Додаток №1

План

Додаток №2.

Схема до теми 17 „Правові форми регулювання праці на підприємствах”.

Тема 18. Матеріальна відповідальність за трудовим правом.

1. Поняття матеріальної відповідальності за трудовим правом.

2. Підстави і умови матеріальної відповідальності за трудовим правом.

3. Обмежена матеріальна відповідальність робітників і службовців.

4. Повна матеріальна відповідальність.

5. Підвищена матеріальна відповідальність.

6. Порядок визначення розміру шкоди.

7. Порядок відшкодування шкоди.

8. Матеріальна відповідальність підприємств, установ, організацій за шкоду, заподіяну працівникам.

1. Поняття матеріальної відповідальності за трудовим правом.

Матеріальна відповідальність робітників і службовців за шко­ду, заподіяну майну підприємства, визначена ст. ст. 130-138 КЗпП та деякими підзаконними актами.

Правовою основою матеріальної відповідальності працівника являється обов’язок бережливо відноситься до майна підприємства, установи, організації, в чиїй би власності воно не находилось.

Матеріальна відповідальність працівників - це один із засобів захисту форм власності., вона представляє собою обов’язок працівника, винно та противоправно причинивши вред, відшкодуати його в встановленому законом порядку та розмірі.

Тому матеріальною відповідальністю за трудовим правом є вста­новлений законом обов'язок сторони трудового договору відшко­довувати збитки, заподіяні іншій стороні протиправними і виновними діями.

2. Підстави і умови матеріальної відповідальності за трудовим правом.

Матеріальна відповідальність покладається на працівника тільки при одночасній наявності слідуючих умов: 1) пряма дійсна шкода;

2) протиправна пове­дінка працівника;

3) причинний зв'язок між протиправною пове­дінкою працівника і результатом у вигляді шкоди;

4) вина працівника.

Під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності маица, необхідність для підприємства провести витрати на віднов­лення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Протиправними вважаються такі дії чи бездіяльність пра­цівника, які становлять порушення норм поведінки, встанов­лені законодавством, правилами внутрішнього трудового роз­порядку, посадовими інструкціями, наказами і розпоряджен­нями власника або уповноваженого ним органу.

Протиправна поведінка може бути вираженою як дія, що заборонена законом, або як бездіяльність, коли працівник був зобов'язаний вчинити певні дії внаслідок своїх трудових обо­в'язків, але не вчинив їх. Тобто протиправна поведінка праців­ника може проявлятись у двох формах: протиправної дії або протиправної бездіяльності.

Стан крайньої необхідності виключає протиправну поведі­нку працівника. Дії визнаються вчиненими у стані крайньої необхідності, коли вони вжиті для усунення загрози суспіль­ним інтересам, майну підприємства, правам особи або інших громадян, якщо загроза за даних обставин не могла бути відвер­нена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є значно мен­шою, ніж та, яку відвернено.

Протиправна поведінка працівника і причинний зв'язок є об'єктивними умовами матеріальної відповідальності, тобто такими умовами, що не залежать від волі працівника. Тому є неправильними твердження, що у працівника є протиправна поведінка або він є винним. Вина є третьою умовою матеріаль­ної відповідальності і становить саме суб'єктивну умову відпо­відальності, тобто певний стан волі особи, що вчинила протип­равні дії чи допустила бездіяльність.

Якщо будь-які виновні дії чи виновна бездіяльність праців­ника, що викликали заподіяння шкоди майну, будуть одночас­но і протиправними, то далеко не всі протиправні дії чи без­діяльність будуть виновними.

Розрізняють дві форми вини: умисел і необережність. Уми­сел може бути прямим і побічним, необережність виражається у недбалості і самовпевненості. Залежно від форми вини за­конодавство про матеріальну відповідальність встановлює в окремих випадках різні види відповідальності: обмежену чи повну.

Відповідно до ст. 138 КЗпП обов'язок доказування наяв­ності умов для притягнення працівника до матеріальної відпо­відальності покладається на власника або уповноважений ним орган. Відсутність підстави чи хоча б однієї з умов матеріальної відповідальності виключає можливість притягнення працівни­ка до матеріальної відповідальності.

Чинне законодавство про матеріальну відповідальність пра­цівників встановлює три види матеріальної відповідальності ро­бітників і службовців:

· обмежену,

· повну

· підвищену.

3. Обмежена матеріальна відповідальність робітників і службовців.

Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шко­ди працівником полягає в обов'язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Цей вид відповідальності є основним і настає в усіх випадках, коли чинним законодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування. Названа відповідальність є обмеженою тому, що вона обме­жується розміром середнього місячного заробітку працівника.

Обмежена матеріальна відповідальність на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП настає у випадку, коли шкода заподіяна:

· зіпсуттям або знищенням через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) працівником в ході трудового процесу;

· шкода від зіпсуття або знищення матеріаль­них цінностей сталася через недбалість, заподіяна внаслідок їх службових дій чи бездіяльності;

· за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних при­ладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користу­вання в зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

На підставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну:

· зайвими грошовими виплатами,

· неправильною постановкою обліку і збе­рігання матеріальних чи грошових цінностей,

· невжиттям необ­хідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякі­сної продукції,

· розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріаль­них чи грошових цінностей,

матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місяч­ного заробітку, несуть винні у цьому директори, начальники та інші керівники підприємств та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства чи іншим відповідним положенням.

4. Повна матеріальна відповідальність.

За шкоду, заподіяну підприємству, працівники несуть ма­теріальну відповідальність у повному обсязі тільки у випадках, прямо передбачених законодавством України. Перелік цих ви­падків дає ст. 134 КЗпП, яка передбачає вісім випадків такої відповідальності:

1. Матеріальна відповідальність на підставі письмових до­говорів. Крім трудового договору між працівником і підприєм­ством може бути укладений письмовий договір про прийняття працівником на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Такі письмові договори відповідно до ст. 135' КЗпП можуть бути укладені підприємством з працівниками, які досягли вісімнадцятирічного віку, що займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані із збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у про­цесе! виробництва переданих їм цінностей.

Поряд з індивідуальною матеріальною відповідальністю при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, по­в'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), пе­ревезенням або застосуванням у процесі виробництва переда­них їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджува­тись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність .(Додаток №1).

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність вста­новлюється власником підприємства за погодженням з проф­спілковим комітетом. Письмовий договір про колективну (бри­гадну) матеріальну відповідальність може укладатись тільки за згодою кожного члена бригади. Колектив працює з матеріаль­ними цінностями на підставі взаємної довіри, тому склад бри­гади не може бути примусовим. Бригаді надано право відводи­ти окремих працівників, що рекомендуються в бригаду, чи навіть включені до її складу.

2. Повна матеріальна відповідальність настає за шкоду, за­подіяну працівниками підприємству у випадках, коли майно або інші цінності були одержані працівником під звіт за разо­вою довіреністю або за іншими разовими документами. Термін «під звіт» означає, що працівники повинні повністю звітувати перед власником або уповноваженим ним органом за одержані цінності, тобто подати документи про відправлення вантажу, здання одержаних цінностей на склад, використання їх на виробництві за розпорядженням певних службових осіб тощо. Працівник, який одержав матеріальні цінності і не звіту­вав про них, у разі їх відсутності несе повну матеріальну відпові­дальність незалежно від виду майна і мети його використання.

До разових документів у першу чергу відносяться доручен­ня. Залежно від змісту повноважень, що містять доручення, вони можуть бути трьох видів: разові, спеціальні та загальні. Всі вони мають офіційний характер, оскільки походять від службових осіб, які уповноважені їх видавати від імені підприємства.

3. Матеріальна відповідальність у повному розмірі настає також у випадку, коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. З ст. 134 КЗпП) .

Таку відповідальність несе будь-який працівник, незалеж­но від посади, яку він займає, або виконуваної ним роботи, який не є матеріально відповідальною особою, але своїми дія­ми, що мають ознаки кримінального злочину, завдав шкоди майну підприємства.

4. При заподіянні шкоди майну підприємства працівником, який був у нетверезому стані, також настає повна матеріальна відповідальність (п.4 статті 4 134 КЗпП). Нетверезий стан пра­цівника може бути підтверджений як медичним висновком, так іншими видами доказів, такими, як акти, пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків..

5. Матеріальна відповідальність у повному розмірі настає також у випадку, коли шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування (п. 5 ст. 134 КЗпП).

Така відповідальність за навмисне завдання шкоди можли­ва при встановленні факту, що працівник під час виробничого процесу бажав заподіяти підприємству шкоду або свідомо до­пускав її настання.

6. Чинне законодавство покладає повну матеріальну відпо­відальність на працівника за заподіяння шкоди підприємству навіть у випадку, коли з цим працівником і не укладався до­говір про повну матеріальну відповідальність.

Така відповідальність може бути покладена на працівника за шкоду, заподіяну викраденням, загибеллю або нестачею ве­ликої рогатої худоби, свиней, вівців, кіз і коней, що належать сільськогосподарським підприємствам аграрного промислово­го комплексу; перевитратою пального, допущеного працівни­ками автомобільного транспорту; одержанням службовою осо­бою премій внаслідок проведення з її вини викривлень даних про виконання робіт і за шкоду, заподіяну викраденням, недо­стачею, понаднормативними витратами валютних цінностей та іншими винними діями

7. Робітники і службовці, винні у заподіянні матеріальної шкоди підприємству, з яким вони перебувають у трудових відно­синах, але не при виконанні трудових обов'язків, відповідають за цю шкоду у повному розмірі (п.7 ст. 134 КЗпП).

Така шкода може бути завдана як протягом робочого часу, коли працівник не виконував своїх трудових обов'язків, так і у вільний від роботи час. Вчинені працівником під час роботи дії спрямовувалися працівником не на виконання трудових обо­в'язків на користь підприємства, а були протиправними і не відповідали інтересам цього підприємства. Це могло статися при використанні працівником техніки, обладнання, станків, механізмів в особистих інтересах без дозволу на те власника або уповноваженого ним органу.

8. Повна матеріальна відповідальність передбачена також для службових осіб, які заподіяли шкоду підприємству неза­конним звільненням з роботи або переведенням працівника на іншу роботу, коли на користь такого працівника стягується за­робітна плата за час вимушеного прогулу.

Матеріальну відповідальність несуть ті службові особи, які підписали наказ про звільнення чи переведення працівника. У випадку, коли це звільнення чи переведення визнане непра­вильним, працівник поновлюється на роботі, і на його користь стягується заробітна плата.

5. Підвищена матеріальна відповідальність.

Ст. 135 КЗпП передбачається підвищена матеріальна відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну майну підприємства, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Така відповідальність встановлена за шкоду, заподіяну підприємству працівника­ми, які виконують операції, пов'язані із: закупівлею, продажем, перевезенням, доставкою, пересиланням, зберіганням, сорту­ванням, пакуванням, обробкою або використанням у процесі виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, ювелірних, побутових і промислових виробів та матеріалів, ви­готовлених з використанням дорогоцінних металів і дорогоцін­ного каміння, відходів та брухту, що містять дорогоцінні мета­ли і дорогоцінне каміння, а також валютні операції, і які є винними у розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або наднормативних 'їх витратах (крім витрат, що сталися у зв'язку з непередбаченими порушеннями технологічного процесу, якщо вони допущені внаслідок недбалості у роботі, порушення спе­ціальних правил, інструкцій).

Заборгованість працівників підприємства у разі неповер­нення у встановлений термін авансу, виданого в іноземній ва­люті на службове відрядження або господарські потреби, та в інших випадках нездачі іноземної валюти, одержаної у підзвіт, викликає матеріальну відповідальність у сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, пе­рерахованій на день погашення заборгованості.

У разі розкрадання чи загибелі тварин сума збитків визна­чається за закупівельними цінами, які склалися на момент відшкодування збитків, із застосуванням коефіцієнта 1,5.

Продовольчі товари, роздрібні ціни на які дотуються, оці­нюються з додаванням до роздрібних цін суми дотацій.

Розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псу­вання) бланків цінних паперів та документів суворого обліку обчислюється із застосуванням коефіцієнта:

5 — до номінальної вартості, зазначеної на бланках цінних паперів та документів суворого обліку, або вартості документів суворого обліку, встановленої законодавством;

50 — до вартості придбання (виготовлення) бланків цінних паперів та документів суворого обліку, на яких не зазначена номінальна вартість або вартість яких не встановлена.

6. Порядок визначення розміру шкоди.

Для визначення розміру суми, що підлягає стягненню з пра­цівника за завдану шкоду, необхідно встановити дійсний розмір шкоди..

Розмір заподіяної підприємству шкоди щодо майна, яке було в експлуатації і на яке передбачені амортизаційні відрахунки, визначається за фактичними витратами на підставі даних бух­галтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівар­тості) матеріальних цінностей за вирахуванням фактичного зносу згідно з установленими нормами, але не нижче ніж на 50 від­сотків від балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Міністерство статистики України, відповідно до розміру по­датку на додану вартість та розміру акцизного збору.

Таким чином, розмір прямої дійсної шкоди спочатку визна­чається в натурі, а згодом провадиться грошова оцінка вартості матеріальних цінностей. Необхідність визначення шкоди в на­турі відпадає тільки тоді, коли має місце нестача грошових сум.

На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або нестачею продукції і товарів, визначається. за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї про­дукції і товарів.

При визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної пра­цівниками самовільним використанням в особистих цілях тех­нічних засобів (автотракторів, тракторів, автокранів тощо), що належать підприємству, з яким вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, заподіяна не нри виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшко­дуванню із застосуванням норм цивільного законодавства, зок­рема ст. ст. 203, 453 Цивільного кодексу України. У цих випадка х шкода відшкодовується у повному розмірі, включаючи і неодержані підприємством прибутки від використання працівни­ком технічних засобів.

В разі матеріальної відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається виходячи із заробітку за два останні календарні місяці роботи працівника, що переду­вали дню виявлення шкоди, якщо шкода виявлена після його звільнення. В разі, коли працівник працював на даному під­приємстві менше двох місяців, його заробіток обчислюється із заробітку за фактично відпрацьований час.

7. Порядок відшкодування шкоди.

Законодавство про матеріальну відповідальність надає пра­цівнику, який завдав шкоду, можливість добровільно відшко­дувати збитки повністю або частково. Це відшкодування пра­цівник може здійснити шляхом внесення певної грошової суми в касу підприємства або відшкодувати збитки в натурі. Для ос­таннього необхідна згода власника або уповноваженого ним органу. Відшкодовуючи шкоду в натурі, працівник може пере­дати власнику або уповноваженому ним органу рівноцінне май­но на заміну втраченого або відремонтувати пошкоджене.

Якщо працівник добровільно не відшкодував завданих збитків, законодавством передбачений примусовий порядок відшкодування шкоди шляхом утримання суми збитків із заро­бітної плати працівника за розпорядженням власника або упов­новаженого ним органу.

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпоряджен­ням власника підприємства або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати. Керівниками під­приємств та їх заступниками покриття шкоди в межах серед­ньої місячної заробітної плати може здійснюватись за розпо­рядженням вищого в порядку підлеглості органу.

Розпорядження власника підприємства або уповноважено­го ним органу, а також вищого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не ра­ніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Ці сім днів надаються для того, щоб в разі незгоди з відрахуванням або його розміром працівник міг оскаржити це розпорядження до органу по трудових спорах: в комісію по трудових спорах, а в разі її відсутності — до районного (міського) суду.

У випадках, коли розмір шкоди перевищує середню місяч­ну заробітну плату, її відшкодування провадиться шляхом заявлення позову до міського суду.

Питання про відшкодування завданої шкоди може розгля­датись судом за заявою працівника, який не згодний з розпо­рядженням про відрахування, зробленим власником або упов­новаженим ним органом, чи з розміром цього відрахування після розгляду його в комісії по трудових спорах або безпосередньо в суді.

Для звернення до суду власника або уповноваженого ним органу ст. 233 КЗпП встановлений річний строк з дня виявлен­ня заподіяної працівником шкоди. Днем виявлення шкоди вва­жається день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем встановлення шкоди, виявленої внаслідок інвентаризації матеріальних цінностей, ревізії або перевірки фінансово-госпо­дарської діяльності підприємства, слід вважати день підписан­ня відповідного акта або висновку.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу вип­лати підприємством сум третій особі, і з цього часу обчислюється строк на заявлення регресного позову.

8. Матеріальна відповідальність підприємств, установ, організацій за шкоду, заподіяну працівникам.

Закон передбачає матеріальну відповідальність за завдану шкоду не тільки працівників, а й підприємств. Така відпові­дальність на власника або уповноважений ним орган покла­дається відповідно до ст. 173 КЗпП при заподіянні шкоди здо­ров'ю працівника каліцтвом або іншим ушкодженням, пов'я­заним з виконанням ним своїх трудових обов'язків.

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної робітникам і службовцям, регулюється Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоро­в'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвер­дженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р.

Ці Правила встановлюють порядок розгляду заяв потерпі­лих або їх утриманців. Заява подається власнику, з вини якого заподіяна шкода. Власник протягом 10 днів з дня надходження заяви зобов'язаний розглянути її та прийняти відповідні рішен­ня. Спори між потерпілими або іншими зацікавленими особа­ми і власником щодо права на відшкодування шкоди та її розмір вирішуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів. Саме цією вказівкою на порядок розгляду спорів Кабі­нет Міністрів України визнав галузь права, якою регулюються ці відносини.

Розмір відшкодування втраченого потерпілим заробітку вста­новлюється відповідно до ступеня втрати професійної працез­датності, що визначається медико-соціальною експертною ко­місією (МСЕК), і середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров'я. Втрачений заробіток або його частина відповідно до ступеня втрати професійної працездатності вип­лачується власником в повному розмірі, тобто без урахування розміру пенсії по інвалідності, а також незалежно від одержу­ваних потерпілим інших видів пенсій та заробітку.

Потерпілому від нещасного випадку на виробництві випла­чується одноразова допомога, розмір якої встановлюється ко­лективним договором, відшкодовуються витрати на медичну і соціальну допомогу, якою вважається додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний та звичайний догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо.

Отже власник або уповноважений при заподіянні шкоди здо­ров'ю працівника каліцтвом або іншим ушкодженням, пов'я­заним з виконанням ним своїх трудових обов'язків повинен відшкодувати працівнику

1) втрачений заробіток;

2) одноразова допомога;

3) витрати на медичну і соціальну допомогу;

4) відшкодування моральної шкоди.

Питання для самоконтролю:

1.Поняття матеріальної ваідповідальності в трудовому праві.

2.Які підстави та умови матеріальної відповідальності працівників передбачені законом?

3.Що розуміють під прямою дійсною шкодою?

4.Як визначається розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню?

5.Які види матеріальної відповідальності передбачені трудовим законодавством?

6.У чому полягає обмежена матеріальна відповідальність?

7.У яких випадках може застосовуватись повна матеріальна відповідальність?

8.Які існують межі матеріальної відповідальності у випадках коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір?

9.Який існує порядок стягнення шкоди з винної особи?

10.Які існують підстави матеріальної відповідальності посадових осіб?

11.В яких випадках настає колективна матеріальна відповідальність?

Типовий договір

про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність

__________________________ "___" _________ 200 ‑

(місце укладання договору)

Відповідно до статті 135-2 Кодексу законів про працю України та на підставі наказу від ______________ N _____________ про встановлення колективної (бригадної) матеріальної

відповідальності, погодженого з профспілковим комітетом або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, з метою забезпечення зберігання матеріальних цінностей підприємство, установа, організація

_________________________________________________________________________________

(найменування підприємства, установи, організації)

в особі керівника підприємства, установи, організації

__________________________________________________________________________________

(прізвище, ім'я та по батькові)

(іменований далі власник), з одного боку, і члени коллективу (бригади) _____________________________________________________________________________________

(найменування цеху, відділу, відділення, ферми, дільниці, секції, складу тощо)

__________________________________________________________________________________

(іменований далі колектив (бригада) в особі керівника колективу

(бригадира) ________________________________________________________________________

(прізвище, ім'я та по батькові, посада)

з другого боку, уклали цей договір про те, що колектив (бригада) бере на себе колективну (бригадну) матеріальну відповідальність за забезпечення зберігання майна та інших цінностей, переданих йому для ___________________________________________________________________,

(найменування виду робіт)

а власник зобов'язується створити колективу (бригаді) умови, необхідні для належного виконання прийнятих за договором зобов'язань.

І. Загальні положення

1. Комплектування створюваного колективу (бригади) здійснюється на основі принципу добровільності. Зарахування в бригаду нових працівників проводиться за згодою колективу

(бригади).

2. Рішення власника про встановлення колективної (бригадної) матеріальної відповідальності оформляється наказом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

3. Керівництво колективом (бригадою) здійснюється керівником (бригадиром), який обирається на зборах колективу (бригади) або призначається власником згідно зі статутом підприємства.

При тимчасовій відсутності керівника (бригадира) керівництво колективом (бригадою) здійснюється іншим його (її) членом, який призначається власником за погодженням з членами коллективу (бригади).

4. При вибутті зі складу колективу (бригади) окремих працівників або прийнятті до колективу нових працівників про це видається наказ і проти підпису вибулого члена бригади (колективу) в договорі зазначається дата і номер наказу про його вибуття, а прийнятий до бригади працівник підписує договір про колективну матеріальну відповідальність і вказує дату вступу до коллективу (бригади).

5. У разі зміни керівника колективу (бригадира) чи при вибутті з колективу (бригади) більше половини первісного складу договір повинен бути переукладений.

6. У випадку відмови працівника від укладення договору про колективну (бригадну) відповідальність власник за згодою працівника може перевести його на іншу роботу, а при відмові працівника від іншої роботи або її відсутності - звільнити його з роботи з підстав, передбачених законодавством про працю.

ІІ. Права і обов'язки членів колективу (бригади) та власника

7. Члени колективу (бригади) мають право:

а) брати участь у прийманні цінностей і здійснювати взаємний контроль за зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням, або застосуванням у процесі виробництва цінностей;

б) брати участь в інвентаризації цінностей, переданих колективу (бригаді);

в) ознайомлюватися зі звітами про рух і залишки цінностей, переданих колективу (бригаді);

г) у разі необхідності вимагати від власника проведення інвентаризації переданих колективу (бригаді) цінностей;

д) порушувати перед власником обгрунтоване клопотання про виведення членів зі складу колективу (бригади), у тому числі керівника колективу (бригадира), які не можуть забезпечити

зберігання цінностей.

8. Члени колективу (бригади) зобов'язані:

а) дбайливо ставитись до цінностей і вживати заходів до запобігання шкоди;

б) в установленому порядку вести облік, складати і своєчасно подавати звіти про рух та залишки цінностей;

в) своєчасно інформувати власника про всі обставини, які загрожують зберіганню цінностей.

9. Власник зобов'язаний:

а) створювати колективу (бригаді) умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна;

б) своєчасно вживати заходів до виявлення і усунення причин, які перешкоджають забезпеченню колективом (бригадою) зберігання цінностей, виявляти конкретних осіб, винних у заподіяній шкоді, і

притягати їх до визначеної законодавством відповідальності;

в) ознайомлювати колектив (бригаду) з чинним законодавством про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, а також з чинними інструкціями і правилами прийому, зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення чи застосування у процесі виробництва цінностей та їх обліку;

г) забезпечувати колективу (бригаді) умови, необхідні для своєчасного обліку та звітності про рух і залишки переданих йому цінностей;

д) розглядати разом з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом питання про обгрунтованість вимог членів колективу (бригади) щодо проведення інвентаризації цінностей;

е) розглядати разом з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом пропозиції колективу (бригади) про

виведення працівника зі складу бригади в його присутності і вирішувати питання про його подальшу роботу відповідно до чинного законодавства;

ж) розглядати повідомлення членів колективу (бригади) про обставини, що загрожують зберіганню цінностей, і вживати заходів до усунення цих обставин;

з) погоджувати з членами колективу (бригади) хто з його членів виконує функції керівника колективу (бригади) при роботі у відсутності останнього.

ІІІ. Порядок ведення обліку і звітності

10. Прийом цінностей, ведення обліку і подання звітності про рух цінностей здійснюється в установленому порядку керівником колективу (бригадиром), а при тимчасовій відсутності останнього - членом колективу (бригади), визначеним власником.

Планові інвентаризації проводяться у строки, встановлені діючими правилами. Позапланові інвентаризації проводяться при зміні керівника колективу (бригадира), коли з колективу (бригади)

вибуває більше 50 відсотків його членів, а також на вимогу одного або кількох членів колективу (бригади).

11. Звіти про рух і залишки цінностей підписуються керівником колективу (бригадиром) та одним з його членів. Зміст звіту доводиться до всіх членів колективу (бригади).

ІV. Відшкодування шкоди

12. Підставою для притягнення членів колективу (бригади) до матеріальної відповідальності є матеріальна шкода, заподіяна розкраданням, нестачею, умисним знищенням або зіпсуттям

матеріальних цінностей, а також їх знищенням або зіпсуттям через недбалість, що підтверджується інвентаризаційними документами.

13. Притягання колективу (бригади) до матеріальної відповідальності проводиться власником після ретельної перевірки причин утворення шкоди, з урахуванням письмових пояснень, поданих членами колективу (бригади), а, у разі необхідності, також висновків спеціалістів.

14. Члени колективу (бригади) звільнюються від відшкодування шкоди:

а) якщо буде встановлено, що шкода заподіяна не з їх вини;

б) якщо будуть встановлені конкретні винуватці заподіяної шкоди серед членів його колективу (бригади).

15. Розмір шкоди, заподіяної колективом (бригадою) підприємству, установі, організації визначається відповідно до статті 135-3 Кодексу законів про працю України. Порядок відшкодування шкоди регулюється законодавством України.

16. Заподіяна колективом (бригадою) шкода підприємству, установі, організації, яка підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами цього колективу (бригади) пропорційно місячній

тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період від останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди.

Договір набирає чинності з ____________________ і діє протягом всього періоду роботи колективу (бригади) з цінностями, переданими йому цим підприємством, установою,

організацією.

Договір укладено у двох примірниках, перший з яких зберігається у власника, другий - у керівника коллективу (бригадира).

Підписи:

Власник ___________________________________________________________________________

(посада, прізвище, ім'я, по батькові, підпис)

Керівник колективу (бригади) _________________________________________________________

(посада, прізвище, ім'я та по батькові, підпис)

Члени колективу (бригади) ___________________________________________________________

(посада, прізвище, ім'я та по батькові, підпис)

М.П. "___" ____________ 20__ р.

Дата добавления: 2014-01-04