Нагальною проблемою реформування системи освіти України є її вдосконалення в рамках Болонського процесу

Спроби надати вищій освіті загальноєвропейського характеру розпочались ще в 1957 р. з підписанням Римської угоди. Згодом ці ідеї розвинулись в рішеннях конференції міністрів освіти 1971 та 1976 рр., у Маастріхтському договорі 1992 р. В 1997 р. під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено та прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфіцій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (в тому числі Україна), більшість яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації.

25 травня 1998 р. в Парижі міністри освіти Великобританії, Німеччини, Італії та Франції прийняли Спільну декларацію (Сорбонська декларація), якою і був започаткований Болонський процес. Власне, Болонська конвенція (Спільна заява європейських міністрів освіти) була підписана 18-19 червня 1999 р. в м.Болонья (Італія). В 1999 р. до Болонського процесу було залучено 28 європейських держав (Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина та ін. В 2002 р. до Болонського процесу приєднались Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія, а в 2003 р. – Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Македонія, Росія.

У рамках Болонського процесу було сформульовано6 головних принципів:

1. Уведення двоциклового навчання (перший – до одержання ступеня “бакалавр” (тривалість навчання 3-4 роки), другий – одержання ступеня “магістр”(1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня за умови загальної тривалості навчання 7-8 років.

2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS (Європейську систему перезарахування кредитів (залікових одиниць трудомісткості), зробивши її системою нагромаджувальною.

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агенств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності. Передбачається розвиток мобільності студентів та викладацького персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Усі академічні ступені та інші кваліфікації мають бути затребуванієвропейським ринком праці. Для забезпечення визнання кваліфікації планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Головне завдання – залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.

Нині в Україні налічується 1 003 вищі навчальні заклади, з яких понад 300 здійснюють свою діяльність на університетському рівні. Щорічно до вищої школи на навчання вступають 408 тис. осіб, що вдвічі більше ніж 5 років тому. Український професорсько-викладацький потенціал – це 78 тис. викладачів, з яких 12% - професори.

В Україні налічується 76 напрямків підготовки і затверджені стандарти для 80-ти спеціальностей.

Однією з передумов входження України до Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.

Рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 р. (протокол № 2/3-4) та від 24 квітня 2003 р. (протокол № 5/5-4) передбачено проведення з 2003-2004 навчального року педагогічного експерименту щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації.

Україна має намір приєднатися до Болонського процесу в 2006 р. на зустрічі міністрів освіти європейських країн у Норвегії.

Другий етап експерименту (2005-2008 рр.) передбачає внесення коректив до експериментальних матеріалів та їх апробація на більшому масиві учасників експерименту.

В Ужгородському національному університеті з 1 вересня 2004 р. педагогічний експеримент запроваджується на спеціальностях “Хімія” та “Політологія”.

В рамках експерименту передбачається запровадження кредитно-модульної системи організації навчально-виховного процесу.

Заліковий кредит – це одиниця виміру навчального навантаження необхідного для засвоєння блоку змістових модулів. Це – кількість годин відведена в навантаженні викладача для викладаня того чи іншого курсу. До залікового кредиту входять лекційні та практичні години, лабораторні роботи, самостійна робота студентів. В Україні 1 заліковий кредит дорівнює 54 години.

В рамкахї Болонського процесу кількість годин 1 кредиту дещо інша – 25-30 годин.

Модуль – це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики), що реалізується відповідними формами навчального процесу.

Навчальний процес здійснюється у відповідності до структурно-логічної схеми підготовки фахівців згідно індивідуального плану студентів. Він складається із блоків модулів (розділів навчальної дисципліни). Формування індивідуального плану студента відбувається під керівництвом академнаставника (куратора) групи.

В умовах проведення есперименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу встановлюються норми часу: для проведення підсумкової атестації із залікового кредиту – 0,25 годин на кожного студента; за керівництво куратору – 4 години на кожного студента за навчальний рік.

Кредитно-модульна система передбачає вирішення наступних завдань:

- відхід від традиційної схеми “навчальний семестр – навчальний рік – навчальний курс”;

- перехід на раціональний поділ навчального матеріалу дисципліни на модулі і перевірки якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля;

- перевірку якості підготовки студента до кожного практичного чи семінарського заняття;

- використання більшої шкали оцінювання знань (“відмінно” (А – оцінка ECTS); “дуже добре” (B); “добре” (C); “задовільно” (D); “достатньо” (E); “незадовільно”(FX); “незадовільно” (F);

- стимулювання систематичної самостійної роботи студентів протягом семестру і підвищення якості знань;

- запровадження здорової конкуренції у навчанні;

- виявлення та розвиток творчих здібностей студентів.

Отже, при кредитно-модульній системі навчального процесу у вищих навчальних закладах зміст навчальних дисциплін розподіляється на змістові модулі (2-4 за семестр). Змістовий модуль (розділ, підрозділ) навчальної дисципліни містить окремі модулі (теми) аудиторної та самостійної роботи студента. Кожен змістовий модуль має бути оцінений. Студент інформується про результати оцінювання навчального модуля.

Підсумкове оцінювання визначається без проведення семестрового екзамену (заліку) як інтегрована оцінка засвоєння всіх змістових модулів. Таким чином, студент, що набрав протягом семестру необхідку кількість балів, може отримати набрану кількість балів як підсумкову оцінку; складати іспит з метою підвищення рейтингу; ліквідувати академічну різницю, пов’язану з переходом на інший напрям підготовки чи до іншого вищого навчального закладу; використовувати час, відведений на екзаменаційну сесію для задоволення особистих потреб.

Отже, наслідками впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу можуть згодом бути: інтенсифікація навчального процесу; систематичність засвоєння навчального матеріалу; встановлення зворотного зв’язку з кожним студентом на визначених етапах навчання; контроль та коригування навчально-виховного процесу; зменшення пропусків занять; психологічне розвантаження студентів в кінці семестру; скорочення непродуктивного навчального часу за рахунок ліквідації екзаменаційних сесій.

Дата добавления: 2014-01-04