Адам Сміт

Адам Сміт (1723-1790) - основоположник економічної науки, лідер класичної школи політичної економії в Англії. Він народився в Шотландії недалеко від Единбурга (м. Керколді). Його батько, митний чиновник, помер за кілька місяців до народження сина. Молода вдова все життя присвятила синові. Адама з дитинства оточували книги. А тому що він був тендітним і хворобливим хлопчиком, який сторонився гучних ігор однолітків, то багато часу він присвячував читанню. У Керколді була гарна школа, що примножила знання Сміта. В 14 років він вступив до університету Глазго, вибравши гуманітарний напрямок. Після навчання в Глазго, Сміт продовжив навчання в Оксфорді, а влітку 1746 р. Сміт повернувся до Шотландії.

В 1751 р. Сміт був призначений професором логіки в університеті Глазго, наприкінці року перейшов на кафедру моральної філософії. В 1764 р. виходить його велика наукова праця «Теорія моральних почуттів. У тому ж 1764 р. він залишив кафедру й поїхав у закордонну подорож, супроводжуючи молодого лорда. Під час цієї поїздки, що тривала більше двох років, він зустрічався з найосвіченішими людьми Європи. Після повернення в Шотландію, він поселяється в матері. В 1766 р. виходить його книга «Багатство народів», що чотири рази перевидається ще за життя Сміта. Залишок життя (з 1778 р.) Сміт був комісаром шотландської митниці в Единбурзі. Помер Сміт в 1790 р.

Головною працею Сміта було «Дослідження про природу й причини багатства народів», опубліковане в 1776 р.

Трактат складається з 5 книг:

1. Аналіз вартості й прибавочної вартості.

2. Про природу капіталу і його нагромадження.

3. Про розвиток економіки Європи й про становлення капіталізму.

4. Історія й критика політекономії.

5. Про доходи, витрати й функції держави.

Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідуумів, наділених природними якостями, які визначають їхнє економічне поведінку. Головним мотивом господарської діяльності людини є своєкорисливий інтерес. Але переслідувати свій інтерес люди можуть тільки роблячи послуги іншим людям, пропонуючи в обмін свою працю або продукти праці. Люди допомагають один одному й одночасно сприяють розвитку суспільства, хоча кожний з них егоїст і печеться тільки про свої інтереси. Природне прагнення людей поліпшувати своє матеріальне становище - це такий потужний стимул, що, якщо йому надати діяти без перешкоди, він сам собою здатний привести суспільство до добробуту. Більше того, цей стимул навіть здатний «перебороти сотні прикрих перешкод, якими божевілля людських законів так часто утрудняє його діяльність...» (мається на увазі меркантилізм з його твердою державною регламентацією).

Умови, за яких найбільш ефективно здійснюється доброчинна дія своєкорисливого інтересу й стихійних законів економічного розвитку, Сміт назвав природним порядком. А механізм стихійної дії економічних законів, що виражається в тому, що індивідуальні корисливі інтереси сприяють росту добробуту суспільства, Сміт назвав «невидимою рукою».

Основні постулати теорії А. Сміта:

1. Режим природної свободи (Іаі§8Є2 ґаіге). У кожному цивілізованому суспільстві діють всесильні й об'єктивні економічні закони. Система цін і ринків здатна координувати діяльність людей і фірм без якої б те не було директиви зверху. Режим природної свободи включає:

- скасування обмежень мобільності робочої сили;

- повну свободу торгівлі землею;

- скасування регламентації промисловості й внутрішньої торгівлі;

- свободу зовнішньої торгівлі (фритредерство);

- інформованість всіх суб'єктів ринку.

2. «Економічна людина». Всім людям властивий один загальний потяг. Це «бажання поліпшити наше положення... бажання, яке властиве нам з народження й не залишає нас до могили». Це почуття змушує людей заощаджувати свою працю, вигідніше продати його, найбільше ефективно вжити свій запас. Моральність, культура, звичаї не приймаються до уваги.

3. «Невидима рука». Кожен індивідуум намагається використати свій капітал так, щоб він приніс найбільший прибуток. Він, як правило, не має наміру забезпечувати суспільні інтереси й не знає, наскільки він їх забезпечує. Він піклується тільки про своє майно, про свою користь. «Невидима рука» направляє його до мети, що зовсім не входила в його наміри. Піклуючись про свої особисті інтереси, людина часто більш дієво служить інтересам суспільства, чим тоді, коли свідомо намагається робити це. «Невидима рука» може успішно діяти тільки за вільної конкуренції.

4. «Таке вживання природної волі деяких індивідуумів, що може наражати на небезпеку благополуччя всього суспільства, потрібно й повинне обмежувати законами всіх урядів не тільки найдеспотичніших, але й найвільніших».

5. Держава, що, на думку Сміта, теж породжується природним ходом речей, виконує наступні функції:

- Охорона життя, свободи й власності громадян;

- Захист конкуренції;

- Забезпечення суспільства товарами й послугами, виробництво яких не вигідно для приватних осіб (суспільні товари).

«Багатство народів» починається словами: «Щорічна праця кожного народу являє собою первинний фонд, що дає йому всі необхідні для життя й зручності життя продукти.

Ці слова дозволяють зрозуміти, що для Сміта багатство - це матеріальні (фізичні) ресурси, які дає «щорічна праця кожного народу». Причому, ці ресурси необхідно порівнювати з кількістю жителів. Народ окремої країни тим багатше, чим більше всіляких предметів споживання доводиться в розрахунку на одного жителя.

Всі такі речі добуваються або працею даного народу, або через обмін продуктів цього народу на продукти праці інших народів. На відміну від фізіократів, за Смітом багатство створюється не тільки сільськогосподарською, але й промисловою працею. Сміт запропонував розширене трактування продуктивної праці: за Смітом продуктивною вважається праця, що створює новий матеріальний продукт, непродуктивний праця, що обслуговує споживання виробленого продукту.

Якби весь річний продукт вживався на утримання продуктивних працівників, то з кожним роком країна одержувала б значний приріст багатства. Але так не буває - завжди істотна частина національного продукту дістається непродуктивним категоріям населення. І від того, наскільки велика частка цих категорій у загальній чисельності населення, залежить, чи буде національний доход зростати, залишатися на одному рівні або знижуватися.

Праця націй дає тим більше продуктів, чим вище її продуктивність, тобто чим більше продукції виробляється в одиницю часу. Продуктивність праці тим вище, чим вище ступінь поділу праці.

Приклад Сміта - шпилькова фабрика. «Одна людина висмикує дріт, інша його випрямляє, третя ріже, четверта загострює, п'ята розмелює верхівку, щоб можна було надягти на неї голівку; готування голівки вимагає двох або трьох різних операцій: окремо - надягання, окремо побілка, і навіть загорнути її в папір - теж особлива спеціальність.

Я бачив маленьку фабрику такого типу, на якій працювало тільки 10 чоловік; деякі з них були бідні й тому не занадто добре забезпечені потрібними машинами, вони могли при старанні виробляти близько 12 фунтів шпильок у день. Фунт - це чотири тисячі середнього розміру шпильок. Отже, десять чоловік могли зробити до 48 тисяч шпильок у день. Якби всі вони працювали окремо й незалежно друг від друга вони б не зробили й двадцяти, а хто-небудь сам по собі не зміг би зробити й однієї». Продуктивність на фабриці значно вище за рахунок поділу праці на окремі операції.

Поділ праці за Смітом буває двоякого роду: всередині підприємства (шпилькова фабрика) та всередині суспільства між підприємствами й галузями. Скотар вирощує худобу й продає її на бойню, м'ясник забиває худобу й продає шкіру чинбареві, останній виробляє шкіру й продає її шевцю. Розходження між двома родами поділу праці Сміт бачив лише в тому, що в першому всередині підприємства) немає акту купівлі-продажу.

За Смітом: все суспільство - це велика мануфактура, а поділ праці - загальна форма економічного співробітництва людей в інтересах «багатства народів». Сміт пов'язував поділ праці зі зниженням витрат і вважав, що він відкриває простір для винаходу машин, тому що прості дрібні операції легше механізувати.

Крім того, поділ праці веде до розвитку обміну, а «схильність до обміну й була тим, що породило поділ праці». Суспільство - це міновий союз, де люди обмінюються результатами своєї праці, дбаючи лише про свої особисті інтереси. Обмін взаємовигідний, оскільки кожний заощаджує свою працю. «Не від прихильності до нас м'ясника або булочника очікуємо ми нашого обіду, а від їхньої пристрасті до своїх власних вигід».

Поділ праці й обмін припускає існування інструмента обміну, яким є гроші. Виникнення грошей Сміт розглядає як об'єктивний процес (він зібрав дуже цікавий матеріал по історії виникнення грошей). Детально він показав, що гроші є товаром, що виділився з маси інших товарів у результаті розвитку обміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість. Однак насамперед Сміт розглядає гроші як засіб обігу - «велике колесо обігу». На відміну від меркантилістів Сміт неодноразово підкреслював, що багатство суспільства - це товари, а не гроші. Для здешевлення обміну він пропонує замінити золото й срібло паперовими грішми. Регулювати кількість грошей в обігу повинні банки.

Центральна частина вчення Сміта - теорія вартості. Сміт спробував зробити крок від вихідного, найпростішого формулювання трудової теорії вартості до реальної системи товарно-грошового обміну й ціноутворення. Насамперед, треба відзначити, що Сміт, як і багато інших економістів минулого, користувався терміном «цінність», а не «вартість». Цінність у нього має два значення: цінність у споживанні (споживча вартість) і цінність в обміні (мінова вартість).

Споживчу вартість (корисність) товару він залишив без уваги, тому що не вважав за можливе кількісно зв'язати її із ціною. Він звернувся до з'ясування причин і механізмів обміну, суті мінової вартості. Сміт прагнув знайти відповідь на двоєдине, як йому здавалося, питання: «... яке дійсне мірило... мінової вартості або в чому складається дійсна ціна всіх товарів»?

Перший і основний погляд Сміта: вартість визначається кількістю вміщеної в товарі необхідної праці. Праця є єдиним загальним, так само як і єдиним точним мірилом вартості.

З іншого боку, Сміт пропонував виміряти вартість кількістю іншого товару, наприклад: 1 шматок сукна = 1 пара чобіт.

В умовах простого товарного виробництва - це по суті те саме, а якщо виробництво капіталістичне й швець працює на капіталіста? Значить капіталіст, купуючи працю шевця, платить йому менше, ніж той створює вартості. Значить обмін нееквівалентний.

Сміт не зміг пояснити цих невідповідностей і зробив висновок, що вартість визначається працею тільки в «первісному стані суспільства», тобто коли не було капіталістів і найманих робітників.

Для пояснення теорії вартості для капіталістичного виробництва він сконструював наступний варіант: вартість товару просто складається з витрат, включаючи заробітну плату, прибуток капіталіста й в окремих галузях земельну ренту.

Поряд із працею, єдиним джерелом вартості, при капіталізмі в її створенні беруть участь капітал і земля. Тому ціна будь-якого товару розпадається на три частини: заробітну плату (плату за працю); ренту за землю й прибуток на капітал. Сміт пише: «Три першооснови будь-якого доходу, як і будь-якої мінової цінності, - це заробітна плата, прибуток і рента». Здавалася б, ще потрібна четверта частина (вартість матеріалів, амортизація) - але вони складаються з тих же трьох частин.

По суті, Сміт заклав основи теорії факторів виробництва, що в XIX столітті стала домінуючою в економічній науці.

Рівень кожної частини в ціні називається нормою. Норма прибутку - це величина прибутку на одиницю капіталу; норма заробітної плати - це величина заробітної плати в одиницю часу; норма ренти - це величина ренти на одиницю площі.

Сміт думав, що в кожній місцевості складаються середні, природні норми заробітної плати, ренти й прибутку.

Ціна товару, що забезпечує відповідність трьох частин природним нормам, називається природною ціною. Тобто природна ціна - це ціна вільної конкуренції. Ціна, що випливає з вільної конкуренції - найнижча ціна й відповідає найвищому обсягу випуску продукції.

Висновок: вільна конкуренція - умова зростання добробуту нації.

Ринкова ціна може відрізнятися від природної ціни. Однією із причин цього явища Сміт уважає монополію. Сміт поклав початок аналізу факторів, здатних викликати тривалі відхилення цін від вартості.

Три складові ціни - це доходи від трьох факторів виробництва - праці, капіталу й землі. Власники кожного із цих факторів утворюють відповідні класи: найманих робітників, підприємців і землевласників. Доходи цих класів Сміт назвав первинними. Всі інші групи, прошарки одержують вторинні доходи в результаті перерозподілу.

Заробітна плата (природна) визначається не тільки фізичним мінімумом засобів існування, але залежить від умов місця й часу, включає історичний і культурний елемент (наприклад, шкіряне взуття: в Англії - предмет першої необхідності для чоловіків і жінок, у Шотландії - тільки для чоловіків, у Франції не було предметом необхідності). Висновок: з розвитком господарства коло потреб розширюється, і вартість робочої сили в реальному товарному вираженні повинна підвищуватися. Причому заробітна плата найвища не в багатих країнах, а тих, що швидко багатіють (де високий попит на працю).

Сміт був прихильником високої заробітної плати й вважав, що вона сприяє зростанню продуктивності праці.

Прибуток у Сміта також має трудове походження - це частина створеної робітниками вартості (за винятком заробітної плати). Прибуток визначається величиною капіталу, використовуваного у виробництві. Сміт зауважує, що не треба плутати прибуток із заробітною платою з нагляду й управління.

Норма прибутку (в порівнянні із заробітною платою) навпаки низька в багатих країнах і висока в бідних, а найбільш висока вона в тих країнах, які швидше всього йдуть до руйнування й загибелі.

Сміт дає кілька визначень земельної ренти: по-перше - це відрахування від продукту праці працівника, що привласнюється землевласниками. Інше визначення ренти пов'язане в Сміта з теорією витрат виробництва. Рента з погляду цієї теорії - це природна нагорода (плата) за користування землею, подібно тому, як прибуток є платою за капітал, а заробітна плата - природною ціною праці. Рента поряд із прибутком і заробітною платою формує вартість. А це означає, що земля, як і праця, є джерелом вартості.

Рента та її величина вторинні стосовно ціни. «Рента, - писав Сміт, - входить до складу ціни продукту інакше, ніж заробітна плата й прибуток. Висока або низька заробітна плата й прибуток на капітал є причиною високої або низької ціни; більший або менший розмір ренти є результатом останньої». Із цих міркувань Сміт робить висновок про класові інтереси.

Робітники й землевласники зацікавлені в зростанні народного багатства, чого не можна сказати про капіталістів, які зацікавлені тільки в розширенні ринків і обмеженні конкуренції.

Капітал у Сміта - це одна із двох частин запасів, від якої очікують дістати прибуток. Інша частина запасів іде на споживання.

На відміну від фізіократів продуктивним є капітал, зайнятий не тільки в сільському господарстві, але й у будь-якій галузі матеріального виробництва.

Сміт увів розподіл капіталу на основний і оборотний.

Основний: машини, устаткування, будівлі, поліпшення землі, кваліфікація працівників (людський капітал).

Оборотний: гроші, продовольство, сировина й напівфабрикати, готові вироби. Оборотний капітал постійно поповнюється за рахунок, головним чином, трьох джерел - від продукту землі, корисних копалин і рибальства.

Вирішальним фактором економічного прогресу Сміт вважає нагромадження. Нагромадження - ключ до багатства націй. Хто зберігає - благодійник націй, а кожний марнотрат - її ворог. «Як тільки в руках приватних осіб починають накоплятися капітали, деякі з них природно прагнуть використати їх для того, щоб зайняти роботою працьовитих людей, яких вони постачають матеріалами й засобами існування в розрахунку одержати вигоду від продажу продуктів їхньої праці або від того, що ці працівники додали до вартості оброблюваних матеріалів».

Хто повинен нагромаджувати? Заможні фермери, промисловці, купці. У цьому Сміт бачив їх найважливішу соціальну функцію.

Сміт помер в Единбурзі в липні 1790 року на 68 році життя. Біля чотирьох років до цього він важко хворів. При житті він був гуманний, не терпів несправедливості, жорстокості, насильства. Вірив в успіхи розуму й культури. Ненавидів і нехтував чиновників, вважав буржуазію висхідним, прогресивним класом і виражав її інтереси. Але сам він не відчував симпатії до капіталістів, вважаючи, що спрага прибутку засліплює їх. Сміт виступає на стороні капіталістів лише тому, що їхні інтереси збігаються з інтересами зростання продуктивних сил.

Вчення Сміта вплинуло не на одну школу. Трудову теорію вартості далі розвивав Рікардо; проблеми ціноутворення на основі співвідношення попиту та пропозиції - Маршалл; аналіз споживчої вартості - австрійська школа; вплив і взаємодію факторів виробництва - Ж. Б. Сей. Із критикою Адама Сміта виступали прихильники історичної школи й інституціоналізму.

Дата добавления: 2014-01-04