Погляди науковців на проблему самовиховання у різні періоди розвитку суспільства

Хоти ще в древніх ми знаходимо чимало цікавих думок про самовдосконалення, термін «самовиховання» закріпився
в педагогічній літературі лише в середині. ХΙХ століття. Спочатку він означав вироблення в себе характеру, у першу чергу — самовладання (Н. А. Миллер-Красовский,1859р.), У роботах Г. Кершенштейнера (початок XXв.) самовиховання розуміється як боротьба людини зі своєю природою, з дурними інстинктами, як подолання тваринних потреб. Прихильники ідеї «вільного виховання». (Л. Н. Толстой, Э. Кей) розуміли самовиховання як всеосяжний процес формування особистості, як основний шлях розвитку людини, причому самовдосконалення протиставлялося вихованню. Прихильники прагматичної педагогіки розглядали самовиховання як шлях пристосування людини до життя в буржуазному суспільстві (Б. Р. Бекингем, Д. С. Блекки, Д. М. Болдуин, С. М. Орисон).

Сучасний американський фахівець із психології особистості Г.Олпорт розділяє реакційну концепцію самоосяяння, розроблену Питиримом Сорокіним. Один із представників сучасної експериментальної психології Л. Кронбах зв'язує самовиховання з філософією, персоналізму, протиставляючи самовиховання вихованню в колективі. Концепція Г. Кнеллера викладається в книзі, назва якої говорить саме за себе - «Екзистенціалізм і виховання» (1958 р.). Самовиховання тут розглядається як самопізнання, саморозкриття особистості, що протікає незалежно від впливів зовнішнього миру або навіть всупереч їм. Американський учений Э. Фромм у своїх останніх роботах, визнаючи пороки сучасного капіталістичного суспільства, уважає, що основний шлях до нової соціальної системи лежить не через революційне перетворення суспільства, а через перетворення кожним самого себе.

Сучасна педагогіка в розумінні самовиховання стоїть на позиціях марксистської філософії, розглядаючи формування особистості як процес соціально обумовлений. К. Маркс писав: «...Людська природа влаштована так, що людина може досягти свого вдосконалення тільки працюючи для вдосконалення своїх сучасників, в ім'я їхнього блага». Не можна вважати духовний розвиток людини чимсь відірваним від змін, що відбуваються в суспільстві. «У революційній діяльності зміна самого себе збігається з перетворенням обстави». Перетворюючи навколишній світ, людина одночасно перетворить і самого себе. Із цих позицій самовиховання - невіддільна частина всієї творчої, перетворювальної діяльності людини. Виховання й самовиховання відбуваються в процесі діяльності по поліпшенню навколишнього світу.

Людина не тільки соціальне, але й природна істота. Його становлення, розвиток обумовлені також загальними законами життя, і в першу чергу такими універсальними процесами, як саморегуляція й саморозвиток.

Самовдосконалення можна визначити як процес керованого самою особистістю розвитку її сил і здатностей, як усвідомлене саморозвиток.

Безсумнівно, існує зв'язок між усвідомленим і несвідомим саморозвитком особистості. Самовиховання - лише одна з форм саморозвитку; до інших ставляться пристосування (від сліпого, несвідомого пристосування до усвідомлених вправ, тренувань), наслідування (від неусвідомленого копіювання до свідомого проходження позитивному прикладу), різні види орієнтації «а колектив і особистість, де переплітаються пристосування, наслідування й самовиховання.

У процесі формування особистості виховання пов'язане з різними формами її саморозвитку й самовдосконалення. Дитина завжди бере участь у власному формуванні, але з різним рівнем усвідомленості й активності. При цьому нерідко ступінь усвідомленості, і активності зростає: пристосування може перерости у вправу й тренування з ініціативи самої дитини, а останні - у самовиховання певних моральних, інтелектуальних або фізичних якостей. Несвідоме проходження прикладу часто переростає у свідоме, а останнє - у самовиховання. Будь-яка форма саморозвитку особистості при певних передумовах і умовах може перерости в самовиховання.

Як показують дослідження, самовиховання в шкільному віці - процес переважно переривчастий. Нікому з дослідників не вдалося спостерігати загальне й постійне самовиховання. Справа в тому, що самовиховання - процес найбільш інтенсивного розвитку сил і здатностей особистості, він вимагає великої психічної напруги. Дитина не може постійно працювати над собою, оскільки в нього ще не зложилися необхідні для цієї якості. Неминуче виникають паузи, своєрідні перерви. Але в цей час більш активно проявляються інші форми саморозвитку - пристосування, наслідування.

Щоб виховання переростало в самовиховання, необхідні певні внутрішні передумови й зовнішні умови.

До числа внутрішніх передумов радянські вчені відносять високий рівень самосвідомості (А. Я. Арет, А. А.Бодалев, А. Г.Ковальов і ін.), самоврядність (у тому числі розвитку волі - В.И.Селиванов, А.И.Висоцький), потреба в прискореному розвитку (останнє, за нашим даними, виникає у двох випадках: коли це пов'язане з життєвим самовизначенням і з розвитком дарувань, здатностей).

Властиво, і в самовихованні, і в пристосуванні, і в наслідуванні ми спостерігаємо ті самі компоненти, що проявляються в різному ступені й різному сполученні.

По-перше, будь-яка форма саморозвитку й самовдосконалення особистості включає активне осмислення себе й навколишнього світу. Але в самовихованні усвідомлюється все: власна особистість, обставини, результати діяльності, сам процес формування сил і здатностей. У наслідуванні й пристосуванні такого повного й всебічного усвідомлення не спостерігається. Виходить, перехід від більше низьких до більше високих форм саморозвитку й самовдосконалення особистості в першу чергу припускає розвиток самосвідомості й мислення (це підтверджено численними дослідженнями останнього років); Мети й зміст самовиховання визначаються соціальними факторами, розвитком самосвідомості, психічним розвитком у цілому, по-друге, у всіх формах саморозвитку й самовдосконалення особистості тією чи іншою мірою проявляється орієнтовна діяльність і пов'язана з нею здатність до саморегулювання поводження залежно від обставин. Дослідження підтверджують висловлену В. І Селивановим думка, що самовиховання - вольовий процес. Воно вимагає всього комплексу вольових якостей особистості. Саме недоліки вольового розвитку найчастіше обумовлюють його переривчастість, епізодичність у шкільні роки й невдачі в дозрілих літах.

Потреба в розвитку - третій загальний компонент всіх форм саморозвитку й самовдосконалення особистості. Але якщо в пристосуванні й наслідуванні потреба в розвитку задовольняється неусвідомлено, те в самовихованні усвідомлюється необхідність розвитку своїх сил і здатностей. Для самовихованні потрібні вимогливість до себе, невдоволення собою, прагнення стати краще. Усвідомлена потреба в розвитку створює основу для появи потреби в самовихованні.

Зазначені внутрішні передумови самовиховання діють у певних соціальних і педагогічних умовах.

Дата добавления: 2014-01-04