Культура спілкування

Вступаючи в спілкування, люди так чи інакше «налаштовуються» на взаємодію один з одним. Кожен, бодай, приблизно уявляє, що як він скаже чи зробить, яка буде реакція інших на це, його власна реакція на цю реакцію тощо. Уявлення такого роду утворюють індивідуальний сценарій спілкування.

У основі індивідуальних сценаріїв лежать окремі типові культурні сценарії спілкування. Серед них є і сценарії, які визначають способи, завдання, форми спілкування, запроваджені у певній групі або культурі, і сценарії більш загального типу, відображені у загально – культурних нормах і правилах спілкування. Такого роду загальнокультурні сценарії представляють собою те, що називають культурою спілкування.

Культура спілкування – це загальнокультурні сценарії, які визначають способи, завдання, форми спілкування, запроваджені у певній групі або культурі, і сценарії більш загального типу, відображені у загально – культурних нормах і правилах спілкування.

У культурі спілкування є два взаємопов’язаних аспекти: зовнішній (ритуальний чи «етикетний») і внутрішній (соціально – психологічний).

Ритуальний, «етикетний» аспект культури спілкування називають «зовнішньою культурою». Вона характеризується у виконанні загальноприйнятих ритуалів спілкування, правил етикету, які диктують, що і як належить робити під час спілкування. Характер цих відношень утворює другий, більш глибокий прошарок культури спілкування — її соціально-психологічний аспект («внутрішня культура»).

Існують окремі загальні норми людських відношень, що склалися історично і стали загальноприйнятими у сучасному суспільстві. Вони не завжди і не усіма у дійсності виконуються, але поведінка у відповідності з ними вважається бажаною і очікується від людей.

До основних норм «внутрішньої культури» належать такі вимоги:

1) Чини (дій) у відношенні до інших так, як би ти хотів, щоб вони діяли у відношенні до тебе. Це так зване «золоте правило моральності».

2) Виконуй свої обіцянки, домовленості і зобов’язання. Давні римляни сформулювали цю вимогу у вигляді принципу: «Домовленості мають виконуватися» (у 483 р. на Карфагенському соборі цей принцип був покладений в основу міжнародного права). Якби люди не дотримувалися цього принципу, то будь-яка обіцянка, домовленість, зобов’язання взагалі б втратили сенс. Поведінка людей була б зовсім непередбачуваною, і ніяких бодай відносно стійких відношень між ними не існувало б.

3) Будь доброчинним, намагайся в міру можливості робити добро людям, виконувати їх прохання. Ми звично думаємо, що людина, з якою ми вступили в спілкування, буде діяти таким же чином. Досить повчальною у цьому плані є шкала соціально – етичного спрямування Конфуція, або Кон-Фу-цзи (551–479 рр. до н. е.), у якій на першому плані були проблеми людських стосунків та норм поведінки. Конфуцію приписують визначення людини як істоти, котра у своїх діях керується внутрішніми мотивами. Водночас вирішальну роль у людському житті відіграє закон (або повеління) Неба. Людина повинна навчитися сприймати і розуміти цей закон відповідно до волі Неба. Якщо людина спроможна це робити, вона постає як «шляхетна» — цзюньцзи, тобто така, у душі якої діє доброчинність («де»): «Небо породило в мені де».

Отже, шляхетна людина, за Конфуцієм, у своїх діях внутрішніми чинниками має певні життєві принципи, серед яких обов’язковими є «жень» — людинолюбство; «сяо» — повага до батьків (старших); «лі» виконання ритуалів. Виконання ритуалів передбачало виконання обов’язкових норм та правил спілкування як між окремими людьми, так і в межах суспільних відносин. Шляхетній людині протистоїть низька людина, яка не має внутрішніх переконань, а діє під впливом юрби або безпосередніх життєвих потреб: «Шляхетний муж дбає про обов’язок, а низька людина — про зиск». На запитання, чи можна одним лише реченням виразити правило, якого треба дотримуватися усе життя, — учитель відповів: «Людино! Чого не бажаєш собі, того не роби іншому».

Культурна людина будує спілкування за сценаріями, в основі яких узгоджена єдність зовнішньої і внутрішньої культури.

Види спілкування. Спілкування людей відбувається у різних формах. Серед них можна виділити такі види і різновиди:

1. Спілкування людини з реальним партнером. Його різновидами є:

— практичне спілкуванн я — відбувається у процесі сумісної практичної діяльності, яка вимагає обопільної узгодженості дій і встановленні відношень співробітництва, управління і підкорення;

— духовне спілкування — міжособистісний інтелектуально – емоційний зв’язок, найбільш виразно виявляється в дружніх відносинах;

— представницьке спілкування, у яких індивіди виступають не як вільні, суверенні особистості, а як представники окремих груп чи соціальних інститутів. Типова для представництва процедура — переговори; це перехідна форма від міжособистісного спілкування до групового;

— групове спілкування — взаємодія груп, кожна з якої виступає як єдине ціле. Наприклад, між класами, націями, партіями, державами, культурами.

2. Спілкування людини з ілюзорним партнером. Таким партнером може бути «олюднений» об’єкт, що постає як одухотворений.

Витоки такого ілюзорного спілкування з невидимою силою (партнером) ми віднаходимо у давніх релігіях світу (магія, анімізм, аніматизм, фетишизм), у особливостях світогляду давньої людини.

Прикладом такого світобачення може бути язичницька (поганська) віра давніх слов’ян, яку прийнято називати анімістичною (лат. — анімус — душа, живе). Тобто це означає, що предки — язичники сприймали природу і все довкілля одухотвореним, живим. Звідси весь світ: земля, повітря, небо заповнені видимими і невидимими істотами. Таким чином, у природі все дихає, думає, говорить і діє на рівні з людьми. Наші предки — язичники, аби жити у злагоді з природою, намагалися задобрити її, віддавали їй жертви.

Образ двополярності та триєдності світобуття переймає не лише поганський, а й весь християнський і взагалі весь індоєвропейський і світовий світогляд. Він відлунюється в поезії, малярстві, вишивці, кіноматографі, молитвах тощо.

Приклад ілюзорного (одухотвореного) спілкування втілений у сучасному американському фільмі «Ізгой» з Томом Хенсом у головній ролі. Образ такого невидимого співрозмовника героєм фільму був віднайдений у футбольному м’ячі з деяким оригінальним зображення людської голови. Це був єдиний образ протягом 4-х років боротьби за виживання на безлюдному острові сучасної цивілізованої людини, яка не втратила жагу до життя.

3. Спілкування людини з уявним партнером. На відміну від ілюзорного партнера, який є дійсно реальним, але наділений уявним одухотворенням, тут мається на увазі, придуманий, існуючий лише в уяві партнер. За нього може виступати «друге Я» особистості (як «чорна людина» у відомому вірші С. Єсеніна), з якою зав’язується міжособистісний діалог, або образ іншої людини, герой художнього твору. Сюди ж належить і спілкування з духами і богами.

4. Спілкування уявних партнерів — художніх персонажів. Мова тут іде про моделювання відношень спілкування засобами мистецтва. Якщо прийняти до уваги мету спілкування, то можна виділити 4 типи ситуацій:

— Мета спілкування знаходиться поза його змістом (спілкування є засобом організації якого-небудь виду предметної діяльності (виробничої, наукової, політичної тощо).

— Мета спілкування знаходиться у самому його змісті (спілкування заради спілкування: «Приходь, хочеться поспілкуватися»).

— Мета полягає в залученні іншого до свого духовного світу (засобами навчання, виховання, освіти).

— Мета полягає в залученні себе до духовного світу партнера.

Дата добавления: 2014-01-04