Тема № 8. 1. Суспільно-політичне життя України 40-90-х

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст.

План

1. Суспільно-політичне життя України 40-90-х. років.

2. Культура та мистецтво другої половини ХХ ст.

Велика Вітчизняна війна 1941-1945рр. з перших днів внесла суттєві корективи в суспільно-політичне та культурне життя України. Руйнування і занепаду зазнали міста і села. Великої шкоди було завдано економіці, сільському господарству, шляхом сполучення, науковим, медичним та мистецьким закладам, пам’яткам історії і культури, школам.

Суспільне життя у повоєнні роки залишилось надзвичайно складним і суперечливим:

- з одного боку відновлювалися традиційні для радянської системи, збереглись і посилювались обмеження ї деформації.

- з другого - пожвавилась робота Рад, профспілок та інших громадських організацій.

Вся влада зосереджувалась в руках центральних органів уряду і партії в Москві. Зросла чисельність комуністичної партії України, яка перебувала на правах обласної організації. З приїздом в країну Л.Кагановича (1947) було ввімкнено на повну потужність увесь охоронно-репресивний механізм системи. Розгорнулась нещадна боротьба з “українським націоналізмом”, безперервно мінялися і зазнавали утисків керівні кадри. Політику боротьби з українством проводив Л.Мельников. Він з 1949р. очолював пост першого секретаря ЦК КП(б) України. Ігноруючи національні традиції українського народу, його історію та культуру, 21 листопада 1949р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла атрибути державності - герб, прапор, державний гімн УРСР, які символізували Україну, як залежну частину СРСР. У західних областях України було ліквідовано політичний плюралізм, багатопартійність, поширилась масова депортація населення, проводилась примусова суцільна колективізація. Це викликало опір і обурення. Нестабільність міжнаціональних стосунків а західному регіоні України призвела до кривавого конфлікту між польським та українським угрупуваннями. Жертвами конфлікту стали понад 40 тисяч поляків і майже стільки ж українців.

Жорстокий політично-ідеологічний тиск, контроль, відсутність демократії, громадських свобод, обмежена влада виконавців на місцях, а також доведений до абсурду культ особи Й.Сталіна - ці та інші риси тоталітарної системи згубно вплинули на суспільно-політична життя в повоєнні роки.

Після смерті Й.Сталіна в 1953. було взято курс на реформи в суспільно-політичній та культурній сферах життя. Почалася реабілітація людей, цей процес торкнувся репресованих українських письменників, митців, вчених. За роки так званої “відлиги“ було проведено ряд реформ. Перші етапи економічної реформи в промисловості принесли позитивні зрушення, але командно-адміністративні методи управління зумовили їх незавершеність.

З середини 60-х років поступово почався процес згортання перетворень доби “відлиги”. По Україні прокотилась нова хвиля репресій. Десидентський рух, що зародився в кінці 50-х на початку 60-х років, ставив за мету - досягнення незалежності України, вільного духу в нових умовах. Його учасниками були представники інтелігенції, частина робітників, студентська молодь, а саме Л.Лук’яненко, І.Кандиба, С.Вірун, які в 1961р. були арештовані. Нова хвиля репресій другої половини 60-х років (судові процеси 1967-1968рр. над представниками української інтелігенції у Києві, Львові, Івано-Франківську) породила так звану петиційну кампанію, яка стала однією з форм правозахисного руху на Україні.

Ставши першою постаттю в республіці, В.Щербицький ні на крок не відступав від курсу, визначеного Л.Брежнєвим і М.Сусловим. В Україні продовжують мати місце репресії проти інакомислячих. Особливо переслідувались поборники розвитку національної свідомості, української мови та культури. У сфері міжнаціональних відносин орієнтація йшла на злиття націй і утворення нової історичної спільності - радянського народу. Посилюється русифікація України. У 1977р. була укладена Конституція СРСР, а у 1978 р. - Конституція УРСР. Ці конституції дублювали “сталінську“ конституцію (1936р.) Пріоритетне становище відводилось російській мові і культурі. Цією ж мовою видається різного жанру література, працюють театри, музеї та інші мистецькі та навчальні заклади. "Брежнівський циркуляр" 1978р. - Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення та викладання російською мовою, посилила русифікацію. У 1983р. "Андроповський указ" - постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах, ще більше відірвав від національних традицій, мови, культури молоде покоління. Все це відбилось на формуванні національної культури і свідомості.

Рік у рік падав добробут населення, процвітала корупція, казнокрадство, організована злочинність. Ця критична ситуація призвела до перебудови. Розширились громадські рухи, активізувалась творча енергія мас, зріс рівень громадської свідомості людей, оприлюднились факти про сталінські репресії, брежнівські часи та ін. Непоправного удару по економіці України, здоров’ю її населення завдала катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції. Державний переворот в серпні 1991р. призвів до розпаду СРСР, 24 серпня 1991 року прийнято Акт про незалежність України, затверджено символіку незалежної держави - Синьо-Жовтий Прапор і Тризуб. Перебудова відкрила Україні шлях до самостійності, розбудови нової демократичної держави, пробудження національної свідомості українського народу. Значною подією в житті України було прийняття нової Конституції незалежної держави та ряд законів: “Про освіту”, “Про культуру”.

Культура України в період Великої Вітчизняної війни зазнала втрат. Війна продовжила деформування духовного життя на Україні, ослабила гуманістичні ідеали, посилила жорстокість, завдала непоправної шкоди не тільки матеріальній базі культури, а й забрала життя тисяч діячів науки, літератури, мистецтва. Багато митців були призвані до лав діючої армії і перебували на фронтах до останнього дня війни. Це О.Будников, І.Гуторов, І.Гончар, Г.Пивоваров та інші. Багато працювали в редакціях фронтових газет, у фронтових бригадах художників. Виходячи з конкретної ситуації і конкретних завдань, змінилася традиційна розстановка видів мистецтва. Провідну роль почав відігравати політичний плакат в різновидах - героїчному і сатиричному. Чимало творів виконувалось в галузі станкової і сатиричної графіки. З перших днів війни плакат закликав ло боротьби, прославляв захисників Вітчизни. Слід відзначити українських митців: М.Дерегуса, В.Литвиненка, Є.Світличного, В.Касіяна, О.Шовкуненка, К.Трохименка. Ці художники-реалісти не лише володіли професійною майстерністю, а й глибоко розкривали образ (“На бій слов’яни!” 1942 р. - В.Касіяна).

У роки Великої Вітчизняної війни українські митці створили велику кількість патріотичних пісень, хорів, маршів. Провідним жанром в музичній культурі була масова пісня - урочиста, патріотична, сатирична, задушевно-лірична. Розвивалась хорова, вокально-симфонічна, камерно-інструментальна музика. У 1943р. був створений Державний український народний хор на чолі з Г.Верьовкою. При Київській консерваторії працювала оперна студія, розвивалась масова художня самодіяльність. Самодіяльні хори, ансамблі, театри здобували звання народних.

Видатним явищем в українській музиці стали симфонія “Україно моя” (1943 р.), написана А.Штогаренком на слова А.Малишка та М.Рильського, кантата “Клятва” (1941 р.) на слова М.Бажана і "IV сюїта" для симфонічного оркестру Ю.Мейтуса. Значного розвитку в роки війни набуває документальне кіно. Значна заслуга О.Довженка, який очолював Київську кіностудію, спрямував роботу фронтових операторів, та й сам займався кінопубліцистикою, створивши у співдружності з Ю.Солнцевою документальні фільми “Битва за нашу Радянську Україну” та “Перемога на Правобережній Україні” - 1943 р. О.Довженко під враженням баченого і пережитого в перші місяці війни написав сценарій фільму “Україна у огні”.

Кінець 40-х, початок 50-х років - період далеко не кращий. Культ особи Сталіна деформував письменницькі таланти. Поетичні, прозові, драматичні, театральні, кінематографічні, образотворчі твори прославляли “батька всіх народів”. Характерною рисою мистецьких творів того часу було прославлення вождя та його оточення. За націоналістичні ухили зазнали переслідувань чимало представників інтелігенції. На громадське і культурне життя наклали прикрий відбиток чергові кампанії керівників офіційної ідеології. Найбільша наруга чинилась над українською інтелігенцією в період “правління” Л.Кагановича. Нещадній критиці за “український буржуазний націоналізм” були піддані О.Довженко, Ю.Яновський, М.Рильський, О.Дорожкевич, І.Сенченко. У 1951 р. зазнали переслідувань В.Сосюра за поезію “Любіть Україну!”, А.Малишко, Є.Кирилюк, О.Білецький, Л.Первомайський. У 1946-1949 рр. були ліквідовані всі попередні здобутки української культури.

Різкій критиці піддано ряд журналів: “Вітчизна”, “Перець”. Було прийнято ряд постанов з питань історії, літератури, мистецтва, суть яких полягала у звинуваченні представників української культури в буржуазному націоналізмі. Складним стало становище церкви на Україні. В табори були кинуті священнослужителі, єпископи, нищились церковні споруди, пам’ятки культури.

Період так званої політичної відлиги (1956-1959) сприяв відновленню культурного життя. Більшість репресованих митців, вчених, письменників були реабілітовані. Українська культура збагатилась новими іменами, які увійшли в історію української культури - Б.Олійник, Г.Тютюнник, Є.Гуцало, В.Симоненко, В.Стус, Л.Костенко, Д.Павличко та інші. Ця плеяда молодих митців вважається представниками такого явища в культурі, як “шістдесятництво”. Було порушено питання чистоти української мови, зокрема перевидання “Словника української мови” Б.Грінченка. Почали виходити журнали “Народна творчість та етнографія” і “Український історичний журнал”. Почався випуск Української радянської енциклопедії. Лави майстрів пісенного жанру поповнились новими іменами. Це П.Майборода, А.Філіпенко, І.Шамо, О.Білаш, П.Гайдамака та багато інших. Для хорів пишуть Л.Ревуцький, А.Коломієць, Г.Верьовка, А.Верменич та інші. Створюються вокально-симфонічні твори, музика для опер, балетів, зростає рівень камерно-вокальної музики.

Покращилась система освіти. Впроваджено часткову дерусифікацію навчальних закладів. Процеси, що відбувалися в науці, літературі, мистецтві мали суперечливий характер. На початку 60-х років зазнали переслідувань В.Стус, М.Вінграновський, І.Драч, Л.Костенко. Не побачили виходу в світ твори В.Сосюри “Третя рота”, “Розстріляне безсмертя”, “Мазепа” та “Правда кличе” Д.Павличка.

Нові тенденції, що визначилися в мистецтві наприкінці 50-х років повною мірою розкрились в 60-х роках. Зміна поколінь спричинила не лише оновлення творчого обличчя мистецтва, а й нове тлумачення традиційно усталеного арсеналу тем, який на всіх етапах історії лишається незмінним. Художники продовжували розробляти тему мирної праці, побуту людей, історико-революційну тематику. Нового піднесення набуло монументально-декоративне мистецтво. Слід відзначити Г.Якутовича ліногравюра “Аркан” (1960 рік) та його ілюстрації до драматичної поеми І.Кочерги “Ярослав Мудрий” (1963 рік), В.Зарецького, Н.Лопухової та інших.

На 60-ті роки припадає розквіт монументальної скульптури. Чимало було виконано погрудь видатних діячів культури та історії, монументів та меморіалів. Плідно працюють В.Бородай, М.Воронський, В.Зноба, Г.Кальченко та інші. Монументи відзначались продуманою режисурою дії, композиційною вирішеністю.

Культурне життя 70-х років, першої половини 80-х років перебувало в занепаді. Тільки кризові явища у соціально-економічній сфері болісно вдарили по народній освіті, культурі, всьому духовному життю українського суспільства. Чітко визначились застійні явища у соціальній і культурній сферах. Кризовий стан у народній освіті виражався у скороченні витрат на її потреби, погіршенні матеріально-технічної бази. Залишковий принцип фінансування сфери освіти і культури негативно позначився на їх стані. Національної школи в Україні не існувало. В ці роки не було прийнято жодної постанови про поліпшення викладання рідної мови. Проблеми в житті націй і народностей вирішувались адміністративним шляхом. Посилились репресії проти представників української культури. У 1977 році було заарештовано письменника Г.Снєгірьова, який через рік помер від тортур. В 1979 році сталося загадкове убивство видатного композитора В.Івасюка. Прокотилась чергова хвиля арештів українських діячів О.Бердника, Ю.Бадзьо, Ю.Литвина, Петра і Василя Січків, М.Горбаля. У 1980 році були заарештовані Зенон Красівський, Ольга Гейко-Матусевич, В.Стус, Оксана Мешко, В.Чорновіл, Олесь Шевченко, В.Калиниченко. В 1981 році - Іван Кандиба, Василь Січка, у 1982 - М.Горинь. У тяжких тюремних і табірних умовах 1984 - 1985 років померли Олекса Тихий, Валерій Марченко, Юрій Литвин, Василь Стус.

З середини 80-х років починають заповнюватись “білі плями” в царині українського мистецтва. Повертаються імена і твори митців, несправедливо репресованих, забутих. Це живописець І.Кулик “Лісоруби”, “Т.Шевченко в Хородні”, С.Чуприна “Беристецька битва”, “Хрещення в Степані”. Належне місце займають твори живописців В.Сікера, В.Сельського, жанрові полотна А. Монастирського, Г.Смольського. До провідних графіків належить Б.Сорока.

Український кінематограф у середині 70-х років був русифікований, майже не знімались фільми українською мовою. Переслідування та репресії не обминули кіномитців С.Параджанова, Ю.Елленка, І.Миколайчука. У 1989 році українські політв’язні, митці, літературні діячі, вийшовши з в’язниць, активно включились в національний рух, розбудову української національної держави.

В останні роки перебудови і на початку 90-х років було прийнято ряд законів, які дають можливість розвивати і творити українську культуру вільно: “Закон про освіту”, “Закон про культуру”.

Активне оновлення охопило українську літературу. Центральне місце в літературі займає публіцистика наповнена громадянським змістом творчість Р.Іванчука, О.Сизоненка, О.Мусієнка, Ю.Щербака, Ю.Мушкетика, П.Мовчана, І.Дзюби та інших. До читача нарешті прийшли твори В.Винниченка, М.Хвильового, М.Зерова, В.Стуса. Відбувається сплеск театрального життя, виникає багато нових мистецьких студій, театрів-студій. Зірками театральної сцени виступають А.Роговцева, Л.Кадочнікова, Б.Ступка, О. і Н. Сумські, Б.Бенюк.

Водночас в освіті, науці і культурі в Україні поряд із здобутками залишилось багато нерозв’язаних проблем, перешкодою у яких є залишковий принцип фінансування.

Тема №

Дата добавления: 2014-01-04