Структуризація системи управління підприємством

Розвиток виробничих структур не можна розглядати ізольова­но від організаційних структур управління, оскільки виробнича структура - це лише об'єкт управління. Раціональна структура апарату управління є основою планомірного та ритмічного функ­ціонування виробничої структури.

На розвиток структур управління впливає ряд чинників: виробнича структура, складність управлінської роботи, вимоги ринку тощо. Особливості виробництва обумовлюють необхідність застосуван­ня різних видів організацій-них структур управління. Ос­новними варіантами організаційних структур є:

- “механічна структура”, якій не властива жорстка залежність від змін зов­нішніх і внутрішніх факторів; її доцільно використовувати для оперативного типу управління;

- “органічна структура”, яка залежить від змін зовнішніх і внутрішніх факторів.

Вибір організаційної структури підприємства залежить від типу стратегії. Для підприємств “кон’юнктурного” і “маркетингового” типів необхідна гнучка організаційна структура, яка динамічно реагує на зміни ринкових факторів і не створює перешкод внутрішньому переміщенню трудових і матеріальних ресурсів від менш ефективних напрямків діяльності до більш ефективних. Для підприємств “технологічного” типу організаційна структура повинна бути більш жорсткою, мати чіткий ієрархіч­ний характер. Організаційно-управлінська структура підприємств “технологічної атаки” має бути змішаною.

Моделі організаційних структур управління:

- лінійна ( між її елементами здійснюються одноканальні зв’язки, коли кожний підлеглий має лише одного керівника);

- функціональна (передбачає розподіл функцій управління між окремими підрозділами апарату управління). Для лінійних і функціональних структур характерні постійні елементи (групи, колективи, виконавці) та вертикальні зв'язки (підпорядкованість). Вони відображають дворівневий розподіл, який поширений у малому та середньому бізнесі;

- програмна структура управління доповнює лінійно-функціо­нальні організаційні структури;

- продуктові (дивізіональні) структури, які поєднують централізоване плану­вання та децентралізоване функціонування виробничих під­розділів. Вони широко застосовуються в умовах багатопродуктового виробни­цтва

Структурні виробничі підрозділи (дивізі­они) виокремлюються з наданням їм прав у прийнятті рішень у процесі господарської діяльності та відповідаль-ності за отримання прибутку. Це обумовлює залежність фі­нансового стану підрозділів від результатів їх діяльності. Однак самостійність виробничих підрозділів обмежена у сферах фінансів і довгострокового планування. Підрозділ може здійснювати капітальні витрати лише у визначених межах. У такій організаційно-виробничій системі відносини між вироб­ничими підроз-ділами будуються на комерційних засадах. Роз­рахунки між підрозділами здійснюються на основі внутрішніх цін.

Характерні риси дивізіональної структури: децентралі­зація, відносна автономність центрів прибутку, стандартизація результатів. Критерії створення центрів прибутку: продукт, регіон, територія, споживач, канали просування.

Організаційна структура виробництва передбачає встановлен­ня взаємо-зв’язків між її складовими та розподіл між ними прав і відповідальності. Гори-зонтальні, вертикальні та діагональні зв’язки підрозділів підпри­ємства є основою для ефективної організації ви­робничого процесу, упорядкування діяльності підрозділів, забез­печення координації роботи підприємства.

Однією з особливостей управління на вітчизняних підприємс­твах є поширення допоміжних структур - проектних і робочих груп, які доповнюють основну струк­туру. Ці допоміжні структури створюються з метою вирішення проблемних для підприємства завдань і мають гнучку побудову.

Дата добавления: 2014-01-04