Ліберальний напрямок в економічній теорії

Криза 1970-х рр. і структурна перебудова економік провідних країн миру. Відродження неолібералізму

В 1970-ті рр. усе виразнішим ставав той факт, що можливості екстенсивного зростання економіки перебувають на грані вичерпання: скорочувалися запаси природних ресурсів, що заповнюють не, зростало навантаження на середовище перебування людей. В 1973-1974 рр. на Заході розгорнулася сама серйозна криза із часів закінчення Другої Світової війни, що був викликаний, насамперед, різким стрибком цін на нафту. Розвиток енергетичної кризи 1973-1981 рр. відбулося на тлі двох періодів загострення дефіциту нафти й нафтопродуктів в 1973-1974 рр. і 1979­1981 рр. і проміжного між ними періоду, коли спостерігалося порівняно незначне підвищення цін. У період 1973-1974 рр. ціни виросли з 2,9 до 11,3 дол. за барель. В 1979-1981 рр. ціни виросли з 13,3 дол. до 25 дол., що в абсолютному вираженні (8,4 дол. проти 21,7 дол.) значно більше, ніж у період попереднього стрибка цін.

Ціновий шок потребував вживання невідкладних заходів, спрямованих на зниження енергоємності й нафтоємності ВВП. У всіх промислово розвинених країнах минулого розроблені міри, як на урядовому рівні, так і на рівні приватного бізнесу, спрямовані, насамперед, на пряму економію енергії у всіх галузях економіки, поступове обмеження розвитку енергоємних галузей і технологічних процесів і переведення їх у країни, що розвиваються. Особливу увагу було звернено на розвиток високих технологій: мікроелектроніки, виробництва обчислювальної техніки, засобів зв'язку.

Так криза 1973-1974 рр. спричинила великі зміни структури економіки охоплених нею країн, функціонування національних економік у цілому, поводження економічних суб'єктів, методів і спрямованості державного регулювання економіки й ін. В 1973-1974 рр. спостерігався сплеск інтересу до неокласицизму, монетаризму й практичному виконанню їхніх рекомендацій.

Криза кейнсіанства останніх десятиліть викликала пожвавлення неокласичного напрямку, але вона же сприяла виникненню нових тенденцій у самому кейнсіанстві. Звичайно, розходження між цими двома провідними напрямками сучасної економічної науки не можна абсолютизувати. Вони стосуються головним чином вихідних подань про механізми пристосування економіки до нерівновагих ситуацій або «недосконалостям» ринку, про швидкості цього пристосування й про те, хто, в остаточному підсумку, здатний швидше, ефективніше й дешевше поправити справу - ринок або держава.

Неолібералізм - напрямок в економічній науці й практиці господарської діяльності, що має в основі принцип саморегулювання економіки, вільної від зайвої регламентації.

Сучасні представники економічного лібералізму випливають с двох, у відомій мері традиційних, положень: по-перше, вони виходять із того, що ринок (як найбільш ефективна форма господарювання) створює найкращі умови для економічного зростання, і, по-друге, вони відстоюють пріоритетне значення свободи учасників економічної діяльності. Держава повинна забезпечити умови для конкуренції й здійснити контроль там, де відсутні ці умови. Практично (і це в більшості випадків змушені визнавати неоліберали) держава тепер втручається в економічне життя в широких масштабах і в різних формах.

По суті, за назвою неолібералів виступає не одна, а кілька шкіл. До неолібералізму прийнято відносити чиказьку (М. Фрідман), лондонську (Ф. Хайєк), фрайбурзьку (В. Ойкен, Л. Ерхард) школи.

Сучасних лібералів поєднує спільність методології, а не концептуальні положення. Одні з них дотримуються правих (супротивники держави, проповідники абсолютної свободи), інші - лівих (більш гнучкий і тверезий підхід до участі держави в економічній діяльності) поглядів. Прихильники неолібералізму зазвичай виступають із критикою кейнсіанських методів регулювання економіки. У США й у деяких інших західних країнах сучасна неоліберальна політика опирається на ряд економічних підходів, що одержали найбільше визнання. Це - монетаризм, який припускає, що капіталістична економіка має внутрішні регулятори й керування повинно спиратися переважно на грошово-кредитні інструменти; економічна теорія пропозиції, що надає важливе значення економічним стимулам; теорія раціональних очікувань: наявність інформації дозволяє передбачати наслідки економічних рішень.

У цілому зміцненню ідей лібералізму в значній мірі сприяв успіх економічної політики, заснованої на принципах економічної волі, що у різні періоди проводили уряду провідних країн Заходу. Найбільш показовим щодо цього може служити досвід Німеччини, Великобританії й США. Міжнародний валютний фонд також багато в чому будує свою діяльність, виходячи з ідей лібералізму, зокрема, монетаризму.

Дата добавления: 2014-01-04