Психологія в міфологічний період

Г. А. Надсонвивчав роль мікроорганізмів у кругообігу речовин в природі та їх геологічну діяльність. У 1925 р. разом з Г. С. Філіпповим вперше під дією рентгенівських променів одержано стійкі мутанти дріжджів і цільових грибів. Ці дослідження відкрили нову галузь природознавства – радіаційну біологію.

BOX

Бухгалтерський облік за принципом нарахування

Для підготовки фінансової звітності бухгалтерський облік має вестися за принципом нарахування, який передбачає, що всі завершені операції реєструються тоді, коли вони були здійснені, незалежно від часу отримання або сплати грошей.

І навпаки, ведення бухгалтерського обліку на касовій основі означає, що всі операції реєструються тільки тоді, коли відповідні гроші отримуються або сплачуються. Бухгалтерський облік на касовій основі не відповідає загальноприйнятим принципам бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік, що ґрунтується на нарахуванні, вимагає застосування принципів реалізації та відповідності. Принцип реалізації означає, що доходи отримані в тому періоді, коли пов'язана з ними операція була здійснена, а не тоді, коли гроші фактично отримані.

Згідно з принципом відповідності всі витрати, здійснені у зв'язку з отриманням цих доходів, мають узгоджуватися з доходами цього періоду.

Метод нарахування дає змогу отримати фінансову звітність, яка відображає реальні результати фінансово-господарської діяльності, і правильно оцінити доходи і витрати у кожному звітному періоді.

Для отримання реальної фінансової звітності наприкінці кожного облікового періоду здійснюються коригуючі проводки для тих операцій, наслідки яких поширюються на два або більше періодів.Коригувальні проводки здійснюються після звітного місяця, протягом перших днів наступного місяця, і відображаються у виписці з особового рахунку окремою групою.Коригування проводиться шляхом використання балансових рахунків "Нарахованих доходів" та "Нарахованих витрат", які розміщені у групах, де обліковується даний актив або зобов'язання.

Золота книга медицини Пастер – відкрив світ мікробів, що дозволило встановити природу інфекційних хвороб, їх попередження та лікування. Ерліх – синтезував перший антимікробний хіміопрепарат, заклав основи хіміотерапії інфекційних хвороб. Кох – відкрив Mycobacterium tuberculosis. Мєчніков – показав матеріальний субстрат імунітету. Лістер – зробив хірургічні операції безпечнішими від інфекційних ускладнень. Пірогов – заклав класичні основи клінічної та військово-польової хірургії. Павлов – заклав методики нової експериментальної фізіології, вчення про вищу нервову діяльність. Рентген – зірвав покриви з таємниць хвороб. Майнот – відкрив спосіб лікування перніціозної анемії, яка в 100% призводила до смерті. Бартінг, Берст – відкрили інсулін. «Доля обдаровує тільки підготовлений розум» (Л.Пастер) «Потрібні абсолютно виняткові обставини, щоби ім’я вченого потрапило з науки в історію людства» (О.Бальзак)

УСПІХИ МІКРОБІОЛОГІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Вивчаючи праці Пастера, англійській хірург Джон Лістер (1827-1912) прийшов до висновку, що причина високої смертності після операцій пов’язана із зараженням ран бактеріями. Він запропонував стерилізувати медичні інструменти та приміщення карболовою кислотою, тим самим суттєво знизив післяхірургійний сепсис.

Велике значення для розвитку мікробіології мали роботи німецького вченого Роберта Коха (1843-1910), який відкрив збудників туберкульозу (паличка Коха, Mycobacterium tuberculosis), холери (Vibrio cholerae), дослідив збудника сибірської виразки (Bacillus antracis). Кох розробив ряд спеціальних методів дослідження мікроорганізмів: виділення бактерій у чисту культуру на твердому поживному середовищі, забарвлення мікробних препаратів аніліновими барвниками, метод макрофотографування.

На основі спостережень Генле розробив критерії встановлення патогенності мікроорганізмів (тріада Коха).

Роботи Пастера і Коха дали значний поштовх розвитку медичної мікробіології. За наступні 25 років була відкрита та описана більшість хвороботворних бактерій, одержані ефективні вакцини проти багатьох збудників захворювань.

Значний вклад у розвиток медичної мікробіології вніс російський вчений І. І. Мєчніков. Він розробив фагоцитарну теорію імунітету, досліджував антагонізм мікроорганізмів, зокрема молочнокислих бактерій і гнильної мікрофлори кишечника людини.

Значний внесок у розвиток вітчизняної та світової науки зробили Д. К. Заболотний, А. М. Безредка, Л. О. Тарасевич.

Великий внесок у розвиток загальної мікробіології зробив російський вчений С. Н. Виноградський і голландський мікробіолог Бейерінк. Виноградський відкрив здатність деяких мікроорганізмів використовувати енергію окиснення неорганічних сполук (явище хемосинтезу). Виноградський та Бейерінк виділили з ґрунту мікроорганізми – фіксатори молекулярного азоту – Clostridium pasteurianum (анаероб) і Azotobacter chroococcum (аероб).

Для виділення окремих фізіологічних груп мікроорганізмів із природних умов вони розробили метод елективних середовищ, який дозволяє шляхом створювання специфічних умов виділяти з мікробних популяцій певні групи мікроорганізмів.

Розвиток екології ґрунтових мікроорганізмів пов’язаний з ім’ям В. Л. Омелянського, який дослідив нітрифікувальні, азотфіксувальні, пектин- та целюлозоруйнуючі бактерії.

Подією в науці стало відкриття в 1892 р. Д. Й. Івановськими вірусу тютюнової мозаїки (ВТМ) – представника нової групи мікроскопічних істот. З того часу встановлена вірусна природа багатьох захворювань рослин, тварин і людини, а віруси стали об’єктом дослідження нової науки – вірусології.

РОЗВИТОК МІКРОБІОЛОГІЇ В ХХ СТ.

ХХ ст. характеризується великими відкриттями в галузі фізіології, біохімії та генетики мікроорганізмів.

Порівняльне біохімічне дослідження різних груп мікроорганізмів дозволило А. Клюйверу і К. Ван-Нілю в 1954 р. сформулювати теорію біохімічної єдності життя. Вони писали, що «всі біохімічні процеси, цілком незалежно від роду організмів, які вивчаються, можуть бути зведені до ланцюгів елементарних реакцій, що належать до невеликої кількості типів».

Дослідження В. С. Буткевича в галузі фізіології грибів привели до розробки мікробіологічного способу одержання лимонної кислоти.

С. П. Костичев при вивчення хімізму дихання та бродіння показав зв’язок між цими процесами.

Геологічну діяльність мікроорганізмів досліджували вчені М. Г. Холодний, Б. Л. Ісаченко, В. О. Таусон.

Визначним досягненням ХХ ст., яке мале визначне значення для медицини, було відкриття шотландцем О. Флемінгом у 1928 р. пеніциліну, вторинного метаболіту міцеліального гриба Penicillum notatum. Але лише в 1940 р. Г. Флорі і Е. Чейн одержали перші чисті препарати пеніциліну. Р. notatum був вперше знайдений шведським фармакологом Вестлінгом на гісопі, який загнив (гісоп – це лікарська рослина, напівчагарник, містить велику кількість ефірних олій). Псалом 50, у якому говориться: «Окропи мене ісопом - і очищуся, обмий мене - стану білішій від снігу» - можливо, перша згадка про пеніцилін.

Пізніше (1940-1944 р.р.) Зельман Ваксман виділив культури актиноміцетів – продуцентів стрептоміцину та інших антибіотиків.

У 40-50 – ті роки формується новий напрямок мікробіології – генетика мікроорганізмів.

Дослідження О. Ейвері, К. Мак-Леода, М. Мак-Карті довели, що передачу спадкових ознак у прокаріот здійснює ДНК. Роботи Дж. Леденберга, Е. Татума, Н. Ціндлера дозволили встановити статеву диференціацію у бактерій. Дослідження Ф. Жакоба і Е. Вольмана (1958) призвели до відкриття плазмід. Успіхи генетики мікроорганізмів обумовили появу нового розділу біології – молекулярної генетики.

Багатоплановість досліджень, які проводяться у сучасній мікробіології пояснюють необхідність її диференціації на ряд самостійних наукових дисциплін: загальну, медичну, ветеринарну, сільськогосподарську, промислову, водну, геологічну, космічну мікробіології, вірусологію, генетику мікроорганізмів.

1. Анімізм: первісна світоглядно-психологічна теорія.

2. "Адамове яблуко": форми існування душі.

3. Душа в потойбічному світі.

4. Метемпсихоз: мандри душі.

5. Тотемізм: культ міфічних першопредків.

6. Табу: регламентація поведінки.

7. Шаманізм: психотерапія первісної доби.

Фантастичні й напівфантастичні оповідання передують тому, що можна назвати історією. По-грецькому historia – це розпитування, дослідження, розвідування, оповідання про події, розповідь, історія (в сучасному розумінні) і, взагалі, наука, знання.

Фантастичні оповідання про виникнення світу, народження богів, появу людей на землі, про початки культури – вміння використовувати і добувати вогонь, про стосунки людей і тварин, про всякі чудеса, про все "надприродне" – це міфи, що в своїй сукупності складають міфологію. Коли йдеться про первісний, донауковий світогляд далеких предків сучасного людства, то цей світогляд можна назвати "міфологічним".

Давньогрецьке слово mythos, як можна довідатися з словника, було досить багатозначним. За своїм змістом воно приблизно відповідало нашим словам – мова, промова, слово, розмова, рада, вказівка, суть обговорення, Задум, вислів, прислів’я, чутка, звістка, повідомлення, розповідь, оповідання, переказ, казка, байка, сюжет, фабула і міф у нашому його розумінні. Воно мало в грецькій мові багато похідних слів, серед яких було і mythologia – виклад міфа, переказ, бесіда і міфологія в сучасному розумінні, тобто сукупність міфів якогось народу і наука, завданням якої є вивчення міфів. Якщо міфи складалися на світанку людської культури, то науку про міфи, перші спроби тлумачення міфів, можна знайти на початку давньогрецької філософії.

Міфологія давніх народів пов’язана з релігією, а релігія завжди пов’язувалася з магією, манізмом, фетишизмом, анімізмом, тотемізмом, із різними табу (заборонами). Отже, насамперед з’ясуймо ці терміни. Почнемо з магії. Суть магії полягає в наївній вірі первісних людей у можливість із допомогою певних дій, обрядів, церемоній, словесних формул-заклинань, замов, примов тощо впливати на навколишню дійсність. Саме слово "магія" іранського походження і за змістом відповідає нашим словам "чаклунство", "чарівництво". Через незнання справжніх законів природи і невміння користуватися ними первісні люди намагалися досягти бажаної мети шляхом використання уявлюваної "магічної сили". Залежно від призначення магічних процедур розрізнюють такі види магії: чорну магію – її мета завдати шкоди комусь, білу магію – її мета допомогти комусь, любовну магію – її мета привернути або відвернути кохання, лікувальну магію – "шаманське" лікування хвороб, господарську магію – забезпечення врожаю або успіхів у полюванні і, нарешті, словесну (вербальну) магію. Певні елементи магії наявні в обрядах, ритуалах, культах усіх релігій.

Крім магії, в міфах простежується віра в "ману" (манізм). "Мана" в первісних племен Океанії – це назва "надприродної сили", що її носіями можуть бути окремі люди, тварини, рослини, різні речі в природі. Ця сила могла бути, на думку первісних людей, причиною успіхів її носіїв у досягненні тієї чи іншої мети. Її нібито можна було передати чи позичити. Канібал, який поїдав м’ясо вбитого ворога, вірив у те, що цим він може успадкувати його силу, мужність, відвагу та інші позитивні якості. До манізму близький фетишизм. Цей термін утворено від португальського слова "feitico" – приблизно те саме, що й "талісман, амулет". Фетишами могли бути різні речі, ідоли, ікони, реліквії, яким приписувалася надприродна сила, щось подібне до "мани".

Характерним для первісного суспільства був так званий анімізм. Цей термін утворено від латинських anima – "душа" і animus – "дух". Для первісних людей усі явища природи, всі речі навколишнього світу здавалися одушевленими, живими. Це було пов’язано з нерозумінням різниці між живою і неживою природою. Анімізм – це також віра в існування душ і духів. У давнину існувало уявлення, ніби душа – якась життєва сила – могла відокремлюватися від тіла, наприклад, коли людина спить і бачить сни або коли людина вмирає, а її душа продовжує жити.

Дата добавления: 2014-01-04