Капіталізація сільськогосподарського виробництва. Столипінська реформа

Реформа 1861 р. в Російській імперії, не дивлячись на обмеженість та непослідовність, надала поштовху не тільки промисловому розвитку за рахунок створення мобільного ресурсу робочої сили, але й капіталістичним перетворенням у сфері сільськогосподарського виробництва. Ці перетворення відбувалися по двом напрямкам.

По-перше, частина поміщицьких землеволодінь почали активніше використовувати найману працю, орендні відносини, сільськогосподарську техніку, поліпшувати агротехнологію. Ці процеси відбувалися на фоні загального скорочення поміщицького землеволодіння в кінці ХІХ ст. і процесу концентрації земельної власності. Так, крупні землевласники мали від 10 до 100 тисяч десятин землі, а то й більше.

Але господарство основної маси маєтків залишалось відсталим. Їх фінансовий стан був складним. Частково це пояснювалось нездатністю держави фінансово забезпечити реалізацію положень реформи 1861 р. Це призводило до поступового переходу земельної власності до заможних селян, купців, товариств завдяки формуванню ринку землі.

По-друге, заможні селяни активно розвивали свої господарства, скуповуючи землю, широко використовуючи найм робочої сили, сільськогосподарську техніку та сучасні агротехнології. Проте таких господарів було небагато. Більшість селян становили середняки та бідняки. Крім того, розвиток крупнотоварних селянських господарства стримувався через недосконалість аграрних відносин, що сформувалися в результаті реформи 1861 р. Прибутковість селянських господарств була невисокою, особливо дрібних та середніх господарств. Таке становище посилювало майнову диференціацію селянства.

В цілому для пореформеного періоду розвитку аграрних відносин в Україні характерне було розширення та зміцнення приватної власності на землю, концентрації землі у заможної верстви, майнове розшарування селянства. Ці процеси відбувалися на фоні значних залишків кріпосництва, тобто агарне питання не було повністю розв'язаним у ході реформи 1861р.

Через це уряд Російської імперії продовжував зусилля по врегулюванню аграрних відносин, що знайшло своє відображення в аграрній реформі 1906-1910 рр., автором якої був голова Ради Міністрів П.А. Столипін. Вона передбачала такі основні заходи.

1. Руйнування общини і закріплення за кожним господарем надільної землі,

якою він володів на основі общинного права, в особисту приватну власність

(переважно стосувалося великоросійських губерній), ліквідацію черезсмужжя та виділення у приватну власність окремих компактних земельних ділянок (відрубів).

2. Створення Селянського земельного банку з метою надання кредитної підтримки селянським господарствам.

3. Організація переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Північного Кавказу та Середньої Азії.

Столипінська реформа сприяла подальшому утвердженню приватної власності на землю та капіталістичних виробничих відносин у сільському господарстві, розвитку фермерських селянських господарств у вигляді хуторів. Хоча масштаби цих процесів не були масовими.

Галузями спеціалізації в сільському господарстві України залишалися зернове виробництво, вирощування технічних культур - цукрового буряку, льону, тютюну. Тваринництво відігравало допоміжну роль. Технологія виробництва в основному залишалась відсталою. Перехід від трипільної до багатопільної системи виробництва, застосування сівозмін та використання мінеральних добрив, що визначали прогрес у сільськогосподарському виробництві, були характерні лише для невеликої частини заможних господарств.

Дата добавления: 2014-01-04