Сучасний період міжнародного медичного співробітництва

Четвертий період - період становлення нових відносин організацій

охорони здоров'я різних країн. СРСР надавав величезну допомогу країнам

соціалістичного табору, завдяки чому багато країн одержали сучасні медикаменти і устаткування. Була навчена безліч фахівців у різних галузях медицини. І в той же час початок "холодної війни"-сильно загальмував розвиток відносин Радянського Союзу з країнами Заходу. Спочатку зв'язки здійснювалися шляхом обміну інформацією і вивченням літератури, особистих зустрічей під час міжнародних конгресів, кон-

тактів по лінії наукових медичних товариств, Товариство Червоного Хреста

і медичної Секції Союзу суспільств дружби із зарубіжними країнами.

Разом з тим стала очевидна громіздкість особливо великих міжнародних і національних наукових конгресів, на яких багато важливих спілкувань робилося одночасно в різних місцях. Це породило явну тенденцию до проведення все більш вузьких міжнародних нарад, симпозиумів, а також пропозиції взагалі відмовитися від видання праць конгресів і конференцій, обмежуючись виданням скорочених резюме доповідей

або публікацією матеріалів конференцій у відповідних медичних

журналах.

Н.И.Амосов (1913-2002)

Велику роль в розвитку співпраці у області медичної науки і практики після закінчення другої світової війни стала грати і Всесвітна організація охорони здоров'я - одне із спеціалізованих установ ООН, що успадкувала функції МБОГ і організації охорони здоров"я Ліги Націй.

У сучасний період історично обумовлені медичні зв'язки поступово переросли в широку міжнародну співпрацю в області медичної науки і охорони здоров'я. У останні 10-15 років вони розвиваются особливо швидкими темпами під впливом загальних зрушень в системі міждержавних відносин, перетворившись на важливу частину методологічної і організаційної роботи національних органів охорони здоров'я

3. Становлення вітчизняної соціології медицини

У сучасній галузевій соціології важливе значення має соціологія здоров’я. Однією з основних особливостей даної дисципліни є її міждисциплінарний характер. Становлення соціології медицини і здоров’я тісно пов’язано з досягненнями не тільки медичних наук (соціальна гігієна, епідеміологія, організація охорони здоров’я і ін.) і соціологічних (соціологія сім’ї, соціальна робота инвайронментальная соціологія, феноменологія і т.д.), але і таких як психологія, семіотика, культурологія, антропологія, економіка і ін.

У 50-і роки ХХ в. у США, а потім у Великобританії (у 70-і роки в СРСР) виділяється нова наукова дисципліна - медична соціологія. З моменту її виникнення виявилася подвійність в термінології яка пов’язана з двома підходами:

1). соціологія в медицині (у вітчизняній науці - медична соціологія), заснована на медичній моделі допомоги і така, що відображає лідерство медичних і суспільно-політичних структур в визначенні проблемних тем;

2). соціологія медицини і охорони здоров’я - застосування соціологічних підходів „до осмислення досвіду, розповсюдження і лікування недуги” [Великий тлумачний соціологічний словник. Т. 2. М. 1999. С. 261] з використанням моделі способу життя.

Трансформація вірувань і цінностей відносно здоров’я відбувалася постійно в ході історичного розвитку медичної науки. У своє час ще П. Сорокин, вивчаючи взаємовплив біологічних і соціокультурних явищ, виділяв біосоціологію, що включає биоорганицистскую, дарвіністську, демографічну і інші школи і напрями. Дослідження, направлені на вивчення потреби в здоров’я, в тій або іншій тривалості життя, почали проводитися вперше за кордоном в рамках танатології при вимірюванні установок до смерті (П. Хендел, А. Толор, В. Мерфі, і ін.).

Більшість авторів (Паульс, 1973; Маккейн, 1980; М.Соколовська 1986; Р.М.Фітцпатрік, 1987) схильні виділяти 3 патерни (образу) хвороби в історичному аспекті:

1). Доаграрниє патерни хвороби.

У цей період смертність популяції була викликана перш за все зовнішніми чинниками, пов’язаними з небезпекою на полюванні і нещасними випадками.

2). Хвороби в аграрному суспільстві.

Причиною різкого збільшення смертності населення з’явилися епідемії і пандемії інфекційних захворювань. Саме інфекційна теорія хвороби, що з’явилася в 19 столітті, сприяла тому, що основний парадигмою медицини стала медична модель. „Основоположні елементи цієї моделі полягають в наступному: всі хвороби викликаються специфічними етіологічними агентами...; пацієнта слід вважати пасивним об’єктом медичного втручання; відновлення здоров’я вимагає використання медичної технології і передових наукових методів” [Аберкромбі Н. і ін. Соціологічний словник. Казань, 1997. С. 164.].

3). Індустріальне суспільство.

У 20 столітті медичній науці сталі відомі психосоматичні захворювання, що становлять 50-75% всіх хвороб (Денбер, 1955; Селье 1956). Як причини таких хронічних дегенеративних розладів, як виразкова хвороба, гіпертонія, порушення імунної системи, депресії і багато інших, розглядаються психоемоційний стрес і неправильний спосіб життя. Тим самим позначився поворот до іншого підходу в медицині - перенесення уваги з вивчення хвороби на вивчення людини. Головні причини смертності - серцево-судинні захворювання, хвороби легенів, рак, цукровий діабет, цироз печінки і інші „хвороби цивілізації” - так або інакше пов’язані з нашим повсякденним вибором, вибором відносно куріння вживання спиртних напоїв, застосування дієт. „Особистий” вибір, або модель поведінки, може бути основоположною причиною захворювань пов’язаних із способом життя. Проте відбувається вибір під сильним формуючою дією суспільних груп, сім’ї, соціального середовища і культури суспільства.

Із зміною патернів здоров’я, хвороби і медицини, склалася потреба справлятися в основному з тими станами, які не дозволяють індивідам виконувати самостійну діяльність розвивати інтелектуальний і фізичний потенціал, досягати внутрішнього відчуття благополуччя (інакше, мати хороше самопочуття). Участь медиків в рішенні таких проблем означає відхід від традиційного відношення до органічної патології і наближення до розуміння етіології станів в руслі психопатології і соціальної патології. На цьому етапі неоцінимим є внесок соціологів в розумінні проблем соціального здоров’я.

Тенденція до „систематичного емпіризму” багато в чому збіднила теоретичний розвиток медичної соціології, тому в сьогодення час популярніший другий напрям - соціологія здоров’я і хвороби. Дана область наукового знання включає широкий тематичний спектр, в який входять, наприклад, концепція ролі хворого Т. Парсонса (1951), концепція стигматизации (Гоффман 1961), розгляд професійних особливостей охорони здоров’я (Фрейдсон, 1970)соціальних установок до питань смерті (П.Хендел В.Мерфі, 1965), медицина як інституту соціального контролю (Д.Такетт, 1973).

Заслуга вивчення взаємин між лікарем і пацієнтом як соціальної системи належить Т.Парсонсу. В основі його ролевий теорії (1951-1958) розглядалися: парадигма непрацездатності; парадигма девіації, яка описувалася з позиції психоаналізу, і ідея про соціальний контроль. Відносини лікар/пацієнт (ОВП) як соціальна система з певними правами і обов’язками є мікромоделлю соціального інституту охорони здоров’я, що гарантує збереження суспільної цінності - здоров’я. Взаємодію в даній системі Т.Парсонс розглядав не тільки з соціологічною, але і з економічної точки зору, як обмін між виробником і споживачем. Сучасні дослідження соціології здоров’я, спрямовані на вивчення потреби в здоров’ї, ресурсів здоров’я і перспектив тривалості життя ваблять за собою появу нових галузей і напрямів в соціології і медико-соціальній роботі. До них слід віднести передачу інформації що стосується здоров’я населення (соціологія комунікації), соціологію тіла (М.Фуко), соціологію життя як концепцію дослідження соціальної реальності (Ж.Тощенко), відношення до життя як соціальну суть людини (Л.Г.Кондратьева, 1997), парадигму экоантропоцентричної соціології (Т.Дрідзе), і ін. У наш час соціологія приходить до розуміння множинності інтерпретацій соціальних феноменів.

Питання для самоконтролю

1. Які основні історичні стадії розвитку соціології медицини?

.

2. Особливості української протосоціології.

3. Основні етапи розвитку медичної Україні, їх зміст та особливості.

Література

1. Андрущенко В. Л. та ін. Соціологія: Підручник. — К.—Х., 1998.

2. Грушевський М. С. Початки громадянства, генетична соціо-
логія. — Відень, 1921

3. Решетников Б. М. Социология медицины М. 2005.

4. Ручка А. А., Танчер В. В. Курс історії теоретичної соціології. — К., 1995.

5. Черниш А. З історії розвитку соціології в Україні. — Львів, 1995.

6. Брегеда А. Ю. та ін. Соціологія: Навч.-метод. посібник для
самост. вивч. дисципліни. — К., 1999.

7. Дворецька Г. В. Соціологія: Підручник. — К., 2002.

Дата добавления: 2014-01-04