Лекція 1. Вступ

1. Знайомство із загальними питаннями організації навчальної діяльності впродовж вивчення новітньої історії України.

2. Етапи розвитку історії України. Новітня доба.

3. Територія і населення України на поч.. ХХ ст..

4. Соціальна структура.

Література.

Кульчицький С.В. Лебедєва Ю.Г. Історія України. 10 клас. К.,2010 р. с.10-20.

1.

1. Запорукою успішного вивчення курсу історії України є вміння працювати з підручником. Перед тим як розпочати роботу з підручником. слід познайомитись з його змістом та структурою. Дати основних подій, поняття і терміни, персоналії історичних діячів необхідно запам’ятати.

2. Необхідно також опрацювати історичні документи. Ілюстрації. Карти та схеми. Працюючи з параграфом, необхідно обов’язково прочитати включені до нього документи і відповісти на запитання до них.

3. Розглядаючи ілюстрації, звертайте увагу на підписи.

4. Формуванню уявлень про те, як саме розгортались події, сприятиме історична карта.

5. Схеми розкривають зв’язки між складовими історичних явищ, пояснюють їхні особливості.

6. Наприкінці кожного параграфу наводяться висновки, які акцентують увагу на провідних ідеях, розкритих у змісті параграфу.

7. Після висновків містяться запитання і завдання, спрямовані на формування різноманітних умінь і навичок.

8. Після вивчення теми слід підсумувати матеріал за допомогою наведених у підручнику узагальнюючих запитань.

Історія України поділяється на певні історичні періоди –етапи її політичного і культурного розвитку, які представляє така таблиця:

Давня історія	Середньовічна історія	Нова історія	Новітня історія
1млн. р. тому назад - ІУст. н.е.	У – кінець Ху ст..	ХУІ – ХІХ ст..	Поч.. ХХ ст..- поч.. ХХІ ст..

Новітня доба історії України характеризується бурхливим розвитком економіки – від часткової індустріалізації до створення розвинутої індустріальної економічної системи.

Соціально-політичний розвиток характеризується піднесенням українського національно-визвольного руху на поч.. ХХ ст.., відродженням традиції української державності аж до побудови незалежної України в кін. ХХ – на поч.. ХХІ ст..

На початку ХХ ст.. український народ залишався під владою Російської і Австро-Угорської імперій: Російської – близько 85% і Австро-Угорської -15%.

У Російській імперії розселення українців існувало у вигляді 9 губерній та такому адміністративному поділі:

Таблиця 1.. Українське населення в Російській імперії.

Основні регіони проживання українців	Політико-адміністративний поділ російської імперії	Характер управління
Правобережна Україна (Південно-Західний край)	Київська, Волинська, Подільська губернії	Із Санкт-Петербурга
Лівобережна Україна (Малоросія та Слобідська Україна)	Чернігівська, Полтавська,Харківська губернія	Із Санкт-Петербурга
Південна або Степова Україна (Новоросія)	Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії.	Із Санкт-Петербурга

Із Правобережжям межували південні повіти Мінської, Гродненської та Могильовської губерній, які за складом населення були переважно українськими. На території польських губерній Люблінської і Сідлецької також були українські повіти. Слобожанщина утворилася на території, яку українці колонізували з ХУІІ ст.. як територію Російської держави. Українці проживали і на території Курської і Воронезької губерній.

На півдні на території т. зв. Дикого поля утворились губернії Новоросії. Значна частина українців проживала в Хотинському повіті(Бесарабія), в Сибіру, на Далекому Сході, Північному Кавказі.

У Західній Україні українці проживали у трьох відірваних одна від одної територій:

Таблиця 2. Українське населення в Австро-Угорській імперії

.

Основні регіони проживання українців	Політико-адміністративний поділ Австро-Угорської імперії	Характер управління
Східна Галичина	Коронний край: Галіція і Лодомерія	Загальне з Відня, а місцеве –польська адміністрація
Північна Буковина	Коронний край Буковина	З Відня
Карпатська Русь	Угорське королівство	З Будапешта

У цій країні конституційний і адміністративний устрій відрізнявся. У кожній був свій парламент. Землі Австрії були поділені на 17 адміністративних одиниць, що мали автономію у внутрішніх справах і місцеві законодавчі органи. Угорщина ж існувала як єдина централізована держава. Буковина і Галичина входили як коронний край Австрії, а Закарпаття входило до складу Угорщини.

Суцільна територія двох імперій, на яких проживали українці на поч.. ХХ ст. становила 739 тис. кВ. км.(нині територія України становить 604 тис. кВ. км.)

3.

На території України проживали багато націй і народностей: українці, росіяни, поляки, угорці, євреї, німці, болгари і інші. За переписом 1897 року у Наддніпрянщині проживало 23,5 млн. чол.. Із них 72% українці, 13.1 % - росіяни і білоруси, 8%- євреї. Для цього населення було характерна русифікація.

На розміщення національних меншин впливала міграція. На поч.. ХХ ст.. існували два напрямки активної міграції на українські землі: на Донбас, де стрімко розвивалась промисловість, переселялись переважно росіяни; і на Волинь – поляки.

З 60-х років ХІХ ст.. активно формувались українські міста, найбільшими серед яких були Одеса, Київ, Катеринослав, Харків, де більшість становили росіяни, поляки і євреї. Євреї у пересуванні обмежувались, більшість їх (90%) проживала на Правобережній Україні.

З ХУІІІ ст.. у Таврійській, Херсонській та Волинській губерніях проживали німці, які жили замкнено ы зберігали свою культуру.

Поляків царський уряд також обмежував у правах, особливо після повстань у 60-ті роки ХІХ ст..

У Таврійській губернії проживали кримські татари, кримчаки, вірмени, греки, караїми.

Австро-Угорщина мала величезну кількість народів і її називали «клаптиковою» Українці тут становили 5,96 млн. чол..

4.

Основу політичної системи Російської імперії складало самодержавство, яке характеризувалось: необмеженою владою монарха, відсутністю основних демократичних свобод, повним безправ’ям селян і робітників, відсутністю національного законодавства. Парламентаризму тут не було.

Населення було поділено на стани: дворянство, аристократія, інтелігенція, купці. міщани та буржуазія. Останні не допускались до політичного життя.

Українське населення більш як на 80% складалось з селян, де діяла община. Серед інтелігенції переважали росіяни і євреї. На початку ХХ ст.. появились маргінали- напівробітники, напівселяни, різночинна інтелігенція.

У Західній Україні провідну верству населення становила польська шляхта і угорські пани. Селянство було переважаючим і дуже бідним, а тому шукало роботу за кордоном на Далекому Сході, у Канаді, і США.

Основні вірування: православ’я, католицизм, мусульманство і іудаїзм.

Таким чином, на початку ХХ ст.. українці не мали своєї держави і входили до складу Російської і Австро-Угорської імперії. Регіони проживання українського населення в основному були слаборозвиненими.

Дата добавления: 2014-01-04