Лекція 3. Системне дослідження як наукова дисципліна

СИСТЕМНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯК НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА

§ 3.1.Основні поняття системності

Протиріччя між необмеженістю бажання людини пізнати світ та обмеженістю існуючих можливостей це зробити, між безмежністю природи та скінченністю ресурсів людства привели до того, що у процесі пізнання ці протиріччя розв’язуються поетапно за допомогою аналітичного та синтетичного мислення.

Суть аналізу полягає у поділі цілого на частини, представлення складного сукупністю компонент. Але, щоб пізнати ціле необхідний зворотний процес – синтез.

При аналітичному підході до дослідження систем цільовий аспект її функціонування практично не розглядається. Модель системи будується на ґрунті вивчення окремих підсистем та елементів з наступним формулюванням локальних цілей, що відображають окремі сторони процесу моделювання. Далі, використовуючи отриману інформацію, створюють окремі компоненти моделі, об’єднання котрих утворює модель системи. Такий підхід виправданий, коли компоненти системи відносно незалежні та, як наслідок, різні сторони функціонування системи можуть бути досліджені також відносно незалежно.

Використовуючи аналітичний підхід, дослідник вивчає систему „зсередини”, маючи обмежений горизонт, тобто у стані осягнути лише одну або у кращому разі декілька компонент системи зі зв’язками між ними. Очевидно, що при цьому губиться уявлення про мету функціонування системи як цілого, і дослідник головним чином вивчає властивості компонент, тобто не у змозі осягнути емерджентні властивості системи.

Аналітичний метод, що органічно притаманний людському мисленню, в явній формі був усвідомлений, виведений та сформульований як самостійний прийом пізнання у ХVІІ-му столітті представниками раціоналізму, найвідомішим із яких був Рене Декарт (1596 – 1650). Успіх та значення аналітичного методу полягає не лише у тому, що складне поділяється на усе менші частини, а у тому, що з’єднавши ці частини відповідним чином, знову утворюється єдине ціле. Момент агрегації складових у ціле і є остаточним етапом дослідження, тому що лише тоді можна пояснити ціле через його частини - у вигляді структури цілого.

Аналітичний метод має величезне значення для науки та практики. Розклад функцій у ряди, розбиття неоднорідних областей на однорідні з наступним „зшиванням розв’язків” – у математиці; аналізатори спектрів, всілякі фільтри, дослідження атомів та елементарних частинок – у фізиці; анатомія та нозологія – у медицині; значна частина схемотехніки; конвеєрна технологія виробництва – усе це ілюструє ефективність аналізу. Успіхи аналітичного методу привели до того, що самі поняття „аналіз” та „наукове дослідження” стали сприйматися як синоніми, хоча наукове дослідження включає аналіз та синтез.

Однак цілісність системи має величезне значення. Цілісність при аналізі порушується, при розчленуванні системи втрачаються не лише суттєві властивості системи („ розібраний автомобіль не поїде ”), але й зникають суттєві властивості частин системи („ відділене кермо авто не кермує ”). Тому результатом аналізу є лише відкриття структури та знання того, як система працює, а не розуміння того, чому та навіщо вона це робить.

„ Синтетичне мислення вимагає пояснення поведінки системи. Воно суттєво відрізняється від аналізу. На першому кроці аналізу річ, що вимагає пояснення, розділяється на частини; у синтетичному мисленні вона повинна розглядатися як частина великого цілого. На другому кроці аналізу пояснюються складові частини; у синтетичному мисленні пояснюється ціле, до складу якого входить річ. На останньому кроці знання про частини агрегатується у знання про ціле; у синтетичному мисленні розуміння цілого дезінтегрується для пояснення частин. Це досягається розкриттям їх ролей та функцій у цілому. Синтетичне мислення відкриває не структуру, а функцію; воно відкриває, чому система працює так, а не те, як це вона робить ”.

Аналітичний метод дозволяє досягти найвищих результатів за умови, коли ціле вдається розділити на незалежні одна від одної частини, оскільки тоді їх окремий розгляд дозволяє з’ясувати їх внесок у загальний ефект. Однак випадки, коли система є сумою складових, зустрічаються надзвичайно рідко. Внесок частини у загальносистемний ефект залежить від внесків інших складових. Внаслідок цього частина може функціонувати якнайкраще, але загальний ефект функціонування буде далеко не найкращим.

При аналізі систем основне значення має дослідження не окремих їх складових, а їх взаємодії, що є значно складніше. Остаточною метою аналітичного методу є встановлення причинно-наслідкових зв’язків між явищами. Дещо вважається пізнаним та повністю зрозумілим лише у тому випадку, коли відома його причина (сукупність умов, необхідних та достатніх для реалізації наслідку). Для причинно-наслідкового описання не існує поняття зовнішнього оточення, оскільки для наслідку нічого, окрім причини, не потрібно (закон всесвітнього тяжіння справедливий, коли відсутні усі сили, окрім сили тяжіння).

У випадку складних систем виключення на перший погляд „непотрібних” чи „нецікавих” взаємодій може суттєво порушити адекватність моделі оригіналу і є у багатьох випадках принципово неможливим. Для описання таких ситуацій використовуються дві можливості: або відобразити „безпричинну” компоненту через „об’єктивну випадковість” чи „суб’єктивну невизначеність” (чи їх комбінацію), або виходити з того, що відношення „причина-наслідок” є не єдино можливим способом для описання взаємодії. В останньому випадку застосовується модель „продуцент-продукт”, що виходить з того, що для створення продукту продуцент є необхідною, але не достатньою умовою (для дуба жолудь є продуцентом, оскільки окрім нього для виростання дуба потрібні й інші умови). У зв’язці „продуцент-продукт” для отримання продукту необхідні й інші умови окрім продуцента, що й утворюють зовнішнє оточення. Причинно-наслідковий зв’язок у цьому випадку є гранично ідеальним випадком зв’язку „продуцент-продукт”, до якого можна тільки наблизитися, але досягнути не завжди можливо.

Отже, не лише аналітичний метод неможливий без синтезу, тобто агрегації частин у структуру, але й синтетичний метод неможливий без аналізу, бо необхідне розбиття цілого для пояснення функцій частин. Аналіз та синтез доповнюють, але не замінюють один одного. Системне мислення суміщає обидва ці методи на основі розгляду призначення системи.

Дата добавления: 2014-01-04