Тема № 2

План

Сучасні підходи до поняття «культура», «етнос», «національна культура.

Тема № 1

Тематичний план практичного блоку

ВСТУП

“Людина осягає світ, коли

розуміє своє місце в світі”.

В.Вернадський.

Вивчення курсу «Історія української культури» орієнтує студентів на пізнання сукупності матеріальних та духовних надбань людства і дозволяє осягнути властивості української культури. Лекційний курс не вичерпує усіх проблем сучасного розуміння складних процесів розвитку української культури й стимулює на подальше творче мислення та створення нових моделей світу.

До вивчення матеріалу названого курсу потрібно підійти як з теоретичної, історичної, соціальної, так і філософської сторони. Оскільки історія української культури - це наука про цілісну систему, що розвивається і відтворюється, про закономірності і особливості формування та розвитку, про людину, як творця культури.

Конспект лекцій побудовано за тематичним планом з курсу «Історія української культури» та навчальною робочою програмою затвердженою на засіданні кафедри релігієзнавства і теології У ньому подається коротко, основний матеріал для засвоєння знань студентами, а для широкого вивчення даного курсу рекомендовано додаткову літературу.

Маємо надію, що це видання може прислужитися студентам всіх спеціальностей, які згідно навчальної програми вивчають дисципліну «Історія української культури».

№ теми	Тематика лекцій	К-сть годин
Тема 1	Сучасні підходи до понять «культура», «етнос», «національна культура».
Тема 2	Витоки та історичні умови формування української культури.
Тема 3	Культура Княжої доби.
Тема 4	Становлення української культури в ХІV–ХVІ століттях.
Тема 5	Українська культура доби бароко та Просвітництва ХVII-XVIII ст.
Тема 6	Самоутвердження української культури в ХІХ столітті.
Тема 7	Нове національно-культурне піднесення України в першій пол. ХХ ст.
Тема 8	Українська культура другої половини ХХ століття.
Тема 9	Сучасна українська культура в умовах соціальної реальності.
Всього годин:

№ теми	Тематика семінарських занять	К-сть годин
Тема 1	Витоки української культури.
Тема 2	Основні етапи становлення української культури в Княжій добі.
Тема 3	Формування української культури в ХІV-ХVІ ст.
Тема 4	Культурно-мистецькі традиції в Україні ХVІІ-ХVІІІ ст.
Тема 5	Особливості розвитку української культури ХІХ - ХХ століття.
Тема 6	Сучасна українська культура в контексті європейської цивілізації
Всього годин:

1. Загальні закономірності розвитку культури, її види.

2. Історичні погляди на поняття “культура”;

3. Матеріальна і духовна культура.

4. Цивілізація як соціальне буття культури.

5. Становлення етнонаціональної культури.

Вивчення історії української культури дозволяє студентам глибше усвідомити своє місце в навколишньому світі, значущість своєї праці і творчості, знайти нестандартні можливості для їх удосконалення. Культура, значною мірою робить людину – Людиною, населення – Народом, людей – Людством. Культура – стан реального буття людини, в якому для неї з’являється можливість виявити свою універсальність, неповторність, здатність знайти серед потоку інформації те, що найбільшою мірою відповідає її уявленням про моральні цінності, вибрати необхідну для "душі і серця" систему духовних поглядів, ідей, переконань.

Питання про сутність культури є ключовим і залишається дискусійним, про що свідчить різноманітність визначень самого поняття "культура". Культура – явище широке і багатогранне: це політика, мистецтво, мораль, релігія, право, філософія, побут і багато іншого. Під "культурою" розуміють сукупність матеріальних і духовних надбань суспільства, які виражають рівень його істинного розвитку.

Слово "культура" в латинській мові спочатку означало "обробіток", "землеробство", "догляд". Походження слова "культура" свідчить про зв’язок з перетворюючою діяльністю людини як сукупністю матеріальних і духовних цінностей створених людством, що і сьогодні існує у свідомості багатьох людей. Загально кажучи, культура, це все те, що здобув і побудував своєю працею людський розум, його здібності та воля. Визначення культури як діяльності викликає питання: чи можна будь-яку діяльність віднести до культури? Культура – це перш за все творча діяльність, що виражає рівень, якість, ступінь опанування людиною світу.

Визначення культури як прогресивно – творчої діяльності дозволяє провести більш чітку межу між поняттями "культура" і "суспільство", зосередити увагу на формах буття культури – предметній і особистісній, які діалектично пов’язані. Розвиток культури полягає в тому, що людина, з одного боку через засвоєння існуючої культури формує в процесі творчої діяльності різноманітний світ предметів, що створює необхідні умови її існування. З другого боку, щоб визначити, що саме виражає поняття "культура", слід відштовхнутись від розуміння сенсу людської діяльності як засобу освоєння світу, здатності людини зберігати себе як цінність, що розвивається на основі гармонізації відносин у системах "суспільство-природа", "суспільство-особистість"

Сучасна культурологія розглядає культуру, як універсальну характеристику всіх видів людської діяльності. У понятті «культура» людина та її діяльність виступають, як синтезуюча основа, оскільки культура – це витвір людини, результат її творчих досягнень. В культурі людина виступає не тільки, як творець художньо-мистецьких цінностей, а й та, що формує свій внутрішній світ та свою особистість.

Вивчення розвитку культури передбачає необхідність проаналізувати різні її сфери: історію науки і техніки, побут, освіту, фольклор, літературу мистецтво.

Історія культури посідає важливе місце у системі розвитку суспільства і формування національної свідомості, оскільки економічний та соціальний розвиток неможливий без духовного прогресу, який спирається на культурну самобутність народу. Кожний народ набуває в історії певного досвіду і втілює його в систему культурних надбань. Процес створення і передавання найкращих зразків культури та мистецтва,формування культурної традиції є своєрідною потребою кожної нації. Тому виникає необхідність зв’ясувати, що являє собою поняття «культура».

Етимологія слова «культура» походить від латинського «сultura», що в перекладі означає обробляти, доглядати, вирощувати. У початковому тлумаченні термін «культура» стосувався землеробської праці. Пізніше культуру стали розуміти як «людяність», що виділяє людину з природи, варварського стану. Культура стала мірою, що відрізняла людину від дикуна, природне від неприродного (штучного).

Незважаючи на різноманітність визначень поняття «культура», в них можна виділити синтезуюче ядро, що єднає різні точки зору. На сьогодні існує багато визначень культури. Одні під культурою розуміють цінності духовного життя. Інші, звужуючи це поняття, відносять до сфери обслуговування та виробництва.

Слід виділити основні аспекти культури, зокрема:

- Культура – народжене суспільством соціальне явище, що надає якісну характеристику тій чи іншій державі та збагачує духовне життя людини;

- Культура – процес творчої діяльності людини, спрямованої на пізнання оточуючого світу і самої людини в цьому світі, та отримання правдивої інформації про світ завдяки науки, шедеврів мистецтва та духовної культури;

- Культура – сприяє формуванню світогляду та виробляє необхідні моральні норми поведінки, що забезпечують регулювання соціальних відносин людей;

- Культура – забезпечує людину духовними та матеріальними цінностями, які сприяють формуванню її таланту та інтелекту, вмінню та навикам в подальшому їх творити та пропагувати;

- Культура – вимірює цивілізованість етносу, передає культурні традиції, що є потребою кожної нації.

Отже, культура – сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством в процесі творчої діяльності протягом певного історичного розвитку суспільства.

Культуру поділяють на види враховуючи її творчу спрямованість (політична, економічна, технічна, культура спорту,

Культура як зміст і певна характеристика життєдіяльності людини та суспільства багатогранна. Дещо у вужчому розумінні культура – це сфера духовного життя суспільства. Вона охоплює собою систему виховання, освіти, духовної творчості, включаючи в себе установи, організації, які забезпечують реалізацію означених процесів: школи, вузи, театри, музеї, творчі спілки, клубні заклади, тощо …

Є ще один суттєвий аспект розуміння культури: цим поняттям часто позначають рівень вихованості й освіченості людини, рівень оволодіння тою чи іншою сферою знання або діяльності. У даному випадку поняттям культури фіксуються якості людини, спосіб її поведінки, ставлення до інших людей. Людина живе в культурі; створює і користується нею.

Є відомості, про те, що римський мислитель, оратор Ціцерон (106-43 до н.е.) називаючи філософію культурою душі, розкрив основний зміст культури. Він вбачав у культурі, з одного боку - діяльність людини по перетворенню природи на благо людини, а з другого - засіб вдосконалення її духовного світу. Ці думки розвинули відомі мислителі нового часу: Й.Гердер, І.Кант, Ф.Шіллер, Г.Сковорода та інші.

Німецький філософ Й.Гердер (1744-1803 рр.) відносив до культури мову, мистецтво, науку, релігію, ремесла, сімейні відносини, державне управління, звичаї, традиції. Й. Гердер підкреслював, що сприйняття і засвоєння набутої культури є необхідною умовою становлення людини її другим народженням.

Іммануїл Кант (1724-1804 рр.) - бачив основу культури не в її природничій природі людини, а в сфері її морального існування. Кант звертається до природи як рушійної сили історії. Природа немовби змушує людину вийти з-під її впливу, звільнитися від влади чуттєвих, тваринних потягів. Найвищою метою культури є створення правового суспільства. Ідея моральності стає у Канта найвищим виявом людської культури.

Г.Сковорода (1772-1794 рр.) у своєму вченні про три світи вперше порушив питання про культуру, як окремий, незалежний від природного космосу, символічний світ, в якому всі цінності людського буття, все святе, божественне розкривається і побутує в символічній формі. Сковорода зазначає, що символічний світ (Біблія) є шляхом до самопізнання людиною своєї людської духовної сутності "бога в собі". Тому пізнати Бога значить пізнати себе самого, служити Богові - значить служити самому собі.

Наукове поняття "культура" поширилось у XVIII ст. як протилежне поняттю "натура", тобто природа.

Німецький драматург, поет Ф.Шіллер (1759-1805 р.р.) бачив завдання культури в розвитку і її гармонійному поєднанні фізичної і моральної природи людини, суттєвого і розумного, насолоди і обов’язку.Ф. Шіллер розумів, що таке завдання культури не відповідає сучасному суспільству, де людина була відірвана від природи, що надало її розвитку одностороннього характеру. Здійснити це завдання, за Ф. Шіллером, може тільки мистецтво. Мистецтво - "царство духу", в якому примиряються і згладжуються протиріччя між фізичним і моральним життям людини.

Світова історія починається виходом людини з природного стану і мусить закінчитися її переходом у "моральний стан". По суті, культура - це процес і результат виокремлення людини з природи, створення нової реальності та способу свого існування, так званої "другої природи". У цьому плані змістом культури стає історична зміна природних і соціальних умов життя людини, розвиток людських сил та здібностей, тобто становлення й розкриття сутності людини як у ній самій, так і в усьому багатстві та різноманітті створюваної нею діяльності.

Є також точка зору, що культура включає в себе не тільки результати діяльності, але і саму діяльність. Одні автори відносять до культури тільки творчу діяльність, а інші включають в неї всі види репродуктивної діяльності. Загальна їх наукова цінність в тому, що є призначення залежності культури від людської діяльності. Там, де є людина, її діяльність, там є культура. В широкому розумінні цього слова, культура це все те, що людина створила власним розумом, а не одержала від природи. У вузькому розумінні, культура, це творчі духовні надбання народу, які передаються з покоління в покоління. Кожний предмет культури є перш за все продуктом праці - матеріальної чи духовної. Їх можна розрізняти, але не протиставляти одна одній.

Матеріальна культура характеризується не тільки засобами виробництва, але й способами виробництва, способом практичної діяльності по їх створенню і використанню в процесі діяльності. Знання, навички, вміння, професійний досвід опредмечується, перетворюється в цінності матеріальної культури. Таким чином, матеріальна культура, існує в двох основних формах: по-перше в формі предметів - готових результатів людської діяльності, по-друге в особливій формі людських здібностей.

Духовна культура характеризується не просто продуктами духовної діяльності, але відношенням, які складають в процесі цієї діяльності. Поділ культури на матеріальну і духовну відносний, цінності матеріальної культури завжди містять у собі певний елемент духовної культури через їх художнє оформлення (житло, одяг, речі домашнього вжитку). В свою чергу, цінності духовної культури базуються на матеріальній основі (кіно, книги, художні картини, тощо...). Отже матеріальна і духовна культури не існують відірвано одна від одної, а становлять єдину систему культури як її складові частини.

Як відомо, нині в науці існує безліч визначень поняття "культура" жодне з яких поки що не стало загальноприйнятим. Тільки через те, що культура - явище динамічне, перебуває у стані вічного творення і принципової незакінченості. Для того щоб визначити конкретно, яку роль виконують духовна і матеріальна культура суспільства необхідно знати функції культури:

Людинотворча - людина творить культуру, культура впливає на формування людини, там де є діяльність людини, там і є культура.

Виховна - впливає на поведінку людини та її ставлення до інших людей. Пізнавальна - завдяки культурі людина збагачує себе і пізнає свої людські якості. Інформативна - за допомогою засобів масової інформації людина збагачує себе в галузі культури.

Комунікативна - (спілкування) за допомогою спілкування людина збагачує себе в галузі культури. Регулятивна - людина регулює своє ставлення до інших культур.

Для з’ясування сутності культури необхідно визначити і співвідношення понять "культура" і "цивілізація", які або ототожнюються, або протиставляються. Ця проблема ще не розв’язана в сучасній науці. Слово "цивілізація", з латинського "цівітас", означає - місто. Поняття "цивілізація" з’явилося у філософії XVIII ст. в тісному смисловому зв’язку з поняттям "культура" для позначення рівня суспільного розвитку, характерними рисами якого є справедливість і розумність.

Цивілізацію розглядають ще як етап суспільного розвитку, що настає за варварством і характеризується утворення суспільних класів, держави, урбанізацією населення, виникненням письма. Німецький філософ і соціолог М.Вебер (1864-1920 р.р.) вважає, що культура - це неповторна форма вияву духовного змісту світу - наслідком якого є витворення міфів символів через різні види мистецтва, науки, світогляду. Цивілізація, на його думку, має підпорядкований характер - наприклад, техніка як елемент цивілізації є засобом створення благ для задоволення життєвих потреб людей. Різко розмежовує культуру і цивілізацію О.Шпенглер, який вважає цивілізацію стадією, станом вмирання культури. Перехід від культури до цивілізації означає перехід від творчості до занепаду. Він вважав цивілізацію результатом деградації культури.

Цивілізація - це суспільство з розвиненою технікою, де перебувають у занепаді мистецтво, література.

"Цивілізація" - писав М.Бердяєв - повинна бути "культурною", тобто базуватись на високих духовних надбаннях загальнолюдського масштабу. Всякий відхід від гуманістичних загальнолюдських пріоритетів деформує вигляд суспільства, спрямовує його розвиток в анти цивілізаційні напрями.

Відомі теоретики М.Данилевський, Д.Тойнбі проаналізували природу і причини генези цивілізації, їх розвиток і розпад. Занепад цивілізації вчені пов’язують з "розколом духу", тобто з занепадом культури, науки, освіти, виховання, руйнацією духовно-матеріальних цінностей.

Нині поняття "цивілізація" нерідко стає синонімом понять "суспільство" і "культура", наприклад, "давньоіндійська", "давньокитайська", "давньоєгипетська" і т.п. цивілізації. Поширений поділ цивілізацій і за релігійною ознакою, це християнська, мусульманська цивілізації. Західні теоретики поняттям "цивілізація" визначають матеріально-технічне досягнення суспільства у співставленні їх з духовними надбаннями. Яке суспільство може вважатись цивілізованим? Напевно, те в якому на сучасному рівні розвинуті всі сфери життєдіяльності людей - виробництво і споживання, наука та освіта, мистецтво і політика, мораль, тощо. Називаючи суспільство "цивілізованим", ми ще мало можемо сказати про становище людини в ньому, про розвиток людини як особистості, про її щастя. В оточенні найсучасніших речей та ідей людина може "не знати себе", втратити своє "я", почувати себе дискомфортно, розгублено. "Цивілізація" може "не влаштувати" людину, бути чужою їй. Людина вимушена "тікати від речей", від цивілізації, від самої себе.

Кожен народ створює свою особливу, неповторну та унікальну культуру. Розмаїття культур є характерною особливістю розвитку нашої цивілізації.

Таким чином, метою історії культури є не опис і перелік досягнень людства у різних сферах життя, а розкриття механізму, засобів збереження цілісності суспільства і його функціонування. Предметом історії культури є вивчення конкретно історичних типів культури, способів їх збереження та їх вплив на формування людини і суспільства.

Розкриваючи походження та становлення етносів необхідно з’ясувати що таке етнос та етногенез.

Отже, етногенез (від грец. еtnos – плем’я, народ, gents – походження) – сукупність соціально-історичних і духовно-культурних процесів, що формують етнос, зумовлюють подальший розвиток діалектики змін, які відбуваються завдяки взаємодії етнічних спільнот.

Етнос – культурно- духовна спільність людей, які споріднені походженням, мовою, культурними надбаннями, територією проживання, а за певних умов і державними утвореннями.

Досить часто термін «етнос» порівнюється з терміном «народ», «нація». У науковій практиці народ – це все населення країни, оскільки він завжди складається на основі кількох етносів, або субетносів (бойки, гуцули, покутяни, оппіляни, подоляни, лемки тощо).

Етнічна спільність на території України формувалась у суперечливих умовах: з одного боку в тісних етнокультурних зв’язках із сусідніми слов’янськими народами (росіяни, білоруси, болгари,греки) з іншого в умовах боротьби з численними державами, котрі захоплювали українські землі. В наслідок цього сформувались субетноси, тобто невеликі поселення з чітко вираженою системою традицій, звичаїв, повір’їв, обрядів мовних діалектів.

Важливу роль у становленні етнонаціональної культури відіграє географічний фактор, який проявляється вже з самого початку. Він сприяє оформленню етнічної специфіки суспільної організації, виробляє відповідні стандарти національно-культурної адаптації людини, закладає генофонд національного характеру і менталітету.

Під впливом природного середовища формується душевний склад людини, виробляються різноманітні форми комунікації, які забезпечують етнічну специфіку світовідчуття і світосприймання.

Географічний фактор зберігає сильний культуротворчий потенціал протягом усієї історії народу і нації, він є тим невичерпним матеріалом з якого творяться всі культурні форми і завдяки якому зберігається національна унікальність,самобутність, самоідентичність. Прикладом можуть послужити форми декоративно-прикладного мистецтва: різьба, вишивка, писанкарство, килимарство, де кожна субетнічна група використовує природні елементи - орнамент, подібний своєму краю.

Різножанрова народнопоетична та пісенна творчість пов’язана з певними географічними особливостями й творчим підходом до їх появи, зокрема, коломийки, голосіння, приказки, повір’я, тощо.

Виробляючи своє, запозичуючи щось в інших народів та акумулюючи його поступово формувалась національна традиція.

Традиція (від лат. tradition- передача) – це все те, що передається у спадок майбутнім поколінням. Одним із чинників визначення національної етнічної культури є традиції народної художньої творчості, яка оспівана в українському фольклорі.

Особливе місце для становлення етнонаціональної культури займають звичаї. Звичаї - це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю.

Кожен народ створює свою особливу, неповторну та унікальну культуру. Розмаїття культур є характерною особливістю розвитку нашої цивілізації.

Таким чином, метою історії культури є не опис і перелік досягнень людства у різних сферах життя, а розкриття механізму, засобів збереження цілісності суспільства і його функціонування. Предметом історії культури є вивчення конкретно історичних типів культури, способів їх збереження та їх вплив на формування людини і суспільства.

Дата добавления: 2014-01-04