Філософія економічної волі Ф. Хаєка

Австрійський економіст Фрідріх фон Хаєк (1899-1992) в 1930-х рр. переїхав в Англію, в 1949 р. - у США, в 1970-х рр. знову повернувся до Австрії. За своє довге життя він написав багато книг: «Ціни й виробництво» (1929), «Грошова теорія й економічний цикл» (1933), «Прибуток, відсоток і інвестиції», «Чиста теорія капіталу» (1941), «Шлях до кріпацтва» (1944), «Індивідуалізм і суспільний лад» (1948), «Конституція волі» (1960), трилогія «Закон, законодавство й воля» (1973-1979), «Роздержавлення грошей» (1976) і ін. У них він виступав як економіст і як філософ.

Будучи вихованцем Візера й Бем-Баверка, Хаєк до кінця залишався вірним ідеї високої цінності принципів економічного лібералізму.

Пріоритет волі людини Хаєк проголошує як головний принцип. Воля - це відсутність якого-небудь обмеження або примусу з боку держави. Воля припускає розвиток індивідуалізму. Індивідуалізм, що став основою європейської цивілізації, говорить Хаєк, - це не егоїзм і не самозакоханість, це насамперед повага до особистості ближнього, це абсолютний пріоритет права кожної людини реалізувати себе у світі.

Становлення сучасної цивілізації Хаєк зв'язує з розвитком торгівлі, ринку, де діють стихійні сили. Зняття обмежень супроводжувалося злетом науки, винахідництва, заповзятливості, багатства. Ідея природної волі стала елементом свідомості всіх класів суспільства, а вільна діяльність - повсякденною й загальною практикою. Виниклі ідеї соціалізму, на думку Хаєка, повинні перетворювати в життя тільки за допомогою жорстокої диктатури. «Поки контроль над власністю розподілений між безліччю незалежних друг від друга людей, ніхто не має над ними абсолютної влади», - говорить Хаєк. У суспільстві, де здійснюється державне планування, панує твердий примус, зникає воля.

За Хаєком, справжня воля - це право вільно розпоряджатися своїм капіталом і своїми здатностями, і така воля неминуче пов'язана з ризиком і відповідальністю. Система приватної власності - найважливіша гарантія волі не тільки для тих, хто має власність, але й для тих, у кого її немає.

На думку Хаєка, соціальний порядок не може бути продуктом свідомої дії, він є результат чисто спонтанних дій, тобто викликаних не зовнішніми впливами, а внутрішніми причинами, порядок мимовільним, обумовленим ринком. Ринок дає людям інформацію, вона надходить через сигнали товарних цін. Інформація дає переваги фірмам, господарським суб'єктам, а стимули до пошуку нових знань породжує конкуренція. Проблема координації - значною мірою проблема інформації. Якщо намагатися координувати господарську діяльність, порушується механізм передачі інформації. Таким чином, Хаєк хотів би відтворити світ вільної конкуренції, яким він був сто або двісті років тому.

Розглядаючи індивідуалізм і колективізм, Хаєк доходить висновку про те, що закони індивідуальної етики є загальними й абсолютними, а в колективістській етиці верховним неминуче стає принцип «ціль виправдовує засоби». Ціль завжди задає ватажок, а члени колективу повинні бути здатні на все, тому до керівництва колективами рідко залучаються люди з високими моральними переконаннями. Зате людям жорстоким і неперебірливим у засобах представляється рідка можливість виявити себе. Соціалізм розірвав зв'язок з ідеалами лібералізму, соціалізм виховав фашизм і розчистив йому дорогу до влади. Виникла тоталітарна система. У деяких демократичних країнах формується регульоване суспільство. Чим більше суспільство регулюється, тим більше в ньому прошарок людей, що володіють привілеєм гарантованого доходу. «Репутація й соціальний статус починають визначатися не незалежністю, а застрахованістью», - говорить Хаєк. Змінюється система соціальних цінностей, суспільство втрачає умови для розвитку.

«Те, що в наші дні менше шанується й рідше проявляється в духовному житті, - пише Хаєк, незалежність, самостійність, готовність іти на ризик, здатність захищати свої переконання проти більшості й згод добровільно співробітничати із ближнім - це, по суті, саме ті достоїнства, на яких коштує індивідуалістичне суспільство».

Існування в суспільстві соціальної нерівності, відповідно до думки Хаєка, закономірно. Форма розподілу доходів виникає в підсумку конкурентної боротьби. У суспільстві відбувається своєрідна селекція, у конкурентній боротьбі визначаються ніша діяльності й частка кожного, затверджується правовий порядок, норми моралі.

Будучи прибічником ліберально-демократичного суспільства, Хаєк приходить до думки про те, що державна монополія у випуску грошей шкідлива для суспільства й повинна бути замінена вільною конкуренцією приватних банків. Кожний емісійний банк повинен випускати свою валюту (зі своєю назвою й зовнішнім оформленням). Це було б вигідно населенню, воно позбулося б від зловживань уряду при випуску грошей. Ціль державних фінансів і ціль створення задовільної валюти - це, на думку Хаєка, не те саме. Обидві мети часто навіть суперечать один одному. Фатальна помилка - віддавати обидві завдання в руки того самого органа. Центральний емісійний банк країни завжди підданий політичному контролю або політичному тиску. Це не дозволяє йому так регулювати кількість грошей в обігу, щоб забезпечити стійкість ринку.

Використання в суспільстві «паралельної валюти» означає одночасний обіг валют без твердого обмінного курсу між ними. Виникає конкуренція приватних валют. Грошова емісія - дуже вигідний бізнес завдяки можливості проведення банком кредитних операцій у своїй валюті, тому банк буде зацікавлений у підтримці стабільності своєї валюти (щоб цінність позичок, що повертають, не зменшувалася). Зовнішнім регулятором обігу цих валют є конкуренція між ними. Населення обирає для себе найбільш забезпечену й стабільну валюту.

Якщо виникає такий порядок, то виявляється ущербність кількісної теорії грошей, що припускає, що в країні існує лише один вид грошей. У полівалютній системі немає такої величини, як даний попит на гроші. Є різний попит на різні види валют. На валюту, що втратила стабільність, попит буде падати. На зростаючу в цінності валюту попит буде зростати. На стабільну валюту попит буде дорівнювати пропозиції. Зникає й інший «кит» кількісної теорії - єдина величина швидкості обігу грошей.

Розглядаючи демократичний устрій суспільства, Хаєк застерігає від впливу коаліції організованих інтересів, тобто певних груп людей, порівняно невеликих по чисельності, але добре організованих, які можуть нав'язати свою волю більшості населення, використовуючи цілком законні демократичні методи. У числі таких груп можуть виступати союзи промисловців, профспілки, аграрні союзи, представники військово-промислового комплексу й т. д. Метою цих груп тиску на уряд є одержання якихось привілеїв для своєї коаліції стосовно іншої маси населення. Принциповий вихід з положення Хаєк знаходить в обмеженні влади держави. «Щоб зберегти особисту волю, потрібно обмежити всяку владу довгостроковими принципами, схваленими народом», - говорить Хаєк. Мова йде про те, що владу державних органів керування потрібно підкорити владі загальних правил, вироблених не цими органами. Лише обмеживши в такий спосіб владу парламенту й уряду, можна обмежити владу організованих груп над суспільством. Держава повинна бути позбавленою можливості потурати груповим інтересам. Хаєк вважає, що потрібно сформувати виборний інститут, що виробить кодекс справедливості, що забезпечує довгострокові інтереси більшості населення.

Хаєк, звертаючись до країн Заходу, пояснював, що держава стає занадто сильним. Лихо Росії - занадто слабка держава, нездатна гарантувати навіть те, що пропонував йому Адам Смит: охорону життя й майна громадян. При слабкій державі ми маємо ще й слабке суспільство. Можна згадати Монтеск'є: «Республіка стає видобутком, а її сила - це влада деяких і сваволя всіх».

Дата добавления: 2014-01-04