Економічний розвиток УРСР в 1950-1980-х рр

Кардинальні зміни стратегії і тактики економічного розвитку, а також глибокі зміни у суспільному житті Радянської країни починаються після смерті Сталіна. До керівництва країною приходить М.С. Хрущов, що викриває культ особи Сталіна і починає реформування суспільного устрою на засадах послаблення адміністративного тиску та більшої відкритості. Цей період отримав в історії назву «хрущовська відлига».

Хрущов і вище керівництво країни розуміли, що жорстка адміністративно- командна система управління економікою відпрацювала свій ресурс і потребує вдосконалення. В основу економічної реформи Хрущова було покладено децентралізацію системи управління економікою. Ліквідовувалися галузеві союзні та республіканські міністерства, натомість створювалися раднаргоспи - територіальні органи управління економікою, яким було передано всю повноту економічної влади. Такі зміни дали певний позитивний ефект у короткостроковому періоді. Але в подальшому ускладнюється проведення єдиної економічної політики в країні, зростають територіальні диспропорції розвитку.

В цей період в Україні швидко розвивалися підприємства паливно- енергетичного комплексу, металургії, машинобудування. Прискореними темпами розбудовується хімічна промисловість. Поступово змінюється територіальна структура промисловості, з'являються нові промислові центри на заході та на півдні України, зменшується частка Донецько-Придніпровського району у промисловому потенціалі країни, відповідно зростає частка інших районів. Але ці успіхи мають переважно кількісний характер, тому що економічне зростання відбувалося на основі «примітивної індустріалізації» - пріоритетного розвитку базових галузей і залишкового принципу фінансування легкої промисловості, сільського господарства та соціальної сфери. Ситуація в сільському господарстві залишалась складною. На протязі 1950-х рр. вдалося добитися збільшення валових зборів сільськогосподарських культур, але не за рахунок підвищення врожайності, а за рахунок розширення посівів. На початку 1960-х рр. ситуація в сільському господарстві переростає в кризову, з 1963 р. Радянський Союз починає закуповувати зерно за кордоном.

У 1964 р. усунено від влади Хрущова. Нове керівництво країни під проводо Л.І. Брежнєва пішло по шляху зміцнення адміністративно-командної системи управління. Раднаргоспи було ліквідовано, натомість утворено союзні, союзно- республіканські та республіканські галузеві міністерства. Було вдосконалено систему планування, відновлено п'ятирічні плани, розгорнуто реформу управління народним господарством, а також реформування відносин у сільському господарстві («косигінська реформа»). Основна ідея цих перетворень полягала у впровадженні елементів госпрозрахунку, було здійснено у плануванні діяльності підприємств перехід від показників валової до показників реалізованої продукції, отриманого прибутку і виконання поставок. Оцінка ефективності господарської діяльності почала визначатись показниками прибутку і рентабельності, зросло значення економічного стимулювання. Але в цілому реформа не мала логічного завершення. Управлінський апарат був зорієнтований на застарілі методи управління, самостійність і госпрозрахункові права підприємств обмежувались.

З кінця 1970-х рр. починається новий етап реформи управління народним господарством. Проводяться економічні експерименти, за якими підприємства отримують більшу самостійність у сфері оплати праці та матеріального стимулювання. Однак в цих експериментах приймають участь далеко не всі підприємства.

Перетворення торкнулись і сільськогосподарської сфери. Продовжується індустріалізація сільського господарства з метою вирішення продовольчої проблеми в країні. Зростає рівень інвестицій, формуються нові схеми управління на рівні районів та областей, що передбачають комплексне керівництво всім процесом виробництва продовольства та сільгоспсировини - від вирощування до переробки.

В цілому розвиток виробничої сфери в 1950-1980-х рр. мав яскраво виражений екстенсивний характер. В цей період було збудовано велику кількість нових промислових підприємств, формуються нові промислові центри, на карті України виникають нові міста, розширюється інфраструктура, в тому числі і соціальна.

Починаючи з 1960-х років зростає рівень життя населення, особливо міського, покращується забезпеченість житлом та соціальними послугами. В 1961 р. було проведено грошову реформу, що змінила масштаб цін в країні. Ця реформа мала позитивні наслідки, фінансово-кредитна система зміцнилася. Значна увага приділяється розвитку торгівлі та громадського харчування, хоча ці галузі розвиваються в умовах дефіциту споживчих товарів.

Не зважаючи на економічний ріст та зростання рівня життя, для економічного розвитку в 1950-1980 роки характерні значні диспропорції та деформація галузевої структури народного господарства. Це знайшло відображення в гіпертрофованому розвитку важкої промисловості - паливної, енергетики, металургії, машинобудування, хімічної. Крім того, динаміка зростання промислового виробництва з 60-х років негативна: середньорічні темпи приросту в 60-х рр. становили 6-7%, у 70х рр. - 5-6%, у 80-х рр. - 3-4%. Колгоспна система виявилася неефективною: маючи величезний сільськогосподарський потенціал, Радянський Союз не здатен був забезпечити продовольством власне населення. З 70-х рр. відчутним стає відставання в темпах розвитку науково-технічного та технологічного прогресу. В середині 80-х рр. зазначені тенденції переростають у кризові явища. Після смерті Леоніда Брежнєва (в 1982 р.), що майже 20 років очолював керівництво Радянського Союзу, загострюється боротьба за владу в середовищі вищих партійних посадовців. У 1985 р. на посаду Генерального секретаря ЦК КПРС (фактичного керівника держави) обрано М.С. Горбачова. Перед ним постало завдання модернізації суспільних відносин і економіки Радянського Союзу. Горбачов проголосив політику перебудови, в основі якої лежали ідеї підвищення ефективності економіки і рівня життя людей на основі демократизації системи управління і суспільних відносин в цілому. Але проголошені заходи виконувались лише формально через інертність управлінського апарату, корумпованість партійно-господарської еліти, пасивність населення та інші чинники. Наслідком цього стало загострення економічної кризи і розгортання кризи політичної.

Дата добавления: 2014-01-04