилістом, а його місце в науці обмежують створенням статистико-математичного методу досліджень.

Але, незважаючи на різні точки зору, Петті дійсно був найяскравішою особистістю, добре відомою у свій час і вніс значний вклад в економічну науку. Він був сином сукнороба, але не проявляв ніякої схильності до цієї професії. В 14 років він найнявся юнгою на торговельне судно, але його морські пригоди тривали всього рік. Через перелом ноги його висадили на берег у Франції. Завдяки знанню латині він потрапив у Канський коледж, де опанував грецькою й французькою мовами, придбав знання математики й астрономії. В 1640 р. повертається в Лондон. Через три роки їде за кордон одержувати медичну освіту, яку завершує в Оксфорді. В 27 років одержує ступінь доктора фізики, стає професором анатомії одного з англійських коледжів. Ставши відомим лікарем, Петті лікує високопоставлених осіб, потім стає військовим лікарем в Ірландії, де згодом стає великим землевласником. В 1661 р. він стає сером Вільямом Петті, королівська влада двічі пропонувала йому перство, але Петті двічі відмовлявся. За своє життя Вільям Петті придбав суперечливу репутацію: по-перше - блискучого вченого, письменника, ерудита; по-друге - невтомного прожектера й фантазера; по-третє - спритного махінатора, людину жадібного й не дуже розбірливого в засобах.

Найбільше повно економічні погляди Вільяма Петті викладені в його «Трактаті про податки й збори» (1662 р.). У трактаті зачіпаються питання про монополії, природу й цінність грошей, позичковий відсоток й вексельний курс, земельну ренту, страхування, експорті грошей і товарів, банки і ломбарди, жебраків, смертну кару, війни, церкви, університети, вільні порти, свободу совісті та ін. Як видно із цього переліку коло інтересів Петті був дуже широким.

На відміну від меркантилістів, під багатством Петті розуміє суму рухомого й нерухомого майна. Це не тільки дорогоцінні метали, але й земля, будівлі, худоба, кораблі, запаси різних товарів і навіть домашня обстановка. Заслугою Петті є усвідомлення «виробничого» походження багатства. Знаменита формула Петті: «Праця - батько й активний принцип багатства, земля - його мати».

Петті вважають засновником трудової теорії вартості, але лише працю з видобутку дорогоцінних металів Петті вважав працею, що безпосередньо створює вартість. Він добре розумів, що праця є джерелом збільшення багатства (прибавочного продукту). У трактаті в Петті присутнє по суті справи уніфіковане поняття «рента», яким Петті підмінює прибуток фермера.

Поряд з рентою Петті зачіпає й питання визначення ціни землі, залежність ціни землі від її місця розташування. Ціну землі Петті визначає як певну кількість річних рент. Як же визначає Петті цю кількість? Майже завжди одночасно живуть тільки 3 члени безперервного ряду нащадків: дід, батько й син. В Англії цей строк приблизно дорівнює 21 року. Тому ціна землі визначається підсумовуванням 21 річної ренти.

Заробітна плата, на думку Петті, повинна визначатися тільки необхідним мінімумом засобів існування для того, щоб жити, трудитися й розмножуватися. Пізніше його погляди будуть розділяти інші економісти, наприклад, Рікардо й Мальтус.

До 1676 р. Петті закінчує роботу над своїм другим головним економічним твором «Політичною арифметикою» - прообразом сучасної статистики. Він уперше зробив підрахунок національного багатства Англії. З починань Петті виросла потім система національних рахунків, застосовувана в цей час.

Меркантилісти вважали, що держава може за своїм розсудом управляти економічними процесами. Петті вперше висловив думку, що в економіці існують закономірності, що не залежать від волі й бажання людей, він порівнював їх із природними силами й назвав природними законами. Це було рівносильно створенню бази для наступного розвитку економічної науки.

В 1682 р. опублікована книга «Дещо про гроші». Стоячи на позиціях трудової теорії вартості, Петті трактував гроші як особливий товар, що виконує функції загального еквівалента. Вартість його, як і інших товарів створюється працею, а мінова вартість визначається розмірами трудовитрат з видобутку дорогоцінних металів. Кількість грошей в обігу визначається розмірами торгово-платіжного обороту, тобто, в остаточному підсумку, кількістю реалізованих товарів, їхніми цінами й частотою обігу грошових одиниць. Повноцінні гроші можуть бути у відомих межах замінені паперовими грішми, що випускають банки.

Основоположником класичної політичної економії у Франції є П'єр Лепезан де Буагільбер (1646-1714). Народився Буагільбер у родині чиновника й одержав гарну освіту. Зробив адміністративну кар'єру, домігшись винятково завдяки своїм здатностям посади судді в рідному місті - Руані. Цей пост Буагільбер займав 25 років, і саме під час роботи суддею він познайомився з важким положенням селянства. Свої праці Буагільбер присвятив захисту інтересів саме селянства, а не городян.

Господарство Франції було тоді в повному розладі, країна губила свої позиції у світовій торгівлі. Але особливо страждало сільське господарство (за рахунок якого Кольбер проводив свою політику підтримки промисловості й викачував гроші, необхідні для ведення нескінченних воєн у роки правління Людовика XIV).

Уже в 1691 р. Буагільбер говорить про свою «систему», яку остаточно формулює в 1707 р. По суті, це серія реформ буржуазно-демократичного характеру. Суть системи Буагильбера в наступному:

1. Проведення великої податкової реформи (заміна регресивної системи прогресивним оподатковуванням). Необхідно обкласти податками багатих, тоді бідняки стануть заможними, їхнє споживання зросте й це винагородить багатих за їх «аванс». Ідею стимулювання споживання згодом розвивали Сей, Кейнс.

2. Звільнення внутрішньої торгівлі від обмежень.

3. Уведення вільного ринку зерна й можливості вільно підвищувати ціни (За Кольбера ціни на хліб штучно трималися на низькому рівні). Селяни (а це % населення) бідували. За період 1620-1750 рр. продукція сільського господарства скоротилася на 35%.

Теоретично обґрунтовуючи необхідність економічних реформ, Буагільбер розкриває зміст основних економічних категорій: багатства, вартості, грошей.

Заслуга Буагільбера в тому, що він як і Петті шукав економічні закономірності не в сфері обігу, а в сфері виробництва, вважаючи першоосновою економіки сільське господарство.

Буагільбер послідовно виступав за економічну свободу, різко критикував соціальну нерівність, гноблення, насильство. Багатством Буагільбер уважав не гроші, а різні корисні речі й насамперед продукти землеробства. Джерело багатства - праця. Як і Петті, Буагільбер є засновником трудової теорії вартості. Він розрізняв «правдиву вартість» (справедливу) і «ринкову вартість».

Економічні відносини між людьми засновані на обміні продуктами праці. Цей обмін відбувається відповідно до витрат праці (еквівалентний обмін). Для нормального економічного розвитку країни, уважав Буагільбер, необхідний вільний обмін між галузями виробництва й відшкодування витрат виробників. «Якщо ж навіть якась частина продуктів не знаходить попиту, цього досить, щоб задушити все інше, тому, що найменший розлад подібно дріжджовій заразі, що псує всю державу через взаємний зв'язок речей між собою».

Якщо в Петті вартість виражалася в грошах, то Буагільбер взяв за основу прямий товарообмін. Меркантилісти вважали гроші єдиним багатством. У Буагільбера зовсім інше відношення до грошей. Будучи «загальним податком», гроші, на його думку, оголошують війну всьому роду людському. Але провиною цьому не самі гроші, а аморальність людини. Буагільбер пропонував замінити металеві гроші паперовими. Цю його ідею через 100 років розвивав економіст-соціолог Прудон, що пропонував замінити гроші звичайними папірцями, на яких позначене кількість витраченої праці, так званими робочими грішми.

Ідеї Буагільбера знайшли подальший розвиток у теоретичних роботах фізіократів - французьких економістів другої половини XVIII ст.

Дата добавления: 2014-01-04