Організаційні форми проведення наукових досліджень і проектно-конструкторських робіт

Суб'єктами науково-технічної діяльності є юридичні та фі­зичні особи, які безпосередньо беруть участь у процесі створен­ня і впровадження науково-технічної продукції. Основним суб'єктом науково-технічної діяльності є науковий та науково-технічний працівник, який займається самостійно або у різно­манітних організаційних формах науково-дослідною, проект­но-конструкторською та іншою науковою діяльністю. Науко­во-технічна організація (НТО) — трудовий колектив, який ви­користовує засоби виробництва для створення і реалізації нау­ково-технічної продукції. НТО класифікуються: за формами власності на засоби виробництва; змістом та результатами діяльності; за ступенем підлеглості та організаційними форма­ми; ступенем самостійності.

За формами власності виділяють такі типи НТО: державні; колективні (акціонерні, кооперативні, громадські, державно-колективні, асоціації); іноземні (міждержавні, змішані); при­ватні.

За змістом та результатами діяльності, способом поєднан­ня наукових та виробничих функцій можна виділити такі типи НТО: інститут — організація загальнонаукового профілю, що спеціалізується на фундаментальних дослідженнях і відпові­дає за розвиток певної сфери науки; науково-дослідний інсти­тут (НДІ) — галузева (міжгалузева) організація, яка спеціалі­зується на прикладних дослідженнях, розробках і відповідає за науково-технічний рівень певної галузі, міжгалузевого ком­плексу (підгалузі) виробництва або науково-технічний напрям; проектно-конструкторські технологічні організації (ПКТО) — галузеві НТО, які спеціалізуються на конструкторських, тех­нологічних розробках, проектуванні нових або реконструкції діючих виробництв, відповідальні за конкурентоспроможність продукції, технології у певній галузі; інститути техніко-еконо-мічних досліджень, науково-технічної інформації, центри нау­кової організації праці виконують організаційні розробки, здійснюють консультаційні та інші науково-технічні послуги підприємствам та НТО; організації науково-технічного обслуговування — центри колективного користування приладами, устаткуванням, їх прокату, оренди, обчислювальні, комп'ю­терні, аналітичні, випробувальні, метрологічні, консульта­ційні, маркетингові, посередницькі центри, фірми, які нада­ють НТО та підприємствам різнобічні послуги щодо впрова­дження науково-технічних нововведень.

За ступенем самостійності розрізняють НТО: галузеві НТО у складі підприємств, які відповідають за організаційно-техніч­ний рівень виробництва, вдосконалення технологій, підвищен­ня якості, конкурентоспроможність, своєчасне оновлення про­дукції; НТО у складі компаній, корпорацій, науково-виробни­чих об'єднань, які несуть відповідальність за створення висо­коефективних комплексів машин, устаткування, технологіч­них процесів, що визначають інноваційний рівень галузі; НТО міністерств та концернів (асоціацій), що здійснюють досліджен­ня і розробки загальногалузевого характеру); академічні (АН України, спеціалізовані АН (інженерні, сільськогосподарські, медичні, педагогічні, суспільних наук); вузівські; міжгалузеві.

За організаційними формами і ступенем самостійності виді­ляють НТО: самостійні, підлеглі відомству; самостійні позаві­домчі (орендні, кооперативні, громадські, акціонерні); такі, що входять до складу різних об'єднань на правах самостійної оди­ниці; у складі підприємств, організацій на правах структурної одиниці або підрозділу; тимчасові (венчурні) цільові НТО.

Організаційна структура управління науково-технічними розробками — це упорядкована у просторі й часі спільність фахівців, яких об'єднує намагання досягти визначених цілей. Окреслюючи мету діяльності наукової установи, її стратегічні й тактичні завдання, напрями дій (що робити?), необхідно підібрати, розставити працівників (хто?), які мають виконува­ти намічене в установлені терміни (коли?) і з відповідною ре­зультативністю (як?).

Керівник у науково-технічній сфері повинен: завдяки своїм особистим якостям, досягненням у відповідному напрямі нау­ки бути діяльним керівником наукового підрозділу; відобра­жати інтереси, цілі та стратегії як вищого керівництва підприєм­ства, так і працівників підрозділу; входити до складу вищого керівництва, а не лише виступати у ролі консультанта; ство­рювати атмосферу здорової амбіційності, вмотивованості для досягнення відчутних успіхів у творчій діяльностіЗалежно від впливу значної кількості як зовнішніх, так і внутрішніх факторів трапляються різні види організаційних структур управління науково-технічною діяльністю. Найбільш розповсюджені такі їх види: організація за дисциплінами (тра­диційна, функціональна, профільна); управління проектами; організація за продуктом; матрична організація; венчурне управління.

Завдання підсистеми наукової підготовки виробництва в умовах великих наукових структур реалізують науково-до­слідні інститути або спеціальні конструкторські бюро (ЦКБ, СКБ), науково-дослідні лабораторії. Основною ланкою НДІ є науково-дослідний відділ, до складу якого на правах структур­них підрозділів можуть входити лабораторії, сектори, бюро.

Під організаційною структурою управління НТО розуміють сукупність основних та допоміжних відділів, секторів, бюро, лабораторій, макетних та експериментальних цехів, служб, адміністративно-управлінських підрозділів, форми їх спеціалі­зації та систему виробничих зв'язків. Структура НДІ визна­чається характером і обсягом виконуваних робіт, а також фор­мою його спеціалізації. Зазначимо, що структура основних науково-дослідних відділів та НДІ у цілому може формуватися за такими принципами: системним (тематичним, дисциплінар­ним), галузевим (функціональним), змішаним.

Організаційна форма наукових досліджень може бути різно-рівневою: від одного (групи, бригади, ланки, невеличкої фірми) до чотирьох чи п'яти рівнів (група — сектор (лабораторія) — відділ — відділення — НДІ), що залежить від багатьох фак­торів і насамперед від обсягів фінансування.

Сучасна тенденція полягає у тому, що заводські конструк­торські підрозділи збільшують обсяги проектно-конструктор­ських робіт, залишаючи за конструкторськими інститутами лише вирішення особливо важливих проблемних питань.

На переважній більшості машинобудівних заводів функціо­нальні схеми управління передбачають розподіл відділу голов­ного конструктора (ВГК) підприємства на окремі відділи, які спеціалізуються на функціонально відокремлених частинах виробів або напрямках конструкторських робіт. Склад і найме­нування таких відділів визначається специфікою та галузевою приналежністю підприємства. У загальному вигляді такі відділи можуть мати, наприклад, такі назви: відділ каркасно-силових конструкцій, відділ систем і приладів, відділ електро­обладнання, загальнотехнічний відділ тощо.

Керівництво відділами здійснюють начальники відділів — заступники головного конструктора за напрямками роботи. Вони вирішують усі питання і несуть відповідальність за ре­зультати роботи відділів, які їм підпорядковані. Для невели­ких за чисельністю та обсягами робіт ВГК такий принцип струк-туризації може бути реалізований шляхом створення дрібніших конструкторських підрозділів: секторів, груп, підгруп чи навіть окремих виконавців.

У рамках предметно-функціональної структури ВГК шля­хом розподілу та поглиблення спеціалізації конструкторських робіт є можливість сформувати дві групи підрозділів, а саме: спеціалізовані відділи для виконання тих чи інших проектно-конструкторських робіт, які звільнені від виконання другоряд­них, не властивих для них робіт, і відділи, що зорієнтовані головним чином на виконання функцій допоміжного та обслу­говуючого характеру. Наприклад, до складу загальнотехнічно-го відділу ВГК підприємства можуть входити: бюро плануван­ня, контролю та диспетчерування проектно-конструкторських робіт; експериментальна дільниця; бюро з розмноження тех­нічної документації. Така організаційно-структурна основа сприяє створенню умов для більш поглибленої диференціації робіт усередині кожного конструкторського відділу, впливає на підвищення продуктивності конструкторської праці.

Розробка проекту сучасної машини є складним трудомістким процесом, який потребує кваліфікованої роботи цілого конст­рукторського колективу. У процесі розробки проекту сучасної машини чисельність та якісний склад конструкторського ко­лективу змінюється при переході від однієї стадії проектуван­ня до іншої. Ці зміни обумовлюються насамперед специфікою конструкторських документів, яка розробляється на різних стадіях проектування.

Залежно від кваліфікації до конструкторів висувають різні посадові вимоги. Скажімо, головний конструктор проекту по­винен мати найвищу кваліфікацію та очолювати усі роботи з конструювання машини. Він вирішує усі технічні та органі­заційні питання у процесі проектування, починаючи від роз­робки технічного завдання і завершуючи здаванням машини в експлуатацію.

Провідний конструктор (конструктор І категорії) має висо­ку кваліфікацію, яка дає йому змогу керувати конструюван­ням певної складової частини машини. Провідні конструктори можуть розробляти основоположні конструкторські документи, а саме: креслення загальних видів та вузлів машини, най­важливіші схеми, технічні умови, пояснювальні записки, про­грами і методики випробувань, інструкції з експлуатації тощо.

Старший інженер (конструктор II категорії) розробляє, як пра­вило, креслення загальних видів складових машини (вузлів), скла­дальні та монтажні креслення, креслення складних деталей.

Інженер (конструктор III категорії) розробляє креслення загальних видів нескладних вузлів, складальні та монтажні креслення, креслення переважної більшості деталей, специфі­кації.

Старший технік, технік розробляють конструкторську до­кументацію на стадії робочого проектування, тобто креслення нескладних механізмів та деталей. Вони також розробляють різні види відомостей і таблиць. Конструктори цієї категорії, зазвичай, завершують конструкторське оформлення машин.

Кресляр виконує графічні роботи під безпосереднім керів­ництвом конструктора. Від кресляра вимагається знання пра­вил машинобудівного креслення та вміння використовувати ці правила у своїй роботі, безумовно, з використанням персональ­ного комп'ютера.

Під час конструкторських робіт для консультацій конструк­торами можуть залучатися також хіміки, фізики, психологи, соціологи та інші спеціалісти, які не є членами конструкторсь­кого колективу і не беруть безпосередню участь у розробці кон­структорської документації. Винятком з цього правила є ди­зайнери, які хоча й не розробляють конструкторську докумен­тацію, але все-таки є повноправними членами конструкторсь­ких колективів.

Дизайнерів (спеціалістів з художнього конструювання) ста­ли включати до складу конструкторських колективів у зв'язку з підвищенням вимог до нових машин з позицій промислової естетики. Безпосередніми завданнями дизайнерів є естетичне вирішення компонувань вузлів та машин у цілому, техніко-естетичне вирішення компонувань окремих деталей та їх кольо­рове оформлення.

В умовах, коли над проектом машини працює конструкторсь­кий колектив, необхідна чітка організаційна система, яка дає змогу координувати в рамках цього колективу роботу кожного її члена. Це означає, що керівник проекту умовно розділяє машину на складові та доручає розробку конструкторської документації на них провідним конструкторам, які, у свою чергу, розділяють ці частини машин на окремі механізми та вузли, доручаючи їх розробку старшим інженерам та інженерам.

Згідно з вимогами стандартів ЄСКД усі креслення підляга­ють нормоконтролю. Це викликано необхідністю дотримання в проектно-конструкторській документації усіх норм і вимог державних, галузевих, заводських стандартів, досягнення в машинах, що проектуються, високого рівня стандартизації та уніфікації, комплектності документації, правильності позна­чень фізичних одиниць, скорочень слів тощо.

Нормоконтролю підлягає як проектна документація (технічна пропозиція, ескізний та технічний проекти), так і робоча доку­ментація, яка становить робочий проект. Текстові конструкторські документи (пояснювальні записки, технічні описи, технічні умо­ви, програми і методики випробувань, інструкції з експлуатації) також перевіряються щодо дотримання вимог нормоконтролю, як і у випадках графічної конструкторської документації.

Після виконання усіх зазначених вище робіт, проект маши­ни може бути переданий для практичного втілення певної ма­шини у металі. У виробництво передаються копії конструк­торських документів. Один екземпляр проекту машини конст­рукторська організація залишає у себе для контролю (конт­рольний екземпляр). Правила обліку, збереження та видачі виготовленої конструкторської документації єдині для всіх галузей промисловості країни і регламентуються відповідними стандартами ЄСКД.

Дата добавления: 2014-01-04