Структуризація виробничої системи підприємства

Всі підприємства діляться на чотири умовні типи:

1) підприємства “технологічного” типу функціонують на ос­нові базових технологічних процесів, заміна яких веде до зміни профілю підприємства і організації нового підприємст­ва (підприємства металургій­ного профілю та ін.);

2) підприємства “кон’юнктурного” типу характеризуються активною взаємодією з ринком, відсутністю стабільної технології та ви­робництвом продукції, яка не потребує тривалого освоєння (підприємства торгівлі, посередницькі організації, деякі машинобудівні складальні фірми);

3) підприємства “маркетингового” типу орієнтуються на потреби ринку, намагаються заздалегідь підготу­вати технологію до майбутніх потреб ринку, активно впли­вають на майбутній ринковий попит;

4) підприємства “технологічної атаки” здатні еволюційно змінити тех-нологію виробництва внаслідок, здійснити стрибкоподібні зміни технології.

За даною класифікацією одному підприємству можуть бути притаманні риси кількох типів, однак кожне підприємство створює свою структуру.

Підприємство як складна виробнича система має виробничу й організа-ційну диференціацію, що вира­жається в поділі його на виробничі, обслуговуючі підрозділи та апарат управління з певною функціо­нальною структурою.

Структура підприємства – це його внутрішня побудова, яка характери-зує склад підрозділів і систему зв’язків, підлеглість та взаємодію між ними. Структура підприємства впливає на формування зв'язків між його підрозділами.

Розрізняють виробничу, організаційну і загальну структуру підприємства.

Основою формування виробничої структури підприємства є виробничий процес. Основні етапи цього процесу дають змогу перетворити вхідні ресурси на продукти або послуги.

Осно­вою виробничої структури підприємства є склад цехів і служб, що здійснюють виробничий процес, форми взаємозв'язків між ними. Виробнича структура перебуває в процесі постійного розвит­ку під впливом удосконалення техніки, технології, органі­зації виробничих процесів.

Основними рівнями типової виробничої структури є: цех - відділення - дільниця - бригада - робоче місце.

Цех - відокремлена в адміністративному відношенні ланка, що виконує відповідну частину загального виробничого процесу (стадію виробництва).

Види цехів:

- основні (виготовляють продукцію, що призначена для реалізації й визначає профіль та спеціалізацію підприємства);

- допоміжні (виготовляють продукцію, що використовуються для забезпечення власних потреб підприємтсва);

- підсобні (виконують роботи, які забезпечують необхідні умови для нормального протікання основних та допоміжних виробничих процесів);

- побічні (займаються утилізацією відходів та їх переробкою).

Дільниця – це сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких здійснюються технологічно однакові операції або виготовляється однакова продукція.

У процесі формування виробничої структури необхідно вра­ховувати чинники зовнішнього і внутрішнього впливу. До зовнішніх чинників відносять економічні, правові, науково-технічні, соці­ально-культурні, екологічні; до внутрішніх - цілі та напрямки розвитку підприємства, специфіку продукції та технології її виготовлення, кількість персоналу, потужність виробництва тощо.

Чинники, що визначають основні параметри виробни­чої структури:

1) Форми спеціалізації та кооперування виробничих підрозділів

Існують наступні форми спеціалізації:

- технологічна (передбачає виконання цехами підприємства певної частини технологічного процесу (наприклад, на машинобудівному підприємстві - ливар­ні, ковальські, механічні цехи). Технологічна вироб­нича структура характерна для підприємств одиничного та дрібносерійного виробництва, які випускають різноманітну та не­стійку номенклатуру виробів;

- предметна (передбачає спеціалізацію основних цехів підприємства на виготовленні певного виробу або групи однорідних виробів з використанням різних технологічних процесів і операцій. У цехах предметної спеціалі­зації здійснюється замкнутий цикл виробництва (наприклад, цехи двигунів, шасі на автомобільному задові). Предметна виробнича структура характерна для підприємств крупносерійного та масо­вого виробництва, які випускають обмежену номенклатуру виро­бів у великих обсягах;

- предметно-технологічна або змішана, яка характеризується наявністю на підприємстві цехів, що організовані за технологічною та предмет­ною ознаками.

Спеціалізація та кооперування у виробництві скорочують кількість структурних підрозділів і спрощують їх взаємозв'яз­ки. Широка спеціалізація дає можливість мінімізувати витрати, ско­ротити тривалість виробничого циклу, підвищити якість та конкурентоспроможність продукції.

2) Орієнтація виробництва.

Складність продукції та способів її виробництва обумо­влюють орієнтацію підприємств та впливають на прийняття структурних рішень.

Так, предметна спеціалізація сприяє зростанню кілько­сті виробничих процесів виготовлення науко- та капітало­містких виробів. Виробнича структура таких підприємств зорієн­тована на розвиток технологій.

Водночас існують підприємства з орієнтацією виробничої структури на продукт, тобто виготовляється декілька простих подібних видів продукції.

3) Організаційне середовище характеризує потенційні можливості розвитку виробничої структури та ство­рює умови для формування нових структурних підрозділів.

4) Місце розташування виробництва. Приорітетним є розташування виробництв у регіонах, де можливо забезпечити мінімум витрат за рахунок де-шевих ресурсів, наближення до ринків збуту, пільгових умов господарювання.

5) Галузева належність.

6) Масштаби діяльності підприємства, його розмір, потужність.

Завдання створення раціональної виробничої структури підприємства полягає в пошуку варіанта, який би відповідав критерію “керованості” об'єк­та і сприяв підвищенню ефективності управління ним. Загальним напрямком поліпшення “керованості” об'єкта є ма­ксимально можливе спрощення його виробничої структури, яке досягається скороченням кількості елементів системи, спрощенням зв'язків між ними, підвищенням стабільнос­ті функціонування системи.

Дата добавления: 2014-01-04