Інтернаціоналізація господарського життя

Тема 14. Світове господарство й основні напрямки економічної думки на етапі

Семінар 13. Економічний розвиток провідних капіталістичних країн світу у другій половині ХХ ст.

Семінар 12. Економіка Радянського Союзу в післявоєнний період

12.1 Хрущовські реформи в Радянському Союзі.

12.2 Науково-технічні досягнення Радянського Союзу.

12.3 Кризові явища в радянській економіці початку 1960-х рр. і косигінська реформа.

12.4 Радянська економіка в гонці озброєнь.

Реферати

1. Політико-економічні кампанії в СРСР в 1950-х рр.

2. Розвиток космічної галузі.

3. Трудові ресурси СРСР в 1960-1980-і рр.

13.1 Формування біполярної системи світового устрою.

13.2 Економічне зростання США в 1950-1960-х рр.

13.3 Німецьке «економічне диво».

13.4 Японське «економічне диво».

13.5 Енергетична криза 1970-х рр. та структурна перебудова економік провідних країн світу в 1970-1980-х рр.

Реферати

1. Хрущовська реформа системи керування економікою СРСР (1957-1964 рр.).

2. Косигінські економічні реформи в СРСР.

3. Ямайська валютна система. Історія й причини створення.

4. Енергетична криза 1970-х рр. у цифрах.

5. «Гонка озброєнь» і її вплив на економіку.

інформаційно-технологічної революції (кінець XX - початок XXI ст.)

14.1 Інтернаціоналізація господарського життя

14.2 Розвиток економічної теорії на рубежі ХХ-ХХІ ст.

14.3 Розпад СРСР. Трансформаційна криза пострадянських країн

14.4 Європейський Союз

14.5 Глобалізація

В останні десятиліття XX ст., протягом життя одного покоління, відбулися надзвичайно масштабні й глибокі зміни в розвитку науки й техніки, що зробили безпрецедентний вплив на весь характер господарського життя. Саме масштаб і глибина їхнього впливу на економіку дозволяють без перебільшення говорити про справжню революцію, свідками й учасниками якої ми все є.

Перетворення, які нам доводиться спостерігати, торкнулися самих різних галузей матеріального виробництва й сфери послуг, позначилися на структурі зайнятості, відбилися в ключових характеристиках технологічних процесів і формах організації виробництва.

У другій половині 1970-х рр. усе більш явно стало заявляти про себе бурхливий розвиток інформаційних технологій. Знаходження ними якісно нової ролі у виробничому процесі свідчить про настання чергової інформаційної революції, що радикальним образом змінює технологічний базис суспільного виробництва

Ускладнення індустріального виробництва, соціального, економічного й політичного життя, зміна динаміки процесів у всіх сферах діяльності людини привели, з одного боку, до зростання потреб у знаннях, а з іншого боку - до створення нових засобів і способів задоволення цих потреб. Таким чином, змінилася сама природа господарського базису сучасного суспільства: «машинні технології» індустріального укладу стали поступатися місцем «інтелектуальним технологіям», що визначають нові підходи до рішення не тільки технічних, але також економічних і соціальних завдань.

До кінця ХХ ст. стало очевидним, що рівень розвитку науки, наукомістких галузей і компаній визначає границі між багатими й бідними країнами, створює основу стійкого економічного зростання. Технічний прогрес змінив не тільки масштаби й структуру виробництва індустріально розвинених країн, але й вплинув на якість життя, взаємини людей між собою й з навколишнім світом.

Все більша частка особистого й суспільного багатства втілює в собі не матеріальні умови виробництва, а знання й інформацію, які стають основним ресурсом сучасного виробництва. Ця тенденція підсилилася в останнє десятиліття ХХ ст., що зокрема знайшло відбиття в комерціалізації технічного прогресу, швидкому зростанні акцій нових високотехнологічних компаній. Результат цього процесу поділ всієї економіки на «стару», до якої відносяться традиційні матеріальні блага й послуги, і «нову» - нові наукомісткі й ті, що спеціалізуються на роботі з інформацією й керуванням знаннями компанії.

В останній чверті ХХ ст. була переосмислена роль малого бізнесу й підприємництва. Великі компанії в цей період відмовилися здебільшого від стратегії організаційного росту й прагнення одержати переваги за рахунок «економії на масштабах» і перейшли до пошуку оптимальних розмірів бізнесу. Компанії почали переходити до більш гнучких форм організації. У ці роки в США активно йшли процеси поглинань і злиттів, виділення самостійних підрозділів. Все це привело до скорочення числа робочих місць у великому бізнесі. З іншої сторони підприємці створили нові галузі, такі як виробництво програмного забезпечення й мобільний зв'язок, які бурхливо зростали.

Швидкозростаючі підприємницькі фірми сприяли стабільному зростанню американської економіки в 1990-х рр. Найбільшу популярність одержали фірми, пов'язані з наукомісткими галузями й сконцентровані в декількох особливих «зонах росту», таких як Силіконова долина в Каліфорнії, Дослідницький трикутник у Північній Кароліні або Дорога № 128 у Массачусетсі. Однак спеціальне дослідження, проведене Національною комісією з підприємництва, показало, що швидко зростаючі компанії були виявлені в усіх без винятку штатах. Наприклад, регіон так називаного «іржавого пояса», у якому зосереджені підприємства металообробної промисловості, дав досить високі показники по числу швидко зростаючих фірм. В 1992-1997 рр. діяло 260 тис. швидко зростаючих компаній, з яких 9,7% - в обробній промисловості, 10% - у сфері послуг бізнесу, 14,8% - у сфері розподілу, куди в США відносяться оптова торгівля й транспортні послуги, 18,7% - у роздрібній торгівлі, 43,6% - у сфері послуг на локальних ринках. За цей період швидко зростали: послуги з формування іміджу й торговельних марок, управлінське консультування, послуги із працевлаштування, виробництво запчастин і комплектуючих для автомобілів, кіновиробництво, виробництво програмних продуктів. Наприкінці ХХ ст. сильно виросла активність малого бізнесу у світовій торгівлі й міжнародних економічних відносинах у цілому. До 97% всіх учасників зовнішньоекономічних відносин доводяться на малі фірми, найбільш активні з них компанії із зайнятістю до 20 чоловік.

Важлива характеристика сучасної технологічної революції полягає в тому, що вона стосується не приватних областей суспільного виробництва або окремі соціальні процеси, але безпосереднім образом породжує нову економічну й соціальну реальність. Ніколи раніше міжнародний поділ праці, а, отже, і взаємозалежність окремих держав, не досягали такого високого рівня. Революційні зміни в області мікроелектроніки й біології, енергетики й засобів комунікації послужили основою для нового кроку в інтернаціоналізації світового господарства.

До початку 1980-х рр. багато країн ще могли, не звертаючи уваги на інший світ, будувати свою, самобутню, незалежну від інших економіку, проводячи індустріалізацію імпортозамінюючого типу. В 1980-і рр. наступив наступний період розвитку світового господарства - період лібералізації й прискореної інтернаціоналізації, що означає розширення й зміцнення світогосподарських зв'язків країн.

У цей період стрімко розвивається міжнародна торгівля, і розширюються потоки капіталу. Будь-яка фірма, що стрімко зростає, незабаром натрапляє на вузькість національного ринку для реалізації своєї продукції й намагається вийти за його межі. Спочатку фірми нарощують експорт продукції, виробленої у своїй країні, а потім починають будувати заводи в інших країнах, експортуючи туди вже не товари, а капітал, тобто здатність ці товари виробляти. Сучасні найбільші компанії миру є вертикально інтегрованими й диверсифікованими концернами: різні стадії створення продукту розташовуються в різних країнах. Виникають транснаціональні компанії (ТНК). До них відносяться господарські структури, які включають батьківські компанії і їхні закордонні філії. Батьківської (материнської) компанією називають ту, котра частково або повністю контролює активи інших компаній за рубежем, для чого їй потрібно звичайно володіти не менш 10% їхнього статутного капіталу. Закордонні філії ТНК підрозділяють на дочірні компанії (у них батьківська компанія має більше 50% статутного капіталу), асоційовані (10-50% статутного капіталу) і відділення. Незважаючи на усе більше вільний доступ їхніх товарів на закордонні ринки, ТНК віддають перевагу прямим інвестиціям. У цьому випадку вони одержують доступ до економічних ресурсів, які мають низьку мобільність (природні ресурси, робоча сила), і можливість у рамках всієї планети організувати власну виробничу й збутову мережу, орієнтовану на найбільшу ефективність.

Діяльність ТНК - найважливіший перетворювач світових економічних і соціальних систем. Найбільші транснаціональні компанії є настільки потужними економічними суб'єктами, що обсяг їхніх продажів перевищує ВВП більшості країн світу. У наш час ТНК контролюють 20-25% світового ВВП. Діяльність ТНК істотно обмежує свободу дій національних урядів. ТНК жадають від урядів уніфікувати правила міжнародної торгівлі й ліквідувати бар'єри на шляху вивозу товарів, послуг, капіталу й робочої сили. До їхніх вимог доводиться прислухатися. Розвинені країни стали вживати заходів по лібералізації торгівлі й недопущенню торговельних воєн. Спочатку переговірної процес ішов на двосторонній основі, тобто країни домовлялися одна з одною індивідуально, і умови експорту або імпорту того ж самого товару могли істотно відрізнятися залежно від країни контрагента. Потім стало ясно, що потрібно уніфікувати правила гри на міжнародному ринку в цілому.

В 1947 р. 23 країни підписали Генеральна угода про тарифи й торгівлю (ГАТТ), що було спрямовано на упорядкування міжнародної торгівлі й максимальне зниження митних бар'єрів і інших обмежень. ГАТТ була неурядовою організацією, де всі учасники користувалися однаковими правами. У її рамках велися багаторічні й багатобічні переговори, спрямовані на зниження тарифів і ліквідацію імпортних квот. Ця організація багато в чому сприяла тому, що в цей час тарифи становлять менш 5% оподатковуваного митами імпорту, тоді як у післявоєнний період вони іноді перевищували 50%. До 1986 р. у рамках цієї організації було проведено сім раундів переговорів, які тривали по кілька років. Останній раунд переговорів у рамках ГАТТ почався в 1986 р. в Уругваї. Ціль цього раунду полягала в повному усуненні бар'єрів у торгівлі сільськогосподарською й текстильною продукцією, послугами, а також у створенні єдиної системи захисту інтелектуальної власності. Мова по суті йшла про створення єдиного економічного простору. Переговори в цьому напрямку йшли дуже важко й зіштовхувалися з величезною протидією усередині країн. Масштабність виниклих проблем, зажадала подальшої реорганізації самої ГАТТ.

У березні 1994 р. було ухвалене рішення про перетворення ГАТТ у Всесвітню торговельну організацію (ВТО), у яку автоматично ввійшли країни-члени ГАТТ. Необхідність перетворення ГАТТ у ВТО диктувалася умовами міжнародного життя, які змінилися. Розвинені країни, які створюють більшу частину світового ВВП, вступили у фазу постіндустріального суспільства із прискореним розвитком сфери послуг і особливою увагою до інтелектуальної власності. Особливістю інтелектуальних областей є те, що там виробляються нові знання, генерується нова інформація. Але одержання нових знань дорогий процес, а поширити їх можна легко й швидко. Виробники нових інтелектуальних продуктів зацікавлені в тому, щоб окупити свої чималі витрати, і в захисті своїх прав власності. ГАТТ не була пристосована для вирішення багатьох питань. Наприклад, регулювання послуг не входило в її компетенцію, вона займалася тільки товарами. ГАТТ мала структуру, що не дозволяла країнам-членам ГАТТ виступати єдиним блоком щодо третіх країн, тобто державам, які не входили в дану організацію й не були зв'язані відповідними угодами. Багато питань, які не вдалося вирішити в рамках Уругвайського раунду переговорів, дісталися в спадщину ВТО.

Нові економічні реалії вимагали й нових методів у керуванні. Полігоном для випробувань нових варіантів державного регулювання замість дискредитувавшого

и • т-і • гл • • ' • и ••• и

себе кейнсіанства стали Британські острови. «Зміна віх» в економічній теорії й практики відбулася тут раніше, ніж у США. У травні 1979 р., після приходу до влади уряду на чолі з М. Тетчер ідейно-політичні установки правих консерваторів почали перетворювати в життя, нова політика одержала назву «тетчеризм». Істотні зміни перетерпіла модель соціально-економічного механізму й політичного пристрою суспільства. Держава приступилася до реформування відносин власності, її «розпиленню», до перетворення системи соціальних послуг, створенню змішаної державно-приватної системи охорони здоров'я, страхування, пенсійного забезпечення й ін. Важливим напрямком політики підвищення конкурентоздатності економіки й прискорення темпів економічного зростання стало дерегулювання господарства. В 1980-1990-ті рр. були зняті багато адміністративно-правових обмежень діяльності бізнесу, спрощені процедури регулювання. Скасовано контроль над заробітною платою, цінами й дивідендами, істотному дерегулюванню піддався ринок праці.

На початку 1980-х рр. підхід до регулювання державою господарської кон'юнктури змінився й у США. Політика рейганоміки була заснована на рецептах неоконсерваторів, згідно яким основну увагу в області державного регулювання стали приділяти монетарній політиці й відмовилися від фіксування процентної ставки. У результаті ставки відсотка знайшли свій рівноважний рівень, але він виявився дуже високим (20%). Високий рівень процентних ставок викликав різке гальмування інфляції й потік капіталу в США з розвинених країн, що дозволило американцям провести санацію своєї економіки й стало причиною розгортання боргової кризи країн, що розвиваються.

У період ліберальних реформ були проведені податкові реформи, що дозволили знизити податковий тягар і підвищити привабливість американської економіки. Були зняті обмеження на інвестиції комерційних банків, які діяли ще з 1930-х рр. і обмежували конкуренцію на фінансовому ринку. Всі ці міри дозволили оздоровити американську економіку й забезпечити тривале економічне зростання в 1982­1989 рр.

Дата добавления: 2014-01-04