Методи нормування праці

Під методами нормування праці розуміють технологію вста­новлення норм, яка включає такі загальні етапи: аналіз трудо­вого процесу виконавця чи групи виконавців; проектування раціональної роботи; розрахунок норм праці.

Методи нормування праці поділяють на дві групи: аналітичні та сумарні.

Аналітичні методи нормування передбачають:

— аналіз конкретного трудового процесу і розподіл його на елементи;

— проектування раціональних організаційно-технічних умов виконання окремих елементів і всієї роботи в цілому;

— розрахунок необхідних затрат часу за елементами і на роботу в цілому;

— розробку і впровадження у виробництво комплексу за­ходів, які б забезпечували виконання розрахованої норми.

Норми, встановлені за допомогою аналітичних методів, ма­ють назву технічно обґрунтованих.

Сумарні методи передбачають встановлення норм праці без аналізу і розподілу роботи, що проектується, на елементи; без раціоналізації організаційно-технологічних умов виконання роботи. Розрізняють досвідний метод, коли норма встанов­люється на основі виробничого досвіду нормувальника чи май­стра, та статистичний метод, що передбачає використання ста­тистичних даних про фактичні затрати робочого часу на ана­логічні роботи у минулому. Норми праці, встановлені за допо­могою сумарних методів, мають назву досвідно-статистичних. Такі норми не дають змоги ефективно використовувати вироб­ничі ресурси і мають якнайшвидше замінюватися нормами, встановленими аналітичними методами.

За методикою отримання вихідних даних для встановлення витрат праці аналітичні методи розподіляються на розрахун­ково-аналітичні, використання яких базується на нормативних матеріалах, та експериментально-аналітичні, коли первинна інформація отримується шляхом проведення експериментів та спостережень у виробничих умовах. Розрахунково-аналітичні методи у теперішній час є основними, оскільки вони забезпечу­ють необхідний ступінь обґрунтованості норм за значно мен­ших витрат на підготовку первинної інформації.

В умовах масового і великосерійного виробництва розра­хунково-аналітичні та експериментально-аналітичні методи використовуються комплексно. Попередній варіант органі­зації роботи та величини норми розраховується за норматива­ми, а остаточний уточнюється на основі спостережень та екс­периментів.

На підприємствах найчастіше використовують розрахунко­во-аналітичний метод, оскільки він менш трудомісткий і дає можливість розрахувати норми праці ще на стадії проектуван­ня роботи. Метод передбачає використання попередньо розроб­лених нормативів часу різного ступеня збільшення або аналі­тичних залежностей між затратами часу на виконання робіт (операцій) чи їх елементів та виробничими факторами.

Наприклад, при роботі на металообробних верстатах основ­ний машинний час (і₀) у хвилинах розраховується так:

Кожен організаційний тип виробництва виокремлюється властивими йому технічною озброєністю, спеціалізацією, ква­ліфікацією робітників, системою організації та обслуговуван­ня робочих місць, методом нормування праці, характером нор­мативів, що використовуються для нормування.

В одиничному, дрібносерійному і частково у середньосерій-ному виробництві економічно не виправдане застосування ди­ференційованих нормативів. Норми у цьому випадку розрахо­вуються за допомогою збільшених нормативів, які розроблені найчастіше на комплекси пов'язаних між собою трудових прийомів. До збільшених нормативів відносяться типові та єдині норми. Типові норми розробляються на однорідні робо­ти, які виконуються за типовою технологією. Єдині норми роз­робляються на однорідні роботи, що виконуються в будь-яких галузях за однаковою технологією.

У масовому, великосерійному, а іноді й у середньосерійному виробництві створюються економічно сприятливі умови для ре­тельного проектування роботи. Це дає можливість здійснювати детальний аналіз змісту роботи й організації праці, вивчати пе­редовий досвід, розробляти раціональні режими роботи облад­нання, перевіряти якість встановлених норм на робочому місці. У таких умовах нормування проводять з використанням дифе­ренційованих елементних або мікроелементних нормативів часу.

Мікроелементне нормування базується на тому, що будь-які найскладніші трудові процеси становлять комбінацію простих або первісних елементів, таких як "узяти", "перемістити", "зро­бити крок", "перевести погляд", "нахилитись" тощо. їх нази­вають мікроелементами трудового процесу.

До числа мікроелементних систем, які широко використову­ються в розвинутих країнах, належать базові системи МТМ-1 та \¥огк-Гас1;ог, а також збільшені системи МТМ-2, МТМ-3 та ін.

Універсальна система МТМ-1, яка була розроблена на базі даних електротехнічної промисловості США, включає 21 мікро­елемент та 350 значень їх нормативної тривалості. Ця три­валість визначається в спеціальних одиницях, які дорівнюють одній стотисячній години, або 6 десятитисячних хвилини або 0,036 с. Система МТМ-1 рекомендується для використання в умо­вах масового й великосерійного виробництва, МТМ-2 — у се-редньосерійному виробництві, а МТМ-3 — у дрібносерійному та одиничному. За рахунок об'єднання рухів, скорочення числа факторів, які впливають на тривалість рухів, кількість мікрое­лементів у системі МТМ-2 дорівнює 11, а у МТМ-3 їх всього 6.

Широко застосовують за кордоном і систему Мойаріз (МО-ДАПТС), яка належить до третього покоління систем мікроеле-ментних нормативів часу. Найчастіше нормувальники назива­ють її модульною системою. Вона призначена для аналізу, про­ектування і нормування трудових процесів у серійному вироб­ництві. Найцінніша її особливість — це простота. Число різно­видів нормативів зведено до 27. Більшість мікроелементів пред­ставлено у вигляді малюнків, що легко запам'ятовуються. Зна­чення нормативного часу представлені у модах. Один мод дорів­нює 1/8 с, або з надбавкою на відпочинок і особисті потреби у розмірі 10,75 % — 1/7 с.

Дата добавления: 2014-01-04