Соціалістична індустріалізація та колективізація сільського господарства в 1930-х рр. Голодомор 1932-1933 рр

Після скасування НЕПу керівництво Радянського Союзу проголосило необхідність побудови матеріально-технічної бази соціалізму. Для цього необхідно було провести індустріалізацію та колективізацію сільського господарства.

Характерною рисою соціалістичної індустріалізації був пріоритетний розвиток галузей важкої промисловості, тобто промисловості, що виробляла засоби виробництва: енергетики, металургії, машинобудування, хімічної промисловості. Стратегія і тактика індустріалізації була викладена у формі п'ятирічних планів (п'ятирічок). У довоєнний період країна працювала за трьома п'ятирічними планами, проте жоден з них не був виконаний. Це пояснювалося нереальністю та економічною необґрунтованістю завдань п'ятирічних планів, некомпетентністю керівних органів.

На час виконання першого п'ятирічного плану (1928-1933 рр.) господарство Радянської України вже повністю управлялося з Москви, що свідчило про колоніальний характер розвитку економіки Радянської України. Остаточна узурпація влади Сталіним у 1927-1928 рр. означала також початок епохи тотальної фальсифікації економічної та статистичної інформації. Так, наприклад, не зважаючи на те, що жоден з п' ятирічних планів не було виконано, причому недовиконання становило від 20 до 90% в залежності від галузі, офіційна статистика свідчила про дострокове виконання і перевиконання завдань п'ятирічних планів.

Наслідком індустріалізації для України, як і для СРСР в цілому, стало посилення диспропорцій у розвитку господарства, загострення продовольчої проблеми, високі темпи інфляції.

Більш-менш сприятливою для розвитку економіки України була перша п'ятирічка, коли було побудовано крупні електростанції (Зуївська, Штерівська, Дніпрогес), металургійні та машинобудівні заводи («Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Дніпроспецсталь», Харківський тракторний завод, Краматорський машинобудівний завод). В цей період також з'являються нові галузі харчової (маргаринова, молочна, маслоробна, комбікормова) та легкої промисловості (трикотажна), хоча в цілому темпи розвитку цих галузей були набагато меншими, ніж темпи розвитку важкої промисловості.

Індустріалізація змінила галузеву структуру економіки України. Промисловість стала домінуючою галуззю народного господарства, причому питома вага виробництва на підприємствах важкої промисловості була незрівнянно вищою за питому вагу підприємств легкої і харчової промисловості. З огляду на темпи розвитку промисловості Радянська Україна могла вважатися однією з передових країн Європи.

Але український народ дорого заплатив за сталінський індустріальний стрибок. Адже керівництво Радянського Союзу не мало коштів для забезпечення подібного розвитку промисловості, жодна країна світу не погоджувалась надавати позики у значних розмірах Радянському уряду. Тому радянські провідники вирішили розвивати важку індустрію за рахунок ресурсів, вилучених зі сфери сільськогосподарського виробництва. Для цього була проведена примусова колективізація сільського господарства.

Масова колективізація почалася у 1929 р. і за планом в Україні мала закінчитися у 1932 р. Зважаючи на опір заможних селян і масове небажання середняків вступати до колгоспів, у 1930 р. в Україні почала проводитися політика «ліквідації куркульства як класу», результатом якої було знищення близько 200 тисяч селянських господарств. Більшість репресованих селян разом з родинами були депортовані на Північ і в Сибір. Їх доля була трагічною, оскільки їх вивозили в люті морози в товарних вагонах і часто без засобів до існування. Десятки тисяч людей, в першу чергу дітей, при цьому загинули.

Після завершення колективізації на селі фактично було відновлено політику «воєнного комунізму», тільки тепер ресурси примусово вилучалися не з окремих селянських господарств, а з колективних господарств. Таке вилучення називали хлібозаготівлею, їх темпи з року в рік зростали. Це було пов'язано з тим, що сталінське керівництво направляло зерно на експорт, щоб розрахуватись за придбання обладнання і технологій для забезпечення потреб індустріалізації. Світові ціни на зерно зменшувались, тому потреби в ньому все більше і більше зростали. Восени 1931 р. в ході хлібозаготівлі в українських колгоспах було значною мірою вилучено і посівний матеріал. Тому посівну кампанію 1932 р. успішно провести не вдалося, що відобразилося на врожаї. Цього року Україна не змогла виконати план хлібозаготівлі. Реакція сталінського уряду була негайною і жорстокою. В Україну було направлено надзвичайну комісію на чолі з Молотовим, яка, сприсаючись на репресивний апарат, вивезла з колгоспів і селянських господарств абсолютно все зерно, включаючи продовольче, фуражне, посівне і страховий запас. Українське селянство було приречене на голодну смерть. Нищівний удар голодом був спрямований саме на українське селянство, як корінну основу нації. Це було покарання за несприйняття на ментальному рівні колективізації та утопічних ідей побудови комунізму. Індустріальних міст голод торкнувся значно менше, робітники отримували хоч і мізерний, але продовольчий пайок на картки, що давало можливість вижити. Така вибірковість у ставленні до сільського та міського населення пояснювалась тим, що робітники не розуміли процесів, які відбувалися на селі, і ставилися до колективізації або нейтрально, або з підтримкою. Крім того, етнічний склад населення індустріальних міст характеризувався переважанням переселенців з Центральної Росії.

11.4 Мілітаризація економіки УРСР та підготовка до нової війни

В кінці 30-х рр. міжнародна ситуація в Європі ускладнюється. Режим Гітлера в Німеччині проголошує реваншистські ідеї і спрямовує економічний розвиток своєї країни на шлях мілітаризації та відновлення військової могутності. Провідні європейські держави реагують на амбіції Гітлера неадекватно, маючи надію спрямувати його агресивність на Радянський Союз. Проте відносини між Радянським Союзом і Німеччиною розвиваються динамічно, у конструктивному дусі. Радянський Союз і Німеччина укладають договір про дружбу та співробітництво, і це був не формальний папірець. Співробітництво між цими країнами розвивалося за багатьма напрямками, зокрема, значна увага приділялася військовому та військово- економічному співробітництву.

Проте така тісна співпраця не є дивною з огляду на мілітаризацію економіки Радянського Союзу в кінці 30-х рр. і підготовку до війни. Сталін розумів неминучість збройного конфлікту в Європі, тому готувався до превентивних заходів. На західному кордоні, в тому числі і українській його ділянці, формувалися стратегічні запаси для забезпечення наступальних дій, зосереджувалися війська. Машинобудівні підприємства України переналаштовувалися на виробництво військової продукції, в першу чергу, на виготовлення танкової та авіаційної техніки. Поступово і інші галузі народного господарства залучалися до мілітарної програми.

Але мілітаризація економіки мала і деякі позитивні наслідки. Були створені потужні проектно-конструкторські бюро та науково-дослідні організації, які займалися розробкою новітньої військової техніки. Для виготовлення цієї техніки впроваджувались надсучасні технології. Все це надало нового потужного імпульсу промисловому розвитку у тому числі і Радянської України, хоча ефективність цього імпульсу могла бути значно вищою, якби в країні не розгорнулися масові репресії. Репресивні заходи торкнулися в першу чергу кращих представників інтелігенції, у тому числі і науково-технічної. В Україні більша частина науково-технічної інтелігенції була знищена або відправлена в концтабори. Ті, хто уцілів, часто працювали на умовах домашнього арешту. Через репресії новостворена система вищої освіти спрацювала практично вхолосту, хоча на створення цієї системи були витрачені значні матеріальні та інтелектуальні ресурси, а ефективність підготовки фахівців народного господарства була високою навіть у порівнянні з університетами розвинутих країн.

Отже, в наслідок мілітаризації радянської економіки величезні матеріальні, фінансові, інтелектуальні ресурси використовувались не на покращення життя радянських людей, а на підготовку до війни, причому на рівні, що значно перевищував оборонну самодостатність.

Дата добавления: 2014-01-04