Лінгвістичні погляди Фердинанда де Соссюра

ІV період в історії розвитку порівняльно-історичного мовознавства.

1. Соціологічний напрям і «Курс загальної лінгвістики» Ф. де Соссюра.

2. Протиставлення «мова – мовлення».

3. Учення про синхронію та діахронію.

4. Мова як система (й метод його аналізу).

5.Теорія лінгвістичного знаку.

6. Заслуги Соссюра й нові лінгвістичні течії.

1. Соціологічний напрям і «Курсі загальної лінгвістики» Соссюра

На початку ХХ ст. багатьох мовознавців не задовольняла не лише концепція молодограматизму, а й уся порівняльно-історична парадигма. На їхню думку, мов-во було відірване від життя, занурене в старовину, тому не могло вирішувати свої прикладні завдання. До цих мовознавців належить Ф. де Соссюр – основоположник соціологічного напряму.

Соціологічний напрям – сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які трактують мову передусім як соціальне явище.

Протягом 1907 – 1911 рр. він прочитав три курси із загального мов-ва, які не мав на меті публікувати. Після смерті Соссюра його учні А. Саше й Ш. Баллі в 1916 р. за своїми конспектами його лекцій видали «Курс загальної лінгвістики», в якому викладено оригінальне вчення їхнього вчителя, що знаменувало переворот у мов-ві.

Філософською основою лінгвістичної теорії Соссюра є соціологічне вчення Огюста Конта й Еміля Дюркгейма. У «Курсі загальної лінгвістики» простежується вплив положень Конта (він уперше ввів термін соціологія), викладених у його «Курсі позитивної філософії»: положення про необхідність опису розглядуваних явищ без проникнення в їхню суть, а лише встановлюючи суто зовнішні зв’язки між ними, і положення про соціальну статику (стан суспільства) та соціальну динаміку, що досліджує вплив моральних стимулів на перетворення світу.

2. Протиставлення «мова – мовлення»

Проблема співвіднесення мови і мовлення вперше була визначена Гумбольдтом, потім її розв’язували О. Потебня, І. Бодуен де Куртене. Соссюр також розробляє аспекти цієї проблеми.

Оскільки мова у звичайному розумінні цього слова є багатоликим явищем,то Соссюр, крім протиставлення мова – мовлення, уводить загальне для цього протиставлення поняття - «лінгвальна діяльність». Отже, в лінгвістичній концепціїї Соссюра три важливі терміни «лінгвальна діяльність», «мова» і «мовлення».

Лінгвальна діяльність – це все, що стосується мовного феномену. Лінгвальна діяльність поєднує мову й мовлення, основна різниця між якими полягає в тому, що мова – соціальна, а мовлення – індивідуальне.

У концепції Соссюра вона виступає як поняття людської мови взагалі, як ознака, властива людині.

Мова – тільки частина, але найважливіша, лінгвальної діяльності. Мова – це лінгвальна діяльність минус мовлення. Це соціальний аспект лінгвальної діяльності, зовнішній щодо індивіда. Це система взаємопов’язаних елементів, обов’язкова для всіх членів певного колективу. Вона соціальна, нелінійна, має психічний характер.

Мовлення (мовленнєвий акт) – це лінгвальна діяльність мінус мова. Воно індивідуальне, лінійне, має фізичний характер (пов’язане з акустичним аспектом).

Визнаючи внутрішню єдність мови й мовлення, Соссюр стверджує, що це різні речі.

3. Учення про синхронію та діахронію

Протиставлення мова – мовлення Соссюр образно назвав першим перехрестям, що трапляється на шляху лінгвіста. Другим перехрестям він називає протиставлення синхронія – діахронія.

Синхронія – це дослідження, вивчення мови в певний момент його стану, діахронія – вивчення мови, явищ мови в плані її історичного розвитку.

Подібне розрізнення існувало й до нього. Так, граматика Пор-Рояль була синхронічною. На важливість синхронічного вивчення мови вказував Бодуен де Куртене, тоді як представники порівняльно-історичного мов-ва досліджували мову в діахронії.

Однак Соссюр проводить це розрізнення послідовно і надає йому значення методологічного принципу.

Уведення протиставлення синхронії – діахронії корінним чином змінило спрямованість лінгвістики ХХ ст., відкрило шлях до зосередження на синхронічній лінгвістиці, яка відставала від діахронічної. Це допомогло лінгвістиці вийти з кризи, в якій вона на той час опинилася.

Розмежовуючи синхронію та діахронію, Соссюр пропонує розрізняти дві лінгвістики – синхронічну да діахронічну, конкретизуючи завдання кожної.

4. Мова як система (й метод її аналізу)

Чи не головною заслугою Соссюра перед мов-вом є утвердження системного підходу до вивчення мови, наголошення на необхідності вивчення мови як системи, тобто вивчення того внутрішнього в мові, що визначає її суть як засобу комунікації.

«Курс загальної лінгвістики» відзначається суворим логічним викладом, в ньому можна побачити яскраві, неочікувані приклади.

Соссюр уводить в поняття системи елемент протиставлення лінгвістичних одиниць: мова є системою, в основі якої лежить протиставлення її конкретних одиниць.

Визначення властивостей того того чи іншого лінгвістичного елемента шляхом співставлення його з іншими лінгвістичними елементами – ось те нове, що відрізняє соссюрівське розуміння системного характеру мови.

Властивості будь-якого мовного елемента визначаються шляхом зіставлення його з іншими елементами.

Отже, мовна система ґрунтується на відношеннях.

Серед відношень між елементами мовної системи Соссюр виділяє два типи:

1) відношення, основані на лінійному характері мови, коли мовні елементи вишиковуються один за одним у потоці мовлення, – синтагматичні,

2) відношення асоціативні – мовні одиниці асоціюються з іншими мовними одиницями в пам’яті. Згодом останні стали називати парадигматичними.

5. Теорія лінгвістичного знаку

5.1. Мова як знакова система

Мова, за Соссюром, є не просто системою, а найважливішою знаковою системою. Під знаком він розуміє двосторонню одиницю, що має вираження і зміст, причому «мовний знак пов’язує поняття й акустичний образ».

Соссюр визначає найважливіші властивості знака: довільність і лінійність.

5.2. Значеннєвість (= цінність) мовних одиниць. Співвідношення значеннєвості й значення в них.

Важливим моментом у лінгвістичній теорії Соссюра є його вчення про значеннєвість мовного знака.

Соссюр уводить нове для лінгвістики поняття значеннєвості (=цінності) (як реляційної властивості одиниць мови). Соссюр зазначає, що входячи до складу системи, слово має не лише значення, а й значеннєвість, а це дещо інше.

У мові поняття значеннєвості Соссюр ілюструє прикладом: французьке слово mouton за значенням збігається з англійським sheep «баран», однак значеннєвість у них різна, бо м’ясо з барана у французькій мові позначається тим самим словом, а в англійській мові (як і в українській) іншим словом – mutton «баранина». Отже, значення слова в лексичній системі однієї мови може не відповідати значенню цього ж слова в іншій мові.

Отже, значення й значеннєвість – це не одне й те саме: значеннєвість є складовою значення, тобто виступає у ролі додатка (виступає додатком).

Значеннєвість знака визначається лише його відношенням до інших членів системи мови.

6. Заслуги Соссюра й нові лінгвістичні течії

Внесок Соссюра в мов-во істотний. Він порушив нові проблеми, деякі вперше чітко сформулював, деякі переконливо розв’язав, а деякі «закрив» на певний час. Він також визначив коло першочергових завдань мов-ва, спрямованих на розкриття специфіки мови та її структури. Однак найбільша заслуга Соссюра в тому, що він змінив наукову парадигму. Нові ідеї Соссюр сформулював найчіткіше, привів їх у струнку систему, через що його вплив на подальший розвиток мов-ва є найвагомішим.

Відштовхуючись від різних положень Сосюра, на основі його вчення в мов-ві виникло три течії.

Перша течія – Женевська школа. Головними представниками є Альберт Саше, Шарль Баллі, які розвивали концепціюСоссюра загалом.

Друга течія – представлена мовознавцями Антуаном Мейє та Жозеф Вандрієс. Вони сприйняли соціологічні елементи вчення Соссюра й розвивали соціологічний напрям у лінгвістиці, намагаючись поєднати його з принципами ПІ мов-ва.

Третю течію сформували вчені, які скористалися положеннями Соссюра про системність мови і створили нову наукову парадигму в мов-ві – структуралізм (виокремилися три структуральні традиції – Празька лінгвістична школа – Вілем Матезіус, Богуміл Трнка, Богуміл Гавранек + рос. Микола Трубецькой, Роман Якобсон; копенгагенський структуралізм – засновник Луї Єльмслев; американський дескриптивізм – Франц Боаса: Едуард Сепір і Леонард Блумфілд).

Дата добавления: 2014-01-04